31 релігійну громаду та місійні станиці і 25 священнослужителів нараховувала Українська Лютеранська Церква (далі УЛЦ) станом на 1 січня 2016 року. Інституційна історія цієї конфесії розпочалася у 1926 році, коли була зареєстрована Українська Євангельська Церква Авгсбурзького Віросповідання.
31 релігійну громаду та місійні станиці і 25 священнослужителів нараховувала Українська Лютеранська Церква (далі УЛЦ) станом на 1 січня 2016 року. Інституційна історія цієї конфесії розпочалася у 1926 році, коли була зареєстрована Українська Євангельська Церква Авгсбурзького Віросповідання.
До кінця 1930-х років вона мала 25 громад, а також місії – загалом 10-20 тис. вірних. Засновником та очільником спільноти українських лютеран був уродженець Тернопільщини Теодор Ярчук, який загинув у 1941 році в катівнях НКВС (найбільш імовірно, був розстріляний у Дем’яновім лазу поблизу Станіславова). Багато вірних лютеран також були знищені у таборах і на засланні – Церкву забороняли, храми і все майно відібрали. Відтак після падіння тоталітаризму спільнота, вже під назвою УЛЦ, відроджувалася майже «з нуля». З огляду на такі складні історичні обставини, про українське лютеранство в Україні ж знають набагато менше, аніж, наприклад про їхніх німецьких співбратів. РІСУ побувала у гостях у тернопільській громаді свв. Івана та Якова УЛЦ, в якій служить пастором Тарас Коковський – керуючий Галицькою єпархією УЛЦ, а також активний блогер, літератор і перекладач.
«У міжвоєнний період наша Церква мала назву Українська Євангельська Церква Авгсбурзького Віросповідання – абревіатура УЄЦАВ. Вона доволі динамічно розвивалася в Галичині, – розповідає Т. Коковський. – Одначе, вже перші совіти почали нищити українське лютеранство, а Теодора Ярчука заарештували, і він загинув у катівні в Станіславові. За німецької окупації наші громади діяли. Потім, за радянського режиму, навіть назва Церкви зі словом «Українська, Лютеранська» не мала права на існування. Деякі вірні виїхали на Захід, деякі були вислані до Сибіру. Але люди пам’ятали свою приналежність до лютеранства. Згодом, після здобуття Україною незалежності, спроби з відродження українського лютеранства в Україні здійснив пастор Ярослав Шепелявець (США)».
Українське лютеранство почало відновлюватися на межі 1980-1990-х, коли в суспільстві з’явилася релігійна свобода. Тоді надзвичайно велику роль відіграли богослужбові книги, періодика, що їх зберегли вірні і мешканці сіл, де колись були парафії УЄЦАВ.
«Ми об’їжджали села, де до війни діяли лютеранські громади, знаходили врятоване, розпитували очевидців… До цього чимало долучився нинішній Єпископ УЛЦ В’ячеслав Горпинчук і тодішній ректор семінарії Давид Джей Вебер. Тепер наша тернопільська адреса – вулиця Генерала Романа Шухевича, 26. Громада невелика – біля 100 осіб, і поки ми збудували власну будівлю то змінили чимало орендованих місць. Після краху радянського тоталітаризму праці на релігійній ниві було дуже багато», — говорить служитель.
Відчувалася велика духовна спрага за Божим Словом. Приміром, на початку 1990-х українські лютерани безкоштовно поширили 1-1,5 млн примірників Біблії українською мовою, видрукуваних при допомозі української діаспори.
«Люди в ті часи шукали відповідей на складні питання. На той час я був парафіянином УГКЦ, як колись Теодор Ярчук та інші пастирі УЄЦАВ, але цих відповідей не знаходив – і одного дня прийшов в Українську Лютеранську Церкву, – розповідає Т.Коковський. – Крок за кроком сформувалося ядро однодумців, які взялися за відродження українського лютеранства. Ми почали місіонерську роботу, котра охопила Тернопіль, Кременець, Київ, Львів, Запоріжжя… Згодом з-за кордону приїхав місіонер із богословською освітою, який почав викладати теологію – так у Тернополі відкрили лютеранську семінарію Святої Софії, запросили інших викладачів з-за кордону. Це знову ж таки збільшило інтерес до українського лютеранства».
