Лист Всеукраїнського форуму до Президента України

Зібравшись з нагоди 15-ї річниці Об’єднавчого Собору 1992 р. на ІІ Всеукраїнський церковно-громадський форум «За Українську Помісну Православну Церкву» ми, представники єпископату, духовенства і мирян Української Православної Церкви Київського Патріархату, державні та громадські діячі, представники політичних партій, наукової і творчої інтелігенції, українського козацтва, жіночих, молодіжних та інших громадських об’єднань, професійних і творчих спілок, всього українського суспільства, звертаємося до Вас, як Глави нашої держави, з проханням і надалі всебічно підтримувати становлення Української Помісної Православної Церкви.

Боротьба за автокефалію Української Церкви на початку ХХ ст. була тісно пов’язана з боротьбою за незалежну Українську державу. З проголошенням незалежності України також пов’язане і відновлення автокефалії Української Церкви на початку 90-х рр. минулого століття. Переважна більшість громадян України за своїм віросповіданням належать до православ’я. Тому становлення і розвиток Помісної Української Церкви не є виключно внутрішньо-церковними питаннями. Їх розв’язання має безпосереднє відношення до стабільності, єдності і розвитку українського суспільства та держави. На підставі численних свідчень історії Православної Церкви як в Україні, так і в інших країнах, переконані – без незалежної Української Помісної Православної Церкви не може бути справжньої незалежності Української держави.

Ми вдячні Вам за глибоке розуміння цього та ініціативи, спрямовані на об’єднання Православної Церкви в Україні. На жаль, представники УПЦ Московського Патріархату безпідставно відмовляються від діалогу з Київським Патріархатом. Для нас це є свідченням слабкості їхніх позицій, які вони бояться відстоювати у прямій дискусії. Не зважаючи на це ми закликаємо Вас і надалі сприяти започаткуванню діалогу між Київським Патріархатом та УПЦ МП і висловлюємо підтримку необхідності такого діалогу.

Нещодавно ми стали свідками об’єднання Російської Православної Церкви з Російською Православною Церквою Закордоном. Понад 80 років ці дві частини Російської Церкви не тільки не мали спілкування одна з одною, але й звинувачували одна одну в єресях і розколі. Але все це не завадило нині двом частинам Російської Церкви об’єднатися – без будь-якого покаяння. Ті, кого ще вчора називали «розкольниками», сьогодні стали «улюбленими братами». А провідні ієрархи РПЦ почали заявляти, що взагалі ніякого розколу не було, а було лише «розділення, яке припинилося».

Слід відзначити, що не вся Закордонна Церква погодилась на об’єднання з Московським Патріархатом, але це не завадило главам РПЦ та РПЦЗ підписати акт про канонічне спілкування. Разом з тим Московський Патріархат умовою визнання автокефалії Української Церкви називає «однодушне бажання автокефалії» всіх православних України. Така позиція є свідченням політики подвійних стандартів.

Важливу, якщо не вирішальну роль в об’єднанні Російської Церкви відіграла державна влада і особисто Президент Росії. Цьому факту Московський Патріархат тільки радіє, і хвалить російського Президента за допомогу у подоланні церковного розділення. У світлі цього осуд, з яким представники Московського Патріархату ставляться до Ваших прагнень допомогти об’єднанню Православ’я в Україні, можна назвати лише лицемірством.

Вважаємо, що заклики прихильників Московського Патріархату до держави «не втручатися у церковні справи», «зберігати стабільність у релігійній сфері» викликані нічим іншим, як бажанням законсервувати неприродний для Церкви і шкідливий для суспільства і держави стан розділення православ’я. Ні Українська, ні інші держави не повинні силою нав’язувати Православній Церкві в Україні свою волю, але обов’язок нашої держави – захищати суспільство і саму себе від ворожих дій, навіть якщо вони відбуваються у сфері релігії.

Глибоко переконані в тому, що причиною розділення Української Православної Церкви є втручання в її життя, в процес становлення її, як Помісної Церкви, зовнішніх релігійних і політичних сил, які вороже налаштовані до української державності та бажають її ліквідації. Саме ці сили через залучення спецслужб зібрали і провели у травні 1992 р. так званий «Харківський собор», на якому відбувся не тільки розкол Української Церкви, але й було покладено початок розколу самої України. Розділення Української Православної Церкви стало джерелом дестабілізації і розколу українського суспільства, маніпулювання суспільною свідомістю, інструментом руйнування української державності.

З метою донесення до широкого загалу правдивих знань про Київський Патріархат Архієрейським Собором нашої Церкви 19 квітня 2007 р. було прийнято Історико-канонічну декларацію «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква». Церковно-громадський форум повою мірою підтримує і схвалює цю декларацію і переконаний, що широке розповсюдження викладених у ній знань про догматичні, канонічні та історичні аспекти буття Київського Патріархату сприятиме наближенню часу єдності Української Церкви.

Учасники форуму дуже позитивно оцінили утворення громадської організації «За Помісну Україну!» і висловлюють вдячність її голові Петру Андрійовичу Ющенку та всім учасникам організації за підтримку становлення Помісної Української Церкви. Сподіваємося, що діяльність цієї організації буде плідною та ефективною.

Переконані, що завдяки мудрій і виваженій позиції Української держави на підставі широкої громадської підтримки в нашій країні, як раніше це сталося в інших православних країнах, відбудеться утвердження Української Помісної Православної Церкви. Зі свого боку на всіх рівнях ми робитимемо все можливе для того, щоб наблизити цей час – на благо Церкви і українського народу.

Молимося за Вас, вельмишановний Вікторе Андрійовичу, і за все державне керівництво, та просимо у Бога для Вас благословення на подальшу плідну працю в ім’я України.

архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій – співголова форуму

Петро Андрійович Ющенко, голова громадської організації «За Помісну Україну!» - співголова форуму

12 червня 2007 р.