Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк

о. Ростислав Пендюк - фото 1
31 серпня, 09:00
Інтерв'ю
Наскільки безпечним буде Вітер на-Дії, чому християнські концерти і фестивалі не можуть бути безкоштовними, як так сталося, що молоді люди, часто далекі від Церкви, так чисельно йдуть на прощі, а також про те, що не обов’язково намагатися залучити до Церкви геть усіх. Про це та інше в інтерв’ю з головою Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ о. Ростиславом Пендюком.

— Що скажете на фразу, яку люблять бабусі з анекдотів: “ой, яка тепер молодь пішла…. а ми такими не були”?

— Колись владика Діонізій на Патріаршому Соборі, який був присвячений молоді в 2007 році, розказував історію, як археологи в Єгипті розкопали гробницю фараона, яка не була знана до того часу, і серед іншого побачили прощальний напис того фараона — його останні слова, які він хотів залишити світові. А він помер приблизно 3 тисячі років тому. І його останні слова звучали так: “Я помираю, але коли я дивлюся на сучасну молодь, я думаю, що цей світ довго мене не переживе”. Тож це дуже стабільна історія.

Інколи, коли маю нагоду спілкуватися зі старшими людьми і заходить ця тема, я кажу: ви ж розумієте, що тоді і сонце яскравіше світило, і трава була зеленіша, і вам було 18-20, ви зовсім по-іншому бачили світ, ніж ви бачите зараз, маючи 70 чи 80.

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78243

Наскільки я розумію психологічні особливості молодих людей, для них важливо відокремитися від свого родинного дому, це закладено десь всередині. І це відокремлення часто проявляється в певних зовнішніх бунтах. Вони будуть слухати іншу музику, будуть по-іншому виглядати, по-іншому поводитися. Але це — внутрішнє прагнення — стати самостійними, стати незалежними, відокремитися від свого родинного гнізда. Так, молодь інша, молодь інколи бунтує, це правда. Але тут питання в тому, як старші на це реагують.

А от з тим, що молодь погана, я не погоджуюся, це неправда. Це мій такий досвід священика — зло, те, що об’єктивно зле, ми плутаємо з тим, що мені не подобається. Ми часто сприймаємо те, що мені не подобається, як моральне зло. А воно просто інше. Іншість не завжди є злом. Теж було би неправдою сказати, що молоді люди не роблять зла. Роблять. У своїх покликах вони часто заходять надто далеко. Мені здається, що тут великою мірою багато-що залежить від старших людей. Чим більше в дитинстві дитина отримає досвіду любові — реальної щирої безкорисливої любові, чим більше цю дитину намагаються зрозуміти, почути, дати їй можливість бути собою, тим менше в неї є потім потреба робити якісь дуже крайні речі, щоби довести свою самостійність і незалежність. Це теж про мою власну історію. Моя хресна мама померла, коли мені було 13 чи 14 років. Я дуже мало з того періоду пам’ятаю. Вона була досить старша, то була рідна сестра мого батька, яка від нього була старша на 18 років. Вона була вчителькою. І я до сих пір пам’ятаю, як вона до мене, пацана, серйозно ставилася, як вона мене слухала. І оце відчуття, що я був важливим у взаємодії з нею, воно зі мною залишилося на все моє життя. Мені здається, що чим більше діти і молоді люди отримують такого відчуття в себе вдома, тим менша в них буде потреба інакше себе проявляти. Вони все одно будуть бунтувати, свої межі виставляти, але мені здається, це в більшості випадків будуть прийнятні межі. Вони не будуть заходити надто далеко, якщо вони в ранішому віці отримають все необхідне для свого розвитку.

Чим більше в дитинстві дитина отримає досвіду любові — реальної щирої безкорисливої любові, чим більше цю дитину намагаються зрозуміти, почути, дати їй можливість бути собою, тим менше в неї є потім потреба робити якісь дуже крайні речі, щоби довести свою самостійність і незалежність.

— Ми часто кажемо, що молодь — це наше майбутнє. Що Церква робить, щоб інвестувати в молодь?

— По-перше дуже важливо не говорити про молодь як про майбутнє. Дуже важливо говорити про молодь як про теперішнє суспільства і, зокрема, Церкви. Ми живемо в дуже швидкому часі. 100 років тому все було по-іншому. Дитина народжувалася і можна було спрогнозувати її етапи розвитку, що вона буде робити в кожному проміжку свого життя. Сьогодні світ дуже динамічно змінюється. Візьмімо соціальні мережі. Вони кардинально змінили обличчя світу. А хто придумав фейсбук? — Хлопчина, якому було 20 років. Чи можна про нього говорити як про майбутнє? — ні. Він в своєму часі змінив обличчя світу.

