Мирослав Маринович: “Митрополит Андрей Шептицький є фантастичним прикладом місіонера українського народу”
— Пане Мирославе, які факти з життя Митрополита Андрея Шептицького вразили вас особисто найбільше?
— Для мене в різний час дуже по-різному розкривалися особливості з життя Митрополита Андрея Шептицького. В юності, я здебільшого чув, що він походить з польської графської родини. Незважаючи на це, він перейшов на українство. Мене найбільше вражало, що він наважився на такий принизливий крок. (З точки зору поляків) Фактично він перейшов на слабшу сторону, яка не була передовою і європейською.
Згодом проявлялися й інші речі. Мені завжди особливо було бачити собор св. Юра. Коли я молодим студентом до нього підходив, то з особливим трепетним відчуттям споглядав на Митрополичі палати. Завжди думав про те, що тут жив Шептицький. Тут він перебував впродовж пів століття. Вже після повернення з табору, коли в різний спосіб занурювався у його біографію, коли прочитав 12 листів митрополита Андрея до матері, мене приголомшив момент, в якому він дуже грамотно відчитав одного священника за те, що він зловживав Святими Літургіями у неділю. Митрополит Шептицький, коли дізнався про зловживання одного з священників, особисто приїхав на парафію, відслужив за нього Святу Літургію, а потім, коли священник вибачався, то наголосив, що не зможе щоразу приїжджати, тому нехай священник постарається виправитися. Мене цей епізод вразив, бо в такий спосіб Шептицький не принизив гідність священника. Мій досвід життя – це досвід радянського стилю управління, коли порушника ставлять на килим і починають принижувати. Таким був радянський пакет виховання підлеглого. В ньому обов’язково були кривда і приниження. Андрей Шептицький таким кроком вишколив не тільки священника, який провинився, а також і всіх решта священників. Бо звичайно, що новина про цю подію швидко розлетілася по селах. Такі речі для мене відкривалися поступово впродовж мого життя. Останні роки, коли я вийшов на модель позитивної суми. Я зрозумів, що фактично Митрополит Андрей дотримується сучасних принципів. Вірніше він дотримується християнських принципів, які сучасною мовою мають зовсім інші назви. Ось цей ефект мене надзвичайно вразив. Тоді я вже занурився у послання Митрополита Андрея, познаходив чимало позитивних для мене моментів. Таким чином з’явилася книжка «Митрополит Андрей Шептицький і принцип позитивної суми».
Коли я вже дещо пізнав з проповідництва Митрополита Андрея, то мене найбільше вражало, що з одного боку він підтримував ідею української державності наскільки міг і наскільки це було в його силах. Через що наразився на великі докори з боку польської влади, а вже потім і не тільки польської влади. З одного боку він підтримував гасла націоналістичного руху, які обстоювали українську державність. Але, як тільки справа доходила до ненависті чи ворожнечі, то Шептицький відразу поривав з націоналістичним рухом і дуже відважно відстоював християнський спосіб поведінки. Прикро, що сьогодні ієрархи християнських церков не поспішають докоряти суспільству за неправильні форми боротьби. Точніше вони говорять, але кажуть дуже акуратно, щоб не зранити суспільство і не протиставити його проти себе. Наприклад була ситуація, коли український терорист вбив графа Потоцького. Без сумніву цей вчинок був помстою з політичними мотиваціями, бо польська влада, хоч знаходилася під Австрією фактично використали адмінресурс, щоб не допустити українців до виборів. Очевидно, що зловживали владою, були національні конкуренції… Але Шептицький виступив категорично проти такого способу боротьби, як тероризм. Незважаючи на те, що в той час українці мали таку поговірку: «наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє». Все суспільство жило таким протиставленням, як українці, так і поляки. Так само все, що було добрим для українців, то це автоматично ставало поганим для поляків. В такий спосіб два сегменти суспільства ворогували на кожному кроці, а Шептицький обстоював християнську поставу. Мене приваблює його мужність в обстоюванні християнських розв’язок усіх суспільних проблем.
— Пане Мирославе, працюючи директором Інституту Релігії і Суспільства УКУ Ви були організатором унікальної літньої школи про соціальну думку митрополита Андрея Шептицького. Поділіться, будь ласка, звідки у Вас виникла ідея організувати таку школу і що ви прагнули донести людям? Який основний месидж цієї школи?
