На засіданні Українського християнського академічного товариства йшла мова про ідентичність і місію східних католиків
Модерувала дискусію Анн-Софі Вів’є Мурешан, директорка Католицького інституту в Парижі.
«Акцентую увагу на великій дискусії між помісністю, автономією та автокефалією Церкви. Існують різні ступені відносної та обмеженої автономії різних Церков свого права. Зокрема, виразна відмінність між здійсненням влади Папи у Латинській Церкві та в контексті Католицьких Східних Церков. Папа є гарантом канонічного функціонування у вірі, синодальності Східних Католицьких Церков. Сам факт, що дискутують про місію Східних Католицьких Церков, важливий для екуменізму — сопричастя із Римом визнається як гарант їхнього православ’я та їхньої католицькості. Ці дві еклезіологічні тенденції доповнюють себе.
Також ми повинні переосмислити зв’язок між «приматом» і «синодальністю». Обмінятися спільним даром – наше завдання. Пошана та права Помісних Церков повинні бути враховані. Велика трудність не лише у тому, що православні та католики не є у сопричасті, а що існує брак єдності у самому Православ’ї. Це постійне суперництво між престолами Константинополя та Москви весь час зростає. Москва не веде екуменічного діалогу. Найгірше, що Російська Православна Церква використовує мову сили. Православні Автокефальні Церкви розділені на дві групи: ті, що йдуть за вказівками Вселенського Патріархату; і ті, які ототожнюють себе із Російською Православною Церквою. І це аж ніяк не сприяє екуменізму», — наголосив о. д-р Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету.
«Українська Греко-Католицька Церква є послідовною в рецепції екуменічного діалогу. Пригадуємо, що уніатизм був оцінений критично, як негативний спосіб об’єднання християн. Тут йдеться про метод, але модель єдності – дещо відмінне поняття. Метод – засоби об’єдання, модель – стосується кінцевого результату. Східні католики повинні віднайти власну богословську спадщину. Також Римський Престол може змінити певні канонічні стосунки із Східними Католицькими Церквами. Ми намагаємось знайти шляхи діалогу із Російською Православною Церквою та Константинопольською Церквою. Москва відкинула такі спроби. Для богослов’я Української Греко-Католицької Церкви є важливим історичне сопричастя із Церквою-Матір’ю Константинополя та із Римом. Українська Греко-Католицька Церква має екуменічну ідентичність. Відповідно до екуменічної концепції нашої Церкви, ми вважаємо себе православною Церквою в повному і видимому сопричасті із Римським Престолом», — розповів о. д-р Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами.
«Ми, як богослови, повинні завжди враховувати еклезійну ідентичність, яка пов’язана із контекстуальною, практичною, історичною реальністю. У нас різна історія, але питання полягає в тому, як ми, Східні Католицькі Церкви, можемо розкрити антропологію, певні виклики сьогодення. Це може посприяти екуменічному діалогові. Зокрема, нам потрібна реформа Літургії, щоб достукатись до сердець молодих людей. Ми повинні враховувати расові, етнічні, культурні аспекти. Тоді Літургія стане живою водою для Церкви та кожного вірянина зокрема. Ми є арабами. Арабська для нас – не лише мова, але й спільний культурний простір, в якому ми живемо. Ми, як Східні Католицькі Церкви, наразі більше відкрилися для суспільства. Дуже важливо, щоб ми були уважними до того, що нам пропонує братерство серед людей. Це виклик синодальності сьогодні. Ми повинні розглядати багато проблем нашого часу в дусі соборності», — підкреслив д-р Ґабріель Гашем, професор систематичного богослов’я, головний редактор екуменічного франкомовного журналу Proche Orient Chrétien, Бейрут, Ліван.
«Як канонічне право впливає на місію нашої Церкви, на її ідентичність? Наша Церква розширюється у цілому світі. Об’єднуючий фактор – місія, спільна історія та провідництво Української Греко-Католицької Церкви. Наші єпископи закладають проекти євангелізації, визначають майбутнє для мирян та священників тощо. Церкви мають засновуватись у різних місцях, мають органічно з’єднуватися, зберігати єдність віри, божественну дисципліну Єдиної Церкви. Кодекс Канонів Східних Церков обмежує місію нашої Церкви (та інших) канонічними територіями. Понтифік визначає ці канонічні території. Синод Єпископів, наприклад, не має багатьох важелів впливу. Літургія є унікальною складовою Церкви. У випадку нашої Церкви, єпископ може відмінити якесь із прав, проголошених на Синоді. Римський Понтифік, зокрема, має примат над усіма Католицькими Церквами. У час війни місія Церкви і висловлювання Папи важливі. Вірні очікують милосердя від Папи, який має повну владу. Канонічне право спрямоване на спасіння людей, якщо ні – то право має бути переглянутим», — наголосив д-р Олександр Лящук, виконавчий директор Інституту східнохристиянських студій імені Митрополита Андрея Шептицького, Торонто, Канада.
Нагадуємо, цьогорічний Екуменічний соціальний тиждень триває 3-7 жовтня в гібридному форматі (м. Львів, онлайн) та поділений на три основні блоки:
Блок І. Грані ідентичності: релігійна, національна, етнічна, культурна, політична;
Блок ІІ. Ідентичність, війна та міграція;
Блок ІІІ. Роль та вплив соціальних інститутів на формування ідентичності.