УЛЦ належить до «конфесійного» або віросповідного лютеранства – традиційної течії, яка прагне зберегти початкову традицію цієї деномінації, закладену Мартіном Лютером.
«Це те давнє лютеранство, яке не пристає на ліберальні тенденції більшості сучасних лютеран (і не тільки), зокрема тих, які об’єднані у Всесвітню лютеранську федерацію, — зауважує Т.Коковський. — У нас немає жіночого священства, немає схиляння до толерування гомосексуалізму. Ми не кажемо, що Святе Письмо – “частково Слово Боже”, або “не повністю”. Слід зауважити, що за назвами багатьох організацій, які містять слово «лютеранська», вже віддавна стоїть щось інше… Сталося так, що конфесійних лютеран у світі – острівці: у Німеччині – трохи більше 1000, у Швеції, Фінляндії, Норвегії – 300, в Україні – біля 1000. Чисельність ліберальних лютеран значно більша і це проблема».
УЛЦ вирізняється з-поміж багатьох інших лютеранських спільнот ще й тим, що вона – єдина у світі, яка дотримується візантійського обряду. УЛЦ є літургійною Церквою, в котрій правиться Служба Божа.
«Бо коли наші фундатори хотіли запровадити на цих теренах віросповідне лютеранство, то водночас вони прагнули зберегти рідний обряд, богослужіння рідною мовою. Основні церковні свята ми відзначаємо за Юліанським календарем», – деталізує пастор.
Українські лютерани використовують адаптоване до віросповідних норм конфесії Богослужіння Св. Івана Золотоустого. У храмах УЛЦ є образи і хоругви, які зазвичай у протестантів не побачиш.
«Образи – це, насамперед, спонука до пригадування тієї чи іншої події, яка стосується служіння Христа-Спасителя щодо нашого викуплення і спасіння», – пояснює пастор.
Служіння українських лютеран супроводжується музичним інструментом, зокрема класичним або електричним органом.
«Дуже любимо співати християнських та українських пісень під час великих свят – у деяких наших церквах є цілі музичні колективи. Мартін Лютер сам грав на лютні, а серед його друзів були відомі на той час композитори. Спів під час Богослужінь ми заохочуємо, – розповідає служитель. – Пісні у нас розділені за часами річного церковного календаря і темами (віра, надія, сповідь, Причастя, Різдво, Великдень і тощо)».
Щодо календаря, то окрім звичних для більшості християн дванадесятих свят в УЛЦ є й особливі. Так, тут знаходимо День народної радості (День Соборності України) – 22 січня; св. Костянтина Острозького – 13 лютого; св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника – 18 лютого; св. Лукаса Кранаха і Альбрехта Дюрера, художників – 6 квітня; св. Аскольда, християнського правителя – 4 липня; св. Яна Гуса, пастиря і мученика. 28 липня українські лютерани відзначають спільно празник Св. Володимира Великого, просвітителя Русі-України, християнського правителя, а також Св. Йогана Себастьяна Баха, кантора. Є у календарі УЛЦ і багато святих, яких зазвичай ототожнюють із Католицькою чи Православною Церквою. Це, зокрема, св. Іван Золотоустий, Боніфацій Майнцький, Бернард із Клерво, св. Климент Римський, св. Амвросій Медіоланський, св. Нестор Літописець та багато інших.
«Якщо вшанування тієї чи іншої особи немає у східній традиції, то ми беремо для вшанування ту ж дату, що на заході або на Синоді вирішуємо, яку дату встановити, – каже Т. Коковський. – Щодо терміну «святий», то під ним слід розуміти не лише померлих праведників чи мучеників, а також живих віруючих Церкви Христової. Святий за Писанням – це віруюча людина, щиро віддана Христу і справі поширення Його Євангелія. Апостол Павло у своїх посланнях зазначає, що вони призначаються: “ святим Церкви такої-то”».