І мені здається, що молоді люди можуть бути не просто надією на світле майбутнє, вони можуть бути реальністю світлого тепер. А дуже часто оцього розуміння, на мою думку, бракує, зокрема, Церкві — і священикам, і мирянам старшим.

Дуже важливо говорити про молодь як про теперішнє суспільства і, зокрема, Церкви.

Впродовж тих років, що я працюю в молодіжній комісії, мені довелося багато подорожувати, спілкуватися з людьми старшими, молодшими в різних ситуаціях і я часто чув, як молоді люди скаржаться, що вони часто хочуть щось сказати в Церкві, долучитися, проявити ініціативу, а їм кажуть: не можна, ви — ніхто і звуть вас ніяк, ваше завдання поки-що сидіти і слухати. А вони хочуть вже, вони вміють, вони знають. Сто років тому, якщо ти прожив на 20 років більше, це автоматично означало, що ти знаєш більше. Сьогодні це вже не означає цього. Можливо, досвіду маєш більше. Життєвого — точно. Але щодо знань — то не факт. Мій син, якому 16 років, засипає іноді мене такими фактами, що я про них навіть не здогадувався. І тому, коли ми сьогодні кажемо молодим людям, що вони нічого не знають і їхнє завдання сидіти й слухати, це трохи несправедливо. Бо вони живі, вони багато знають, багато можуть.

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78244

Друга річ — що Церква робить. Це складне питання, бо Церква велика. З мого досвіду, дуже добре сприймається, коли парафія, старші парафіяни, священик, серйозно ставляться до молодих людей — для них є місце в парафії. Молоді люди мають знати, що вони для парафії, для Церкви важливі. Якщо є така можливість, це дуже важливо, коли молоді люди в парафії мають своє приміщення. Це може бути невелика кімната, але вони там господарі. Їм кажуть: ви можете зустрічатися тут, є певні правила, але це ваш простір.

Інша річ, яка є дуже важлива, про яку дуже багато говорить Папа Франциск і Синод Католицької Церкви, це необхідність слухати молодь. І це вимагає дуже багато зусиль, зокрема, з боку священиків. Нам набагато простіше говорити, ніж слухати. Синод дуже виразно говорив: ми мусимо навчитися слухати молодих людей. Дозволю собі послатися на певний приклад, який давав Блаженніший Святослав в 2007 році, він тоді був ще отець Святослав, на Соборі, присвяченому молоді нашої Церкви. Він говорив про приклад Ісуса, який йде з учнями з Емаусу. Ісус підходить до тих молодих хлопців і починає із запитання: а про що це ви тут, ідучи, говорите? І вони йому розповідають. Він в першу чергу починає діалог зі слухання. Він цікавиться: “а що для вас є важливе, чим ви живете зараз?” І щойно після того, як вони йому розповіли, він відповідає на їхнє запитання. На жаль, є прикрі випадки, коли молоді люди приходять зі своїми болями до священика, для прикладу:

— Мене покинув мій хлопець і в мене катастрофа.
— Дитинко, та скільки тих хлопців ще буде, та то не важливо, повір мені, я знаю.

Так не можна, бо для цієї дівчини це зараз її життя. Я не можу їй сказати: “слухай, те, що ти переживаєш, це не важливо, давай я краще розповім тобі про якусь притчу”. Тоді втрачений контакт. В тих випадках, коли ми показуємо молодим людям, що ми готові їх слухати, це дає дуже великий результат.

Ще одна річ, яка є продовженням попередніх, це бути поруч. Часто священники кажуть: я не знаю, що робити з молодими людьми. А мені здається, що в першу чергу важливо просто бути поруч, не обов’язково мати якусь програму, розписані зустрічі, все, що я буду говорити. Важливо бути поруч в тих звичайних життєвих обставинах.

З прикладів мені приходить на думку такий випадок. До мене, як до голови молодіжної комісії, звернулася комісія у справах молоді Чиказької єпархії: “давайте придумаємо якусь ініціативу, допоможіть нам певні речі запустити в Чикаго”. Ми з ними запустили цілу сесію дизайн-мислення в онлайні. В результаті вони придумали проєкт “Кава з духівником”. І вони тепер дуже систематично це роблять — молодь Чикаго зустрічається зі священиками, вони собі обирають якусь тему і сидять, спілкуються, п’ють каву, хтось це модерує. Це при тому, що коли ми починали з ними співпрацю, вони говорили, що дуже важко зацікавити молодих людей, привести до церкви. Судячи з фотографій, їм це зараз вдається. І це отой формат — близькості, звичайності — не коли священик виходить на проповідальницю і з висоти пташиного польоту передає якусь правду, а коли є поруч.

