Більше 20 років Музей Волинської ікони у Луцьку – одне з особливих місць на туристичній мапі старовинного міста. Дві з половиною тисячі унікальних творів іконопису вдалось зібрати і зберегти завдяки титанічній праці науковців та істориків, які і в радянські часи розуміли, що цінність ікони – позачасова.
Більше 20 років Музей Волинської ікони у Луцьку – одне з особливих місць на туристичній мапі старовинного міста. Звісно, маршрут сюди прокладе не кожен турист, а лише той, кому цікава християнство та сакральне мистецтво. Дві з половиною тисячі унікальних творів іконопису вдалось зібрати і зберегти завдяки титанічній праці науковців та істориків, які і в радянські часи розуміли, що цінність ікони – позачасова. Незважаючи на ідеологію, поза якою на теренах СРСР не могло існувати нічого, вони боронили ікони, насамперед, не як предмети релігійного культу, а як історичний, культурний та духовний скарб.
Музей Волинської ікони в Україні – єдиний в своєму роді. Саме тому ентузіастам музейної справи довелось свого часу наполегливо доводити можливість його існування, завойовувати увагу аудиторії. На сьогодні у трьох залах музею представлені найкращі зразки волинського іконопису XVI-XVIII століть. Серед творів – роботи пензля православного єромонаха та іконописця Йова Кондзелевича, польського маляра Слава Михальського та його сина Томаша.
Історія музею Волинської ікони розпочалась, як не дивно, саме в радянські часи, на початку 80-х років минулого століття. Після ухвалення Постанови Кабінету Міністрів України про взяття на облік мистецьких пам’яток, що зберігаються у храмах України, до цієї справи на Волині узялась група молодих, завзятих науковців на чолі з доктором мистецтвознавства Павлом Жолтовським. Саме він зголосився бути науковим керівником та консультантом першої експедиції, яку проводив Волинський краєзнавчий музей на теренах області у1981-му році. Далі відбулись експедиції у 1984, 1985-му та 1986-му роках. Їх учасницею була і нинішній директор музею Тетяна Єлісєєва.
— Експедиції з Павлом Миколайовичем Жолтовським захопили», — відповідає пані Тетяна на запитання про те, чому ж вона зацікавилась іконою. — Він був надзвичайно талановитою людиною. Оскільки більшість учасників експедицій були випускниками історичного факультету, не жила в селах, то ніколи й не бачила цих зруйнованих храмів. Радянська ідеологія, якій всі мусили бути підвладні, релігійну культуру знищувала. Ми почали їздили волинськими селами, досліджували напівзруйновані храми. Почали замислюватись: як люди, які тут живуть, таке допустили? Адже деякі церкви, хоч і не функціонували, були облаштовані як належить. Прийшло розуміння, що все це – надзвичайна цінність, яку необхідно зберегти. Павло Жолтовський був не просто дослідник, не просто науковий керівник, а вчитель. Він пояснював, як треба атрибутувати ікону, за якими ознаками, технічними характеристиками, обрамленням можна визначити час її створення, майстра.
Участь в експедиціях брали працівники музею історії релігії та атеїзму і Волинського художнього музею — відділів обласного краєзнавчого музею. Справді, на той час булим обстежені всі храми Волині – понад 370! Більшість із культових споруд була знята з реєстрації. Мистецькі твори, які знаходилися у цих напівзруйнованих храмах, музейні працівники вилучали, залишаючи акти прийому в сільрадах. Якщо храм був діючий, фіксувалися цінні мистецькі пам’ятки: робилися списки щодо кожного храму, а ті речі, які знаходилися на горищах діючих церков і не використовувалися в богослужбовій практиці, передавалися до фондів.
Якби не експедиції музейників, годі було б сьогодні й говорити про волинську ікону, оскільки переважна більшість пам’яток була в надзвичайно пошкодженому стані. Як ікони, так і предмети культового начиння, культового декоративного різьблення після вилучення зберігалися тоді в сховищах костелу святих Апостолів Петра і Павла (в радянський час це було приміщення музею атеїзму). Головним завданням було зберегти зібране за роки експедицій.
Першою реставраторкою, яка почала працювати зі збіркою, стала Лариса Обухович, яка працює і зараз. Робилися профзаклейки і почали передаватись на реставрацію перші пам’ятки. Стаття львівського мистецтвознавця Олега Сидора у журналі «Волинь» про волинську школу іконопису стала першою ластівкою досліджень регіональної школи. Він відзначив, що ікони, зібрані на теренах Волині, відрізняються за характером, стилем, манерою виконання від ікон, створених в інших регіонах України.
