Найдавніша церква Золочева

Вулиця, на якій стоїть храм, називається Валовою. Старовинну споруду обступили будинки, в одному з яких ще до радянської окупації жив парох, отець Степан Юрик. Утім, починалося все не в ХХ ст.: згідно з давнім народним переказом, в одній із пожеж згорів майже весь Золочів, але не дерев’яна церква на валах. От її розібрали, а поряд збудували нову, з каменю. Місце вівтаря першого храму на подвір’ї храму позначує хрест.

Говорити про конкретний час зведення споруди не беруться ані історики, ані архітектори, ані мистецтвознавці. У книгах і статтях здебільшого йдеться про XVI ст., хоча й відомо, що архітектурні особливості найдавнішої частини храму, тобто основного масиву нави, характерні для періоду XIV-XVI ст. Цікаво й те, що в документах не вдається знайти інформацію про інші великі пожежі в місті, окрім як 1672 р. З іншого боку, місто могло згоріти і під час одного з татарських нападів. Першою писемною згадкою про нову церкву є записи у шематизмах Львівської єпархії під 1627 р. Отож питань поки є більше, аніж відповідей, але це аж ніяк не заважає вірним молитися у цьому місці Богові й дбати про нього, а вченим — робити нові відкриття щодо історії храму.

Золочівська церква св. Миколая. Вигляд інтер'єру з хорів

Церква святого Миколая затишна, і якщо натреноване око може зауважити дисонанс у її зовнішньому вигляді – між найдавнішою, добудованою у XVIII ст., частиною нави і зведеним уже в 1911-1913 рр. бабинцем, – то всередині все органічно. І навіть те, що в одному місці перекриття має зірчасте, ребристе, склепіння, а в іншому — ні, не впадає у вічі. Причина такої гармонії проста — різницю архітектурних стилів виправив під час розпису відомий український маляр Модест Сосенко (1875-1920). Готичні склепіння він зумів водночас підкреслити мальованими жовто-коричневими арками і згладити пастельно-зеленими рослинними орнаментами, плетеними розетками, геометричними візерунками на бордовому тлі.

Фреска з ангелами

Фон розпису стін церкви синій. І на цьому “небі” летять, молитовно склавши руки, ангели у вишиванках. Ловиш себе на тому, що думка “українські ангели” з’являється якось підсвідомо. Її немов хтось підказує… І, можливо, невипадково в часи, коли в храмі святого Миколая діяв музей атеїзму, ангели постраждали чи не найбільше. Бо ж нищили не тільки Церкву, а й народ. А тут “будівники майбутнього” застали все і водночас.

Століття поєдналися у вівтарі

Теперішня Миколаївська церква — зразок доглянутості. Зовсім не здається, що її простір творили протягом приблизно половини тисячоліття, хоча збережений в акті генеральної візитації 1762 р. опис храму дозволяє вималювати в уяві інший, аніж тепер, стан речей. Приміром, у вказаному році довкола церкви існувало старе кладовище.

Ікони Ісуса, Богородиці з Дитям

Усередині ж був іконостас – “Деісіс цілий, з апостолами, пророками, царськими воротами, намісними образами старосвітської сницарської роботи і малювання”. Про нього відомо мало, адже вже 1765 р., за священика Діонізія Мшанського, декана Золочівського і Білокамінського, цей іконостас замінили іншим. Як припускає мистецтвознавець Володимир Жишкович, частина образів цього іконостасу дійшла до наших часів. До таких, зокрема, можуть належати “Христос-Учитель” та “ Богородиця з Немовлям” з каплиці василіанського монастиря у Золочеві. Їх мистецтвознавець відносить до “кола нечисленних збережених високомистецьких творів львівської школи іконопису періоду першої половини – середини XVII століття”. У давнину обидві ікони не мали овальної форми, як тепер — їх обрізали так, що німби Христа і Богородиці виходять за межі зображень.

Були в найстарішій церкві Золочева до перебудови XVIII ст., звісно, й ікони із зображенням святителя Миколая, єпископа Мир Лікійських. Одна з них — “Святий Миколай” — мала багато вот. А інша ікона, що висіла посеред храму на шнурку, була двосторонньою. Із одного її боку був зображений святий Миколай, а з іншої — Богородиця Одигітрія.

Цю незвичайну ікону, що належала пензлеві золочівського маляра Федора Бурковського, в часи радянського переслідуванні релігії і аж до 1997 р. вважали втраченою. Одначе того року реліквію придбав для церкви в рідне село на Житомирщині директор Струтинського спиртозаводу і віддав її на реставрацію у майстерню Львівської галереї мистецтв. Тоді й з’ясувалося, яку коштовність врятовано.

У наші дні біля цієї ікони можна помолитися не в Миколаївській церкві, а в церкві Вознесіння Господнього при василіанському монастирі. Обидва її зображення розділили.

У церкві Святого Миколая, на думку В. Жишковича, первісно перебувала й ікона “Святий Миколай із житієм”, написана у першій половині XVII ст. одним із митців львівського цехового осередку. Цілком можливо, що це міг бути Федір Сенькович або його учень Микола Петрахнович-Мороховський.