Часто священники кажуть: я не знаю, що робити з молодими людьми. А мені здається, що в першу чергу важливо просто бути поруч

— Як священики можуть бути поруч із молоддю, яка не є залученою до церковного життя? І чи потрібно намагатися залучити їх до Церкви?

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78245

— Тут є дві речі, які потрібно пам’ятати. Насамперед, і це складно нам, християнам, приходить до зрозуміння, що не всі мусять бути в Церкві. Я собі згадую, коли Ісус говорить до своїх учнів, до ширшого кола про те, що він буде страждати, велика кількість його послідовників розвертаються і йдуть геть. Що робить в цей момент Ісус? Нічого. Він не біжить за ними, він не намагається їх зупинити він не каже: “слухайте, хлопці і дівчата, може ви неправильно зрозуміли, я не зовсім те мав на увазі, давайте я перефразую”. Нічого такого. Пішли, то й пішли. Християнство — це завжди про вибір. Християнство за своєю природою не може бути вписане, наприклад, в Конституцію. Воно не може бути частиною законодавства, наприклад, усі громадяни нашої країни визнають, що є один Бог в трьох особах. Цього не може бути, бо це завжди вибір.

Друга сторона — про те, наскільки ми готові вийти з зони комфорту. Наші храми, наші парафіяльні простори — це наша зона комфорту. В більшості парафій, коли люди приходять туди, про них подбають, їм дадуть увагу. Але молоді люди збунтували, бо батьки їхні були віруючими, а молоді люди сказали: “ні, ми хочемо бути іншими, ніж наші батьки” і в тому числі вони відкидають Церкву, відкидають віру, відкидають участь в недільних Богослужіннях. Але вони, ці молоді люди, десь є. Чи готові ми піти туди, де вони є. Або чи ми готові створити для них якісь альтернативні простори?

Християнство — це завжди про вибір

Найпростіший приклад, який багато-хто застосовує, це поїздки. Це феноменальна річ — у нас участь в прощах бере стабільно дуже високе число людей, в тому числі молодих людей. Ми постійно констатуємо, що кількість людей на недільних Богослужіннях в храмах може зменшуватися, але на прощах в нас стабільно багато людей, в тому числі молоді. Це формат, який молодим людям подобається. Їм подобається пригода, їм подобаються зусилля. Зустрічі європейської молоді Тезе, Світові дні молоді — сотні тисяч молодих людей брали в них участь і далеко не всі з них були глибоко церковними. Ці формати молодь розуміє, вони їм близькі.

В таких зустрічах і прощах беруть участь і ті люди, які узагалі не ходять до церкви. Я до кінця не можу пояснити чому. Маю свої припущення — це через те, що молоді люди люблять активність. Вони часто говорять: нам нудно. Вони приходять в неділю — все те саме: ті самі люди, той самий спів, навіть проповідь та сама. А тут щось відбувається, якась дія, навіть священик, який йде поруч зі мною. Я можу підійти до нього і поговорити “Отче, я тут маю вагання, сумніви...” і це їм подобається. Тисячі і тисячі молодих людей постійно кожного року йдуть на прощі, в тому числі й ті, котрі далі є від Церкви.

— Як Церква намагається залучити “важку” молодь?

— Такі намагання є, але їх недостатньо. В нас дуже гарно працює в церкві пенітенціарне душпастирство. У в’язницях часто є багато молодих людей. Священники постійно стабільно ходять до тих в’язнів. Вони з ними є, вони з ними спілкуються, вони з ними моляться, нав’язують контакт і це дуже важливо. Це не я придумав, насправді, те, що ми називаємо виправними закладами, вони не є виправними. Вони нічого не виправляють, там люди не виправляються. Їх просто ізолюють від суспільства, щоб вони не вчинили наступного злочину. Священик, який приходить і намагається допомогти цій людині по-іншому подивитися на світ, може бути чи не єдиною соломинкою, яка зв’язує цю людину з нормальним життям. Аналогічна історія з людьми з алкогольною чи наркотичною залежністю. Зараз дедалі більше ми говоримо про ігрову залежність. Біля Дрогобича в нас є центр “Назарет”, де багато працюють з такими людьми. Формуються локальні центри і гарячі лінії для залежних людей, куди постійно звертаються залежні. Також можемо говорити про військове капеланство. Якщо раніше була мова про присутність у військовій частині, то тепер йдеться про війну. Священики є з молодими хлопцями в дуже важких життєвих обставинах. А потім і при реабілітації воїнів, які повертаються з війни.

