Православна Церква вшановує святого Еферія Херсонеського, на честь якого візантійці назвали острів у Чорному морі – нині острів Березань на Миколаївщині. Острів славиться античною історією, адже тут знаходився давньогрецький поліс Борисфеніда.
Завдяки археологам поволі стають відомими й малодосліджені сторінки християнської давнини. Вирушити у віртуальну мандрівку Березанню допоможе інтерактивна карта «Приховані скарби Миколаївщини».
Історичні долі багатьох народів пов’язані з водним простором: річним, морським, океанським. Для південноукраїнських земель, у межах сучасної Миколаївської області, доленосне значення мали ріка Південний Буг, Бузький та Дніпровсько-Бузький лимани та, власне, Чорне море. Рухаючись з Миколаєва на південь, за течією Південного Бугу, минаючи, з правої сторони, стародавнє грецьке місто Ольвію на узбережжі Бузького лиману, поряд з яким розкинулося сучасне село Парутине Очаківського району, проходимо вздовж Дніпровсько-Бузького лиману і наближаємося до виходу у відкрите море. Біля гирла лиману, зліва, знаходиться унікальний рукотворний острів Первомайський – блок-форт, зведений в останній чверті XIX століття з оборонною метою. Попереду – вихід у море – своєрідна «Чорноморська брама», утворена Кінбурнською косою однойменного півострова та Очаківським мисом. Зі зворотної сторони вхід до неї оберігає славетний острів Березань, який чітко можна розгледіти у ясну погоду зі стрімчастих берегів мису Аджиякс.
Цей неповторний куточок Північного Причорномор’я майже постійно перебував у вирі історії. Тут розгорталися унікальні події античної епохи, доби Київської Русі, періоду Литовського князівства та часу панування Османської імперії й Кримського ханства. Тут точилася боротьба між християнським та мусульманським світом, активним учасником якої було українське козацтво, що влаштовувало переможні морські походи. На початку XIX століття російський князь Іван Долгорукий так описував цей край: «Хто б не був у захваті, обнявши одним поглядом незрівнянне тутешнє місце? Недаремно Турки називали Очаків маленьким Царгородом або Стамбулом. Велична картина! наліво Лиман, направо Чорне Море; прямо навпроти очей Кінбурнська коса, як язик землі, що розсікає похмуру хвилю; подалі, в тому ж морі, обкладений гарматами острів Березань».
Нині острів Березань входить до складу Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія». Археологічні дослідження його території та акваторії, де виявлена затоплена частина стародавнього поселення, протягом останнього десятиліття принесли чимало наукових відкриттів та знахідок. Як туристичний об’єкт острів приваблює, особливо влітку, тисячі відвідувачів, що відпочивають біля моря на Кінбурні, в Очакові, Рибаківці та Коблеве, як «острів скарбів» – «чорних археологів», котрі у пошуках легкої наживи безжально знищують не тільки старожитності, але й саму можливість об’єктивного пізнання історії та культури різних цивілізацій.
Наша розвідка переважно торкається релігійного життя древніх мешканців острова та мореплавців, що його відвідували. Проте розпочнемо з його природо-географічної характеристики. Березань розташована біля північно-західного узбережжя Чорного моря. Найближче до неї, за 2 км, знаходиться село Рибаківка, Березанського району, та місто Очаків – на відстані майже 13 км. Березань – це материковий острів, у давнину був півостровом, однак у результаті підняття рівня моря його перешийок був затоплений. Наразі острів має скелясті, обривисті береги, його довжина – близько 850 м, ширина – від 200 - до 850 м, висота – до 20 м. Нині Березань – незалюднена та не має джерел прісної води.
Коли Березань була півостровом, вихідці з малоазійського Мілету заснували тут ще у другій половині VII ст. до н.е. поліс Борисфеніду. Він отримав свою ім’я від грецької назви річки Дніпро – Борисфен. Став першою, тому найдревнішою північно-чорноморською апойкією, так елліни називали свої поселення, створені вдалині від метрополії. Як самостійний поліс Борисфеніда проіснувала майже до V ст. до н.е., далі її поглинула Ольвійська держава, яка й визначила історичну долю стародавнього поселення. Воно перетворилося у хору – сільськогосподарську округу Ольвійського полісу, також було місцем риболовного промислу та використовувалося як якірна стоянка для суден. Борисфеніда остаточно припинила своє існування майже одночасно з Ольвією у III ст.н.е.
