Севастополь в думках дуже багатьох людей асоціюється лише з «городом руських моряков», Чорноморським флотом РФ та російськомовним населенням. Тим не менш, Севастополь є дуже цікавим з етнографічно-релігійної точки зору.
Якщо вести історію міста від Херсонесу Таврійського, то Севастополь є найдавнішим містом України з двохтисячолітньою історією, містом дуже важливим для Давньої Еллади, яке було постачальником до Греції, а потім і до Риму, хліба, меду, воску та рабів — традиційних товарів Північного Причорномор’я. Давній Херсонес порівняно з сучасним Севастополем був невеликим містом, але в ньому було понад 60 релігійних будівель: базиліки, хрещальні, мавзолеї, каплиці тощо.
Сьогодні близько третини міста знаходиться під поверхнею Чорного моря, половина Херсонесу все ще не розкопана, але й те, що розрито та доступно до споглядання, вражає. Ідучи колишніми вулицями мертвого міста, заходячи в окреслені залишками стін язичницькі та християнські храми, відчуваєш дух Античності. А якщо опинитися в Херсонесі зі сходом сонця між старовинними фундаментами будівель, коли ще не ходять по руїнах юрби туристів з виглядом переможців та з пивом в руках, відчуваєш, наочно бачиш одвічне подолання Богом (в образі природи, моря, вітру, степу) людської гордині на прикладі подоланого Вічністю колись могутнього міста. Триапсидні заокруглення фундаментів чітко визначають місце християнських храмів, їх вівтарі подекуди відтворено на місцях колишнього розташування. Знаходячись в такому ледь окресленому декількома рядами каменю храмі без стін та стелі, можна в уяві добудувати його, розписати фресками, наповнити людьми та представити богослужіння, а можна просто зустріти схід сонця та прочитати на святому місці «Отче наш».
Найвідоміші храми Херсонесу — базиліка Крузе на південному мису міста; Уварівська базиліка на сході міста, що залишається найбільшим храмом в Криму; «базиліка 1935 року», чи як її ще називають «Храм з колонами», найвідоміша споруда Севастополя та один з символів Криму взагалі; «базиліка в базиліці», оскільки тут напластувалися один на одний два храми різних епох; «західна базиліка» — далеко на заході міста біля оборонних стін; «базиліки на холмах», розміщені дещо ближче до міста, до яких, як правило, не доходять туристи; «храм в театрі» на місці колишнього античного театру, або, як його ще називають, «храм з ковчегом», де при розкопках у вівтарі було знайдено срібний ковчег з мощами невідомого святого. Мощі зараз перебувають у Володимирському соборі, а ковчег – в Ермітажі в Петербурзі разом з сотнями інших цінних знахідок, що були віднайдені тут за 150 років.
Є в Херсонесі ще один храм, так званий «заміський». У ньому були поховані висланий з Візантії Папа Мартин, його послідовники — Євперій та Феодор та три перші єпископи Херсонесу – Євгеній, Єлпідій та Агафодор. Храм цей був дуже популярним місцем паломництва християн як в середні віки, так і потім, вже в ХІХ сторіччі. Мощі святого Мартина тепер знаходяться в Римі, а от побачити храм цей ми сьогодні не можемо, тому що залишки його знаходяться на території автобази російської військової частини, куди вхід заборонено.
Для південно-східних слов’ян Херсонес став носієм високої грецько-візантійської культури, місцем, з якого розповсюдилось на Київську Русь християнство. За літописами, саме тут відбулось хрещення святого князя Володимира та одруження його на сестрі імператорів візантійських Василя ІІ та Костянтина VІІ Анні. Звідси на Київ відправився перший Митрополит Руський Феофілакт. Місце, де, можливо, хрестився Володимир, в Херсонесі відмічено каплицею над залишками хрещальні в Уварівському комплексі, хоча ідентифікація ця дуже непевна. Декілька років тому недалеко від Херсонесу, на вулиці Древній, був встановлений пам’ятник князю Володимиру з хрестом в руці. Але найвідомішим пам’ятником прийняття християнства Руссю на території Херсонесу є Володимирський собор.
Володимирський собор в Херсонесі
Спочатку тут, на Херсонесі, з’явилися ченці. У 1850 засновано кіновію, потім монастир. Кримська війна зруйнувала його, але вже 1856 року монастир було відновлено, побудовано невелику церкву Семи священномучеників, келії, почались енергійні спроби побудувати тут великий храм на честь перемоги християнства на Русі.
Місце для нового собору було обране в самому центрі Херсонесу над фундаментом давнього храму. Тому собор має два поверхи: нижній – темний, напівпідвальний, що є і древнім храмом, усипальницею, і верхній – світлий, великий, що є, власне, уособленням перемоги християнства. Проект розробив архітектор Д.І.Грім, один з творців так званого «російсько-візантійського» стилю в Російській імперії 2-ї половини ХІХ ст. Як писав історик Є.І Кириченко, „византийский облик Херсонесского храма был символом и зримым подтверждением духовной, культурной и политичской преемственности притязаний России на полное и нераздельное наследование величия «второго Рима»”.
Дійсно, архітектура храму є монументальною настільки, що час від часу відволікає око на себе, де б ти не знаходився в межах Севастополя, а в Херсонесі – так просто весь час. Архітектурні деталі та внутрішнє оздоблення є зразком спокійної самовпевненості імперії часів розквіту. Прагнення архітектора підкреслити хрещатість храму в плані призвела до появи величезних прямокутних апсид, які вінчає не дуже великий круглий барабан головного куполу. Загалом, складається враження великої кам’яно-черепичної піраміди з золотим куполом.
Хоча храму дуже не щастило. Будівництво тривало від 1861 до 1877 року, тобто 16 років, а потім ще до 1891 року, тобто ще 14 років, тривав розпис храму, на що хронічно бракувало грошей. Тільки через 30 років від початку будівництва, 17 жовтня 1891 року, відбулось освячення головного престолу храму – Володимирського. А мармуровий іконостас встановили в 1892 році. Майже всі кошти йшли на головний собор, тому на інші будівлі монастиря виділялося замало грошей. Як писав Є.Л.Марков в «Очерках Криму»: «Монастырь неуютен, некрасив и не имеет никакой определенной физиономии… Его дворы и немногие церкви как-то оторваны друг от друга и будто еще не выкарабкались из тысячелетнего мусора, на котором возникли. Общее впечатление – неустройство и беспокойство… Палаты … более похожи на французский замок, чем на греческий или русский монастырь…». Під палатами Марков має на увазі будинок настоятеля, що нині є середньовічним відділом Херсонеського музею. Це «італійське подвір’я» любили знімати в радянських фільмах про середньовіччя, хоча спроектований будинок в 1863 р. архітектором з неєвропейським прізвищем Вяткін.
Монастир був закритий 1924 року, а 1927 всі будинки передали дирекції Херсонеського заповідника. Під час Другої світової війни в собор спочатку потрапила бомба, а потім — 1944 року — його підірвали. Так і стояли руїни собору 53 роки. Простояв в руїнах собор і на 1000-ліття хрещення Русі.
Аж в 1997 році було прийнято рішення про відтворення храму, а відбудова закінчилася в 2006 році. Патронував відновлення Володимирського собору тодішній президент України Леонід Кучма. А от ще одному символу Севастополя, «двійнику» Херсонеського собору – Володимирському собору, «Усипальниці адміралів» – ніхто коштів на реставрацію так і не виділив.