— А якщо говорити про опіку над молоддю, яка не опинилася в цих крайніх ситуаціях, але багато часу проводить на вулиці? Як щодо молоді зі спальних районів, яка влітку має менше нагляду зі сторони батьків?

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78246

— Це не було стратегічне рішення, воно народилося по-людськи, мимоволі. Я думаю, що наша Греко-Католицька Церква зараз є найбільшим оператором літніх таборів в Україні. Починаючи від парафіяльних таборів, коли вранці діти приходять на територію парафії і разом займаються спортом, моляться, малюють, співають — про них піклуються і батьки можуть спокійно йти на роботу. Але цього все одно недостатньо, тому що діти зайняті в найкращому випадку два тижні впродовж літа. А решта часу вони залишаються трохи занедбаними. Але поки-що ми не маємо комплексного рішення, як на ціле літо задіяти дітей. При церквах є спортивні гуртки, є відкриті простори, де можна бути впродовж дня, але це не про масовість.

У Винниках отці Салезіани робили «Веселі канікули», в попередні роки вони збирали понад 500 дітей на одному подвір’ї. Це навіть фізично складно організувати таку кількість дітей і з ними щось робити. Тому мені здається, що тут цікавим би було рішення про партнерство. Церква могла би запропонувати свій потенціал і досвід. Це могло би бути партнерство зі школами чи іншими інституціями.

— Хто опікується дітьми в цих таборах? Один священик не справиться із 500 дітьми.

— Аніматори. Впродовж року молоді люди, котрі гуртуються ближче церкви, готуються до ролі аніматорів, тих, хто буде піклуватися про менші групи дітей. Ті діти, коли збираються разом, діляться на десятки чи двадцятки. Над кожною такою десяткою є хтось старший — аніматор — він за них відповідає, знає їх на ім’я. Моя донька багато років була таким аніматором на різних таборах і я бачу, наскільки це для неї було корисно. З одного боку вона робила добру справу, могла послужити іншим, а з іншого вона формувалася як лідер, як організатор. Я думаю, що в дорослому житті їй це дуже допоможе.

Насправді в світі немає нічого безкоштовного. Хіба повітря

— Такі табори, а також різні християнські фестивалі для учасників мають фіксовану вартість або Церква просить про пожертву. Як реагують на це миряни, адже поширеною є думка, що Церква має робити все безкоштовно?

— Стосовно коштів — це дуже делікатна сфера, особливо в нашому суспільстві. Західне суспільство зовсім по-іншому ставиться до коштів. Нас, українців, 70 років виховували з думкою, що є щось безкоштовне — безкоштовна освіта, безкоштовна медицина. Насправді в світі немає нічого безкоштовного. Хіба повітря. І то нам Господь Бог його дав. Якщо щось існує, то хтось за це заплатив. Питання: хто? Чи людям, які організовують ці табори, готуються до них місяцями, не належить якась винагорода? Це і про відповідальність також. Два тижні в твоїй відповідальності десятки, а може й сотні дітей. І якщо, не дай Боже, щось трапляється, до кого прибігають? — До організатора.

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78247

Мені дуже подобається, як питання грошей вирішує Український Католицький Університет. Це все (приміщення, де велася розмова — авт.) коштує. Центр Шептицького всім подобається, всі ним захоплюються, приїжджають робити фотографії. А це дуже дорога будівля. За її проект, за будівництво треба було заплатити дуже великі гроші. Багато людей долучалося до цього своїми особистими коштами. Що робить УКУ і що робить багато громад, парафій — це прозорість. Ми нічого не ховаємо. Ось ми отримали 1 тисячу гривень. З тієї тисячі ми 500 гривень використали на закупівлю цього, 300 гривень — на закупівлю цього, 200 гривень залишилося, тримаємо про всяк випадок. Люди поінформовані, люди розуміють, що з коштами відбувається, в тому числі ми відкрито говоримо, що священик теж з цього заробить кошти. Коли ти йдеш в піцерію і тобі кажуть, що піца коштує 200 грн, то розумієш, що а як інакше. Але коли йдеш на подію, яка триває три дні і тобі кажуть, що це коштує 200 грн: чого так дорого? Три дні тобою хтось опікується, щось для тебе організовує і це дорого? Мені здається, що нам треба відвикати від сприйняття, що щось може бути безкоштовно.

