Могили під бетоном: чому на місці родинної усипальні гетьмана Скоропадського досі немає заповідника

Унікальний 300-річний монастир Святого Харлампія, на території якого поховано гетьмана Івана Скоропадського і його родину в селі Гамаліївка - фото 1
Унікальний 300-річний монастир Святого Харлампія, на території якого поховано гетьмана Івана Скоропадського і його родину в селі Гамаліївка

Село Гамаліївка, що на Сумщині, розташоване всього за кілька хвилин їзди від Шостки — міста, де колись працював легендарний завод із виготовлення фото- та кіноплівки, а нині варять знамениті в Україні й за її межами сири.

Невелика Гамаліївка, де мешкає лише пів сотні людей, теж могла б бути знаменитою на всю Україну.

Адже саме тут розташований унікальний 300-річний монастир оборонного типу Святого Харлампія, на території якого поховано гетьмана Івана Скоропадського і його родину та батьків останнього українського гетьмана Павла Скоропадського.

Ба, навіть існує ідея перепоховати самого Павла Скоропадського в цій родовій усипальні, прах якого нині покоїться на цвинтарі німецького міста Оберстдорф.

То чому ж про це місце мало що відомо широкому загалу, чому сюди не ведуть туристичні маршрути і про це мовчать путівники? Бо монастир ніби і є, але побувати на його території простому туристу все одно не вдасться.

Родове гніздо

Іван Скоропадський, наступник гетьмана Івана Мазепи, мав чимало маєтків, але бути похованим захотів саме тут, у Гамаліївці. Ця слобода, де існувала невелика чернеча пустинь, належала Антону Гамалії, який за те, що воював на боці Мазепи, був висланий у Сибір.

Його Гамаліївка відійшла Івану Скоропадському. У 1714 році гетьман оголосив себе ктитором обителі. Мати ктитора (спонсора) для монастиря було престижно, бо це означало безперебійне фінансування. І справді, після цього монастир починає активно розбудовуватися.

Скромна обитель у Гамаліївці коштом і стараннями гетьмана перетворюється на справжній монастир-фортецю: він був надійно оточений захисними мурами, а до шосткинського порохового заводу — рукою подати. Тут навіть гетьманські палати були, де Скоропадський іноді мешкав. Можливо, в такому надійному місці вже немолодий гетьман і мав намір доживати віку...

На території монастиря активно тривало спорудження кам’яного собору, розпочате 1719 року. Проте завершити будівництво 76-річний Іван Скоропадський не встиг — помер у 1722-му і був похований в усипальниці церкви Святого Харлампія. Справу гетьмана продовжила його дружина Анастасія. Вона довела 16-річне будівництво до кінця і після смерті упокоїлася поряд зі своїм чоловіком. Тут же поховали їхню доньку Уляну.

Минуть роки, і в родинній усипальні знайдуть свій останній спочинок Петро Скоропадський, батько останнього гетьмана Павла Скоропадського, його дружина Марія, донька Єлизавета і син Михайло.

За час свого існування монастир переживатиме і розквіт, і запустіння (через пожежі, що кілька разів виникали на його території).

Проте справжня біда прийде разом із «червоними варварами» — більшовиками: монастир припинить свою діяльність, його розграбують, а розкішний іконостас і древні ікони пустять на дрова. Добротне приміщення і територію почнуть «раціонально» використовувати: у різні роки тут діяли кустарна артіль, будинок для літніх людей, дитячий притулок, колгоспний гуртожиток, клуб, зерносховище і склад отрутохімікатів.

Могили під бетоном

Але найнесподіваніше застосування обителі придумав якийсь мудрагель у 60-х роках минулого століття. В 1961 році монастир, який на той час уже було оголошено пам’яткою архітектури республіканського значення, передали міністерству внутрішніх справ. І впродовж року тут облаштують... колонію суворого режиму.

Довкола колиш­ньої монашої обителі натягнуть колючий дріт, а свої гріхи там замолюватимуть справжні грішники — грабіжники й убивці. За колючим дротом опиниться й родинна усипальниця Скоропадських.