В українських лютеран, як і в ортодоксальних Церквах, напередодні Великодня є Великий Піст або Чотиридесятниця.
«Піст є добрим виявом християнської дисципліни, коли людина, зосереджуючись на ньому, думає, що не хлібом єдиним вона живе, а Словом Божим. Піст добровільний. Це нагадування, що, згідно зі словами з Біблії, їжа і пиття до Бога не наближують. Ми не засуджуємо ані тих, хто постить, ані тих, хто не постить – це вибір віруючої людини, і головне, щоб він базувався на побожності і прославленні Бога», — твердить Тарас Коковський. І цитує Біблію: «Святий Павло каже: “Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його… Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові” (Римлян 14:3-6), “Їжа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваємо нічого” (1Кор.8:8)».
Поміркованість, розважливість і пріоритет євангельських істин, за словами лютеранського пастора, є тим, про що слід постійно і всюди пам’ятати. Тому УЛЦ завжди намагається вибудовувати добросусідські взаємини з іншими конфесіями, пояснює він.
«Ми всі – громадяни України, живемо в Україні, а тому всім нам потрібно добре розуміти, що українським патріотом є не хтось винятковий, а кожен, хто живе в Україні, працює для України і молиться за Україну. Тож ми, коли проводимо якісь навчання чи акції, намагаємося діяти так, щоб люди не бачили конфесійних розбіжностей. Є конфесії більші, є менші. І більші повинні ставитись до менших із пошаною, бо останні – це теж ближні, яких слід любити. Ми живемо на спільних теренах, маємо спільний дім, а вдома має бути мир, добро і злагода», – говорить Т. Коковський.
Громади УЛЦ, як каже пастор, існують з пожертв вірних. Десятину сплачувати заохочують, але це не обов’язок, а радше побожне побажання. Адже можна дати більше, ніж десятину, чи не так? А Господь, що рясно дає, без сумніву, поверне сторицею, — продовжує він.
«Намагаємося жити активно, – каже пастор уже про освітні та соціальні проекти на парафії. – Щонеділі маємо дитячу школу, для якої я готую тематичні уроки. Періодично готуємо з дітьми листівки для наших захисників на Сході. Соціальна місія в УЛЦ діє, але окремо вона не виділена, а включена в життя громад. Особливо активною благодійна діяльність УЛЦ була у 1990-х, коли за участі українських лютеран був заснований благодійний фонд «Дар життя» зі штаб-квартирою у Тернополі. Цей фонд нині існує завдяки добровільним пожертвам конфесійних лютеран США і жертводавців – громадян України. Він має медичну клініку на колесах, яка на зорі незалежності першою надала безкоштовну допомогу ВМС України в Криму. Загалом, за час свого існування клініка надала стоматологічну, терапевтичну, педіатричну допомогу декільком десяткам тисяч людей в Україні незалежно від їхньої релігійної приналежності та інших чинників».
УЛЦ активно виступає на захист людського життя, проти абортів. Церковна спільнота видає книги і періодику: започаткована серія коментарів до книг Біблії для мирян, перекладено цілу низку праць іноземних богословів, зокрема Мартина Лютера. Більша частина видрукуваного поширюється безкоштовно із заохоченням жертвувати кошти на нові публікації.
«Наші пастори нині можуть вже самі викладати всі предмети з освітнього курсу семінарії, але наразі нам вистарчає підготовлених раніше служителів, інших готуватимемо відповідно до потреб. Церква розвивається – відкриваємо нові місійні станиці. Одні з нещодавно започаткованих – в Рівному і Хмельницькому, – продовжує Т. Коковський. – Нам потрібно робити церкву доступною для людей. Я хочу, щоб якомога більше людей прийшли до нас і побачили які ми, хто ми, щоб розповіли про це своїм приятелям і друзям . Ми зацікавлені, щоб про нас знали якомога більше правди. Бо коли знають правду, то не вигадують байок, як от, що в лютеран немає Святого Причастя тощо».