Людина і світ. — 2002. — № 3. — С. 42-44
Після подій 11 вересня, після погромів «МакДональдсів» у різних куточках планети і численних міркувань публіцистів на сторінках найрізніших медіа, термін «глобалізм» прибрав просто-таки зловісного вигляду й перетворився скоріше на демонічний символ, аніж на операційне поняття, що ним визначають певне явище сучасного світу. Саме це спонукало «ЛіС» звернутися до розуміння глобалізму в сьогоденній християнській соціальній думці. Вміщуючи на сторінках цього числа православну і католицьку позиції, ми, звичайно, не вважаємо обговорення проблеми вичерпаним і закритим для представників інших духовних традицій.
ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО СВЯТОСТІ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ З НАГОДИ ЩОРІЧНОГО ВСЕСВІТНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО ФОРУМУ В ДАВОСІ 1999 РОКУ
Ми передусім хотіли б висловити своє задоволення з приводу того, що ця зустріч видатних економістів, політичних діячів та інших визначних осіб включила до порядку денного своїх дискусій гуманістичний вимір глобалізації економіки, а також неекономічні цінності. Без сумніву, у списку цінностей людська особистість посідає вище місце, ніж економічна діяльність. Немає також сумніву і в тому, що економічний прогрес, який з’являється тоді, коли пожвавлюється економічна діяльність, стає корисним лише в тому разі, коли він служить зміцненню неекономічних цінностей, які складають людську культуру. Ця причина виправдовує присутність Нашої Смиренності серед сяючого зібрання видатних економічних діячів, хоча ми не маємо жодного стосунку до справ економіки.
Прорив людства до глобалізації постав переважно з приватного сектору економіки, зокрема він став ініціатором появи наднаціональних економічних гігантів. Цей факт підтримується винятковим розвитком комунікацій. Роль урядів постійно зменшується, за невеликими винятками, оскільки навіть серед найбільших країн зростає роль владних економічних величин.
Як примас Вселенського патріархату та перший єпископ Православної церкви в усьому світі ми запевняємо вас у тому, що Православна церква відчуває та культивує ідею духовного екуменізму. Це форма глобалізації, що проголошує зв’язки любові, братства та співпраці, які повинні єднати всі людські істоти будь-якої раси й мови в усіх культурах. Воістину Церква запрошує всіх прилучитися до єдиної віри, однак її любов та братерське ставлення до людей не залежать від їхнього віровизнання. Оскільки Церква любить кожного, вона також відчуває єдність людства з власною повнотою. З цього погляду християнський екуменізм значною мірою відрізняється від глобалізації. Перший грунтується на любові до братів і сестер та повазі до людської особистості, якій він повинен слугувати Остання мотивується бажанням збільшувати ринок та єднати різні культури в нову єдність відповідно до переконань тих, хто є найвпливовішим у світовій спільноті.
На жаль, глобалізація перетворюється із засобу єднання всіх людей світу як братів і сестер на засіб поширення економічного впливу фінансових гігантів навіть на тих людей, які досі були недосяжні через національні кордони й культурні бар’єри.
Ми не маємо прагнення чи повноважень пропонувати шляхи та засоби, якими можна стримати чи знищити цю небезпеку. Однак нашим обов’язком є вказати і проголосити, що найвищою метою людства не є фінансове збагачення чи економічна експансія.
Євангельський вислів «Не хлібом самим буде жити людина» потребує ширшого розуміння. Ми не можемо жити лише економічним розвитком, але повинні шукати «слова, що виходить з уст Божих» (Мт. 4:4), тобто принципів і цінностей, які переважають економічні міркування. Лише коли ми це усвідомимо, економіка стане слугою людства, а не його господарем.
Ми переконані, що кожен, незалежно від релігійних переконань, розуміє, що сам по собі економічний розвиток і глобалізація, яка йому служить, втрачають свою цінність, коли вони зумовлюють зубожіння багатьох і зосередження багатства в руках кількох людей. Більш того, розвиток у цьому напрямі також не безмежний, людина, яка має справу з фінансовими справами, добре розуміє стародавній вислів: «Не можна відняти в того, хто нічого не має».
Законодавець Солон проголосив, що афінське суспільство не функціонує належним чином через надмірну заборгованість переважної кількості громадян кільком багатіям, і встановив інститут, відомий як «seisachtheia», тобто списання всіх боргів. Хоча насправді це ніби зашкодило найбагатшим, та зрештою пішло на користь всій афінській громаді, бо дозволило її членам жити як вільним, творчим і впевненим у собі громадянам, а не як рабам один одного.