Археологічні дослідження острову тривають вже понад 130 років. Маленький клаптик суші посеред моря не перестає дивувати світ унікальними артефактами, що представляють різні епохи, розмаїті культури та цивілізації. Березанська археологічна колекція вже нараховує біля 10000 предметів. Вони зберігаються в археологічних музеях Одеси, Києва та краєзнавчих музеях Миколаєва і Херсону, а також в Ермітажі та Державному історичному музеї в Росії. Наприклад, у 2013 році зібрання Миколаївського обласного краєзнавчого музею було поповнено унікальною колекцією елітного керамічного посуду, виготовленого древніми березанськими майстрами у VI ст. до н.е.
Вона представлена більше ніж 40 різновидами давньогрецьких сосудів. На думку заступника начальника Березанської археологічної експедиції Інституту археології НАН України, відомого миколаївського археолога Олександра Смирнова, ця знахідка спростовує пануючу серед науковців точку зору про імпортний характер посуду в грецьких полісах. Доводить, що на Березані існувало гончарне виробництво, яке забезпечувало вишуканим високоякісним посудом внутрішні потреби грецьких колоній та скіфського населення.
Водночас Борисфеніда мала насичене релігійне життя. Наприкінці VI ст. до н.е. місцеві мешканці вже мали теменос з невеличким храмом Афродіти. Відомо, що давні греки прославляли богиню Афродіту як дарувальницю достатку землі та помічницю у мореплаванні, її атрибутами були голуб та черепаха. Фігурки голуба та черепахи нерідко знаходять у храмах цієї богині, у тому числі й на Березані. Так, торік антична археологічна колекція Миколаївського обласного краєзнавчого музею збагатилася 11 експонатами – це теракотові статуетки та фрагменти фігурок Афродіти, Аполлона, богині, що сидить на троні, голуба тощо. Усі артефакти були знайдені Березанською експедицією В.В. Назарова у храмі Афродіти.
У давньогрецьких колоніях Північного Причорномор’я особливо вшановувався Ахілл як герой та бог. Його головне святилище знаходилося на острові Левка (сучасний о. Зміїний), що розташований у Чорному морі неподалік від гирла Дунаю. Для давніх греків цей острів був другим Елізіумом, де після смерті блаженним життям жив Ахілл та інші герої, а також праведники та благочестиві люди. В Ольвійському полісі склався культ бога Ахілла Понтарха (Владар Понту). Під його верховним сакральним захистом перебували усі переселенці та мореплавці. На початку нової ери Березань перетворилася з поселення у величне святилище богу Ахіллу Понтарху.
Цілком очевидно, що з Березанню пов’язана історія поширення християнства на теренах Північного Причорномор’я та історія його утвердження в Київській Русі, але ці сторінки залишаються малодослідженими. Нагадаємо, деякі вчені навіть припускають, що в Ольвії міг проповідувати апостол Андрій Первозванний. Як відомо, у «Повісті временних літ» міститься апокрифічний переказ про євангельську проповідь апостола на землях Криму, Північного Причорномор’я та майбутньої Київської Русі, яку він здійснив у другій половині І ст. н.е. під час однієї зі своїх месійних подорожей. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) на підставі грецьких переказів та історичних свідоцтв вважав цілком ймовірною проповідь Євангелія апостолом на північному узбережжі Чорного моря, там, де існували давньогрецькі поліси. «Навіть надмірні скептики, що не вірять зовсім оповіданню про апостола Андрія, не можуть відкинути того, що апостол Андрій міг проповідувати предкам нашим, бодай тим, що по торгових справах бували в грецьких колоніях на північному березі Чорного моря», – зазначав вчений і церковний діяч.
Поширення християнства у регіоні викликало появу нових топонімів. У середні віки візантійці почали іменувати Березань островом святого Еферія. Святий був єпископом Херсонесу у часи правління імператора Костянтина Великого, перша половина IV ст. Архиєрей прибув до Криму з Єрусалиму. Користуючись підтримкою імператора Візантії, активно захищав права християн та збудував храм у місті. У «Житіях херсонеських святих» розповідається, що, повертаючись морем до Херсонесу з Константинополя, де він дякував імператору за сприяння християнам, єпископ занедужав. Допливши до острова Алсос, «прийняв кінець свого тимчасового життя і початок життя вічного». Сподвижники поховали святого на острові, на його могилі встановили стовп. На неї також ще здалеку вказували високі дерева, що росли поряд.
У «Житіях» визначено місцезнаходження острову – неподалік від гирла Дніпра. Тому острів Алсос дослідники найчастіше ототожнюють саме з Березанню. Не зважаючи на те, що святитель відійшов у вічність внаслідок хвороби, він прославлений Православною Церквою як священномученик разом з іншими шістьма херсонеськими святими.
