Культ Покрови Пресвятої Богородиці: нові дослідження
Популярність культу Покрови Пресвятої Богородиці вже традиційно представляється як невід’ємна характеристика релігійності української людності, особливо якщо йдеться про релігійність козацтва. Натомість, треба визнати, що ми не так багато знаємо про виникнення і розвиток цього культу на українських землях.
Популярність культу Покрови Пресвятої Богородиці вже традиційно представляється як невід’ємна характеристика релігійності української людності, особливо якщо йдеться про релігійність козацтва. Натомість, треба визнати, що ми не так багато знаємо про виникнення і розвиток цього культу на українських землях. Насамперед, бракує інформаційно-статистичних даних для проведення грунтовних наукових досліджень. Результати останніх студій дозволяють кількісно проілюструвати поширення Покровського культу в Київській митрополії в добу Бароко.
Згідно з легендою, занесеною до «Житія Андрія Юродивого», історію свята Покрови можна викласти наступним чином. За царювання Льва VI Філософа під час облоги Константинополя мусульманами св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Єпіфанієм, перебуваючи у Влахернському храмі, побачили Богородицю, яка розкрила над віруючими свій омофор (покрову), після чого грекам вдалося відбити напад. За іншою легендарною версією Богородиця захистила місто під час нападу на Константинополь війська руського князя Аскольда. На згадку про цю подію 1 жовтня 910 р. встановлено свято Покрови Пресвятої Богородиціi.
Про виникнення та поширення Покровського культу на українських землях відомостей небагато. Ймовірно, що в Києві свято Покрови Пресвятої Богородиці почали святкувати у 1103 р. з ініціативи київського князя Володимира Мономахаii. Подальше поширення і популяризацію культу пов’язують з Андрієм Боголюбським, який активно будував Богородичні храми. Зокрема, поблизу Боголюбова він звів церкву Покрова Пресвятої Богородиці на Нерлі. З його ініціативи були встановлені свята – в честь Покрови Пресвятої Богородиці (1 жовтня) та Всемилостивого Спаса і Пресвятої Богородиці (1 серпня), після чого вони незмінно присутні в літургічному житті Руської Православної Церквиiii. Далі на еволюцію шанування Богородиці, на українських землях, очевидно, мав вплив надзвичайно розвинутий в західнохристиянській традиції Марійний культ, носіями якого були поляки-католики. В цій думці переконує і та обставина, що на українських землях, поряд з традиційним трьохярусним зображенням «Покрови», що ілюструє легендарне явлення Богородиці в Константинополі, також була поширена і західна іконографія. На зображеннях західного типу Богородиця стоїть на землі й покриває своїм плащем прикляклих людей. Така одноярусна іконографія виникла в Італії в XV ст., дістала назву «Мадонна милосердя» і була поширена в Західній Європі та на території Речі Посполитоїiv. Розквіт шанування Покрови Богородиці припадає на XVIII ст. У XVII–XVIII ст. активними промоторами шанування Богородиці виступають козаки, які з особливим пієтетом розвивають Покровський культ. У XVII ст. свято Покрови стає одним з найголовніших на Запорозькій Січі, далі, разом із домінуванням в економічному, політичному, культурному та релігійному житті козаччини, воно поширюється в Гетьманщиніv.
Головним доказом популярності Покровського культу в XVII–XVIII ст. виступає велика кількість ікон Покрови Богородиці, що побутують в цей час. Як особливо вагомий аргумент наводяться, зроблені ще Д. Яворницьким, підрахунки щодо кількості Покровських храмів на Запорозькій Січі: 13 церков Покрови Богородиці, 8 – Св. Миколая, 3 – архістратига Михаїлаvi.
Іншими кількісними даними про посвяти храмів на честь Покрови Пресвятої Богородиці на теренах України дослідники не володіють. Безумовно, про рівень розповсюдженості культів тих чи інших святих свідчить зафіксована в джерелах популярність їхніх житій, спеціальні служби на їх честь, вшанування реліквій, іконографія, тощо. Проте всі перелічені складові більше спроможні пролити світло на питання сприйняття того чи іншого культу, його смислове та інтерпретаційне наповнення. Тоді як перелік освячених на честь певного святого храмів та монастирів є чи не самим значним свідченням особливого його шанування. Саме так видається можливим побачити різні зрізи шанування, наприклад, соціальний чи географічний.
