Інтерв’ю зі священиком Василем ВРЕМЯ, парохом православної громади Святого Архистратига Михаїла в с. Кам’янське на Одещині
Як вже повідомляла РІСУ, у 2005 році громада, яка на той час ще перебувала в УПЦ (МП), отримала від єпархіального управління листа з вимогою юридично передати свій храм у власність єпархії. Така вимога надійшла не лише їм, але й іншим громадам. Тому православні віруючі с. Кам’янське вирішили на сільських зборах не віддавати власний храм і перейти до іншої юрисдикції.
З метою надати громадськості позицію іншої сторони, як вимагає того журналістська етика, наш кореспондент звернувся до головного „винуватця” тих подій — священика Василя Врємя, який очолює громаду святого Архистратига Михаїла в с. Кам’янському, з проханням розповісти що відбулося, а також про те, що передувало цьому протистоянню. У бесіді також брав участь безпосередній свідок подій — голова Одеської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів Володимир Геник.
Кор.: Через що розпочалося протистояння? Яка передісторія?
О. Василь: У 2005 році громада святого Архистратига Михаїла здійснила перехід з Московського Патріархату в Київський. Рішення було прийнято одноголосно зборами парафіян храму в зв’язку з тим, що ми одержали указ митрополита Агафангела передати храм у власність Одеської єпархії. Народ був проти цього. В указі за номером 320 від 16 червня 2004 року (як вище зазначено, громада в Кам’янському його отримала щойно у 2005 році. — ред.) пропонувалося, щоб усі будинки, що знаходяться у власності парафіян, передати у власність Одеської єпархії. Наша парафія вирішила, що свою власність ми нікому не віддамо. А потім вже прийняли рішення перейти в Київський Патріархат.
— І що, відразу почалися переслідування?
— Після переходу, як зазвичай це відбувається, спочатку почалися візити духівництва — представників Московського Патріархату, і кульмінацією вже став хресний хід, що описується в останній статті на сайті „Єдіного Отєчєства”.
— Розкажіть як все було.
— Згадую як колись, у 2005 році, після чергового хресного ходу, у неділю, благочинний, котрий його організував, служив Літургію. І раптом під час Літургії почалася сильна гроза. У храм благочинного залітає кульова блискавка і розривається прямо над Престолом, той падає без свідомості біля Престолу. А потім, так і не оправившись від цього шоку, за пару місяців помирає. От про ці моменти вони не розповідають, а про те, чого не було насправді — розповідають охоче.
Я кажу: „Люди, ну скільки Господь чудес показує, одне, друге, третє, вас це не напоумляє. А ті казки, що розповідає Кауров, ви приймаєте, довіряєте їм і починаєте ще їх поширювати...”
Після смерті благочинного Московського Патріархату на його місце призначають нового — молодого, енергійного. Він починає вислужуватися перед начальством. По понеділках починає приїжджати в село, будоражити людей. Усе село цілковито було на нашому боці, за винятком кількох людей, що виступали проти переходу в Київський Патріархат. Вони з’явилися вже пізніше, після хресного ходу, коли їм почали пояснювати, в чому вони „помиляються”. Новий благочинний почав приїжджати по понеділках, влаштовувати молитовні стояння, служіння в селі, в одному з дворів. Його люди почали, як це звичайно відбувається, ходити з будинку в будинок, збирати людей, пояснювати їм, розповідати, наскільки це неправильно, що ми — українська церква, що мова не благодатна, що створена штучно і взагалі такої не існує, оскільки вона лише зіпсована російська... Страшні речі говорили.
Цей благочинний Московського Патріархату о. Геннадій Мартинов усе більше і більше активізує свої дії, привозить людей, улаштовує концерти в селі, залучає людей усіляко, а потім... Потім вибори настали. Ми не підтримали старого голову сільради, а голосували за нового, котрий був прихильником Київського Патріархату. І от старий голова дуже сильно озлобився. А в нього багато рідні в селі. Він зібрав усю рідню, зробив їх прихильниками Московського Патріархату, хоча з них практично ніхто ніколи в церкву не ходив, хіба що на Великдень, щоб освятити яйця... І от оця група почала їздити до Каурова (лідера Союзу православних громадян і організації „Єдіноє Отєчєство”. — ред.), в інші інстанції писати скарги, просити допомоги. Потім подали на нас у суд.
— Як проходив судовий процес? Чи була дотримана законність?
— Перший суддя, який прийняв їхню позовну заяву, відмовив у розгляді позову з правом звертання до іншого судді. Другий приймає заяву... Суддя — чудова людина, і взагалі, я був дуже здивований: вона прихильниця МП, але була принципово об’єктивна на цьому процесі, сказавши, що прийме рішення за законом, щоб не було захисту чиїхось інтересів, а саме буде дотримана правда. Так воно і вийшло.
