27.06.2001 Міжнародний аеропорт. Прощальна церемонія

Пане Президенте,
Достойні Кардинали,
Брати у Єпископстві,
Шановні Пані та Панове,
Дорогі Українці.

1. Надійшла хвилина прощання. Зі зворушенням прощаюся з Вами, і у ваших особах прощаюсь із народом України, що його я у ці дні мав нагоду краще пізнати. В особливий спосіб моя думка лине до мешканців Києва та Львова, які прийняли мене, а також до всіх тих, що прибули з інших міст та країн, щоб зустрітися зі мною.

Прибувши сюди, я відчув на собі обійми золотоверхого, затопленого в садах Києва. Згодом я відчув на собі традиційну гостинність Львова, міста визначних пам'ятників, таких багатих на християнські спогади.

З великою тугою покидаю сьогодні цю землю, перехрестя народів та культур, з якої більше ніж тисячу років тому Євангеліє почало поширюватись та закорінюватись в історичній та культурній дійсності народів Східної Європи. Усім вам та кожному зокрема хочу ще раз сказати моє щире: “Дякую!”

2. Дякую тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд.

Дякую вам, представники цивільної та військової влади, та всім тим, які у той чи інший спосіб і з великою самовідданістю причинилися до успішного результату моєї апостольської подорожі.

Дякую вам, дорогі Брати й Сестри, що належите до цієї християнської спільноти, "вірної аж до смерті" (Ді 2,10). Віддавна хотів я висловити моє захоплення та належно оцінити ваше геройське свідчення, яке ви дали у минулому столітті впродовж довгої зими переслідувань.

Дякую за молитви і за тривалу духовну підготовку, якими ви бажали зустріти Наслідника святого Апостола Петра, щоб отримати від нього утвердження у вірі та підтримку для того, щоб жити в братній любові, яка "все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить" (1 Кор 13,7).

У цей час, коли залишаю українську землю, бажаю висловити шанобливе і сердечне вітання братам і сестрам достойної Православної Церкви і їхнім Пастирям.

Усіх вас супроводжую молитвою і до всіх скеровую як побажання слова благословення апостола Павла до християн із Солуня: "Сам Господь миру хай завжди дасть вам мир усяким способом..." (2 Сол 3,16).

3. Нехай Господь дасть мир тобі, український народе, бо ти з наполегливою і одностайною відданістю нарешті привернув собі свободу й розпочав віднаходити своє істинне коріння та докладаєш великих зусиль, щоб стати на шлях реформ і дати всім можливість жити та сповідувати власну віру, власну культуру й власні переконання в рамках свободи та справедливості.

Хоч болять ще незагоєні жахливі рани, отримані протягом нескінченних років пригноблення, диктатури і тоталітаризму, під час яких заперечувались та зневажались людські права, ти, український народе, з довір'ям дивись у майбутнє. Це час сприятливий! Це час надії та відваги!

Висловлюю моє побажання, щоб Україна як повноправний член увійшла до Європи, яка охопить увесь континент від Атлантичного океану до Уральських гір. Як я вже казав наприкінці того 1989 року, який відіграв визначну роль у недавній історії Континенту, неможлива "Європа миру та поширення цивілізації без цього взаємообміну та без співучасті відмінних цінностей, які взаємно доповнюються", які є характерними для народів Сходу та Заходу (Повчання Івана Павла II, ХІІ/2, 1989, ст.1591).

4. Під час цього важливого епохального переходу Церква, усвідомлюючи своє посланництво, буде і надалі закликати своїх вірних до активної співпраці з Державою у сприянні загальному добру. Це, насправді, соціальне милосердя, яке виявляється у "служінні культурі, політиці, економіці, сім'ї, щоб всюди поважали основні принципи, від яких залежить доля людини та майбутнє цивілізації" (Novo millenio ineunte, 51).

Християни, зрештою, знають, що вони дійсно є складовою частиною Української Нації внаслідок тисячолітньої історії, яка розпочалась хрещенням Володимира та Київської Русі 988 року у водах Дніпра. Але нею вони є сьогодні, насамперед, силою хрещення крові, яке вони отримали протягом жахливих переслідувань XX століття. У ті страшні роки було надзвичайно багато свідків віри, і то не лише католиків, а й православних та протестантів, які з любові до Христа зазнали різного роду переслідувань, в багатьох випадках жертвуючи власним життям.

5. Єдність та злагода! Ось таємниця миру та умова справжнього й стабільного соціального прогресу. Завдяки цій взаємодії намірів та дій Україна, батьківщина віри та діалогу, зможе побачити визнаною свою гідність у колі інших Народів.

Мені приходять на думку слова вашого великого поета Тараса Шевченка: "В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля". Українці, в родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього! Разом зможете його будувати; разом зможете вийти назустріч викликам сучасності, натхнені тими спільними ідеалами, які становлять незгладну спадщину вашої минулої недавньої історії. Спільним є посланництво; нехай же спільними будуть і зусилля всього українського Народу!

Ще раз звертаюсь до тебе, Українська Земле, з побажанням добробуту та миру. Ти залишаєш у моєму серці незабутні спогади! До побачення, народе-друже, пригортаю тебе обіймами доброзичливості і любові! Дякую за щирий прийом та гостинність, про які ніколи не зможу забути.

До побачення, Україно! Словами твого великого поета також і я благаю: "О, Боже сильний і правдивий", благослови дітей Твоєї країни - "землі ... стократ политої криваво, колись преславної землі!". Дорогі Брати і Сестри, також я кажу разом із вашим поетом і з вами: нехай завжди береже тебе Господь "О святая! Свята батьківщино моя!"

Молю Всемогутнього Бога, щоб благословив тебе, український Народе, і щоб зцілив усі твої рани. Його велика любов нехай наповнить твоє серце і нехай провадить тебе у третє тисячоліття християнства до нового майбутнього. В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!