А могили просто... заллють бетоном, аби підземні склепи зеки не використали для можливої втечі. І зараз у Харлампіївській церкві можна побачити надмогильні плити Івана Скоропадського та його рідних.

Нині покійний місцевий житель Олексій Борисенко колись працював у цій колонії і був свідком відкриття склепів пів століття тому. Він входив до складу групи, яка взимку 1962 року обстежувала територію монастиря на наявність можливих підземних ходів і порожнин. Збереглися записи Олексія Борисенка про ті «археологічні розкопки».

«Дослідження почали з церкви Святого Харлампія, — писав він. — Коли зняли дерев’яну підлогу, знайшли цинкову домовину з останками Івана Ілліча Скоропадського. Добре проглядались кістки ноги, чоботи зі шпорами та череп. При відкритті були присутні двоє осіб духовного сану. Їх запитали, чи будуть вони перепоховувати останки за церковним ритуалом. Ті відповіли: «Ні, тому що ніхто зi Скоропадських не зарахований до лику святих».

Олексій Борисенко згадував, як за вказівкою комісії йому довелося спускатися в один зі склепів.

«Узявши ліхтар, спустився вниз. Там стояла домовина з горіхового дерева, покрита лаком. Ручки домовини — срібні. Біля них — срібні пластини із зображенням янголів».

«Мені запропонували зняти кришку з домовини, — продовжує учасник спецоперації. — Зняв її з великим трудом. Дуже важко описати зараз відчуття, які охопили мене в ту хвилину. Промінь ліхтаря освітив жіноче обличчя, яке прекрасно збереглося... Навіть зараз пам’ятаю пишне каштанове волося, жовту сукню, розшиту бісером. Я підняв ломиком скло саркофага.

Як тільки туди потрапило світло і повітря, обличчя почало розсипатися, як згорілий папір». Історики припускають, що йдеться, ймовірно, про сестру Павла Скоропадського — 20-річну Єлизавету. І добре, що збереглися бодай ці свідчення очевидця. Хоча, нагадаю, це варварство відбувалося в 1962 році, коли такі речі вже можна було бодай фіксувати на фото- і кіноплівку. Але цього не зробили.

Після того, як комісія задовольнила свою цікавість, привезли три самоскиди бетону і залили ним поховання обох родин Скоропадських. Також був засипаний піском і щебенем склеп, що був у прибудові до храму Святого Харлампія, в якому зберігалося шість трун з останками настоятелів і настоятельниць Гамаліївської обителі.

Аналогічні «заходи» були проведені і в храмі Різдва Пресвятої Богородиці.

Готуючи церкву Святого Харлампія до суворих буднів тюремного життя, тут практично знищили настінні фрески — засуджених змушували оббивати їх аж до цегли. Дивно, що місцями розписи таки збереглися — чи це засуджені не дуже старанно виконували свою роботу, чи це штукатурка виявилася міцною, але лики святих подекуди ще можна відновити.

Також тоді розібрали дзвіницю (вона нібито заважала огляду території колонії), замурували бійниці в монастирських стінах, а монаші келії перебудовано під камери. А в неймовірно красивому і величному соборі Різдва Пресвятої Богородиці облаштували проф­техучилище, де засуджені здобували робітничі професії.

«Якщо ви сьогодні потрапите всередину, то й не зрозумієте, що перебуваєте в храмі, — каже Олена Чанцева-Коваленко, яка нині займається розбудовою щойно створеного при Шосткинському краєзнавчому музеї відділу «Музей Скоропадських».

— Собор перегороджений на три поверхи, поділений на окремі приміщення, де навчалися засуджені. Там і досі стоять різні станки, на яких вони вчилися працювати».

Безсумнівно, що облаштування в обителі колонії нашкодило історичній пам’ятці, але, як не парадоксально, водночас і врятувало від повної руйнації. Бо хтозна, чи дожили б старовинні стіни до нинішніх часів, якби за ними постійно не доглядали...

