Представлення проєкту «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» цього разу відбулося в Чернігівському обласному історичному музеї імені Василя Тарновського.
В інформаційний простір Чернігівщини і в пам’ять людей повернулися ще дві козацькі церкви XVIII століття: Троїцька із с. Пакуль, що неподалік Чернігова, і Миколаївська із с. Нові Млини, що неподалік міста Борзна. Вознесенська церква у вигляді 3D-моделі повернулася в селище Березна неподалік Чернігова місяць тому.
Родзинкою означеної презентації стали деякі предмети з Вознесенської церкви, що збереглися в музеї. Книга, яку надрукував харківський «Видавець Олександр Савчук» за підтримки Українського культурного фонду, викликала не абиякий інтерес у чернігівських істориків, краєзнавців, музейних працівників і бібліотекарів.
Представлення видання «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» відбулася в Міжнародний день культури та мистецтв, 15 квітня. Директор Чернігівського обласного історичного музею ім. Василя Тарновського Сергій Лаєвський подякував Олександру Савчуку за те, що місцем основної презентації на Чернігівщині була обрана саме ця музейна установа.
«Ми говоримо, згадуючи ці знищені церкви, про ту культурну спадщину, яка через комуністичні переслідування церкви і всього українського була безслідно знищена, – наголосив він. – Був утрачений цілий пласт культури, в даному випадку – архітектури, яка самобутня і неповторна. Мова йде про чернігівську архітектуру, яка мала свій стиль, а це означає, що були свої майстри, які тільки так уміли це робити. І відтворити споруди практично у пізніші часи не вдавалося. Декілька прикладів цього дерев’яного зодчества залишилося на Чернігівщині, але ті зруйновані церкви втрачені назавжди. І ця втрата непоправна. Але завдяки ось таким проєктам ми можемо наблизити свої емоції до тих, якими вони були там, у знищених пам’ятках. Ми не можемо зайти всередину, але завдяки світлинам можемо уявити, як то все виглядало. Ну, а збережені предмети нагадують про важливість для людей культурних цінностей і про важливість музеїв».
На початку презентації видавець наголосив: намагалися на сторінках книги активізувати пам’ять про знищені сакральні шедеври. Однак більше говориться не про церкву як інститут релігії, а про церкву як соціальний інститут, спосіб комунікації між людьми, архітектуру. Було кілька основних завдань: це не лише видати книжку та зробити моделі, але й зкомунікувати з громадськістю з приводу цієї тематики.
«Українські церкви будувалися з середини, – розповів кандидат філософських наук Олександр Савчук. – Те відчуття людини, коли вона перебуває всередині храму, і є тим, що уявляв архітектор, коли будував ту чи іншу церкву. Екстер’єр уже виходив з інтер’єру храму». Гра світла від установлених у певних місцях вікон, стеля, внутрішній простір бань створювали телескопічний ефект – коли бачимо церкву зсередини, вона здається вищою ніж є насправді. Усе було дуже важливим, адже церкви мали стояти кілька століть. «Це – український візуальний образ, естетика, краса по-українськи і втілення найкращих, найщиріших, найсвітліших почуттів, – зауважив Олександр Савчук. – У зв’язку з вертикаллю неба і землі, людини і Бога, найпрекрасніше, що можна уявити в архітектурі, втілювалося людьми в дерев’яних і кам’яних сакральних спорудах».
Чомусь стосовно пам’яток архітектури ми часто вживаємо слово «не збереглася» в той час, коли насправді ці пам’ятки були навмисно зруйновані. І про це не треба забувати.
Найдавніша серед трьох церков Чернігівщини, які увійшли в книгу про знищені шедеври нашої дерев’яної архітектури, – Троїцька церква у с. Пакуль, що неподалік Чернігова. Її було збудовано 1710 року. Миколаївська церква у с. Нові Млини неподалік міста Борзна споруджена в 1751-у. «Наймолодша» – Вознесенська церква у селищі Березна – була споруджена в 1761 році.
