Представники різних Церков обговорили роль молитви під час війни
Першою своїми думками поділилась Юлія Вінтонів, PhD богослов’я, викладачка кафедри пасторального богослов’я УКУ:
«Так званий кивот невислуханих молитов… Що з ним робити? Що робити з молитвами, які були в Бучі? Жінок, які були зґвалтовані. Дітей, які були вбиті? Солдатів, які були розстріляні? Не хочу говорити ніби зі зручного крісла про якісь патетичні речі. Що я ніби точно знаю, куди це приткинути і як це пояснити. Я гадаю, що на це слід спробувати подивитись крізь призму молитви Христа в Гетсиманському саду. Це фактично невислухана молитва Бога. Цікаво, що деякі біблісти говорять, що коли ангел з‘явився втішати Христа, буквально в цей момент Христос отримав благодать, яка звільнила його від страждань. Інша справа, що це «утішення» грецькою — це, скоріше, як підтримка, емпатія, співпереживання», — зазначила вона.
Думками про молитву воюючого народу також поділився Олександр Гейченко, богослов, ректор Одеської богословської семінарії Церкви євангельських християн-баптистів:
«Коли готувався до цієї зустрічі, поставив собі таке питання — яким чином змінилась молитва євангельських християн-баптистів протягом цих місяців великої війни. Мені здається, що зміни відбулись щонайменше у трьох аспектах», — розповів він.
Перше, за його словами, це предмет молитви. З‘явились такі постійні теми, які раніше були периферійними у певному сенсі. Це, звісно, військові, навіть такі речі, як міжнародні партнери, влада. Друге — це інтенсивність молитов. Багато церков з початком повномасштабного вторгнення розпочали щоденні молитовні зустрічі і продовжують їх до сьогодні. Третє — це розуміння Бога. Для багатьох людей в євангельській спільноті досвід повномасштабного вторгнення повністю зруйнував звичний спосіб молитись і поставив їх перед фактом, що нова реальність така, що в їх арсеналі немає мови, якою вони можуть висловити те, що зараз переживають. Це зіткнення з абсолютно нелогічною жорстокістю, яке мотивувало багатьох звернутись до Псалтиря.
Думками під час круглого столу поділився і Павло Шварц, єпископ Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України.
«Коли ми говоримо про молитву, на мою думку, варто говорити також і про віру. Бо може бути і молитва без віри насправді. Але віра надає цій молитві сенс. Або дає можливості зрозуміти, чим є молитва. Віра дає можливості зрозуміти, що молитва — це розмова з Богом. Якщо її немає, є великий ризик, що молитва — це просто своєрідний оберіг», — зазначив Павло Шварц.
Водночас у церковній молитві завжди є відчуття того, що десь відбувається несправедливість. Такою думкою під час круглого столу поділився о. Василь Рудейко, пресвітер УГКЦ, доцент кафедри літургійних наук Українського католицького університету.
«Те, про що ми сьогодні говоримо, на нашому конкретному прикладі. Десь відбувається абсолютно безглузда, безпідставна агресія. Гинуть люди. Ми не маємо відповіді на питання, чому вони гинуть. Тобто, ми маємо якісь часом відповіді. Але в будь-якому разі будь-яка агресія є безглуздою. Говоримо ми про це зазвичай після того, як ця агресія вже відбулась. Церква ніколи не була в спокусі думати, що тут можна побудувати якийсь справедливий мир. У цьому світі не можна побудувати справедливого миру. Ми читаємо Святе Письмо, ми знаємо, що саме тоді, коли в людей є спокуса побудувати справедливий мир, цей мир розсипається», — зазначив він.
Переглянути дискусію повністю та ознайомитись з усіма тезами учасників круглого столу можна на YouTube-каналі Інституту екуменічних студій.
Нагадаємо, форум триватиме до 7 жовтня. Під час нього відбудуться круглі столи, міжнародні панельні дискусії, семінари, виставки та майстер-класи, поділені за тематичними блоками: релігійно-екуменічний та етичний, історико-політичний, екологія, міграція, культурно-освітній та інформаційний.
