Коли я познайомилася з дівчатами із цього Lady Dі Atelier, подумала: як же багато в них любові до ближнього. Здавалось би, у сфері моди, в якій вони працюють, немає часу на підтримку слабших, лише гонитва за трендами. Але цей стереотип не про них. Тут встигають допильнувати найновіші тенденції, мають прекрасну промоцію, вироби, які, попри не низьку ціну, дуже добре купують, а при цьому на першому місці в колективі — людина, передусім та, яка потребує опіки, підтримки і почуття потрібності.
Через це, а також знаючи, що компанія залучає до роботи дітей і дорослих з інвалідністю, я назвала ательє соціальним підприємство. І мене виправили: “Ми — бізнес. Просто з цінностями”.
“Це наша нова хустина, називається “Цвіт ночі”, ось цю гілочку на ній намалював Олексій, йому 17 років і в нього знижений слух. Ця хустина здизайнована за картиною Ніки, у неї також знижений слух. А ось це — робота Максима з аутизмом. Он, погляньте, які дівчатка, їх намалювала Юліанка, її мама має інвалідність. Ми маємо декілька хустин з такими кольоровими паннами”.
Яна Кундис, контент менеджерка інклюзивного ательє Леді Ді, професійним рухом закручує хустини в вихрики, щоб вони гарно виглядали на фотографіях. В офісі усі знають цих талановитих дітей, чиї картини стали шаблонами для десятків аксесуарів. Найбільше принтів, понад 60%, підприємство виготовило з робіт 17-тирічної Андріани Чухній, дівчинки з синдромом Дауна. Дві її абстракції — “Ейфорія” в фіолетових тонах і жовтава “Сонцезалежна” висять над робочими столами. “Саме з таких картин тут принтують хустини, — пояснює Яна, — можна навіть порівняти, люди не завжди розуміють як це — зробити візерунок на одязі з полотна”.
“А це хустина “Відданість”, тут зображений жіночий силует, її намалювала наша Іра”. Ірина Царук — менеджерка з продажів. Вона сьогодні дуже елегантно вбрана, тому колеги просять її приміряти вироби, щоб ми могли їх зазнімкувати. Ірина сміється, що сьогодні вона — модель і крутиться на своєму кріслі колісному так, щоб якнайвигідніше експонувати аксесуари.
“Жіночність — є однією з цінністей нашого бренду, — пояснює філософію Леді Ді Ярина Янчак, засновниця ательє. — А також інклюзія, толерантність і прийняття. У нас працюють жінки з інвалідністю, діти таких жінок, матері, котрі мають дітей з інвалідністю, а також ми співпрацюємо з дітьми і дорослими з інвалідністю, які малюють картини. Ми заключаємо договір і вони отримують відсоток з продажу хустин.
Днями до нас долучилося ще 4 авторів, у них порушення слуху і тепер в нас понад 10 художників, з якими ми працюємо. А в планах — збільшити колектив, зібрати ще більше талановитих людей, які в силу різних обставин не можуть реалізувати свій талант, знайти достойне оплачуване місце праці”.
За три роки Леді ді реалізували 70 принтів, тобто художники намалювали 70 картин, які тут здизайнували і виготовили хустини.
“Довгий час для нас малювала лише одна дитина — Андріана. Як вона малювала, так ми й брали картину в роботу. А далі почали вивчати тенденції ринку моди і зрозуміли, що зовсім не рахуватися з тим, що диктує ринок, ми не можемо. Якщо якогось року на ринок виходить той чи інший пантеон кольору, ми мусили на це зважати і почали експериментувати”, — розповідає про шлях ательє Ярина Янчак. — “Є частина авторів, які можуть виконати побажання. От, до прикладу, наша нова хустина буде про Львів. Ми дали намалювати її Ярині, жінці з порушенням слуху”.
Якщо конкретний автор не може виконати побажання підприємства, він чи вона просто приносять готову картину і в ательє аналізують, чи ляже ця робота в принт хустини, чи в такій подачі її купуватимуть.
“У цьому всі мають інтерес. Якщо хустина не буде продаватися, автор не отримає свого відсотку. І нам це також невигідно. Адже, щоб запустити виробництво кожної нової хустини, йде багато витрат. Картину треба відфотографувати, залучити моделей, зробити дизайн, надрукувати, обшити… Ми — бізнес, — резюмує Ярина, — але орієнтовані на залучення максимальної кількості людей з інвалідністю. Ми вважаємо, що маємо створювати щось настільки якісне, що захочуть купити без теми інклюзії. І коли покупець дізнається про історію хустини, це для нього приємний комплімент. А не навпаки”.
Жодних пільг чи привілеїв за те, що залучають до роботи людей з інвалідністю, ательє не отримує. Лише невелику співпрацю з мерією: “Коли до Львова приїжджають високопосадовці з інших країн, наш мер дарує їм такі хустини, вони називаються “Ангел міста”, — Яна розгортає полотно з мапою старого Львова, над яким ангел розкидає квіти. “Ангелів у нас малює Юля, дівчина з синдромом Дауна. У неї на всіх картинах — ангели”.
Про інклюзію засновниці ательє знають з власного досвіду. У Ярини — сестра з інвалідністю, в її колеги-співзасновниці аьельє Ірини Ляховенко — мама на ремісії після онкології.