Це промисел Божий. Ми навіть не мали надії, що зуміємо відстояти свої права, і храм збережеться за нами.
— Вам коли-небудь погрожували?
— Якось, у листопаді 2005 року, приїжджав до нас владика Агафангел. Було багато людей — близько 10 тис. чоловік, і на цьому служінні владика Агафангел привселюдно говорить, що „от цього Василя треба із села виселити і видворити за межі району. Йому немає місця на цій землі. Він не повинен жити тут”.
А ще восени минулого року були збори жителів села, була присутня майже вся адміністрація. І голова райадміністрації разом з нашим начальником міліції привселюдно заявили: „Пора вашого священика вивести і прибити десь за межами району, щоб не заважав більше людям жити!” От таке було...
— Чому саме ваш храм і громада стали предметом пильного інтересу з боку Одеської єпархії УПЦ (МП)? Існують же інші парафії Київського Патріархату на Одещині, але я не чув, щоб ними займалися так само, як вами.
— Не хочуть створювати прецедент, бо іншим також захочеться перейти в Київський Патріархат. Одна з громад у наших краях, наприклад, теж не захотіла упокорюватися з тим, що місцеві парафіяни втратять право розпоряджатися храмом, побудованим на їхні гроші. Але в силу різних причин вони перейшли в юрисдикцію Румунської Патріархії...
З іншого боку, після рішення суду на нашу користь, ми з громадою мали намір зайнятися соціальним служінням. Біля храму є два чудових будинки, у яких ми хотіли відкрити обитель милосердя. Звернулися до адміністрації з проханням передати їх нам у користування, тому що вони розвалюються. Після нашого звернення, коли ми почали активно займатися цим питанням, і приїхав Кауров. Злякався, що ми можемо закріпитися на Одещині і розгорнути ще якусь іншу діяльність.
— А як проходила ваша остання зустріч з Валерієм Кауровим?
— Отже, приїхали вони 16-го лютого о першій годині дня. Багато їх було... Приїхав єпископ Олексій (Гроха), декілька депутатів Одеської міськради, був голова райадміністрації Давидов Віталій Іванович разом зі своєю дружиною — вона там ходила, агітувала (у робочий час!) наших парафіян покаятися і повернутися в лоно Московського Патріархату.
Вони приїхали. Храм відкритий, повний двір людей, посередині вільний прохід, місце для ікони залишено. Вони підійшли і не знають що робити. Їх чекають. Ніякого протистояння, люди моляться. Це був молебень про умиротворення ворогуючих. Виходить Олег Мокряк, керівник місіонерського відділу Одеської єпархії, який очолював хресний хід. З іконою обійшли тричі навколо храму, і з листівкою, у якій був надрукований текст анафеми на мене. І з цією листівкою до людей: „Ви читали? Ви знаєте, він уже не священик, він проклятий!” У тексті владика Агафангел проклинає не тільки мене, але і моїх родичів та дітей...
І потім народ почав обурюватися: „ми чекали на вас помолиться разом, очікували, що привезуть чудотворну ікону, щоб ми поклонилися, а ви!...” Народ почав обурюватися і попросив їх вийти з храму. Вони вийшли, стали біля воріт храму і говорять народу: от, хто відмовиться від священика Василя, і покається, той може прикладатися до ікони; хто не відмовиться — і не підходьте. І люди почали плакати: що ж ви робите, які ж ви священики... На цьому і закінчилася подія, вони виїхали. Були і ті два міліціонери, про яких на сайті „Єдіного Отєчєства” сказано, що ті бачили чудо. Тоді вони чомусь нічого не говорили. Ми після хресного ходу сиділи з ними і ще довгий час спілкувалися на духовні теми.
Місцевих жителів з їх прихильників було усього лише сорок осіб. Ми це знаємо, бо вони свою присутність засвідчували підписами. Приблизно чотири автобуси привіз Кауров, потім з кожного села — а це 22 парафії Московського Патріархату — було по автобусу.
Відбувся мітинг. А після мітингу був показаний фільм „Анатомія розколу”. Присутній там прокурор району заборонив їм показувати фільм. Але, незважаючи ні на що, фільм показали. І, як отут не вірити в чудеса? — тільки-но зібралися вони включити фільм, як в них відмовляє відеомагнітофон. Вони бігали по селу і шукали відеомагнітофон.
Їхня машина (Каурова) — ви, напевно, бачили: мегафони, підсилювачі... Йдуть хресним ходом до воріт храму, і біля воріт храму відмовляють їхні підсилювачі...
Володимир Геник: Я був свідком цього...