Інша річ, є люди, які насправді є в глибокій потребі і не можуть навіть невелику суму коштів виділити на такі події. Але це вирішується нормальною комунікацією. Ти приходиш і кажеш: “Я би дуже хотів, щоб моя дитина брала участь в цьому таборі, але ми не можемо собі цього дозволити, в нас скрутна ситуація з роботою або в нас багато дітей”. В більшості випадків це вирішується.

Мені здається, що нам треба відвикати від сприйняття, що щось може бути безкоштовно

— Що передбачає програма Церкви для молоді?

— Ми зосередилися на тому, що все найважливіше в Церкві відбувається завжди в парафії. Це навіть в стратегії нашої Церкви 2020 прописано: жива парафія — місце зустрічі з живим Христом. Ми можемо робити скільки завгодно позапарафіяльних подій, але ми маємо фокусуватися на парафії і нашим великим намаганням є допомогти тим, хто працює з молоддю. Ми маємо цілу формаційну програму для молодіжних комісій. Ми зустрічаємося раз на 3 місяці, не лише для того, щоб обговорити поточні справи і скоординувати свою діяльність, ми також маємо навчання. Нещодавно ми мали лекцію від міністерства молоді по їхній програмі “Молодіжний працівник”. Наші священики цього вчилися. Ми мали зустрічі з отцями Салезіянами, які постійно працюють з молоддю. Вони нас вчили, як вони працюють.

Також ми маємо навчальну програму МАПа (молодіжний апостолят парафій) — це для священиків, які хочуть вчитися. Ми їм даємо інструменти, яких вони не отримали в семінарії. Перша ідея цього в мене народилася, коли я потрапив на навчання на програму “Управління неприбутковими організаціями” від Інституту лідерства і управління УКУ. Ми там вчилися комунікації, лідерства, фінансової грамотності, проектного управління. Я зрозумів, що я того ніде не чув. А це інструменти не суто для громадського сектора. Вміння комунікувати, вміння доносити свою думку — це ж не про якийсь конкретний сектор, це про людей. І нам, священикам, цього трохи бракувало. В 2016 році ми почали першу програму. Ми вчимося навіть таких речей, як маркетинг. Трохи страшно говорити, що ми священиків вчимо маркетингу, бо люди думають: бізнесом будуть займатися.

Наша програма МАПа добровільна. Станом на зараз вчиться четверта чи п’ята група. Всіх разом приблизно 80 священиків. Абсолютна більшість тих отців, які в нас вчилися чи вчаться, з невеликих місцевостей, з невеликих парафій, вони не зі Львова, Тернополя чи Івано-Франківська. Я думаю, це ті священики, які хочуть більше, але бачать, що вперлися в певну стелю і не розуміють, що далі робити. Вони приходять до нас і починають вчитися. Такий яскравий приклад — отець Роман Гром і його “Мшанецькі колиби”. Він прийшов на МАПу. Я до сих пір пам’ятаю, коли ми в перший вечір знайомилися. Я попросив, щоб кожен розповів про молодь парафії. Отець Роман, коли до нього доходить слово, розповідає звідки він є, що це Мшанець Старосамбірського району, біля кордону з Польщею і молодь в нього на парафії 65+. В мене мимоволі така думка: що ти, отче, тут робиш. А отець Роман за кілька років встиг побудувати свої колиби, вмотивував владу зробити туди дорогу і хоч в них на парафії молоді не багато, але до них молодь приїжджає зі Львова, з Дрогобича, з інших міст. В моєму розумінні МАПа — це не є про навчання, це — про розширення горизонтів.

Інший приклад — отець Василь Ждан в Лопатині. Хто тут у Львові знає, де той Лопатин є. А він там молодіжний центр збудував. Він також організовує соціальне підприємництво. Отець Олег Здреник біля Самбора таку вишукану кав’ярню в себе в селі зробив. Отець Тарас Хом’юк в Кам’янці-Подільському зараз відкриває мовну школу: при парафії діти, молодь будуть вчитися англійської мови, згодом інші мови будуть.

Таких прикладів багато. До нас приходять вчитися активні священики. Пасивні до нас не приходять. Коли на парафії нічого не відбувається і тут приходить такий запалений священик, він починає шахові турніри організовувати, в людей з’являється надія.

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78248

— Як відбувається навчання на МАПа?