Окрім основного, в храмі до XVIII ст. діяли ще два вівтарі – Матері Божої та святого Миколая. Перший із них мав відпуст. Відомо, що 26 серпня 1760 р. плакала ікона Матері Божої, яка перебувала в ньому.

Золочівська церква св. Миколая. Інтер'єр

Другим народженням храму стала його перебудова 1765 р. Показово, що кошти на здійснення відповідних задумів василіани отримали не тільки з пожертв простих парафіян, а й від старости канівського Миколи Потоцького (1706 чи 1712-1782) — того самого свавільного, але надзвичайно підприємливого шляхтича, який заради власної слави одного разу в’їхав у Варшаву в бричці, запряженій ведмедями, який не зазнав щастя в подружньому житті й, зрештою, сам на схилі віку пішов у василіанський Почаївський монастир. М. Потоцький принципово носив оселедець, розмовляв “по-руськи”, тобто українською, і сприяв храмам, особливо тим, які носили ім’я його святого покровителя. Отож 1746 р. василіани із Золочева отримали від магната у подарунок 46 тис., а 1766 р. — 50 тис. золотих. Новий вівтар для церкви робили, швидше за все, в Почаєві. Його авторами, як пише мистецтвознавець Тарас Откович, були учень Йоана Георга Пінзеля (бл. 1700-1761) Антон Штіль, іконописець-василіанин Яцько Калинович (1726-81) і, можливо, іконописець Юрій Радивилівський (поч. XVIII ст. – після 1770-х).

Золочівська церква св. Миколая. Вівтарна частина

Із ікон дивиться Андрей Шептицький

Вівтар XVIII ст. без якихось суттєвих змін зберігся до початку ХХ ст., коли його на замовлення пароха, отця Степана Юрика, оновив Модест Сосенко. Митець працював у храмі протягом 1911-13 рр. і додав у намісний ряд замість празничної ікони“Святий Миколай” ікону “Андрій Первозванний”. З’явилися в іконостасі також “Святий Йосафат”, “Костянтин та Олена”, “Кирило і Мефодій”, “Володимир і Ольга”, “Антоній і Феодосій Печерські”.

Золочівська церква св. Миколая. Святі Кирило і Мефодій, Борис і Гліб, Йосафат

“На той час найкращим прототипом для зображення апостола Андрія була постать Митрополита Андрея Шептицького. Саме його зобразив в образі апостола Модест Сосенко”, – пише мистецтвознавець Надія Гупало.

Відтак на присутніх у храмі споглядав Митрополит: очі — сумні, у правій руці тримає Святе Письмо, лівою притримує “Андріївський хрест”. Тепер ікона перебуває у Національному музеї у Львові. А от при написанні ікони “Антоній і Феодосій Печерські” Митрополит А. Шептицький став прототипом святого Феодосія. У цьому випадку погляд — суворий. Видно тільки правицю святого, яку той ніби складає для хресного знамення. До речі, обличчя святого Антонія М. Сосенко теж не вигадав, а змалював з отця Степана Юрика, якого за патріотизм під час Першої світової війни російська влада засилала у Вологду, а у міжвоєнний період польська влада утримувала в Золочівській тюрмі.

Та переслідування не зламали священика, а “совіти” не зруйнували церкви Миколая. Коли її вирішили зробити музеєм атеїзму, іконостас та багато інших ікон викинули. Багато що врятували мистецтвознавці й прості люди — образи потрапили якщо не у фонди Національного музею історії релігії (тоді — музею атеїзму) чи Львівської галереї мистецтв, то на горища приватних будинків.

Приносити все назад почали 1990 р., коли храм повернули громаді й почали відновлювати. Аби зберегти якомога більше автентичності, реставратори вивчали фото інтер’єру церкви 1925 та 1960 рр. Деякі з ікон знайти так і не вдалося, інші, як-от “Андрій Первозванний” та “Антоній і Феодосій Печерські”, залишили в музейних збірках. Головний іконостас оновили уже вчетверте. Апостольський та пророчий ряд виконав художник Богдан Балицький. Нові варіанти ікон “Кирило і Мефодій”, “Борис і Гліб”, “Володимир і Ольга”, “Антоній і Феодосій Печерські” написав Євген Свідерський. Зрештою, 19 грудня 2003 р. іконостас освятив Папський нунцій Архиєпископ Микола Етерович.

Література

1. Гупало Н., Жишкович В., Грималюк Р. Церква Святого Миколая у Золочеві/Надія Гупало, Володимир Жишкович, Ростислава Грималюк. — Львів: Місіонер, 2007. — 48 с.
2. Жишкович В. Три маловідомі ікони львівської школи малярства XVII ст. з церкви Святого Миколая у Золочеві/Володимир Жишкович//Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. — Львів, 2008. — № 1 (10). — С. 89-95 (http://www.anthropos.org.ua/jspui/handle/123456789/2721)
3. Откович Т. Реставрація настінних розписів Модеста Сосенка в церкві Св. Миколая в Золочеві/Тарас Откович//Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. — Львів, 2008. — № 1 (10). — С. 130-34 (http://www.anthropos.org.ua/jspui/handle/123456789/2718)
4. Z?oczów//S?ownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów s?owia?skich. T. 14, Warszawa: nak?. Filipa Sulimierskiego i W?adys?awa Walewskiego, 1895.