Священик УГКЦ, який пережив полон, надає тепер духовну і психологічну допомогу людям
Своєю історією чоловік поділився із Суспільним.
Тихон (Сергій) Кульбака родом Мар’їнки, що на Донеччині. Війська РФ знищили місто вщент.
“Донеччина — моя батьківщина. Там мій рід, козацький рід по маминій лінії. На нашому кордоні розмежування, де зараз відбувається зіткнення з окупантами, є ще село Павлівка біля містечка Вугледар. Це наше родинне село по батьковій лінії. Це все козацькі села, які були засновані в середині 19 століття. І завдяки цим кореням, скажімо, я дуже близько знайомий з українською культурою, з українською мовою, незважаючи на те, що я донеччанин, східняк, і дуже багато львів’ян дивуються, що я говорю українською мовою”, — каже отець Тихон.
Під час Революції Гідності священник організував у Донецьку молитовний Майдан. Навесні 2014 року місто окупували.
“Коли перші окупанти зайшли в Донецьк, це ще з Гіркіна починаючи, ми активно дуже працювали, щоби просувати ідею того, що Донецьк — є Україна. До найгірших моментів, коли будь-який прояв українськості був неможливий. На жаль, ця моя діяльність закінчилась тим, що я опинився в полоні. 12 діб я перебував в полоні, починаючи з 4 липня до 16 липня 2014 року. Потім, Богу дякувати, я був звільнений. І з того моменту я багато лікувався і опинився тут”, — каже отець Тихон.
Тихону (Сергію) Кульбаці вдалось подолати онкологію. Лікуючись в Ізраїлі, чоловік дізнався про стандарт лікування раку в країні. Він полягає у тому, що пацієнтів супроводжують психотерапевти.
“Для супроводу людей, які хворіють на онкологію або хотіли б не захворіти, ми зробили такий курс “Онкопсихологія”. Він був дуже успішним, в нас була величезна група — 60 людей. Інформація про нього поширилася і дуже багато людей почали звертатися, які вже самі мають онкологічні проблеми з запитом, що з цим можна робити. Ще одна моя спеціалізація як психолога – віктімологія. Це наука про жертву будь-якого насильства”, — каже він.
До психотерапевта звертаються військові, переселенці та львів’яни.
“Це не тільки ті люди, які безпосередньо постраждали від війни, це не обов’язково військові, хоча є троє військових. До мене приходила мама бійця з “Азова”, який зараз в полоні, із Маріуполя жінка. Слухаючи її і намагаючись її розрадити, серце від болю розривалося, розуміючи, те, що переживає її син зараз в полоні. Вона зараз тут, а чоловік в окупованому Маріуполі, не зміг виїхати звідти, бо він довший час шукав свого сина. Тут вже мова про ніякі фінанси не йде”, — каже Тихон (Сергій) Кульбака.
Священик мріє повернутися додому, на Донеччину:
“Серце моє залишається там і я мрію, коли все-таки український прапор замайорить над Донецьком, я дуже хочу туди повернутися”.