Збирання цієї мозаїки є складною і кропіткою працею. Наразі нам вдалося реконструювати повний реєстр храмів, які функціонували в Київській митрополії у 1780–1783 рр.vii Відповідно, створити необхідну інформаційно-статичну базу для подальшої аргументованої розмови про популярність тих чи інших культів на теренах Київської митрополії в добу Бароко. Проблемність реконструкції полягала у відсутності джерел, які б відображали склад парафій чи спеціально подавали б списки храмів. В Київській митрополії XVIII ст. не було традиції фіксації інформації про храми та їх стан. Вимоги Св. Синоду чи світських установ надати інформацію з переліком храмів, як правило, ігнорувалися, а ті одиничні відомості, що все-таки були створені, очевидно, не збереглися. Проблемою було й те, що Київська митрополія впродовж століття кілька разів змінювала свої кордониviii.
У 1780–1783 рр. до складу Київської митрополії входила 21 протопопія: Старокиївська, Києво-Подільська, Києво-Печерська, Борзнянська, Глухівська, Прилуцька, Івангородська, Роменська, Воронізька, Гадяцька, Кролевецька, Пирятинська, Конотопська, Ічнянська, Трипільська, Козелецька, Ніжинська, Лубенська, Лохвицька, Опішнянська та Зіньківська. Парафії Київської митрополії знаходилися у 8 з 10 полків Гетьманщини: Київському, Ніжинському, Прилуцькому, Чернігівському, Лубенському, Стародубському, Гадяцькому та Переяславському. На цій території у 1780–1783 рр. діяло 973 храми: соборні, ружні, кладовищні, домові та парафіяльні; до переліку не включені лише храми у монастирях, аналіз посвят яких потребує окремого розгляду. Реконструйований реєстр вміщує інформацію про посвяти та місце знаходження усіх 973 церков, є максимально повним, цілком репрезентативним, територіально охоплює всю Київську митрополію. Поки не вдалося визначити лише час закладення та освячення кожного храму. В реєстрі є храми збудовані як в давньоруський час, так і в наступні століття, в тому числі і в другій половині XVIII ст. Проте, коли б не виникли храми, важливо, що у XVIII ст. вони діяли в одному полі культів. Так само як і хто б не виступав ініціатором найменування, функціонуючи посвята включалася до системи релігійних уявлень всієї парафіяльної громади, а певні тенденції ставали характерними для всього соціуму.
Отже, з 973 храмів Київської митрополії (1780–1783 рр.) 115 було присвячено Покрові Богородиці. По-перше, це значна кількість, що складає 11,8% від загального числа храмів. По-друге, Покровських храмів найбільше в порівнянні з іншими Богородичними посвятами, яких загалом реєстр фіксує 300 (30,8%). Тобто кожна третя церква в Київській митрополії XVIII ст. підтверджувала особливе шанування Богородиці, віру в заступництво Божої Матері. По-третє, кількість храмів на честь Покрови Пресвятої Богородиці в Київській митрополії поступається лише храмам, присвяченим Святителю Миколаю Мірлікійському. Таким чином Покровський культ був другим за популярністю в Київській митрополії після Миколаївського, і ще поступався, хіба лише, загальному шануванню Богородиці. Покровські храми розосереджені географічно, властиві як для сільського, так і міського сакрального простору. Виняткове місце святу Покрови Пресвятої Богородиці належить в сакральній культурі Києва: з-поміж 27 церков міста дві Покровські, обидві закладені в кінці XVII ст. Реєстр храмів Київської митрополії 1780–1783 рр. статистично доводить особливу популярність культу Покрови Богородиці в Гетьманщині.
