Але кожна така стаття в Guardian і Jerusalem Post про псевдожахи Львова — це тисячі західних туристів, які вирішили не відвідувати місто, де відбуваються такі кошмари, а отже — це мільйони доларів, які Львів не отримав від гостей
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У ЛЬВОВІ?
Дивна звістка прилетіла зі столиці Західної України. Шанована газета Jerusalem Post опублікувала 3 березня 2013 року статтю, що б’є на сполох, свого кореспондента (чомусь із Кракова) Ніссана Цура з підзаголовком: «Сотні старих єврейських надгробків використовуються як матеріали для будівельних проектів у Львові».
Далі повідомлялося, що мерія Львова нібито «ухвалила рішення припинити використання єврейських надгробків як матеріалу для дорожніх покриттів». Єдиним джерелом інформації у статті вказаний Мейлах Шейхет — представник «Об’єднання комітетів у справах радянських євреїв» (США), який живе у Львові.
Ім’я цієї людини раніше траплялося в різних новинах. І щоразу це були матеріали про нові «жахи»: то нібито хочуть побудувати готель на руїнах синагоги «Золота Роза», то антисемітським проголошувався ресторан біля цієї синагоги, то статусом антисемітського нагороджувався фестиваль клезмерської музики LvivKlezmerFest.
Якщо все так жахливо у Львові, то треба розібратися з ситуацією на місці. Вилітаю у відрядження до цього славного міста.
У літаку вивчаю підсумки міжнародного конкурсу 2010 року, який мерія Львова провела разом із єврейськими, німецькими й українськими організаціями. За підсумками конкурсу схвалено три проекти з благоустрою єврейських об’єктів — площа старого єврейського кварталу, ділянка колишнього єврейського кладовища (переможниця — архітектор Роніл Ломброзо з Ізраїлю) і меморіальна зона Яновського концтабору. Жоден із проектів доки не реалізований.
У МЕЙЛАХА
Довідка: уродженець Коростеня 59-річний Мейлах Шейхет закінчив Одеський електротехнічний інститут зв’язку, викладав комутаційні системи. Вважає себе хасидом. Під час «перебудови» на прохання наїжджих рабинів почав опікуватися питаннями збереження єврейської спадщини. Потім виїхав у США, отримав американське громадянство і повернувся до України.
Перед початком інтерв’ю Мейлах Шейхет поставив умову: аби в статті про Львів викладалася лише його думка, бо вона єдино правильна. «Мої слова повинні фігурувати в певному контексті, це моя жорстка умова», — зажадав він.
Отже, ось пряма мова Шейхета — суворо з аудіозапису мого диктофона.
«У Jerusalem Post була компіляція декількох інтерв’ю, зокрема мого. У результаті це дало привід мерові міста сказати, що вкотре оббрехали Львів. Хоча він сам у цьому сенсі — лиходій. Вся структура життя (міста) побудована так, щоб занедбати якесь місце, довести його до абсурду, аби за копійки продати для бізнесових інтересів».
«Міжнародний проект — це камуфляж з метою легітимізувати ті всі антиєврейські напрацювання, які мають бізнесові структури у Львові, аби відсікти претензії євреїв на свою спадщину. Тут об’єднались і політичні інтереси Німеччини. Цей конкурс пропонує: там, де паркінг, — забетонувати все, покрити білим плитами з Німеччини, поставити щити з висловлюваннями з Талмуду. А потім там гулятимуть із собаками».
«Фестиваль клезмерської музики і ресторан «Жидiвська кнайпа» є антисемітськими. Весь ресторан є антисемітським. Торгуються (з відвідувачами)».
Поясню: як жарт офіціантки ресторанчика «Під Золотою Розою» пропонують відвідувачам самим призначати вартість страв. Хто не хоче, тому просто приносять меню з цінами.
За півгодини після того, як пішов від Мейлаха Шейхета, отримую від нього електронні листи з погрозами судового переслідування, якщо я опублікую інтерв’ю. Ось такі методи спілкування з пресою у громадянина США.
ГОЛОС НАУКИ
Д-р Софія Дяк, директор львівського Центру міської історії Центрально-Східної Європи, розповіла мені, що ще гітлерівці почали знищувати давнє єврейське кладовище, а продовжили це за Сталіна. На цьому місці з 1947 року виник Краківський ринок — найбільший у місті.