Президентська «амністія»

Фактично пів століття могили двох гетьманських родин перебували в «ув’язненні суворого режиму». Шанс на звільнення з’явився у 2010 році, коли президент Віктор Ющенко, «враховуючи виняткову культурну та історичну цінність ансамблю пам’яток Гамаліївського Харлампієвого монастиря XVIII століття та роль його засновників в історії українського державо­творення», видав указ, який передбачав вивільнення приміщень монастиря колонією з метою подальшого розвитку цього об’єкта як «пам’ятки культурної спадщини України».

«Такі українці, як Віктор Ющенко, здатні бачити на століття уперед. І Віктор Андрійович — єдиний із політиків — почув цей благальний крик Скоропадських, відчув значущість цього місця і зробив крок, що почав змінювати долю монастиря. За що йому від нашої громади велика подяка, — продовжує Олена Чанцева-Коваленко.

— Для мене символічним і, мабуть, невипадковим є той факт, що Віктор Ющенко народився 23 лютого, і саме в цей день вшановують святого великомученика Харлампія, покровителя цього монастиря».

Першою «під амністію» потрапила церква Святого Харлампія — вона розташована ніби в кутку, тож її легко відокремили від основної частини колонії. Храм, у якому, власне, й поховані Скоропадські, є діючим із 2011 року.

А от основна частина приміщень монастиря, в тому числі й собор, досі перебувають за колючим дротом. Хоча останній засуджений покинув стіни виправного закладу ще в 2018 році, ця територія залишається закритою для відвідувачів. Колонія, якої вже ніби й немає, формально продовжує існувати. Приміщення досі не передано Міністерству культури (балансоутримувачем є Мін’юст), тут і зараз зберігається майно виправного закладу, а територію продовжують охороняти.

Хоча ще в червні 2019 року Кабмін затвердив постанову про створення Державного історико-архітектурного заповідника «Державотворці Сіверщини», до складу якого мають увійти ансамбль Гамаліївського монастиря та пам’ятки архітектури міста Шостка.

Постанова предбачала затвердження в шестимісячний термін положення про заповідник, а до 2020 року мали бути затверджені його межі та охоронні зони, розроблений план організації його території, визначений обсяг, вартість та строк проведення робіт iз реставрації об’єктів заповідника. Півтора року минуло, а справа усе ніяк не зрушить із мертвої точки. Навіть адміністрацію заповідника досі не створили.

«Ми маємо заповіт гетьмана, маємо собор, маємо знання й інструментарій, щоб перетворити це місце на туристичну перлину Сумщини, але стоїмо перед колючим дротом і вагаємось», — каже Олена Чанцева-Коваленко. Тим часом гетьманський рід Скоропадських так і лежить під товщею бетону, а собор Різдва Пресвятої Богородиці поступово приходить у занепад: його стіни руйнуються, дах тече, а покинуте приміщення облюбували пташки і спокійно мостять собі там гнізда...

ДУМКА З ПРИВОДУ

Сергій Юрченко, директор Науково–дослідного інституту історії архітектури та містобудування:

— Аби справа зрушила з місця, треба, щоб Міністерство культури затвердило положення про заповідник та адміністрацію. коли буде створено адміністрацію заповідника, тільки тоді розпочнеться конкретна робота. І хоча це, згідно з урядовою постановою, давно мало бути зроблено, постійно щось «заважає»: то міністри міняються, то якісь інші перешкоди виникають.
— Чи можна буде дослідити поховання Скоропадських?
— Переконаний, що так. Коли приміщення церкви пристосовували під тюрму, то залили не самі склепи, а тільки вхід до них. А там, нагадаю, дві групи склепів — старішого періоду (Івана Скоропадського та його родини) i новішого (батьків гетьмана Павла Скоропадського), вони розташовані в різних місцях. Вхід заклали і залили, а поверх зробили бетонну підлогу. І коли років два тому робили ремонт, те місце (вхід до склепу. — Авт.) знайшли. Склеп можна розкрити і дослідити, але це має бути зроблено на високому фаховому науковому рівні. Проте говорити про це зможемо, коли реально запрацює заповідник.

Джерело: Україна молода