У кожної будівлі, як і у кожної людини, є своя власна особлива доля… У відновленої євангелічно-лютеранської церкви м. Одеси ця доля була досить складною, але й надзвичайно цікавою. Зараз мало хто знає, що це вже третє відродження кірхи…
начальник Управління у справах національностей та релігій Одеської ОДА
Німецькі поселенці з’явилися в Одесі 1803 року на запрошення імператора Олександра І й Рішельє, тому, що місто, засноване в 1794 році, було не заселене. Закладка фундаменту лютеранської кірхи відбулась ще у далекому 1824 році 27 квітня. А розробку проекту і керівництво будівельними роботами було доручено тоді ще молодому архітектору Францу Боффо (1786-1867). Одесити, які пов’язують це ім’я з такими шедеврами архітектури як величний Воронцовський палац, палац боярині Наришкіної, в якому нині знаходиться картинна галерея, колишній палац Толстого (Будинок вчених), перша торгова біржа, в якій сьогодні знаходиться міська адміністрація, та, зрештою, знамениті Потьомкінські сходи, будуть вражені, але своє перше велике замовлення Боффо виконати не зміг. Мабуть були допущені прорахунки і наполовину завершена дзвіниця і 10 колон фасаду рухнули в головний неф церкви, зруйнувавши його.
Але уже 9 жовтня 1827 року відбулось освячення першого в місті лютеранського храму, який в незмінному вигляді пропрацював майже 50 років. У 1893 році церковна рада у зв’язку зі збільшенням кількості прихожан (понад 10 тисяч німців-лютеран) та необхідністю серйозного ремонту, ухвалила рішення про реконструкцію, яка переросла практично в перебудову кірхи. Відбувалася вона з 1895 по 1897 рік під керівництвом німецького архітектора Германа Шойрембрандта. Цікаво, що за цю роботу архітектор отримав імператорську нагороду — орден Святого Станіслава III ступеню — «За выдающееся архитектурное искусство и замечательное строительное мастерство». 1 листопада 1897 року фактично нову кірху, в стилі якої втілювались елементи пізнього рейнського романського стилю і яка була значно більшою за попередню, було освячено. Одесити пам’ятають її саме такою.
Коли до влади прийшли більшовики, богослужіння в кірсі припинилися, трохи пізніше було знято хрест. Чудом можна вважати той факт, що коли в 1937 році було підірвано православний кафедральний Свято-Преображенський собор, кірха, що знаходилась на відстані кількох сотень метрів – вціліла.
Після війни кірху чекали нові випробування. Впродовж багатьох років кірху використовували в якості телецентру, а після передачі у 1957 році на баланс інституту зв’язку, — як спортивну залу і як склад. Робилась навіть спроба підірвати лютеранську церкву задля звільнення площ для Інституту. Але наполегливим студентам консерваторії, яким хотілось зберегти храм хоча б як органний зал, вдалося її врятувати. Ельвіра Плеська-Зебольд, краєзнавець, донька репресованого німця, розповідає, що студенти влаштували сидячий страйк на сходах, коли наступила пора вибуху, і потім відправили свого делегата — Юрія Дикого — до Москви, добитися у тодішнього міністра культури Фурцевої скасування рішення.
Атеїстичну політику продовжив час, який став основним руйнівником церкви… А в ніч з 9 на 10 травня 1976 року спалахнув пожар, будинок повністю вигорів. Понад 45 років руїни храму були справжньою раною міста. Багато поколінь одеситів мріяли про відновлення кірхи. Ще в кінці 70-х років робилися перші спроби почати реконструкцію будівлі, які, на жаль, не були реалізовані.
З перших днів унезалежнення нашої держави розпочалась робота щодо повернення руїн собору у власність Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, його відбудови, пошуку коштів, партнерів, узгоджень різноманітних питань.
Архітектурне відродження цього пам’ятника, зруйнованого на 80 %, далося нелегко – зазначають фахівці. Насамперед підсилили фундамент, після чого стіни укріпили залізобетонними стовпами. І тільки тоді почали збирати церкву. Буквально по цеглинці. «Спеціально було зроблено відбракування непридатних каменів і виконана заміна на камінь-черепашник, що знаходиться в кращому стані», — розповідає генеральний підрядчик директор науково-виробничого центру «Екострой».