У 1990-му, коли розбирали п’єдестал пам’ятника Леніну, знайшли єврейські надгробки. «А до цього там же стояв нацистський пам’ятник на площі імені Гітлера», — говорить Дяк. На її думку, звинувачувати сьогоднішні міську владу у вимощуванні доріг надгробками — просто абсурдно. Зараз декілька надгробків лежать у дворі колишньої єврейської лікарні на вул. Рапопорта, причому їх туди звезли саме за розпорядженням мерії, виявивши плити за містом.
Софія Дяк пояснює: «Ніхто не збирається будувати готель на місці «Золотої Рози». Але діра в центрі міста — поразка трьох сторін. Думаю, що готель не заважав би. Є загроза, якщо під час будівництва битимуть палі, але це може сказати лише експертиза».
«Міжнародний проект передбачає консервацію залишків «Золотої Рози», весь проект — з опцією повернення, якщо в майбутньому захочуть відновити цю синагогу. Але я не знаю, чи треба її відновлювати, оскільки це порушить її автентичність», — вважає д-р Дяк.
«Якщо ми закриємо очі на всі проблеми українсько-єврейських стосунків, проблеми не зникнуть. У нас багатоетнічне минуле у конфлікті. Йде конкуренція жертв: співчуваючи своїм жертвам, ми менше помічаємо чужі. Наприклад, музей «Тюрма на Лонцького» наголошує на українському стражданні, але не помічає польського і єврейського страждання», — вважає д-р Софія Дяк.
ГОЛОСИ ЄВРЕЇВ
Я запитую думку єврейських активістів Львова про дії Мейлаха Шейхета, намагаючись розплутати нервовий вузол місцевих протиріч.
Ада Діанова, директор благодійного фонду «Хесед-Ар’є» (Львів), упевнена: взагалі немає фактів використання надгробних плит за 20 років. «Він (Шейхет) отруює неправдивою інформацією і про ресторан, і про фестиваль. Тільки-но він побачив, що місто почало займатися єврейськими місцями, зрозумів, що зникне джерело грантів. Це перехрестя його особистих інтересів, він на цьому живе. Він заявляє, що конкурс нелегітимний. Тоді українці запитують: коли ми нічого не робимо, то говорять, що ми антисеміти, а коли робимо — говорять знову, що ми антисеміти».
«Клезмерський фестиваль на площі, де була Велика синагога, цілком легітимний, адже навіть у синагогах можна співати й танцювати. У цьому місці ми провели експертизу — там немає поховань».
Михайло Шерман — президент центру «Холокост» ім. д-ра А. Шварца (Львів): «Щодо ресторану — мені не зовсім подобається назва «Жидiвська кнайпа», частина людей бачить в цьому образу. Але треба розуміти, що всі назви ресторанів цієї мережі носять епатажний характер, це елемент шоу для привернення уваги».
Далі Михайло Шерман говорить: «Мейлах Шейхет укладає угоди з літніми людьми, і після смерті їхня нерухомість передається його благодійній організації. В Україні це дозволений бізнес. Але його висловлювання, що влада мостить дороги надгробками, — підтверджують думки юдофобів про те, що євреї нам чужі й багатіють на українських грошах, ось прийде час — і ми їх виженемо».
МІСЬКИЙ ГОЛОВА
Мер Львова 44-річний Андрій Садовий сприйняв «надгробний наїзд» Jerusalem Post як особисту образу. «Проти Львова вкотре сказали неправду, пов’язану з єврейською історією. Це брутальні і неправдиві звинувачення, не підкріплені жодними фактами», — зазначив мер в офіційному зверненні до Посла Ізраїлю в Україні Реувена Дін Еля.
Міський голова підкреслив: «Складається враження, що, тільки-но у Львові підійшли до впорядкування місць єврейської історії, облаштування меморіалів, з’являються сили, яким вигідно створювати негативний образ Львова стосовно єврейської громади».
Але ж львівський мер має рацію: тільки-но місцева влада узяла курс на облаштування трьох зон єврейського минулого, тільки-но став розвиватися туризм довкола єврейських об’єктів, затурбувалися потенційні конкуренти. Замислимося, чому «надгробні кошмари» про Львів поширювалися саме через кореспондента у Кракові.