Потрібно зауважити ще й іншу важливу річ. Дослідники вже помічали, що в перші століття християнства на Русі місце найбільш поширеного серед Богородичних займав Успенський культ: 6 з 10 давньоруських єпископських кафедр та більше 30 міських парафіяльних соборів кінця XI–XIII ст. були присвячені Успінню, що вважається найдавнішим і найбільш значимим з усіх свят, встановлених Церквою на честь Богородиціix. Реєстр 1780–1783 рр. в більш давній міській сакральній культурі фіксує переважання Успенських храмів над усіма іншими Богородичними посвятами. Проте, загалом, як уже вказувалося вище, ситуація змінюється на користь Покровських посвят. Отже, у ХVII–XVIII ст. Покровський культ, витіснив раніше значиміший, домінуючий в Давній Русі, – Успенський. Зважимо на те, що це два різні свята, з різним ідейно-смисловим навантаженням, різним сакрумом та різними орієнтирами. Якщо для Успіння Пресвятої Богородиці важлива «благодатність смерті», то для Покрови Пресвятої Богородиці – «благодатність захисту». Такі переміни в пріоритетах шанування наштовхують на думку про відображення в них зміни «релігійного коду». Для соціуму Гетьманщини доби Бароко головною, очевидно, стає «благодатність захисту» Божої Матері, аніж приклад її «ідеального земного життя», яке завершує «ідеальна смерть». Окремий індивід і все суспільство прагнуть спокою, опори і заступництва. І це соціальне замовлення знаходить вираження у виборі небесних покровителівx.
Ми змогли представити, в кількісно-статистичних даних, лише невеликий хронологічний і географічний зріз шанування Покрови Богородиці на українських землях. Навіть, що стосується посвят храмів, дослідження необхідно продовжувати на прикладі інших регіонів й на інших хронологічних відрізках. Особливо перспективним є вивчення та проведення порівняльного аналізу посвят храмів у межах митрополії, єпархії, протопопії. Потрібно залучати й інші джерела, наприклад, агіографічні чи іконографічні. Все це в комплексі дозволить по-іншому, цікаво і багатогранно, подивитися на виникнення та поширення культу Покрови Пресвятої Богородиці в Україні.
i Ще раз підкреслимо легендарність обох версій і наголосимо на існуванні серйозних розходжень у визначенні часу, в якому жив св. Андрій Юродивий, див.: И.В.Т., О.В.Л., А.Ю. Никифорова, Н.В. Пивоварова. Андрей Юродивый // Православная энциклопедия. Т. 2. М., 2001. С. 391-393.
ii Воробйова І.П. Києво-Печерська традиція вшанування Богородиці на Русі // Могилянські читання 2000 року. К., 2001. С. 72-76.
iii Назаренко А.В. Андрей Юрьевич Боголюбский // Православная энциклопедия. Т. 2. С. 393-397.
iv Белецкий П.А. Украинская портретная живопись. Л., 1981. С. 66.
v Плохій С. Покрова Богородиця в Україні // Пам’ятки України. 1991. № 5. С. 34-39; його ж. The Symbol of Little Russia: the Pokrova Icon and Early Modern Ukrainian Political Ideology // Ukrainian Studies. 1992. Summer-Winter. Vol. 17. № 1-2. P. 171-188.
vi Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. Львів, 1990. С. 198-212.
vii Прокоп’юк О.Б. Реєстр храмів Київської митрополії (1780–1783 рр.): джерела, реконструкція, потенціал // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Львів, 2011. Кн. 1. С. 209-216.
viii Прокоп’юк О.Б. Адміністративно-територіальний устрій Київської митрополії у XVIII ст.: поділ на протопопії та парафіяльна мережа // Болховітіновський щорічник 2010. К., 2011. С. 172-185.
ix Кабанець Є.П. Походження Успенської топоніміки Києво-Печерського монастиря // Лаврський альманах. 1999. Вип. 1. С. 55; його ж. Успенські церкви Давньої Русі (кінець X–XIII ст.) // Там само. 1999. Вип. 2. С. 53-62.
x Скринник М. Аксіологічний погляд на світоглядні основи українського бароко // Діалог культур. Святе Письмо в українських пам’ятках. К., 1999. Вип. 2. С. 143-159.
Оксана Прокоп’юк
