Ідея, що нинішня агресивна імперська війна Кремля може бути інтерпретована в релігійних термінах як «справедлива», «священна» чи «богоугодна», має достатньо глибокі історичні корені.
Колись британський актор Х’ю Лорі (найбільш відомий за роллю доктора Хауса в однойменному серіалі) пожартував, що він би із задоволенням бойкотував російські товари, якби міг згадати хоч щось, що виробляє Росія, окрім того, що вганяє увесь світ у депресію.
Але страх і депресія — далеко не єдиний «товар», з яким росіяни намагаються виходити «на зовнішні ринки». Найбільш «ходовим» є презентація себе як чогось «загадкового», «містичного», «богообраного». Фьодор Тютчев «зашифрував» цей сюжет у чотирьох рядках: «Умом Россию не понять/ аршином общим не измерить/ у ней особенная стать/ в Россию можно только верить». Це претензійний опис Росії як новітнього «ковчега спасіння». Як свого часу праотця Ноя, Всевишній нібито обрав Росію для особливої місії та навіть надав їй ексклюзивні розрахунки, яким має бути Ковчег. І марно намагатися зрозуміти (міряти людськими «аршинами»), чому вибір лідера для рятувальної операції людства був саме таким, а не інакшим, а його корабель мав саме такі розміри. Треба просто повірити, довіритися — і тільки так можна отримати шанс на спасіння.
Важко оцінити, наскільки ця російська месіанська ідея досі «запитана» та/чи «купується» на зовнішніх ринках. У чистому вигляді це досить «нішевий» продукт, у якого мало «споживачів» поза самими росіянами та їхніми симпатиками з числа православних фундаменталістів у кількох слов’янських країнах. Однак сам факт того, що він уже понад півтора століття «на прилавку», допомагає Росії підтримувати дуже вигідний для себе образ «країни-Сфінкса», а росіян - як народу з «загадковою душею». Це відчув і підкреслив радянський поет Євгеній Долматовський: «Загадочная русская душа…/ Сложна, как смена красок при рассветах/ Усилья институтов и разведок/ Ее понять — не стоят ни гроша».
На жаль, значна частина того, що іменується «русистикою», продовжує приймати весь цей жупел за чисту монету, допомагаючи росіянам підтримувати димову завісу щодо дуже "приземленої" природи своїх мотивацій. І це не просто якась невинна девіація в науковому дискурсі — вона прямо чи опосередковано впливає на ухвалення політичних рішень елітами країн Заходу.
Будьмо реалістами: спроби поставити вивчення Росії на раціональний ґрунт, тим більше якщо їх ініціюють українці, ще довго будуть vox clamantis in deserto. Але, як казав інший, хоч і радянський, але український поет, «нехай собі як знають/ Божеволіють, конають, / Нам своє робить». Навіть якщо шансів «достукатися» до маститих опінієтворців — «околонуля»…
Інститут трансформацій Північної Євразії вже реалізував проєкт у цьому річищі (деконструкції російських самопрезентацій). Було опубліковано колективне дослідження «Удавана Росія: імітація величі та могутності». Сподіваємося, що невдовзі у видавництві Ibidem вийде його англомовний варіант («Fake Russia: Investigations into Moscow’s Imitations of Greatness and Power»).
А тим часом ми розпочали роботу над новим дослідженням, перший розділ якого — «СВОщенна війна: російські маніпуляції релігійними наративами в 2022–2024 роках» — було презентовано 27 березня 2025 року.
У ньому ми також пропонуємо аналіз спроб «сакралізації» нинішньої російської агресивної війни через конкретний поетичний текст :-), а саме — вірш Василія Лебедєва-Кумача «Священная война». Написаний в 1941 році (хоча щодо дати є певні сумніви, втім - як і щодо авторства), він містить широко потрактоване поняття «святості»/«священності» та оголошує, що атеїстично-богоборчий СРСР є найщирішим борцем за «мир та світло» («Как два различных полюса/ Во всём враждебны мы/ За свет и мир мы боремся/ Они — за царство тьмы»).