Це південнопольське місто — сусід Львова, має величезні прибутки з туризму, причому 30-40 % краківського туризму побудовані довкола єврейських об’єктів, району Казімеж та інших. Якщо Львів облаштує свої єврейські пам’ятки, то потік туристів з усього світу може перетекти з польського Кракова до українського Львова. Тут-то й запускається кампанія заплямування Львова.
Посол Ізраїлю Реувен Дін Ель, який уважно вивчив ситуацію у Львові, підтримав мера: «Посольство поділяє занепокоєння з приводу поширення неперевіреної інформації про нешанобливе ставлення львівської міської влади до історичної спадщини єврейського народу».
ДАЙТЕ МЕРІЇ ПРАЦЮВАТИ
Я звернувся до заступника мера Львова 39-річного Василя Косіва за коментарем щодо вузла проблем. «Після 20-ти років дискусій ми провели серйозно підготовлений міжнародний конкурс. Ми тепер знаємо, куди рухатися. Проект відкритий для майбутніх трансформацій».
«Щодо базару на місці кладовища — ми розуміємо, що це не місце для ринку, але пропонуємо щось робити. Соромно, що за 20 років до цього часу нічого не реалізовано. Можна буде тиснути на приватну власність, аби вони продавали, кудись переносили (магазини). Ми розуміємо, що проблема з базаром буде, поки ринок звідти не заберуть. Треба починати цей процес і йти далі. У нас дуже велике бажання перейти до етапу реалізації (підсумків конкурсу) вже цього року».
«Площа синагог — це громадське місце, там гуляють туристи, молоді мами. І там живуть люди. Ми не можемо дозволити, аби наш дім так виглядав. Це перш за все потрібно українцям — і щодня».
«Це буде не бетонування площі Великої синагоги, а укладання плит білого бетону, на яких будуть промарковані іншим кольором інтер’єри і план зруйнованої будівлі. Це тимчасовий проект — колись можна відбудувати синагогу. Але якщо вже збирати гроші на відбудування нової, то я б рекомендував спочатку рятувати пам’ятник архітектури XIX століття — синагогу на Вугільній, а не будувати нову. Соромно, що на Вугільній синагога в такому стані».
«Котлован для готелю в єврейському кварталі не може виглядати так, як зараз. Небезпечно, вода збирається в котловані».
«Позиція Мейлаха: «або все, або нічого і чекатимемо ще 50 років, поки знайдуться гроші». Виходить, якщо мерія нічого не робить — нас лають, а коли мерія намагається щось робити — нас теж лають. У мене таке відчуття, коли мерія робить — їм лише гірше. Цим людям комфортніша ситуація жертви».
«Постійно йдуть запити від Конгресу США на посла. Посольство США здійснило багато візитів і витрачає багато часу. Скільки енергії витрачається на ці з’ясування і листування — з ніг збилися пояснювати всім».
«Ми починаємо виправляти ситуацію абсолютно з добрих міркувань. Я людина віруюча і боротимуся, аби святе місце було належним чином обладнане. Ми це робимо методично, за всіма світовими стандартами. Але у когось починається страх — зникає проблема, немає кого звинувачувати, немає про що писати і сльози лити».
«Це не на користь українсько-єврейським і українсько-ізраїльським стосункам. Такі негативні сигнали перекреслюють стільки позитивного, що потім дуже багато знадобиться часу, аби очистити й відбудувати репутацію. Це марна витрата енергії».
Заступник мера Львова відзначив, що з боку партії «Свобода» немає голосів проти облаштування єврейських об’єктів Львова.
Очевидний факт: єврейське кладовище знищили за Йосифа Сталіна, а не за Андрія Садового. І мер Львова, і його заступник — це молоді менеджери з європейським мисленням, які усвідомлюють всю проблемну існування ринку на місці колишнього кладовища і хочуть її розв’язати. Але скажіть — у кого є чарівна паличка, аби за добу або навіть за рік перенести величезний ринок на нове місце?
ЄВРЕЙСЬКА «МАНІЛОВЩИНА»
Немає вже старого Львова, яким він був на піку свого розквіту — немає міста польської еліти і єврейського бізнесу. Це вже інше місто — оплот українства. Місто, що іронічно використовує міфи туристів про «страшний Бандерштадт».
