РПЦ вдало випробувала в Україні модель предстоятеля-ватника з місцевих і тепер застосовує її у Білорусі
Синод Російської Православної Церкви на засіданні 25 серпня 2020 р. зняв з посади очільника БПЦ митрополита Павла (Пономарьова) та призначив нового предстоятеля – єпископа Борисовського Веніаміна (Тупеко). Що про нього відомо, яку групу у середині єпископату БПЦ він представляє? Яку позицію він відстоюватиме у діалозі з владою та як розвиватиме білоруське православ’я – про все це читайте у спеціальному матеріалі РІСУ.
Окремі дописувачі зазначають, що зміна керівника БПЦ — це беспрецедентний крок для керівництва Московського патріархату. Мовляв уперше предстоятеля автономної Церкви РПЦ змінюють під час політичної кризи. Однак нічого екстраординарного у цьому рішенні немає. У лютому 2014 р., у найважчий та найтрагічніший період Революції Гідності, був змінений предстоятель УПЦ МП. Митрополит Володимир (Сабодан) фізично не міг здійснювати керування Церквою і місцеблюстителем члени Синоду УПЦ МП обрали митрополита Онуфрія. У сам розпал політичної кризи, втечі президента Януковича та вже після початку операції з анексії Криму. Тому у теперішніх діях Чистого провулку немає нічого дивного.
Митрополита Павла з Білорусі відправили до Кубані. Це потужна, заможна митрополія. Тобто йому дали нормальне «рибне» місце. Патріарх на нього не злий. Павло просто не вписався у білоруський контекст. Він так і не зрозумів специфіки місцевої ситуації, не опанував мову, не прийняв громадянство, що вимагається законом, ба навіть не став перереєстровувати власний мерседес на білоруські номери. Та й на фоні протестів, поступового, обережного національного відродження заїжджий росіянин Павло виглядав не дуже природно в охопленій протестами Білорусі.
Більше того, серед вірян та духовенства раптово став набирати популярності архиєпископ Гродненський (Західна Білорусь) Артемій (Кищенко). Він жорстко критикує дії влади і закликає покінчити з сатанинським необольшевізмом, вочевидь маючи на увазі режим Лукашенко.
Митрополиту Павлу важко було би конкурувати з таким харизматичним опонентом, якого ще й сприймають як національно-релігійного лідера. Саме тому в Моспатріархії зробили ставку на медійного невідомого, проте знаного у чернечих колах єпископа Веніаміна (Тупеко). Він має авторитет молитовця та аскета.
Білоруський теолог Наталя Василевич характеризує єпископа Веніаміна, як консервативного та навіть фундаменталістського єрарха. Головним гріхом в його світогляді є автокефалія. Ще напередодні його призначення на сайті Борисовської єпархії з’явився доволі дивний текст. У ньому ще просто єпископ Веніамін категорично відкидає ідею автокефалії БПЦ.
«У теперешній ситуації відновлення цієї теми [автокефалії для БПЦ – Д.Г.] не можна розцінювати інакше, як бажання деяких сил послабити духовну складову білоруського народу, повторити сумну історію братньої нам України, розділити братні народи Білорусі та Росії за релігійною ознакою. Сам предмет обговорення автокефалії для БПЦ не прийнятний для нас. Це зрада нашої віри і завіту святих отців. «Як не можна розділити Пресвяту Трійцю: Отця і Сина і Святого Духа – це Єдиний Бог, так не можна розділити Росію, Україну і Білорусію. Це разом Свята Русь. Знайте, пам'ятайте і не забувайте», – заповідав преподобний Лаврентій Чернігівський» – писав майбутній екзарх Білорусі за 4 дні до обрання.
Це не схоже на програмну статтю, важливу заяву, офіційне звернення чи детальне інтерв’ю. Складається враження, що це була свого роду обітниця вірності, запевнення у лояльності направлене виключно одному єдиному адресатові – патріархові Кирилу. Саме він особисто вирішує не тільки усі кадрові питання, але й взагалі все у сучасній РПЦ. Решта архиєреїв-члени Синоду лише процедурно оформлюють його рішення.
Більше того, як зазначає богослов Ілля Бей, призначення Веніаміна відбулося з процедурними порушеннями Статуту РПЦ, оскільки щодо Білорусі він має колізію. З одного боку Екзарха призначає Синод РПЦ, з іншого боку єпархіального архиєрея, яким є Екзарх для Мінської єпархії, призначає Синод РПЦ за поданням Синоду БПЦ. Останній ніяких подань не робив і давно не збирався. А, отже, було порушено процедуру, що ставить під сумнів канонічність призначення Веніаміна митрополитом Мінським, Екзархом всієї Білорусі.