— Мені завжди хотілося, щоб українці, хоча б слухачі нашої школи, навчилися інших моделей реагування на суспільні проблеми. Наприклад, моя традиційна лекція на школі називалася: «Побудова справедливого ладу у баченні Митрополита Андрея Шептицького». Що означає справедливий лад? Щоб відповісти на це питання, ми знову виходимо на принцип позитивної суми. Бо справедливий лад буде не тоді, коли будуть скривджені наші вороги, а тоді, коли ми навчимося жити цивілізовано.
— Цього року літня школа відбулася вже вдесяте. Яке на вашу думку її основне досягнення?
— Всі 10 шкіл були надзвичайно успішні. Переконаний, що тут не обійшлося без заступництва самого Митрополита Андрея. Слухачі школи роз’їжджалися з відчуттям духовного здобутку, навіть філософського і суспільного. Учасники школи комунікують між собою. Там, де перебувають пропагують ім’я Шептицького. Вони вже не мають ярликів пов’язаних з іменем Шептицького. Таких ярликів, як колаборант чи націоналіст. Ще йому часто закидали, що він пхався у політику й інші ідеологічні ярлики як ворог народу і так далі. Випускники школи стають агентами зміни образу Митрополита Андрея Шептицького в українському суспільстві. Саме цього я найбільше прагнув. Я дуже хотів очистити ім’я Митрополита Андрея Шептицького від ідеологічного бруду.
— Повертаючись до вашої книги про Митрополита Андрея і принцип «позитивної суми». Поясніть, будь ласка, в чому полягає цей принцип і власне як він розкривається у проповідницькій спадщині Митрополита Андрея Шептицького?
— Принцип «позитивної суми» – це лише один з тих сучасних принципів, який я знаходжу у Митрополита Андрея.
Принцип «позитивної суми». Він є супротивним до принципу нульової суми. Отже, “нульова сума” – це тоді, коли мій виграш означає ваш програш. І навпаки, коли ваш виграш означає мій програш. За цим принципом не можуть всі виграти. Тобто «…або, або…». У принципі «позитивної суми» виграють усі учасники дійства. Коли вони не ворогують, а співпрацюють разом. Тоді з’являється «додана вартість». Мене вразило, що сьогодні ми такий принцип називаємо дуже секулярними словами. Все це не має релігійного забарвлення. Проте насправді все зводиться до християнської постави. Ми знаємо з Біблії, що якщо ми з любов’ю ставимося до ближнього, якщо ми співпрацюємо і співдіємо з ним, то Ісус є з нами і між нами, бо Він обіцяв бути з тими, хто буде жити відповідно до Його законів. А якщо Він є, то є це зерно – джерело «доданої вартості». Це насправді дуже християнський принцип, який сучасною мовою називається принцип “позитивної суми”.
Наведу приклади, які я знайшов у Шептицького.
Ми знаємо, що він жив у час, коли дуже популярною була ідея класової боротьби. Тоді говорилося, що виграти мають робітники і пролетаріат, а буржуазію треба знищити. Це типова «нульова сума», коли вибираємо «…або, або…». Або пролетаріат змете буржуазію, або буржуазія змете пролетаріат. Це чисто комуністична ідея, якій дуже чітко протиставився митрополит Андрей Шептицький кажучи про те, що «капітал не обійдеться без праці, а праці потрібен капітал. Зі згоди і єдності, як у кожній справі так і тут випливає порядок. Незгода і загальне замішання викликає безлад і занепад». Ось вам розв’язка проблеми класової боротьби і формула Шептицького, який опирається на Rerum Novarum – Енцикліку Папи Лева ХІІІ, що боротьба приносить занепад.
Ще один приклад: «віддати кожному те, що йому належиться. Кожне його право пошанувати – це підстава всякого ладу, до якого веде наука Церкви. В цьому виразно є позитивна сума, що означає, що якщо ви разом працюєте, то таким чином будуєте християнський і справедливий лад.
Це один момент. Друга сучасна формула. Її навіть більше знають англійською мовою « affirmative action». З другої сторони ми маємо дуже секулярну мову, проте Церква знає цей принцип відколи вона існує. Бо завжди надавала пріоритет бідним, голодним і убогим. Вона завжди стояла на стороні убогих. Шептицький це дуже чітко повторює і тут він дуже цікаво опонує соціалістам.
