Монастир на Ясній Горі
Ігор ЛАЗОРИШИН. - "Галичина", 16 серпня 2008 року
З «Чорного ділка» — на Ясну Гору
Після вранішньої Літургії з благословенням отця-ігумена Дам’яна Кастрана у супроводі брата Вінкентія прямкуємо до «Чорного ділка» — урочища біля підніжжя Ясної Гори, що сховалося в затишку гірських долонь. Колись урочище називали «Красний ділок», та, очевидно, доля віків залишила на ньому чимало важких темних карбів. Як свідчення тому — одинокий дубовий хрест на невеличкій лісовій галявині, а на ньому вже у 90-х роках минулого століття ревні християни написали тільки «1570 р.». Зрештою, саме цю дату може прочитати в Гошеві кожен і на придорожньому вказівнику під Ясною Горою. Бо навіть ще в книзі «Гомін волі» Михайло Борис 2006 року зазначає: «1570 року побожний лицар Кучулад із Тухлянщини збудував у Гошеві монастир для ченців і невелику церкву». Це попри те, що автор одного з найповніших досліджень історії Гошівського монастиря ігор Андрухів у книзі «Цариця Карпатського краю» 2002 року вважає і доводить, що датою початку офіційної діяльності монастиря треба вважати 1509-й, а не 1570 рік: «Однак і «славний лицар» Кучулад, на нашу думку, теж не був засновником Гошівського монастиря. Він був тільки опікуном монастиря. ...Його заслуга не в тому, що він заснував монастир у «Чорному ділку», як вважають окремі дослідники, а в тому, що він побудував нове приміщення монастиря й церкви». Зрештою, саме 1509 року Гошівський монастир на Ясній Горі офіційно внесено до реєстру монастирів Київської митрополії.
...Факти неодноразових пожеж чи підпалів монастиря у «Чорному ділку» переконують, що він не мав оборонних споруд. Дерев’яні будівлі захищали хіба лісисті гори і слугували пристановищем для чернечого усамітнення. Як гіркий приклад — спалення монастиря 1618 року кримськими татарами і знищення монахів. Через десять років Євстахій Шумлянський — на той час власник Гошева й опікун монастиря — збудував новий храм, монастирські приміщення і таким чином відновив діяльність Гошівського монастиря в «Чорному ділку». По-різному датують роки перенесення монастиря на Ясну Гору — 1662—1670 рр. або кінець 70-х — початок 80-х рр. ХVII ст. По-перше монастир став відомим і потребував розвитку, по-друге, урочище «Чорний ділок» не було безпечним місцем. Хоча й на Ясній Горі пожежі також неодноразово руйнували святиню, яка стала відомим молитовним місцем особливо після 1737 року — із перенесенням до храму з маєтку Гошівських чудотворної ікони Божої Матері. Отець-ігумен Дам’ян Кастран розповів, що в «Чорному ділку» на місці першого монастиря буде споруджено каплицю.
На старому монастирському цвинтарі, де в часи радянського богоборства потай відправлялися молебні, є кам’яний хрест з могили ігумена отця Юліана Мокрицького. А напис на стіні сучасного храму сповіщає, що у 1834—1842 рр. ігумен Ю. Мокрицький розпочав і завершив будівництво храму Преображення Господнього, монастиря з каменю, будинку для прочан і т. д. Освячення відбулося 19 серпня — на Спаса. За цією короткою інформацією — рутинна, подвижницька праця в ім’я Господнє. І. Андрухів зазначає, що «архітектор Мозер розробив план церкви, приміщення монастиря і дзвіниці. Церква мала вигляд рівностороннього хреста з колом-ротондою посередині; приміщення монастиря — прямокутна двоповерхова споруда з 16 келіями та іншими господарськими кімнатами, а дзвіниця — восьмикутна, двоповерхова», «...заворожував своєю красою іконостас, зроблений у стилі бароко. Він складався з нижньої і верхньої частин, між якими був великий отвір, щоб віруючі могли побачити чудотворну ікону Матері Божої, яка була на запрестольній стіні на висоті чотирьох метрів від підлоги в спеціальному отворі». Хрест на верхівці іконостасу доходив до церковної стелі. До речі, іконостас у наш час міститься в одній з православних церков сусіднього Болехова. Був у храмі і невеликий орган на хорах, що мав срібні труби. На ньому грали під час богослужінь, а також коли відслоняли чи заслоняли чудотворну ікону Божої Матері. Найбільший дзвін — з п’яти — важив півтори тонни, його подарував монастиреві війт Перегінська. Мав монастир і млин на річці Лужанці, невеличку цегельню та ін. Кажуть, що люди кошиками носили цеглу на гору для будівництва храму. З часом збудували і гідроелектростанцію, водогін і водозбірню тощо.