Сьогодні довкола руїн «Золотої Рози» звучать ідеї справжнісінької єврейської «маніловщини»: ах, як було б прекрасно відновити цей шедевр Ренесансу! Але хто фінансуватиме сей гігантський прожект?
За даними львівської преси, 16 квітня 2013 року наукова рада Мінкультури України схвалила проект Мейлаха Шейхета щодо старого єврейського кварталу Львова. Одне «забула» ця рада: вказати, де взяти десяток мільйонів доларів на реалізацію цієї чудової рекомендації.
Довідка: для відновлення зруйнованої синагоги «Хурва» у Старому місті Єрусалима 2010 року знадобилися ресурси Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова і Вадима Рабіновича. Мріяти про відродження єврейського кварталу Львова і «Золотої Рози» — зовсім не шкідливо, але є заковика: а у мрійників є в запасі два-три мільярдери, готові фінансувати ці мрії? Немає? Тоді не заважайте міській владі робити хоча б те, що під силу скромному бюджету мерії. І не заважайте Німеччині виділити хоча б 750 тис. євро на облаштування пам’ятників за підсумками конкурсу.
І навіть якщо якимось дивом знайдеться олігарх для відновлення «Золотої Рози», то який буде сенс у новоділі на фундаменті XVI століття?..
ДОСИТЬ ДУРИТИ ПРЕСУ
Британська газета Guardian 2011 року повідомила, що у Львові зносять залишки синагоги «Золота Роза». Руйнування нібито проводиться українською владою напередодні чемпіонату з футболу Євро-2012, а на місці унікального пам’ятника буде побудований готель. Далі цитую нейтральну Вікіпедію: «Пізніше з’ясувалося, що Guardian подала неперевірені дані — на місці розвалин синагоги будівельні роботи не проводяться». Вгадайте з трьох разів, хто послав у Guardian помилкову інформацію?..
Обговорюючи в інтернеті ситуацію довкола єврейських об’єктів Львова, я почув таку думку від прибічників радикальної боротьби з мерією: «Чим різкішою буде іноземна публікація, тим сильнішою буде увага міської влади до цієї проблеми». Звідси їхній аморальний висновок: можна брехати на Заході, можна дурити пресу Великобританії й Ізраїлю, перекручуючи факти і придумуючи жахи «утисків і вандалізму з боку міської влади».
Юлія Стефанюк, топ-менеджер холдингу, який керує рестораном «Під Золотою Розою» і організацією фестивалю LvivKlezmerFest, сказала мені: «Ресторан прикрасив район, який до цього був занедбаний. А на фестивалі у серпні 2013 року ми хочемо наповнити площу єврейського кварталу духом свята».
Але кожна така стаття в Guardian і Jerusalem Post про псевдожахи Львова — це тисячі західних туристів, які вирішили не відвідувати місто, де відбуваються такі кошмари, а отже — це мільйони доларів, які Львів не отримав від гостей.
У сухому залишку: 1) єврейські об’єкти потрібно, безумовно, зберігати і реставрувати; 2) брехати не треба і розсилати брехню в ЗМІ — теж не треба; 3) важливо вести з владою конструктивний діалог, а не воювати з нею безкінечними склоками, наїздами і наклепницькими вигадками про «сотні надгробків для дорожніх робіт».
...Ще перед вильотом до України мені написав знайомий британський журналіст: «Будеш у Львові — передавай привіт Мейлаху, ми допомагали йому рятувати синагогу від тих, хто хотів її зруйнувати». Привіт я не передав, але, повернувшись, розкрив очі британцеві на реалії Львова.
Дорогою в аеропорт Львова таксист Юрій ввічливо поцікавився, звідки я. «З Ізраїлю?» — заусміхався водій. І вставив у програвач диск з івритськими піснями. Виявилось, що Юрій чотири роки працював в Ізраїлі й до цього часу зберігає про країну теплі спогади. «Передайте величезний привіт екскурсоводові Михайлу Меламуду — він так багато цікавого показав нам в Ізраїлі!» — попросив таксист. Цей привіт я передав — від хорошого українця хорошому ізраїльтянинові.