— На програму МАПа може звернутися будь-який священик. Ми оголошуємо набір зазвичай на початку весни. Програма — це 6 модулів по 4 дні. Священики приїжджають до нас в понеділок вранці і до вечора четверга вони постійно зайняті. Навчання триває цілий день. Ми ще паралельно намагаємося організовувати цікаві зустрічі або кудись їх возити. Ми їх привозимо сюди в УКУ. З однією з груп під час модулю, присвяченого маркетингу, ми зробили цікавий експеримент в УКУ. Ми зібрали студентів, які жили в колегіумі, в цій великій їдальні поставили 10 фліпчартів по цілій території. Кожен фліпчарт — це була тема — про віру, про секс, про якісь інші теми. Біля кожного фліпчарта стояло двоє священників, молоді люди підходили і говорили, що вони на цю тему думають. А священики це нотували. В нас було одне єдине завдання — щоби священик слухав. Ми вчилися слухати молодих людей.

Ми організовуємо різні зустрічі, приводимо цікавих людей з громадського сектору, з бізнесу. Ми пробуємо розширити горизонт. Якщо говорити про тематику, в нас є емоційний інтелект, маркетинг, управління проектами, у нас великий комунікаційний блок, де ми говоримо і про публічний виступ — як говорити до авдиторії, і про те, як взаємодіяти в соціальних мережах. Та група, яка зараз вчиться, на початку вересня буде мати дизайн мислення. В нас є фінансова грамотність, молодіжний працівник, лідерство.

Є модулі, а поміж модулями ми намагаємося постійно взаємодіяти з отцями. Вони отримують домашні завдання і мають їх готувати. Ми з ними зідзвонюємося, організовуємо зум-конференції і особисті зустрічі. Кожен священик має вкінці навчання захистити свій дипломний проєкт, який він буде реалізовувати в себе в парафії. В тому проєкті він має показати, чого він навчився на програмі. Відповідно, ми отцям допомагаємо ці проєкти підготувати в такій особистій взаємодії, менторсько супроводжуємо. Раніше була тенденція — усі хотіли щось будувати — катехитичний клас. А зараз це можуть бути проєкти освітнього характеру, проєкти соціального підприємництва, проєкти, пов’язані з екологією, зі спортом, з мистецтвом. В Коростові отець Андрій Циб відкрив майстерню Митрополита Андрея, де він вчить місцевих дітей взаємодіяти з деревом. І вони хочуть, щоб в майбутньому це стало соціальним підприємництвом.

— Хто викладає на МАПа?

Під час розмови телефон отця рідко коли мовчав - фото 78249
Під час розмови телефон отця рідко коли мовчав

 

— У Львівській бізнес-школі з мене сміються, бо кажуть, що я зі всіх випускників найбільше використовую контакти, які я здобув у ній. В нас справді дуже багато викладачів з бізнес-школи. Ми не можемо їм запропонувати ринкові умови, до яких вони звикли, але вони дуже щиро відгукуються. Дуже несподівано люди нецерковні часто, коли чують про нашу ініціативу, з великою радістю погоджуються.

Певні речі ми самі починаємо робити. Курс з маркетингу останні 2-3 роки я викладаю. Я розумію, що я не є фахівцем з маркетингу, але я трохи знаю Церкву і трохи знаю про маркетинг. І це дозволяє мені зробити таку компіляцію, щоб це не був просто маркетинг, а можна було розповісти священикам про розуміння своєї цільової авдиторії, розуміння, з ким ти працюєш, що хочеш досягнути, вміння це уявити, візуалізувати.

— Чи ця програма платна?

— Так, за всю програму священики останнього набору платили 8 тисяч гривень. Ця сума ледве покриває 20-25% реальної вартості цієї програми. Решту ми покриваємо коштом донорів. Це моя принципова позиція — навчання не може бути безкоштовним, бо тоді воно не буде цінуватися. Інколи священик платить сам, інколи за нього платить парафія, були випадки, коли єпископ допомагав.

— Більшість людей сьогодні весь час є онлайн. Попри це в Літургіях чи молитвах онлайн бере участь не дуже велика кількість людей. Як гадаєте, чому так є?

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78251

— Частково це пов’язане з тим, що літургійне життя складно сприймається в онлайні. Воно про живу взаємодію, про зустріч. Те, що Церква закликала своїх вірних до участі в Літургіях онлайн — це не тому, що це нормально, а тому, що склалася така ситуація, пов’язана з карантином і це був взагалі єдиний спосіб бути учасником Літургії. Я хворів на Ковід восени минулого року і було три тижні, коли я не міг йти до церкви. Ми молилися вдома сім’єю, включали онлайн Літургії. Це точно не те саме, що присутність в церкві.