Коли на початку 90-х костел святих Апостолів Петра і Павла міська влада передала римо-католицькій громаді Луцька, постало питання про зберігання колекції, адже приміщення для цього не було. Навіть Волинський краєзнавчий музей ну міг узяти таку велику колекцію. Тоді і виникла ідея створення Музею волинської ікони – для зберігання пам’яток, їх дослідження та реставрації. Хоча цю ідею не одразу сприйняли навіть в обласному управлінні культури, бо музей мав бути надто нетрадиційний. Були й сумніви, чи буде експозиція цікава для відвідувачів. Але, оскільки гостро постало питання про зберігання колекції, ідея знайшла підтримку громадськості і влади. Тож у 1991-му році музею передали в оренду два поверхи приміщення обласного управління СБУ. За два роки експозиція 78-ми відреставрованих ікон відкрилась для відвідувачів.
У дев’яностих розпочались і виставки з фондів Музею волинської ікони. Перша — «Культ святих у православній церкві» — відбулась у костелі Святих Петра і Павла. В Музеї атеїзму, який в радянський час займав приміщення цього храму, зі зрозумілих причин представляти ікони можливості не було.
Відреставровані ікони, їх атрибуція дала можливість сформувати й першу експозицію. Допомагав у її створенні відомий львівський дослідник іконопису та історії церков Володимир Александрович.
— Ідея роботи музею з часу його заснування була правильною, — вважає Тетяна Єлісєєва. — Музей доступний для всіх категорій відвідувачів. Розроблені екскурсії і для вихованців дитсадків – «Подорож у світ ікони», тобто для маленьких дітей, і для студентів, і для дорослої аудиторії. Перебування в орендованому в СБУ приміщенні було не дуже комфортним. Через 2 роки після розміщення там експозиції, музей почали «виселяти». Почався черговий етап боротьби за існування нашого музею. Завдяки активній позиції працівників, підтримці громадськості та обласної влади в особі тодішнього голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, музей вдалось зберегти, адже піднімалось навіть питання про його ліквідацію. Саме Борис Клімчук поставив питання перед державою про перебудову приміщення, в якому ми, зрештою, і відкрили експозицію у 2001-му році. На той час це вже були не просто відреставровані ікони, а такі, що представляли іконописні осередки Волині, творчість певних іконописців, давали можливість відвідувачу простежити розвиток волинської іконописної школи з XVI століття.
Наприкінці 80-х — початку 90-х років почали відновлюватись храми.
— Це – один з етапів історії нашого музею, коли общини почали звертатись до краєзнавчого музею з проханнями повернути вилучені в них ікони, — розповідає Тетяна Єлісєєва. — Більша частина колекції не була реставрована і в храми повертали богослужбове начиння, літературу кінця XIX — початку XX століття, адже літератури на той час і справді не було. З ікон художники писали копії і передавали до храмів. Так зберегли колекцію. До слова, зараз розпочався зворотній процес, коли, навпаки, до музею передають ці книги, адже дефіциту вже нема.
Пам’ятки були в дуже важкому стані, зараз це важко навіть уявити. Наприклад, ікона «Спас у славі» XVI століття з села Промінь Луцького району, монументальна пам’ятка, одна з небагатьох, яка дійшла до наших днів, просто слугувала дошкою, на якій замішували цемент. Щоб повернути її до життя і надати експозиційного вигляду, реставратор Анатолій Квасюк працював 4 роки. На іконі є втрати фарбового шару, але реставратори не робили навіть тонувань, щоб дати відвідувачам можливість зрозуміти, в якому стані образи потрапляють до їхніх рук, наскільки кропітка і складна їхня праця.
Колекція Музею Волинської ікони – це не тільки пам’ятки, зібрані у 80-х роках. Коли утворився музей, його працівники почали активно здійснювати експедиції діючими храмами області. На щастя, було розуміння необхідності цієї праці з боку керівників православних єпархій.
— Ми їздили з благословенними листами, які були підписані владиками і продовжували поповнювати фонди, які були в богослужбовій практиці. Наприклад, ікона Святого Георгія другої половини 16 століття була віднайдена в 2000-х роках, на горищі храму в смт. Голоби. Має великі втрати, але зараз вона в експозиції музею, — каже Тетяна Єлісєєва.