...Наближалося 200-річчя перенесення чудотворної ікони Матері Божої до монастиря — 1937 рік. ікона потребувала відновлення, реставрації. «На лляному полотні розмірами 63,5 х 43 см, — описує автор книги «Цариця Карпатського краю», — олійними фарбами була намальована Божа Матір з Дитятком ісусом. Обличчя Божої Матері і Дитятка — яснобрунатні, плащ Божої матері — синій, сукня — вишнево-червона, одяг Дитятка ісуса дещо ясніший, ніж плащ Богородиці, а корони — золотаві...» Згодом срібні оздоблення замінили на золоті, прикрасили коштовним камінням. А митрополит Андрей Шептицький поновив на чудотворній іконі печатки Атанасія Шептицького. Для третього яруса дзвіниці замовили дзвони в майстерні Фельчинських у Калуші. Церква і монастир на Ясній Горі були одним із найвідоміших відпустових місць, окрасою не тільки Прикарпаття. Мій батько і досі пам’ятає, як маленьким хлопчиком з села Кадобни (нині — Калуського району) разом з батьками ходив на відпуст до Гошева, а до чудотворної ікони Божої Матері підіймалися на колінах від самого підніжжя Ясної Гори.
Прихід «совітів» у вересні 1939-го — незагоєні рани і для Гошівського монастиря. 25 вересня чудотворну ікону Божої Матері духівники і вірні зняли й сховали, а на її місце вивісили копію. За свідченнями очевидців, «визволителі» після свого перебування в монастирі до 1940 року перетворили чернечі келії у запустіння — крали все. Від голярських інструментів до рушників.
Під час визволення Станіславської області від німецьких окупантів Ясна Гора в 1944 р. була оборонним пунктом, де закріпилися німецькі й угорські військові частини, котролюючи відступ своїх вояків з-під Калуша на Болехів. Були встановлені далекобійні гармати, а вершина гори зрита шанцями. У серпні червоноармійці розпочали обстріл Ясної Гори з «катюш»: «Монастирське подвір’я, — описує ігор Андрухів, — було порите ямами, скрізь валялися гільзи, вікна повибивані, дахи подірявлені, стіни полупані кулями... Тільки церковна стіна, на якій всередині висіла чудотворна ікона, не мала жодної подряпини».
Після закриття Гошівського монастиря в березні 1950-го й арешту шістьох його ченців — Повха, Янтуха, Розкипа, Шабана, Городиського, Качмара — чим тільки не слугували «визволителям» будівлі на Ясній Горі. і військовою частиною, і дитбудинком, складами, базою відпочинку... Словом — паплюжили, стирали з лиця землі і згадку про святиню, яку золотими літерами вписано в історію нескореної Української Греко-Католицької Церкви. Та це тема окремих журналістських роздумів і досліджень 40-річної тернової дороги — з 1950 по 1990 рр. — Гошівського монастиря.
Світлі душі під чорним габітом
Можливість якийсь час прожити в молитві і спілкуванні з ченцями Гошівського монастиря — Божий дарунок для світського журналіста напередодні Преображення Господнього, благословенний ігуменом монастиря ЧСВВ — о. Дам’яном Кастраном, який вже понад рік опікується цією відпустовою святинею Прикарпаття.