«В ім’я Христової любові пригадуємо багатшим їхні обов’язки. В ім’я тієї любові захищаємо права убогих». Це перша фраза і соціалісти її підтримують, бо вважають, що треба захищати права убогих. Але далі, з цієї ж любові не закриваємо перед убогими їхні обов’язки і шануємо права багатих. Тобто вибір на користь бідних і убогих не означає, що ми відкидаємо права багатих. І ті і ті мають свої обов’язки і права, які треба шанувати. Це абсолютно суперечить ідеї класової боротьби. Далі ще один принцип такий, як принцип політичної нації. На початку дев’яностих років цей принцип не приймався однозначно у суспільстві. Ця ідея утвердилася вже після Майдану. А так була дуже велика пересторога. Дивіться, як ми знаходимо цей принцип у Шептицького. Це той час, коли 30 червня 1941 року проголосили у Львові Українську Державу.
Дивіться, яку Андрей Шептицький висуває вимогу перед українським урядом. Він каже: «від уряду покликаним до життя Ярославом Стецьком очікуємо мудрого і справедливого проводу громадян, який задовільнить потреби і добробут всіх замешкуючих у нашому краю громадян без огляду на те, до якого віросповідання, народності і суспільної верстви вони належать. Це принцип політичної нації. Фактично він є виписаний. Оце мене вражає. Шептицький живучи у першій половині ХХ ст. є нашим сучасником сьогодні. Від нього можна черпати різноманітні думку з його послань і застосовувати у наш час.
— Поділіться, будь ласка, якоюсь думкою з послань, яка Вас заторкнула найглибше.
— Так, є така думка. Я би її виписав у всіх закладах: в школі, у Верховні Раді, всюди де можна. «Пам’ятайте, що ніколи нічого корисного для свого народу не осягнете через супротивну Божому законові поведінку». У цих словах вся суть. Бо ми всі прагнемо добра собі і своєму народові. Мусимо пам’ятати, що ми не досягнемо ніколи цієї мети, якщо будемо діяти всупереч Божому законові.
— Зараз всі в очікуванні того моменту, коли Митрополита Андрея проголосять святим. Хоч він для нас вже є святим, але через певні обставини він ще не є ним проголошений. Що кожен з нас може зробити, щоб посприяти у цьому процесі?
— Однозначно, що кожен з нас може у цьому посприяти. Нам важливо вшановувати пам’ять Митрополита Андрея Шептицького. Пам’ятати про нього, використовувати і озвучувати його ідеї. Тоді і Церква переконається в тому, що він потрібний суспільству. Це є людина, яка преображає суспільство у позитивний бік. Це якраз і є функціях святих. Це вони допомагають народові стати кращим. Тому я би порівняв тут питання Патріархату і визнання Митрополита Андрея святим. Не звертаймо надто багато уваги на політичні аспекти, які поки що блокують цей процес. Ми всі розуміємо, що є особи, які не хочуть допустити ні одного, ні другого. Але утверджуймо нашу правду. Живімо нею. Чим більше ми будемо жити правдою Митрополита Андрея, правдою нашого церковного ладу, тим швидше визнають чи то Патріархат, чи Митрополита Андрея святим.
— На завершення, якщо підсумувати, то як би Ви сказали одним реченням про те, ким є його особа для Церкви і України?
— Я для себе віднайшов навіть одне слово. Мені самому було цікаво, чи можна одним словом окреслити Митрополита Андрея. Я знайшов це слово у слові місіонер. Хотів би вам зацитувати одні дуже гарні слова митрополита Андрея: «сповняючи обов’язки любові до ближнього пристав я з моїми вірними у справедливих їхніх національних прагненнях, роблю себе всім для всіх, щоб їх спасти. Ключова фраза полягає у тому, щоб стати всім для всіх. Про це пише апостол Павло у першому посланні до Коринтян 9:12. Це формула, яку знають і пам’ятають всі місіонери. Бо це обов’язок місіонера стати «всім для всіх». Приїхати у новий край і втілитися в нього. Не повчати зверху, а зайти в саму плоть народу, стати ним і стати всім для нього. Це Шептицький реалізував. Саме тому він є фантастичним прикладом успішного місіонера, який за 50 років свого служіння на митрополичому престолі преобразив Галичину за тих пів століття.
Дуже дякую Вам за розмову!
Спілкувалася Христина Кутнів