Було фактично заново відбудовано стелю, відреставровано фасад, зведено адміністративну прибудову, завершено внутрішнє убрання храму, встановлено автономну енергоустановку. На реконструкцію Лютеранська Церква землі Баварія спільно з німецьким урядом витратила близько 7 млн. євро. «Пожертвування на Одеську кірху збирали, що називається, всім світом. Понад 300 тисяч євро поступило від простих одеситів, німців і американців», — розповідає старший церковний радник у відставці Клаус Юрген.
Зовні будівля практично не змінилася, а ось усередині тепер все по-іншому: якщо раніше кірха була оздоблена дубом (дубовий вівтар, дубові сходи на хори тощо) і була досить темною, то нині прихожан зустрічає «осучаснене» світле просторе приміщення, з елементами сучасного стінного розпису. Перед кожною людиною, що переступає поріг храму, гостинно відчиняються скляні двері, на яких українською, російською, англійською, німецькою, ідишем, грецькою та арабською мовами виведено чудові слова: «Мир вам».
Як реліквію шанують прихожани маленьку залізну фігурку Христа, знайдену під час реставраційних робіт. Унікальну історію має алебастрове Розп’яття на чорній металевій підставці висотою близько 60 см, розміщене в храмі справа в ніші. Його подарували громаді потомками Самуеля Адальберта Екка (1856-1919), який з 1885 по 1887 роки служив в Одесі пастором. А отримав він цю річ з рук вдови Фрідріха ІІІ – німецької імператриці Вікторії Пруської (1840-1901), духівником якої він був.
Почесне місце у відреставрованій церкві займає й невелика православна ікона XIX століття, знайдена при реконструкції під головною баштою напівзруйнованої будівлі кірхи на глибині півтора метра. Робітники, не помітивши знахідку, збиралися вивезти ікону разом із сміттям. Але вчасно втрутився громадський фотолітописець, який стежив за предметами, знайденими в ході реконструкції. З одного боку ікони був виявлений напис та печатка, що свідчать про те, що вона освячена на святій горі Афон в Греції. У майбутньому члени лютеранської громади хочуть провести експертизу і дізнатися історію православної ікони — як вона опинилася в Одесі в лютеранській церкві. А нині ікона стала частиною напрестольного вівтарного Хреста, створеного в 2009 році за ескізом Тобіаса Каммеррера в студії «Derix».
Органічно включені в концепцію «осучасненого» храму й інші знахідки, зроблені під час реставрації. З них створено невеликий музей.
Тішаться члени релігійної громади й іншими надбаннями храму, привезеним із Нюрнберга. Це досить великий орган на 27 регістрів, виготовлений в 1964 році відомою фірмою «Штейнмейєр», та чотири бронзові дзвони, що відлиті на заводі «Пернер» в м. Пассау.
Урочисте відкриття та освячення євангелічно-лютеранської церкви Святого Павла відбулося 17 квітня 2010 року. Торжество розпочалося із загальної молитви російською та німецькою мовами за Одесу, одеситів і відновлену кірху. У заході взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот, який зачитав вітальний лист президента країни Хорста Келлера, мер Одеси Едуард Гурвіц і його заступники, глава Державного комітету України у справах національностей і релігій Юрій Решетніков, представники Одеської облдержадміністрації та облради, члени лютеранської общини, єпископи і пастори НЄЛЦ, а також представники інших релігійних конфесій.
З нагоди відкриття церкви Св. Павла були виготовлені позолочені медалі із зображенням кірхи, які разом із спеціальним свідоцтвом з рук єпископа НЄЛЦ Уланда Шпалінгера отримали люди, що зробили найбільш значний внесок в реконструкцію церкви. А старшому церковному раднику Євангелічно-Лютеранської Церкви Баварії доктору Клаусу Юргену Рьопке, який доклав максимум зусиль для відновлення кірхи, подарували її макет. І справжнім сюрпризом став приїзд з Німеччини внучки першого пастора Одеської кірхи, яка вручила єпископові Уланду Шпалінгеру сімейну реліквію — розп’яття XIX ст., що ним послуговувався її дід.
18 квітня кірху відвідав голова Одеської обласної державної адміністрації Е.Л.Матвійчук, який під час спілкування з представниками німецької спільноти висловив слова подяки всім тим, хто брав активну участь в реконструкції кірхи. Він зазначив, що український і німецький народи пережили дуже багато різних епізодів в своїй історії — як позитивних, так і негативних, але з кожним роком розвиваються наші відносини, налагоджується конструктивна співпраця і відновлена кірха є цьому своєрідним підтвердженням. Як і колись давно її шпилі зустрічатимуть гостей міста – як і колись дорога вестиме до Храму…