На Афоні виявили цінний рукопис XVIII ст. про українське козацтво
Про це у себе на Фейсбуці написав історик, богослов, директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило.
У цьому рукописі ватопедські ченці фіксували всі отримані від представників козацтва та духовенства пожертви під час своїх подорожей українськими землями Слобожанщини та Гетьманщини, завдяки чому вдається простежити географію мандрів афонітів українськими теренами, їхні контакти з козацтвом та отримані пожертви.
Зокрема, у документі детально простежуються відвідини ватопедськими ченцями Харківщини, Сумщини, Полтавщини, Чернігівщини, Білгородщини, Стародубщини та Київщини. В цілому ватопедська делегація пробула в українських землях Слобожанщини та Гетьманщини понад три роки (з 1761 по 1764 рр.), всюди відвідуючи козацькі поселення, слободи та міста, служачи тут молебні та збираючи пожертви на свій монастир.
Рукопис являє собою добре збережені прошиті зошити, в яких на кожному аркуші накреслені по одній широкій і двох вузьких колонках для запису імен жертводавців та їхніх рідних, а також кількості наданих ними пожертв в рублях і копійках. Розмір 22 х 28,5 см, товщина 1 см. Прошиті зошити мали тверду палітурку, яка не зберіглася до наших днів. Всього містить 28 аркушів, з яких 26 аркушів повністю заповнені рукописними записами, більшість з яких здійснені церковно-слов’янською мовою, хоча іноді посеред тексту зустрічаються також записи грецькою мовою. Над вступом у горі на першій сторінці від руки грецькою мовою написане благословення з оригінальним підписом Константинопольського Патріарха Кирила V (Каракаллоса), який у цей час проживав на спокої на Афоні при Ватопедському монастирі.
Завдяки цьому рукопису виявлено невідомі аспекти ктиторської підтримки українським козацтвом афонських монастирів та, зокрема, подорожі ватопедських ченців українськими землями Слобожанщини і Гетьманщини в 1761–1764 рр., яка передувала листуванню ченців Ватопеда з кошовим отаманом Війська Запорозького П. Калнишевським та встановленню «ктиторського патронування» з боку Запорозької Січі над Ватопедським монастирем та підтримки у розбудові афонської богословської школи «Афоніада», що діяла при цій обителі. В результаті, тільки кошовий отаман П. Калнишевський та запорозькі козаки передали на відбудову Ватопеду та діючої при ньому академії «Афоніада» 2500 рублів, що по тих часах було дуже великою сумою.
Аналіз джерел засвідчує, що ктиторами, донаторами та жертводавцями афонських обителей у цей час нерідко виступали представники знатної козацької старшини, яка розглядала свою участь у підтримці афонських монастирів як неодмінний атрибут свого елітарного статусу в українському суспільстві XVIII ст. Нововиявлений документ допомагає по-новому поглянути на українські історичні духовно-культурні зв’язки з Афоном та світовим православ’ям.
Незадовго до цих подій при Ватопеді було засновано афонську академію «Афоніада», яка за задумом ватопедських ченців мала стати в Османській імперії «оплотом християнських знань, виховання та просвіти в галузі як філософських, так і богословських наук».
Коли з 1753 р. її очільником став відомий просвітитель і богослов Євгеній (Булгарис), кількість учнів у ній стала перевищувати 100 чоловік, через що вона не могла вміщати всіх бажаючих. З цією метою для розбудови та утримання академії було розпочато збирання милостині по різних країнах, зокрема в українських землях. Завдяки цьому поступово було збудовано новий великий комплекс, який складався з гуртожитку і класів на 170 учнів, бібліотеки, трапезної, лікарні та інших будівель. Тоді ж при Ватопедській обителі було побудовано монастирську типографію, а також нову монастирську лікарню, ще згодом – нову велику трапезну та інші будівлі. Ініціатором початку збирання пожертв на «Афоніаду» в Гетьманщині, на Запорозькій Січі та Слобожанщині був дидаскал цієї афонської школи Євгеній (Булгаріс), який згодом і сам переїхав до Полтави, де став архиєпископом Слов’янським та Херсонським, і який заснував тут Полтавську семінарію.
Як розповів РІСУ д-р Сергій Шумило, за результатами вивчення документу здійснено наукове дослідження, яке опубліковано у фаховому виданні Інституту історії України НАН України.