Як відомо, острів святого Еферія лежав на шляху «із варяг у греки». У X ст. візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у своїй праці «Про управління імперією» описав торговий шлях русичів Дніпром та Чорним морем до Візантії. Імператор зазначав, що руси, подолавши дніпровські пороги, зупиняються на острові святого Григорія (острів Хортиця), де приносять жертви богам, а далі пливуть протягом чотирьох днів, «поки не досягають затоки річки, що є гирлом, в якому лежить острів святого Еферія. Коли вони досягають цього острова, то дають там собі відпочинок до двох-трьох днів. І знову переоснащують свої моноксили (човни-однодревки – Т.Д.) всім тим потрібним, чого їм бракує: вітрилами, щоглами, кормилами, які вони доставили [з собою]».
Згадується острів Еферія й у договорі князя Ігоря з греками, 945 рік. Цитуємо документ за Іпатським списком «Літопису руського»: «А якщо виявлять руси корсунян, які рибу ловлять в усті Дніпра, – хай не чинять їм ніякого зла. І хай не мають руси права зимувати в усті Дніпра, Білобережжі, коло [острова] святого Елевферія, а коли прийде осінь, хай ідуть вони у доми свої в Русь». У цілому, історики стверджують, що острів святого Еферія неодноразово фігурує у візантійських документів X ст.
Якраз у X ст. на теренах острову, вірогідно, розігрався кривавий міжрелігійний конфлікт. За припущеннями історика Льва Гумільова, в основу яких лягли відомості з так званого «Літопису Іоакима», у 971 році, повертаючись на Русь після невдалого походу на Болгарію, князь Святослав з частиною виснаженої дружини залишився зимувати на острові Березань. Друга частина війська під проводом воєводи Свенельда піднялася Південним Бугом та вийшла до Києва. На острові серед дружинників відбувся розкол: русичі-язичники звинуватили у військовій поразці русичів-християн, які нібито прогнівили богів Волоса та Перуна. Усі християни були жорстоко вбиті разом із своїм керманичем Улебом, що приходився, ймовірно, близьким родичем (рідним або двоюрідним братом) князю Святославу. Переживши голодну зиму, навесні залишки дружини разом з князем вирушили Дніпром на Київ, але усі були знищені печенігами біля Дніпровських порогів.
Свідоцтвом використання острова святого Еферія як стоянки для суден під час походів на Візантію давньоруських дружин, у складі яких були вікінги, прийнято вважати вапнякову надгробну плиту з рунічним написом. Вона датується XI ст., була віднайдена на Березані на початку XX ст. Зараз зберігається в Одеському археологічному музеї. Примітно, що світлина Березанської плити з рунами належить до колекції Національної спадщини Швеції.
Разом з тим, острів був свідком інтенсивного християнського життя і навіть проявів благочестя мешканців Київської Русі. Український археолог Михайло Болтенко, досліджуючи на Березані ще 1928 році культурний шар цієї доби, віднайшов, крім слідів рибальства, металургійної майстерні з різноманітними залізними предметами, християнські артефакти. Вчений писав: «Натільні хрестики XII ст. є відгуком частих заїздів сюди транзитом прочан до святинь Царграда та до святої землі і торговців, а також тривалого перебування невільних виселенців з батьківщини в межі імперії Ромеїв, як от вислані Мстиславом Володимировичем, Мономаховим сином, у 1129 році полоцькі князі Всеславичі».
На те, що острів Святого Еферія може відкрити ще багато таємниць історії християнства на українських теренах, вказує нещодавня знахідка миколаївськими археологами бронзового наперсного хреста-енколпіона. Цей древній хрест-ковчег має візантійське походження, О.Смирнов датує його XII століттям. Зберігається артефакт у музеї Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія».
Наприкінці зауважимо, що значення острову Березань як природо-географічного об’єкту та історико-культурної пам’ятки виходить за межі національного надбання, він по праву повинен бути частиною світової спадщини людства. Однак, українська держава та суспільство мають нагальне зобов’язання – зберегти острів для прийдешніх поколінь. Долучитися до цієї справи може кожен у різний спосіб. Одним із прикладів такої праці є створення інтерактивної карти «Приховані скарби Миколаївщини», яка запрошує у віртуальну мандрівку унікальними природними та історичними пам’ятками «Степової Еллади», серед яких острів Березань або острів Святого Еферія.
Світлини з мережі Інтернет