Фотографії інтер’єру Троїцької церкви вражають. Сучасні фотографи кажуть, що такі якісні знімки зробити непросто. Але Стефан Таранушенко був досвідченим фотографом, мав хорошу техніку, тому передав гру світла, характерні віконні прорізи у вигляді хреста, і ті відчуття, які ми вже ніколи не зможемо пережити в реальності. Він візуально передав ту вертикаль, яка створювала невидимий зв’язок людей із Богом. Зафіксував він і прекрасний розкішний іконостас.
Миколаївська церква також мала свої особливості. Це – своєрідні слупи (стовпи, опори споруди) – цікавий елемент архітектури Чернігівщини. Стефан Таранушенко знав лише три церкви з такими слупами: відреставрована Георгіївська церква у Седневі, Вознесенська у Березні та Миколаївська у Нових Млинах. Завдяки своєрідним оригінальним формам Миколаївська церква на фотографіях трохи нагадує готичний стиль. Але то була православна церква.
Так сталося під час виконання проєкту, що взимку в Нових Млинах місцеві жителі знайшли давні ікони, які були в стінах згорілої лікарні. Як розповідають старші люди, ці ікони – з Миколаївської церкви, що стояла поруч із лікарнею. На жаль, на фотографіях іконостасу знайдених ікон не видно. Можливо, вони були в інших місцях, але завдяки цьому факту вдалося більше дізнатися про споруду.
До речі, у XVIII столітті дахи церков були не металевими, а з ґонту. А стіни ззовні були тиньковані й побілені. У с. Степанівка неподалік міста Мена збереглася у задовільному стані Троїцька церква середини XVIII століття (уже пофарбована), яку досліджував Стефан Таранушенко, тепер вона включена в туристичний маршрут «Менщина інкогніта».
Про роботу з локалізації знищених церков розповів кандидат історичних наук із Чернігова Олександр Бондар. Зокрема, він повідомив, що Троїцька церква у Пакулі стояла на 10-метровій терасі, тому здавалася дуже високою і, напевно, мала величний вигляд. На жаль, тепер можна лише уявляти. Нині це місце не забудоване.
Доповнила презентацію проєкту«Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» виставка вцілілих богослужбових книг і предметів із березнинської Вознесенської церкви з фондів Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського. Це – свідчення того, якою культурно багатою була наша країна.
Старший науковий співробітник музею, кандидат історичних наук Ігор Ситий ознайомив учасників презентації з книгою«Служба благодарственна», що датується початком XVIII століття і до 30 років минулого століття перебувала у Вознесенській церкві в Березні.
Про «Євангеліє» 1657 року видання в срібному з позолотою окладі розповіла Ганна Арендар – головний зберігач музейних фондів.
Шовковий покрівець XVIII сторіччя, вишитий шовком і гаптований, представила старший науковий співробітник музею Вікторія Гончаренко.
Окрасою колекції є покривало на престол також XVIII століття. Цей предмет вражає майстерною вишивкою шовком по шовку. У той час це були дуже коштовні тканини, їх привозили або з країн Західної Європи, або зі Сходу. Звідти ж були і нитки. Зразками для вишивок слугували східні тканини з узорами. Але місцеві майстрині вносили і своє, притаманне українській культурі. На цьому покривалі вишиті знайомі нам квіти: незабудки, півники, тюльпани.
«Це – єдиний випадок, коли від знищеної церкви лишилися предмети, які використовувалися в богослужіннях», – наголосив Олександр Савчук.
Голова Чернігівської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук, директор Навчально-наукового інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка Олександр Коваленко вручив Олександру Савчуку подяку від краєзнавців Чернігівщини.
У ході презентації були продемонстровані проморолики. Зокрема, і про Стефана Таранушенка, де звучить його голос. А також про Троїцьку церкву, що збереглася в с. Степанівка. «Видавець Олександр Савчук» подарував музейній бібліотеці добірку книг власного видавництва.