Частина людей ставиться до Літургії онлайн як до фільму — я собі кавусю поп’ю, прання ввімкну, хтось задзвонив — відповім. А так не повинно бути. Та година чи півтори — це час для Бога. Мені здається, що сама логіка літургійного життя трохи несумісна з онлайном. А ще треба визнати, що частково карантин і ті всі обмеження трохи проявили справжній стан справ, нашу справжню потребу бути учасниками літургійного життя — показало, чи оте прагнення бути з Богом, зокрема в часі Літургії, є прагненням серця.

— Як Церква реагує на темну сторону соцмереж, зокрема різні челенджі типу Синього кита?

— Мені здається, що Церква не може відреагувати на геть усе. Тому що ми живемо в такому часі. Інтернет постійно породжує нові тенденції, нові захоплення, нові моди. Синій кит — це крайня історія. Але я би говорив, наприклад, про феномен сучасного чи ютуб блогерства. Як на мене, це не менш загрозливе явище, ніж Синій кит. Як на це можна відреагувати, я не уявляю. Єдине, що мені спадає на думку, це намагання творити альтернативу. Але тут власне не обійтися без маркетингу. Глибоке розуміння того, чого люди насправді шукають і потребують, і у відповідь на ці пошуки людей пропонувати щось інше, що буде змістовно значно кращим. Але тут теж треба мати на увазі, що навряд чи ми зможемо конкурувати з коміками чи іншими блогерами. Хоча ми вже дещо робимо. Є священики, які ведуть блоги і вони є достатньо успішними. Але я не думаю, що найближчим часом хтось з наших отців зможе досягнути позначки в пів мільйона підписників. Хоча деякі отці мають по кілька десятків тисяч, це вже багато. І це дає надію, що як мінімум люди мають вибір.

Нам, людям Церкви, варто би було перестати боятися іншості

— Окрім отців-блогерів, зараз є немало християнських гуртів. Хто їхня авдиторія?

— Коли такий гурт з’являється, все точно починається з вузької авдиторії воцерковлених людей, воцерковленої молоді. А далі питання до самого гурта: чи він хоче рости, розвиватися, себе пропонувати ширшому загалові, чи не хоче, чи йому зручно в своїй бульбашці. Мені здається, що наше завдання — йти до світу, проповідувати, нести Христа, зокрема, через музику. І тому тут треба дбати про якість, дбати про розвиток, а це дуже комплексне питання, бо воно завжди пов’язане буде серед іншого також з грошима. Коли гурт каже, що за їхній виступ треба платити гроші, відразу: “Як? Ви ж християни. Ви гроші вимагаєте?” Але вони гітари за щось мусять купити.

Є певні межі, через які ми не повинні переступити. Але нам, людям Церкви, варто би було перестати боятися іншості. Якщо ми хочемо весь час бути в своїй зоні комфорту, де всі такі, як ми, де всі думають, як ми, де всі поводяться, як ми, це не про розвиток. Є шанс, що ми будемо взаємодіяти з людьми, які мають інші погляди. Але хіба в наших храмах завжди стоять всі люди кришталево чисті? Не думаю. Часто ми, священики, не завжди кришталево чисті. В кожній людині є щось Боже, навіть, якщо вона не визнає, що це Боже, і щось, що є злом. Що є принципом християнства? — приймай людину, а відкидай зло. Ми не можемо відкидати людей, ми можемо відкидати їхню поведінку. Якщо я зустрінуся на якомусь певному майданчику з людьми, які мають інші погляди, немає проблеми, якщо ці люди не хочуть зі мною воювати. В більшості випадків навіть ті люди, які не є воцерковленими, які в силу своїх культурних особливостей поділяють думки, які для Церкви є далекими, водночас можуть зробити багато добра. Вони можуть допомагати потребуючим, хворим дітям. Ми не можемо їх відкинути, сказати: ми з вами не можемо вести діалог просто тому, що ви не ходите щонеділі до церкви.

Що є принципом християнства? — приймай людину, а відкидай зло

— Яким буде цьогорічний Вітер на-Дії?

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78250— Провідною темою в цьому році ми вибрали гасло “Дзвін до змін”, маючи на думці, що труднощі, з якими ми зустрілися як суспільство, як Церква, зокрема, пов’язані з Ковідом, з війною не повинні нас пригнічувати і демотивувати, змушувати нас завмирати. А навпаки, це такий собі дзвін, який голосно дзвонить і каже: слухай, треба щось робити, треба щось робити зі своїм життям, з життям твоєї парафії, твоєї церкви, твого міста, суспільства. І ми маємо таку велику мрію, місію, бажання — запалити молодих людей. В певному сенсі це кожного разу є на фестивалі.

