Здається новина про перший випуск християнських журналістів у стінах КХУ стане певним поштовхом та приводом для низки досліджень, статей, інтерв’ю стосовно освіти (загалом) у протестантських закладах. Чому у протестантських? Тому що у римо- і греко-католиків та православних двох патріархатів з цим в разів десять краще (кажу вам як протестант).

Як на мене, зараз жодна з Церков (крім греко-католиків зі своїм УКУ) не здатна на рівних конкурувати зі світськими закладами у підготовці журналістів. Тобто випускати фахівців, диплом яких котирується не тільки в обласних церковних інформцентрах, а розглядається як вагомий документ редакторами провідних світських медіа. З 40 факультетів журналістики по країні, максимум, 10 досягають адекватного рівня. Відповідно, на ринку є надлишок «працівників пера». І сьогодні непідготовлена Церква, таким чином, випускає потенційних безробітних. Щоб відкрити власний повноцінний факультет такої світської спеціальності як журналістика, треба мати величезні ресурси: кадрові, методичні, фінансові. Нехтуванням цих вимог матиме негативний результат – випуск неякісних фахівців (відповідно відсоток браку на «виробництві» зростає), негативна репутація, врешті-решт, зникнення закладу.

Якщо Церква дійсно відчуває брак фахівців для власних потреб (функціонування прес-служб, регіональних інформцентрів, церковних видань), то варто прислухатися до зауваження професора Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка Алли Бойко: «… КХУ варто було – разом з іншими релігійними громадами України – зробити спільну навчальну програму для релігійних журналістів на рівні факультативів». Для вирішення кадрового питання із забезпеченням кадрів можна знайти купу інших кращих варіантів: делегування на навчання до світських вишів найкращих працівників, запрошення на майстер-класи фахових експертів і журналістів, пошук серед парафіян своєї деномінації студентів журфаків або журналістів і заохочення їх до праці тощо. Або тоді йдеться про інші мотиви.

Повністю підтримую позицію Ігоря Скленара, який перейменував програму на «журналіст, редактор ЗМІ ВСЦ ЄХБ» через вузькоденомінаційний характер викладання та учбової програми. Взагалі, мені трохи не зрозуміло, що таке «християнський журналіст»? Це словосполучення навіть трохи кумедно звучить. Ніхто ж не випускає «християнських юристів», «християнських інженерів», «християнських судноводіїв». Є фахівець, що працює в певному сегменті, а приставка «християнський» швидше свідчить про віросповідання людини, ніж про його професійну діяльність. Бо тоді складається враження, що поступає до університету нехристиянський, а там вже становиться християнським. Такий собі конвеєр з вироблення християн...

Проте я дозволю собі припущення щодо мотивів цієї практики. Консервативні, традиційні Євангельські Церкви характеризуються доволі високим рівнем закритості від суспільства. Я зараз не кажу про соціальні акції, реабілітаційні центри, євангелізації тощо. Маю на увазі саме співпраця, взаємодія зі світським світом. І тут є певні упередження (які мають своє історичне коріння в царських та радянських переслідуваннях). Тому Церкві комфортніше побудувати альтернативу, нехай гіршу і малоефективну. Саме таку екстраполяцію ми спостерігаємо у сфері освіти.

Тотальне втілення подібної практики робить протестантів зовсім ізольованими від світу (тут доречний коментар професора Алли Бойко про те, що студенти КХУ майже не читають світську пресу). Таким чином відбувається релігійна, світоглядна сегрегація і як наслідок — загроза сектантства і мракобісся.

Я тільки за те, щоб Церква мала власні інституції і в них виховувала нові генерації християн-фахівців, християн-лідерів. Я не хочу сказати, що релігійний виш a priori не здатен виробляти продукт на світський ринок. Католицький університет Лювена (Katholieke Universiteit Leuven) у Бельгії – прекрасний приклад. У топ-400 The QS World University Rankings 2009 (найавторитетніший рейтинг з визначення найкращих вишів світу) за минулий рік, він посіяв 72-е місце. Університет випускає широке коло фахівців з гуманітарних, природничих і технічних наук. Але таких вершин можна досягти тільки за умови наявності стратегії (що робимо і для чого), відповідного бачення як цього досягти і зваженого аналізу власних сил та спроможності встати на цей шлях. Інакше, не варто й починати.