Музей Волинської ікони – один із небагатьох, що активно реставрує колекцію, співпрацює з Львівською філією Національного науково-дослідного реставраційного центру України не тільки щодо реставрації ікон, а й їх дослідження. Адже завдяки дослідженням, які центри здійснюють зі стратиграфії (дослідження шарів), інкарнату (лицьового письма), рентгенографування (що дає можливість під пізніми записами побачити зовсім інший образ) пам’ятки атрибутуються дуже точно. Зараз з Національним науково-дослідним центром України фахівці волинського музею працюють над темою творчості Йова Кондзелевича і майстрів його кола. Здійснюється рентгенографування ікон зі збірки музею, що дає можливість порівняти склади пігментів, встановити авторство Йова Кондзелевича чи ні, бо є спірні питання. З 2001-го року таким чином обстежили 47 ікон.
Експозиція Музею волинської ікони не є сталою. Відреставровані пам’ятки музейні працівники якнайшвидше намагаються представити на музейних виставках або в експозиції. Вона постійно змінюється, поповнюється новими, відреставрованими творами. Наприклад, в першій експозиції був представлений апостольський ряд Слава Михальського 1750-го року, тепер — апостольський ряд XVII століття.
Активно реставрується не тільки іконопис, але й пам’ятки декоративного різьблення і скульптури, які пов’язані з церковним братством. Музей володіє надзвичайною колекцією царських врат — 32 одиниці. За цією колекцією можна говорити про розвиток декоративного різьблення на теренах Волині періодів XVI століття та XVIII — початку XIX століття.
У фондах музею є й небагато римо-католицької скульптури. За радянських часів на Волині не було жодного діючого католицького храму, тому переважна більшість живопису і скульптури знищена. Одна із останніх реставрацій кінця 2015-го року — монументальна скульптура Діви Марії на земній кулі, яка топче ногами змія – зараз вона також представлена в експозиції музею.
Реставруються не тільки пам’ятки темперного іконопису, але й ікони олійного живопису. Це костельний живопис і живопис періоду Унії. На разі вже відреставровано 48 одиниць. Цей живопис музей представляє на виставках, такі відбулись, зокрема, у Вараші Рівненської області, Дніпрі, Чернігові.
— Ми можемо говорити про те, що волинська ікона – це тема, досліджена в Україні найбільше і найглибше, адже ми проводимо щорічні конференції, — каже Тетяна Єлісєєва. — Починаючи з 1993-го року, ми розпочали проводити конференції «Волинська ікона: дослідження та реставрація». На початках це була така тоненька збірочка, яка зараз переросла у великі збірки. В конференціях бере участь щороку близько 50 учасників. Причому учасники не тільки з України, але й наші колеги з Польщі, Білорусі і Росії. У Білорусі і Польщі є волинські ікони, наприклад, Музей старожитньої білоруської культури і Національний художній музей Білорусі мають колекції ікон з Волині.
Це був такий період, коли наші майстри були надзвичайно активні. Ці конференції дають нам можливість говорити про іконописні осередки, які вже були на Волині і характеризувати їхню творчість. Володимир Александрович працює в плані відчитання цих документів. Він створив такий словник малярів-іконописців на Волині у першій половині XVII століття. Це понад 70 імен майстрів, які працювали на теренах Волині, що свідчить про розгалужену мережу іконописних осередків на цих територіях. Волинь цікава тим, що, незважаючи на те, що до 1596-му році була укладена Брестська унія, ще довгий час зберігала стародавні православні традиції іконопису. Про західні впливи можна говорити з XVIII, а не XVII століття. Наприклад, бароко, яке приходить в український іконопис з середини XVII століття, на Волині з’являється тільки у XVIII.
Справді, дослідження проведені масштабні. Повністю досліджена збірка волинських ікон, видано дві окремі книги каталогу волинського іконопису відреставрованої частини (волинська ікона XVII-XVIII століття), здійснено багато досліджень з іконографії, зараз реставраційні центри активно друкують матеріали з дослідженнями волинського іконопису. Все це дає можливість атрибутувати ікону та ідентифікувати авторство відреставрованих пам’яток.