— У нашому народі, — повчально роздумує о. Дам’ян, — проща завжди вважалася знаком вдячності людини Богові. Було традицією в родинах хоч раз на рік відбути прощу до відпустового місця, яке благословила Церква. Такі відпустові місця не творилися самі по собі — це було особливе благословення Церкви окремим храмам, парохіям чи монастирям, де були чудотворні ікони. У нашому василіянському чині маємо в монастирях чимало чудотворних ікон у різних місцях нашої і сусідніх областей. Гошівському монастирю надано привілей відпустових прощ — від Благовіщення до Покрови Матері Божої. Вважається, що той, хто прийде на Ясну Гору, відбуде сповідь, Службу Божу і приступить до святого Причастя, може доступити до відпусту. Тож проща не відпуст — це жертва людини Богові, намір Йому подякувати. Щоб мати право просити, треба передусім перепросити. Відпуст уділяється Церквою на відпущення провин дочасних і вічних. Ми приходимо до сповіді, каємося у своїх гріхах, дістаємо прощення через наше сумління перед Богом. Але за нами залишається очищення — необхідність ту кривду направити. Чи це очищення буде тут на землі, чи у вічності, коли людина постане перед Богом, але кожен це очищення мусить перейти. Якщо Церква уділяє відпуст, то людина перейде очищення ще за земного життя. Це привілей для душі, стан, щоб скористатися з тих середників, які дають можливість отримати повноту Божої ласки. Якось після одного велелюдного благословення Папу Римського івана-Павла II запитали, скільки вірників скористає з цього відпусту. Святіший отець відповів: «Двоє...» Бо так відчув. Можна бути присутнім під час відпусту і не скористати, щоб отримати таку ласку і благословення, якщо не відкрити своє серце. Ясна Гора наділена таким благословенням ще з часів єпископа Львівського Амброзія Шептицького, згодом це потвердив і митрополит Андрей Шептицький. Тож найбільшими відпустовими часами є всі Маріїні свята, а також храмовий празник Преображення Господнього — центральне свято на Ясній Горі.
...Нині у Гошівському монастирі покликані служити отці Августин (Шоп’як), Лаврентій (Васечко), ігнатій (Гнатів), Степан (Бондаренко), іван (Шмадило); брати — Андрій (Голод), Вінкентій (Слободян), Пасив (іванів), Пантелеймон (Колєв). Щонайперше у монастирі — молитва. У будні — утреня, свята Літургія, вечірня, а щонеділі та в свята — утреня, тричі Літургія і молебень до Богородиці. Все — у храмі Преображення Господнього. Ще є часи чи молитви осібні і т. д. Необізнаному може здатися, що під монашим одягом — чорним габітом — живуть тільки послух, покора, цілковита відданість Богові. Просто вони — щонайперше, яке робить монахів людьми цікавими, сучасними, ерудованими, обізнаними і непересічними у спілкуванні.
Ясна Гора розбудовується. Вже світиться велична прозора ротонда на майбутньому відпустовому місці, одягнені у риштування храмові стіни, впорядковується монастирський двір, виготовляється іконостас... А золотаві бані церкви Преображення Господнього вивершує хрест, що і вночі ясніє на все довкілля голубуватим небесним неоном. Завдяки василіянському статуту монастирське життя нагадує добре налагоджений і єдиний механізм. У кожного — свої обов’язки. Провадження богослужінь, сповідання вірників і зустрічі паломників та екскурсійних груп, розповіді про історію монастиря тощо. і звичайно ж — господарські справи. Якось я спостерігав, як прокладають підземний електричний кабель до храму та інших будівель та Ясній Горі: молоді люди працювали з найсучаснішою електронною технікою, записували якісь показники до зошита, час від часу заглядаючи у віконечка вимірювальних приладів та ін. Тільки згодом я довідався, що ці вправні робітники — монахи. «Ми все будуємо з Божою поміччю і своїми силами», — пояснили отці й брати за вечерею. Так, Господь їх будівничий, а праця така ж щира і від серця, як молитва.
...Я вперше бачив, як народжується сонце на Ясній Горі. Спочатку його світло ніжно торкається престолу, далі поволі мандрує тетраподом, а відтак золотим сяйвом засвічує чудотворну ікону Божої Матері з Гошева. А вона дарує Боже світло кожному, хто приніс свої щирі молитви до її великого люблячого серця.