Окрім цього, схоже на те, що і сам митрополит Павло не збирався нікуди з Білорусі їхати. Про це опосередковано свідчать слова прес-секретаря БПЦ протоєрея Сергія Лепіна:
«У мене тільки що відбулася розмова з митрополитом Павлом. Він просив не робити ніяких домислів про своє нове призначення: ні про які погіршення відносин з білоруською владою мови не йде. Так вирішив Синод і Патріарх: "Просто прийшов час передати естафету"».
Тобто не сам митрополит Павло хотів швидше здихатися Білорусі та Лукашенка, як переконував усіх Лєгойда, а «так вирішив Синод і Патріарх», вірніше тільки Патріарх.
Скоріш за все Веніаміну надсилалися сигнали про те, що Патріарх планує самостійно вирішити «білоруське питання» і його око впало на Борисовського єпископа. Саме тому і була зроблена така заява – переконати «Папу» (як називають Кирила співробітники патріархії) у вірності, лояльності та надійності.
Однак ця «анти-автокефальна декларація» — це не спроба закаламутити розум і втертися у довіру – це реальне життєве кредо нового очільника БПЦ. Він постійно наголошує на тому, що треба молитися, що проти Білорусі ведеться «духовна війна», вочевидь натякаючи на «бездуховний Захід». Окрім того, у своєму обґрунтуванні відмови від автокефалії він цитує псевдопророцтво Лаврентія Чернігівського, що само по собі є виразною ознакою фундаменталізму його світогляду. Окрім цього, у новопризначеного Екзарха цілий «джентельментський набір» мракобісних поглядів: Микола ІІ – цар-мученик, Свята Русь і так далі.
Загалом, цей єпископ Веніамін дуже подібний за світоглядом до очільника Московського патріархату в Україні – митрополита Онуфрія. Така ж репутація молитовця, суперечливі твердження про «духовну війну проти Вітчизни», Свята Русь, культ Миколи ІІ, чернечий послух як вершина особистого спасіння та автокефалія як найтяжчий гріх. Самий час перекладати білоруською культове онуфрієвське «Томос душу не рятує». Їх навіть представляють по-однаковому. Що у 2014 р. про Онуфрія казали як про «партію монахів», то й тепер про Веніаміна кажуть, як про справжнього аскета та ченця.
Проте важливою відмінністю є те, що на відміну від українського колеги, білоруський Веніамін орієнтований на владу, а конкретно на Олександра Лукашенка. Як зазначає опозиційний священник Олександр Шрамко, Веніамін абсолютно пролукашенківський єрарх.
Він належить до провладної групи церковників у БПЦ. Найбільш відомими її представниками є почесний Екзарх Білорусі митрополит Філарет (Вахромєєв) та особистий духівник Путіна священик Федір Повний. Останній навіть не приховував радощів від зняття митрополита Павла, який належав до партії «руского міра». Фактично відбулася заміна з проросійського на пролукашенківського єрарха. Обидва є противниками автокефалії та прихильниками єдності РПЦ. Просто пріорітети в них дещо різняться. Веніамін буде більше слухатися Лукашенко, адже він більш вразливий, бо має білоруське громадянство. Російський паспорт Павло тримав не просто так, а тому що це був його останній рятівний квиток на випадок серйозного скандалу із Бацькой.
В програші лишилась хіба що проавтокефальна партія, яка і так має меншість у БПЦ. Білоруси ще не артикулюють впевненого бажання автокефалії, їх влаштовує і Екзархат. Тут немає своїх альтернативних потужних церковних рухів, а тому ситуація та розклади там зовсім інші.
Проте, звичайно, перетасування єрархів — це вдалий хід Моспатріархії. Причому вдалий за будь-якого розвитку подій. Це сприятиме перезавантаженю відносин між Екзархатом та Бацькой. Тим паче, що Лукашенка влаштовує Веніамін. А у випадку падіння режиму новий предстоятель матиме змогу налагодити стосунки з Тихановською. Вони земляки – обоє походять з Лунинецького району Брестської області, та й за віком Веніамін ближче до Тихановської, аніж до Павла. Якщо правильно все зробити, то Веніамін може подати себе пані президенту, як білорусоцентричного, незалежного від Москви єрарха, а на ділі торпедувати усі автокефальні процеси. Якщо ж не домовиться, то перейде у відкрите протистояння, як це зробив Онуфрій по відношенню до Порошенка. РПЦ вдало випробувала в Україні модель предстоятеля-ватника з місцевих і тепер застосовує її у Білорусі.