— У нас є надзвичайно великі відкриття. 2017-го року не тільки Волинь, але й Україна буде відзначати 350-річчя від дня народження Йова Кондзелевича. Наші відвідувачі зможуть побачити і нові відреставровані його твори, яких зараз нема в експозиції. Ми плануємо велику виставку, можливо, навіть спільно з Національним музеєм імені Андрея Шептицького, де буде представлений після реставрації іконостас зі скиту Манявського на Прикарпатті, авторства Йова Кондзелевича і майстрів з Волині. Зараз фахівці Національного музею імені Андрея Шептицького працюють над так званим Вощатинським іконостасом, який був виготовлений на замовлення родини Чацьких у 1722-му році і знаходився у Загорівському монастирі на Волині. Іконостас був переданий в Національний музей, але ніколи не експонувався. Зараз реставратори працюють над пам’яткою, щоб представити її широкому загалу, — розповідає Тетяна Єлісєєва.
— Наша популяризаторська робота, в першу чергу, в тому що ми намагаємось поширювати інформацію про пам’ятки волинського іконопису, — продовжує дослідниця. — На сьогодні видані три альбоми. Перший альбом «Волинська ікона XVI-XVIII століть» Сергія Кота, який видавався в Києві, «Музей Волинської ікони», виданий за сприяння Благодійного Фонду «Рідна Волинь» Бориса Клімчука, і масштабний альбом-каталог «Музей Волинської ікони», який був виданий за державні кошти. У 2016-му році останній альбом був перевиданий. В нього ми ввели цілий ряд пам’яток, які вже були відреставровані і представлені в експозиції.
Наявна музейна площа для нас вже замала, дійсно, намагаємось представляти твори і на виставках. У 2016-му році це були дві виставки: «Святі жони» в Острозі, спільно з Музеєм книги і друкарства Острога, «Святі воїни» і виставка по образу cвятого Миколая.
Крім катологізації пам’яток волинського іконопису, які є в збірці Музею волинської ікони, ще у 80-х роках була затверджена програма з катологізації пам’яток волинського іконопису, які зберігаються в інших музеях України. На цей час вже зібрано каталог волинського іконопису із фондів Національного музею імені Андрея Шептицького, Рівненського краєзнавчого музею. Луцькі фахівці працювали в Музеї декоративно-прикладного мистецтва України в Києві, де також зберігаються волинські ікони. Також вони є в Національному художньому музеї Білорусі. Є плани зі створення спільний каталог волинських ікон в інших збірках.
— Ми можемо говорити про особливості технологічні виготовлення волинських ікон, про використання певних пігментів, характерних тільки для Волині. Про те, що наші іконописці були носіями нових технологій з використання кольорових лаків для Троїце-Сергієвої лаври — це дослідження давніх і традиційних технологій, які були опубліковані в матеріалах наших конференцій, — Тетяна Єлісєєва пишається результатами дослідницької роботи музею. — Дійсно, така от активна робота і ті конференції щорічні, які дають можливість нашим музейникам, тому що в нас спочатку була така досить вузька тема — волинська ікона, але тепер ми її розширили і в наших матеріалах друкуються взагалі каталоги української ікони, які зберігаються у збірках, і питання української іконографії – з певних сюжетів, образів.
Побоювання щодо першої експозиції, що вона надто складна для сприйняття, тому що тут і історію Церкви необхідно знати, і стиль — змусило працювати над методиками роботи з різними категоріями відвідувачів. Зараз вже дуже популярні інтерактивні екскурсії, екскурсія-гра, яка, можливо, в музеї ікони і не зовсім доречно. Але саме такі інтерактивні екскурсії допомагають сучасним, надзвичайно активним дітям, пізнавати сакральний світ. Після тематичних екскурсій (наприклад, «Мова іконописного мистецтва», «Образ святого Миколая у волинському іконописі», «Образи святих воїнів») вони складають ікони-пазли, діляться на команди і відповідають на запитання, шукають фрагменти на іконах – їм такі завдання надзвичайно цікаві. На іконах вони можуть, наприклад, знайти певні елементи, пояснити, чому так, а не інакше, зображені образи на іконах. Таке безпосереднє спілкування – можливість добре працювати з малечею.