Фестиваль наш не є класичним. Класичний фестиваль — це в першу чергу все-таки про розваги. А в нас дуже багато такого змістовного наповнення. Ми розуміємо, що за один день змінити життя людини неможливо, але дати поштовх, показати якусь мрію, запалити — я думаю, що це реально. Ми запрошуємо багато молодих людей з невеликих місцевостей. Бо все-таки молоді львів’яни чи кияни мають трохи більше можливостей. Інша історія: чи вони ними користуються. А коли ти живеш у віддаленому містечку, це може бути складніше і ми хочемо, щоб Вітер на-Дії — це була така концентрована можливість, багато можливостей, запхані в одну подію.

Ми хочемо запропонувати молодим людям пройти три кроки, три ключові тематичні блоки. Один з них — про подолання своїх внутрішніх страхів, бо багато людей завмерли, на нашу думку, тому, що бояться — бояться майбутнього, бояться своєї недосконалості. Ми хочемо говорити про те, наскільки важливо розуміти свої страхи і вміти їх долати. Наступний етап — коли ти долаєш свої страхи, приходить час, щоби помітити можливості. Можливості в різних аспектах — з одного боку, можливості, які тобі дарує світ, в якому ти живеш, зрештою, Господь Бог тобі дає, з іншого боку ми говоримо про можливості також як можливість побачити потреби інших. Ти не є острів далеко в океані, нікого нема довкола тебе, ти можеш допомогти комусь, хто є поруч. Третій етап — це про творення — запалитися ентузіазмом і бажанням творити. Тут ми будемо говорити про те, що помилки можливі, але від тебе багато залежить.

Ми намагаємося залучати різних людей. Це будуть священики, науковці, люди мистецтва, люди бізнесу, урядовці.

Теж дуже важлива тема, про яку ми хочемо говорити, це тема патріотизму. Тому не в останню чергу в нас хедлайнером з’явився гурт Go-A, які поїхали на Євробачення з україномовною піснею. В нас буде українська дизайнерка Юлія Магдич, яка робить вишиванки — вишиваний одяг, вишивані сукні. В її сукні одягаються знаменитості в усьому світі. Ми хочемо говорити про те, що наше. Дивіться, воно цікаве. Ми очікуємо деяких спікерів також з-за кордону. Правдоподібно, в цьому році в нас вперше будуть англомовні майданчики.

У нас є і класична програма. Ми маємо Літургію; в цьому році її очолить владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії. Я цьому радію, бо владика Володимир дуже гарно взаємодіє з молоддю і молодь відгукується взаємністю. Пізніше в нас так звана частина інтелектуальних майданчиків від 13-ої години майже до 19-ої. Водночас в Стрийському парку буде діяти денна сцена, де будуть виступати християнські гурти. Можна буде трохи порухатися. І ввечері о 19-ій годині програма на великій сцені.

— Цьогоріч повертаєтеся в офлайн. Це ризик поширення вірусу. Як дбатимете про безпеку?

— Ми ретельно стежимо за ситуацією, радимося з лікарями. На всіх заходах, які будуть відбуватися в приміщенні, буде обов’язковий масковий режим. Наскільки ми зможемо, бо це впирається у фінанси, ми хочемо частину майданчиків зробити надворі — в шатрах. Відкритий простір не дає 100-відсоткової гарантії, але є більш безпечним, ніж закритий. Перед церквою буде стояти велетенське шатро 20x30 метрів, там щось буде відбуватися.

Інша річ, що цього року ми не зовсім в офлайні. Ми і онлайн. Минулого року ми знайшли цей цікавий формат, коли програма була в онлайні, але молодь збиралася в своїх парафіях в різних куточках України чи за її межами. І ми, розуміючи, що в цьому році молодь з Франції, Великобританії чи Канади не зможе приїхати на фестиваль Вітер на-Дії, будемо в першу чергу для них мати також онлайн.

— Скільки очікуєте учасників офлайн?

— Зараз ми маємо зареєстрованих близько 1500 людей — тих, які вже оплатили свої квитки. Ми думаємо, що буде від 5 до 10 тисяч людей, залежно від ситуації. В 2019 році було 10 тисяч. Я б мріяв, щоб у цьому році також було 10 тисяч. В онлайні. гадаю, буде теж кілька тисяч людей. Ті, хто найбільш активні в Україні, приїдуть сюди на місце. А в онлайні будуть долучатися переважно парафії за кордоном.

Молодь потрібно слухати, а священиків вчити маркетингу — о. Ростислав Пендюк - фото 78252