Відоме також рішення першого американського промисловця, винахідника складального конвейєра, який підняв платню працівникам, аби вони могли купувати його продукцію (ми, звичайно, говоримо про виробника автомобілів Генрі Форда, який у своїх ідеях наслідував погляди Тейлора на раціоналізацію праці). Ці та багато інших прикладів показують, що економічний прогрес морально виправданий та успішний тільки тоді, коли в ньому беруть участь усі члени світової спільноти.
Сьогоднішня ситуація ставить перед нами нові виміри економічної моральності світового значення. Однак хоч ми і говоримо про нові починання, все ж маємо справу з поглибленою формою давньої проблеми. Стародавні афіняни поліпшували добробут, «не даруючи всяку перевагу багатим, але розділяючи їх порівну між багатими й бідними» (Еврипід, Прохачам, 407). Коли в Афінах почалася анархічна демократія під владою демагогів, колишня слава міста зникла, так само, як це було й досі є в суспільствах, що їх Аристотель називав олігархіями, де передумовою влади є володіння багатством (Політика, IV, 8, 1294а).
Тільки-но повага до людини перестає бути непорушною основою нашого етосу і принципом економіки, влада та здатність керувати масами перетворюються на ідолів і їм починають вклонятися. Виникає невгамовна жадоба, що невпинно штовхає «маєтних» збільшувати те, що вони мають, незалежно від того, чи це є багатство, політична та військова влада, а чи влада формувати ідеологію або навіть впливати на весь світ.
Ми мусимо захищати всі культурні цінності, які залишилися і які належать людству, звичайно, без встановлення непотрібних бар’єрів на шляху корисного економічного розвитку. А проте ми також повинні пам’ятати, що глобалізація можливостей тільки тоді морально виправдана, коли супроводжується глобальним розподілом благ, які з неї випливають.
Таким чином, глобалізація виявляється джерелом нових можливостей для одних і джерелом нових загроз для інших; нових можливостей, які обіцяють багато для небагатьох і зовсім трішки для більшості; можливостей, які вражають як своїм формулюванням, так і своєю реалізацією. Водночас, однак, нас лякає й те, що глобалізація у своїй динаміці перевищує межі, прийнятні для моральної свідомості й доступні для чинних законів та регулятивних механізмів. Що найбільше вражає, так це автоматична глобалізація інформації, проте водночас вона містить у собі небезпеку навмисної дезинформації. Вражає і глобалізація знання й досяжність найвіддаленіших куточків макрокосму і внутрішніх глибин мікрокосму для багатьох людей. Однак жахливою є небезпека, яку становить можливе використання накопиченого знання на шкоду.
Перед нами постають можливості, небезпеки, загрози й дилеми. Досягнення міжнародної співпраці в економічному, комерційному секторі, у сфері телекомунікацій і торгівлі, до яких можна застосувати термін «глобалізація», взагалі є чудовими.
Та чи є це справжнім здобутком для людства, якщо економіка, прогресуючи у хворобі слоновості, поглине і ще якісь сектори культури, думку, художню уяву, споглядальний бік людського життя? Якою є користь для людства, якщо це спричинить згасання творчих сил і послаблення фундаментальних принципів співіснування й виживання, таких, як справедливість, взаємність, солідарність між індивідами й народами, повага до людської особистості, які є непорушною основою нашого існування та співпраці?
Як представник Православної церкви можу сказати, що ми не противимося економічному прогресові, який служить людству, і не налякані присутністю поряд з нами інших віровчень та ідеологій. Наше бажання — захищати можливість для членів кожної релігійної чи культурної спільноти підтримувати власну винятковість й особливості своєї культури, цілком згодні й готові рухатися вперед коли глобалізація відчиняє двері співпраці між народами.
Вселенський патріархат і ми особисто регулярно запрошували прихильників розділених церков та ідеологій з різними інтересами, щоб усунути їхні розбіжності примиритися і працювати разом. Глобалізація, однак, як засіб гомогенізації людства, засіб впливу на маси та утворення єдиного, уніфікованого способу мовлення для всіх, змусить нас стати в опозицію. Ми також вважаємо неприпустимим використання глобалізації винятково для збагачення кількох і зубожіння більшості й закликаємо уникати цього. Ми закликаємо всіх, багатих і бідних співпрацювати на шляху покращання рівня життя всіх людей, оскільки більшою мірою відповідає також і інтересам заможних, ніж одностороннє збагачення.
Нехай Господь благословить нас усіх зрозуміти його істину.
2 лютого 1999 року
Варфоломій Константинопольський
Ваш палкий заступник перед Богом