— Відвідувачів, незважаючи на катаклізми, що відбуваються в країні, не меншає, — каже Тетяна Єлісєєва. — Щороку музей відвідує від 18-ти до 26 тисяч людей. Звісно, це не лише волиняни. Тенденція останніх років – не просто групи туристів, а сімейні екскурсії: родичі, діти і навіть екскурсії як подарунок на день народження, що надзвичайно приємно. Приїжджають і групи з різних куточків України. Паломницькі делегації, які їдуть безпосередньо помолитися до чудотворного образу Холмської Богородиці, коли заходять до музей, як правило, замовляють і екскурсію музейною експозицією. Географія наших відвідувачів – це США, Канада, Польща, Чехія, Словаччина, Австралія, Греція. Люди різних конфесій. Біля чудотворного образу Холмської Богородиці були керівники всіх християнських конфесій. Ми приймаємо і паломницькі делегації, наприклад, холмщани дуже часто приїжджають з Львівської області.
Чудотворному образу Холмської Богоматері присвячений окремий зал музею. Ця ікона, безперечно, заслуговує і окремої розповіді. Пам’ятка візантійського іконопису ХІ століття, була, як вважалось, втрачена у 20-му. Диво її повернення з небуття — заслуга доньки священика Олени Горлицької. Родина таємно, протягом довгих десятиліть берегла святиню. У 2000-му році образ Холмської Богородиці було представлено у музеї Волинської ікони. Тут вона доступна для кожного: представників усіх християнських конфесій, шанувальників мистецтва та історії. Історія Холмської Богородиці – вагома частина досліджень фахівців музею, особливо новітньої. Одна зі збірок музейних нашої конференцій була присвячена суто Холмській іконі.
Князь Данило Романович привіз образ у ХІІІ столітті до заснованого ним міста Холм. Перша згадка про Холмську Богородицю в Галицько-Волинському літописі датується 1259-м роком, коли ікона зберегла місто від навали хана Батия. З 1944-го до 1996-го року вважалося, що ікона згоріла в полум’я Другої Світової війни. Натомість образ зберігався в сім’ї у приватних оселях на Волині та Прикарпатті в родині о. Гавриїла Коробчука, донька якого, Олена, 19 років тому повернула Холмську Богородицю громаді. За заповітом родини Олени Горлицької, ікона не може покидати межі Луцька. Реставрацію святині здійснив Анатолій Квасюк, який зняв пізніші нашарування і відкрив її первісний живопис.
Ймовірно, титанічна робота зі збереження пам’яток сакрального мистецтва та їх популяризації стала поштовхом до того, що Холмська чудотворна ікона Богоматері знаходиться саме в музеї, а не в одній із церков, що є великою перевагою.
— Господь веде святиню по життю. Відкрилась вона після реставрації на зламі тисячоліть, і те, що вона знайшла своє місце в нашому музеї, дає їй можливість жити своїм релігійним життям. Це не просто унікальна пам’ятка ХІ століття, хоча далі її історія досліджується та уточнюється, зараз твориться новітня історія її пошанування. Науковці – досліджують, що також втілюється в матеріалах наших конференцій. Віряни – моляться біля святині. Це і хресні ходи, які йдуть до Холмського чудотворного образу, приїжджають паломницькі делегації. Тут вона справді відкрита для всіх: і для православних, і ось вже протягом двох років ми представляємо ікону і для греко-католицької громади. Це єдиний приклад новітньої музейної історії України, коли до музею ідуть як до храму, — наголошує Тетяна Єлісєєва.
Також у музеї представляють і волинську ікону з інших збірок: наприклад, ранні пам’ятки волинського іконопису, які зберігаються і експонуються в Рівненському краєзнавчому музеї, Острозький іконописний осередок. До кінця березня в музеї представлені пам’ятки, які збиралися у 20-х роках ХХ століття зі збірки Національного художнього музею України.
Межа між професійним і народним іконописом – дуже хитка, тож у музеї представляють і сучасний іконопис на тематичних виставках. Фонди музею Волинської ікони поповнюються сучасними творами сакрального живопису. Нещодавно було виставлено 12 картин, створених бійцями АТО в рамках програми реабілітації «Арт-постріл», на дошках від ящиків з набоями.
Відвідувачів Музею волинської ікони зустрічає задумлива тиша. Зі стін споглядають образи святих, і те, що вони тут, по суті, справжнє диво. Диво, заслуга якого – кропітка робота ентузіастів, людей з відкритою душею, які не пройшли повз, не залишили так, як є, а втрутились у звичайний хід речей і вибороли для християнських святинь майбутнє.