О. Василь: Відмовляють прямо напроти воріт храму! Кауров починає тоді кричати в рупор. А ми б’ємо в дзвін, і його не чутно... Закінчував він свою мову такими словами: „Це по тобі, Василь Врємя, дзвін дзвонить, це по тобі похоронний передзвін”, — от такі були його останні слова. І коли вони йшли вже, наші хлопці заспівали гімн України. Це було дуже зворушливо... І, що людей спочатку дуже злякало, через що багато хто переживав — стоїть прапор України на території храму, а з іншої сторони — прапори чорносотенців: жовтий прапор і чорний двоглавий орел. Кауров приїхав зі своїми прапорами, як зазвичай: „Єдіноє Отєчество”, „Новоросія”, „Малоросія”. З гаслами ходили по селу, кричали нашим парафіянам. Наші люди прийшли туди, тому що ті обіцяли: „привеземо бренд! Приїде старець Іона! Поговорите, поспілкуєтеся з ним”. Люди прийшли туди: немає старця! Ну, обдурили нас, у черговий раз, не привикати...
І от ці кликуші виловлювали наших парафіян і кричали: „Фашисти! Ви фашисти! Ви служите Філаретові!”
Володимир Геник: Нас усіх разом зі селянами було менше, ніж приїжджих, але був страшний переполох, що їдуть націоналісти робити деструкцію в Кам’янському. І зразу було стягнуто великі сили міліцейські, плюс наші люди з Народного руху подзвонили у Обладміністрацію і СБУ. Думаю, отець Василь погодиться зі мною, що міліція там спрацювала дуже добре, і вигляд рішуче налаштованих захисників на території церкви плюс міліцейські кийки по периметру дуже заспокоїли цю братію. І перше, що вони почали казати, що “ми прийшли з миром”.
Дійсно, як каже отець Василь, там Божий промисел був присутній. І як людина світська і стороння, можу засвідчити — дійсно зламався у них апарат, який кіно показує, потім вони їдуть до храму, а їхні гучномовці — цілий грузовик з дуже потужною технікою, яка може навіть рок-концерт заглушити — воно у них теж зламалося.
Коли вони побачили, що їм є протидія, плюс що міліція не на їх стороні (хоча міліція теж злякалася — це ж брати на себе відповідальність), дуже це на них заспокійливо подіяло. Бо завжди у нас з Кауровим дуже панькаються, але це ж така сама громадська організація для держави, як товариство кролівників або пасічників...
Суспільство, партії, інші конфесії мають допомогти, бо кауровщина — це є фашизм в рясі.
Треба поставити запитання Московському Патріархату: чи він разом з цим, чи він від Каурова відмежовується? Бо МП — це для держави така ж конфесія, як наприклад кришнаїти чи буддисти, вона не є перша серед рівних і вона не є старша, і держава це повинна знати. Бо старшинство вже давно закінчилося, а залишилася лише інерція.
Нас усіх узятих зі селянами навіть ста осіб не було, а їх загалом було понад чотири сотні, в тому числі, за моїми даними, з Придністров’я там бандоти всякої навезли. І тут ми ішли боронити — при всій повазі до отця Василя — навіть не Київський Патріархат, ми йшли Україну боронити, підняли єдиний синьо-жовтий прапор, а каурівці йшли з символікою Росії, чорносотенства. І селяни побачили, хто з якими прапорами іде...
О. Василь: По російському телеканалу РТР ми навіть бачили сюжет, у якому Кауров звертався до всієї Росії за допомогою. Тобто, фактично, він закликає іншу державу втрутитися у внутрішні справи України...
Володимир Геник: Погроми на єврейському кладовищі і дії кауровців-чорносотенців — це справи одного ланцюжка, коли людям диктують, яка нація краща, яка віра краща і яка мова краща, а яка мова неблагозвучна для Божого вуха — тобто наша з вами, українська.
— Отче Василю, якими будуть ваші подальші дії?
О. Василь: Ми будемо просити Координаційну раду релігійно-світської злагоди при Одеському міському голові розглянути нашу ситуацію, дати їй оцінку. Також ми направляємо заяву в СБУ, оскільки дії організації „Єдіноє Отєчєство”, на нашу думку, порушують спокій у суспільстві і є проявами ксенофобії і релігійної нетерпимості. А це вже чисто кримінальна проблема, тут не йде мова про богослов’я чи про різницю у віросповіданні.
Довідка: Село Кам’янське має історичну назву Ташлик. Воно розташоване 160 км на південний захід від Одеси. Церква Святого Архистратига Михаїла була побудована у 1870 році. Поруч з церквою розташований стародавній цвинтар, на якому збереглися стародавні козацькі кам’яні хрести, встановлені задовго до зведення храму. У селі живе приблизно порівну українців і молдаван.
Світлини В'ячеслава Бокова і зі сайту організації „Єдіної Отєчєство”.
Священик Василь Время висловлює щиру подяку працівникам органів правопорядку, які гідно виконали свій службовий обов’язок і гарантували безпеку в с. Кам’янському.
Як стало відомо РІСУ, організація „Єдіноє Отєчество” планує найближчим часом розгорнути намети біля храму в с. Кам’янському