“Наша місія — ламати стереотип в Україні про тему інклюзії. Ми аналізуємо, яку роботу може виконати особа з інвалідністю і максимально підтягуємо під це задачу. Тобто ми даємо можливість цим людям заробити, а не очікувати на подачку. Я не говорю про випадки, коли дитина дуже хвора і держава просто зобов'язана надати їй опіку. Я говорю про ті ситуації, коли людина має потенціал, має класні думки і може виконувати роботу, але змушена сидіти в квартирі і не працювати. Ми хочемо показати, що продукт, який дуже сильно стосується інклюзії, є надзвичайно якісним”, — каже Ярина Янчак.
Хустиновий бізнес розпочався з бажання допомогти ближнім, які хворіли. “До мене звернулася знайома журналістка і розповіла, що її сусідка — дівчинка з інвалідністю — потребує грошей на операцію. Каже: “давай щось придумаємо”. Треба було вигадати щось, що можна розтиражувати, щоб люди це купили. Це не міг бути одяг, бо люди носять різні розміри. Тоді у нас в майстерні працювала вишивальниця, з якою на роботу приходила донька. І ця дівчинка постійно малювала. Ми подумали: може вона щось намалює, а ми зробимо з того хустину”, — пригадує перший принт Ярина Янчак. — “Ми презентували її на Lviv Fashion Week і наші хустини настільки захопили увагу аудиторії, що ми одразу мали бюджет, щоб виготовляти наступні. Поки ми налагоджували усі ці процеси, на операцію для дівчини гроші вже назбирали. Тоді ми віддали цю суму іншій дівчині — Лілії Грицай з Червонограда, котра боролася з раком. А ми вже мали готовий продукт і не знали, що з ним робити.
В той час Леді Ді шило сукні для дівчаток і їх вишивала одна жінка, вона завжди приходила зі своєю дитиною. Я ніколи не проти, якщо хтось приходить з дитиною, бо не має з ким її залишити. А вона не мала. Ми побачили, що ця дитина, а це була Андріана Чухній, малює. Далі все дуже швидко почало розвиватися, я навіть не пам’ятаю як. Адріана стала самобутнім брендом. Тоді до нас зверталися батьки інших дітей і клієнти і питали, чому ми працюємо лише з однією дитиною. Після цього у день захисту дітей, 1 червня, Андріанка зробила на площі Ринок перформенс — вона малювала. Там також були роздруковані її роботи. І ми оголосили, що запрошуємо до нас малювати талановитих дітей. Закупили матеріали — полотно і олійні фарби. За перший місяць ми провели більше, ніж 50 безкоштовних арт-терапій. Частина тих дітей залишилася з нами, хоча феномен Андріанки не повторив ніхто”.
Ярина просить не називати Леді Ді соціальним підприємством і щоразу наголошує, що їхня справа — бізнес, просто з соціальною складовою. Вони охоче підтримують акції, де потрібно допомогти хворим чи потребуючим. Кілька разів шили постіль в онколікарні. А зараз збирають гроші на підтримку священника і парафії з Мелітополя. Про нього Ярина дізналася від Ганнусі Дідули, подруги та помічниці з її 2-місячним сином.
Ганнуся дуже захоплено розповідає про священника:
“Він став для мене відкриттям того, як можна служити. Я ніколи не бачила, щоб хтось був настільки відданим Богові та своїй парафії. Він займається Пластом, здебільшого вся молодь з Мелітополя знає отця Сашка, в них на парафії живуть цілі сім”ї, які не мають де бути. Кожного дня парафія годує бездомних і читає з ними Біблію. Робить це за кошти, які, як сам каже, беруться нізвідки, бо вони моляться і раптом їм приносять чи присилають гроші. Він організовує табори для дітей, зокрема, для дітей з інтернатів”.
Після таких розповідей Ярина постановила зібрати для ініціатив отця Олександра 50 тисяч гривень. Леді Ді виділило 300 хустин, їх подарують жертводавцям, котрі перекажуть будь-яку суму, але не менше 150 грн за хустину, а всі зібрані кошти підуть для мелітопольської парафії. Коли Ганнуся розповіла отцю про такий намір, він вирішив, що витратить ці гроші на “Миколая” для найбідніших родин і бус на потреби парафії.
“Ми зацікавлені в свого роду промоції отця. Деякі люди напряму зможуть допомогти йому, бо завдяки акції вони довідалися, що в Мелітополі є такий отець,” — Ярина добре розуміє силу промоції і смм, адже в її бізнесі це вагома складова, без якої не було би прибутку, а відтак і можливості допомагати.
Щоб продовжувати соціальні ініціативи, Леді Ді планує розширити масштаби виробництва — одягнути клієнтів не лише в хустини, а й цілі костюми, але передусім залучити до роботи ще більше людей з інвалідністю (вразливих людей). Так, вважають засновниці бренду, їхній бізнес може виконати свою соціальну (і християнську) місію. Бо бути людяним у великій справі — не просто, але дуже важливо. Якщо кожна компанія діятиме подібно, ймовірно, інклюзія перестане бути чимось надзвичайним, а потенціал і таланти людей з інвалідністю принесуть користь і примножаться.
##DONATE_TEXT_BLOCK##