Увесь світ в один голос говорить про агресію Росії щодо України, проте патріарх цього впритул не бачить.
Проте насправді це не лише забуття давньокиївського заклику, сформульованого ще Володимиром Мономахом: «Не дайте сильним погубити людину!». Це передусім викривлення соціальної місії Церкви та ігнорування духу євангельських принципів (зокрема у притчі Мт 25:35-46). Бо на Майдані невинні «брати наші найменші» опинилися під кийками жорстоких беркутівців – й Патріарх та його однодумці «не прийшли до них»; викрадені й катовані були – й ті не навідались до них. Табу на будь-яке осудливе слово щодо дій влади ніяк не виводить Церкву поза сферу політики – навпаки, воно робить очільників Церкви співвідповідальними за кривду, вчинену владою щодо мирних і невинних людей.
Я щасливий, що всі інші релігійні громади – за винятком Церкви Патріарха Кіріла – розуміють це. І їхнє слово на захист життя й гідності людини, їхня готовність бути на Майдані поряд із страждущими стали великим духовним капіталом українського суспільства.
Не відповідають дійсності й постійні твердження патріарха Кіріла, що його позиція стосується «не лише пастви в Російській Федерації». Політичну заангажованість керівництва РПЦ видно хоча б по тому, що він традиційно докоряє за «застосування сили» лише активістам Майдану, а тепер лише чинній владі в Україні. Жодного осуду дій Януковича, а тепер Путіна ми від Патріарха не почули. Увесь світ в один голос говорить про агресію Росії щодо України, проте патріарх цього впритул не бачить.
Заанґажованість Патріарха видно і з іншого. Так, Патріарх не втомлюється висловлювати побоювання, що в Україні громади УПЦ (МП) зазнаватимуть переслідувань, хоч при цьому й відзначає, що досі «захоплення храмів не було». Натомість не спрацювали запевнення, що не будуть рухати храми УПЦ Київського Патріахату в Криму. Також Патріарх жодним словом не висловив належної тривоги, коли внаслідок прямого насильства з боку російських командос у Криму на початку березня п’ятеро греко-католицьких священиків змушені були покинути півострів, побоюючись за своє життя. Не відреагував він і на те, що ті самі нападники розписали симферопольську синагогу антисемітськими гаслами, через що змушений був у ті дні покинути Крим місцевий рабин.
Проте ця однобокість у виявленні джерела загрози та джерела насильства зіграла з патріархом кепський жарт. Так, він цілком слушно стверджує, що «ворогом Церкви є лише ті, хто виступає проти Бога, Божественного закону і при цьому застосовує силу… застосування сили зажди призводить до розпалювання конфлікту». Ось би й написати патріархові осудливе пастирське послання до президента Російської Федерації Владіміра Путіна, який чинить саме це: виступає проти Божої заповіді любові, втіленої в братерськості всіх народів; порушує всі мислимі міжнародні закони, які підтримують мир на землі, а тому є опорою для Божого Закону. Нарешті, саме він, Путін, застосовує при цьому брутальну військову силу, яка й призводить до розпалювання конфлікту. Не Україна засилає свої війська на російську територію – це роблять озброєні до зубів «овечки» з російської пастви Патріарха Кіріла на території українській.
І, до речі, ще не пізно Патріархові зупинити їх.