В Українському католицькому університеті 23 травня відбулася ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Well-Being Leadership Conference», яка зібрала понад сотню управлінців, дослідників, військових, ментальних коучів та освітян з України, Канади, США, Південної Африки та Франції. Темою конференції стала моральна травма.
Джерело: Центр лідерства УКУ
Подію організували Центр лідерства УКУ, Бізнес-школа УКУ, Ian O. Ihnatowycz Institute for Leadership при Ivey Business School та Інститут психічного здоров’я УКУ.
Моральна травма – це не просто стрес. І навіть не ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Моральна травма – це глибоке внутрішнє потрясіння, що виникає, коли людина переживає або стає свідком серйозної несправедливості, зради чи змушена діяти всупереч власним цінностям. З таким досвідом зараз зіштовхуються не лише військові, а й керівники команд, лікарі, освітяни, волонтери. Лідери стають першими, хто має підтримати. А часто – самі опиняються на межі. Про те, як допомогти іншим, не втративши себе, йшлося на міжнародній конфереції.
Моральна травма – поки нове явище для українського дискурсу. Але для сучасної України – болюча реальність.
«Ми добре розібралися з темою життєстійкості. Тепер час говорити про глибші речі», – наголосив Андрій Рождественський, виконавчий директор «Центру лідерства УКУ», відкриваючи офіційну частину події.
І ця думка виявилась зовсім не самотньою.
«Ми живемо з моральною травмою – і житимемо ще десятиліттями. Але можемо зменшити цей період болю, невизначеності та самотності. І саме лідери – ключові у цьому процесі», – підкреслив у своєму зверненні почесний гість заходу, перший проректор УКУ Ярослав Притула.
Під час конференції зі своїми доповідями виступили 14 доповідачів із п’яти країн. Усе відбувалося у два паралельні потоки.
Програма конференції охопила одразу шість тематичних фокусів:
Тематика моральної травми задала тон усій програмі, відкриваючи простір для розмови, яку в Україні досі вели лише фрагментарно. Протягом усього дня звучали непрості, але потрібні питання: що відбувається з людиною, яка зраджена системою, втратила довіру або опинилася перед вибором, несумісним з її цінностями? Чи можливо жити далі після подібного досвіду – і головне, як саме?
Конференція показала, що моральна травма – це не вузька проблема окремих професій, а широка, системна реальність українського сьогодення. Її несуть військові та медики, освітяни та волонтери, управлінці, які щодня приймають складні рішення. І вона вимагає не лише індивідуального подолання, а й спільного переосмислення – на рівні команд, організацій і суспільства.
Особливої ж уваги заслуговував організаційний вимір: як створити культуру, у якій люди не бояться зізнатися, що їм важко? Як лідерові не стати джерелом додаткової травми? Як у команді підтримувати не лише ефективність, а й гідність? І ці питання обговорювали не абстрактно, а через реальні кейси, практики, та досвід українського й міжнародного лідерства.
Водночас звучали і духовні та екзистенційні теми. Коли порушено базове відчуття справедливості, коли світ здається ворожим і безглуздим, що тримає людину? Віра, довіра, спільнота, розмова – те, що не вимірюється показниками, але має вирішальне значення в процесі зцілення.
«Людина – це моральний двигун. А її “паливо” – емоційні зв’язки. Коли вони рвуться – настає біль», – підсумував центральну думку всієї зустрічі доктор Вільям П. Неш, психіатр та співавтор однієї з провідних моделей моральної травми, що нині застосовується у Збройних силах США.
Доповідачі акцентували, що лідерство – це не броня, не обов’язок бути завжди сильним, незламним чи недосяжним. Це здатність бути з людьми – навіть у їхній вразливості, створювати рамку для безпечної розмови і знаходити сенс тоді, коли його особливо бракує.