Обмеження релігійної свободи в Євросоюзі очікувати не слід, чого не скажеш про пострадянський простір — вважають експерти
Прес-конференцію провели дві громадські організації: «Українська асоціація релігієзнавців» та «Українська асоціація релігійної свободи». Центральною подією прес-конференції стала презентація російського перекладу книги „Держави і релігії в Європейському Союзі (досвід державно-церковних відносин)”, в 2005 році вийшла англійською. Російський переклад виданий Інститутом Європи Російської Академії наук. На прес-конференції представив це видання старший науковий співробітник цього інституту Роман Лункін. Однак під час самої прес-конференції він говорив не тільки як співробітник цього академічного закладу, а й як директор громадської організації – Інституту релігії та права.
Тон обговоренню заявленої проблематики було задано виступом Президента Української асоціації релігійної свободи проф. Віктором Єленським. Книга, яка надається сьогодні, є надзвичайно актуальною для України. У нашій країні не припиняються дискусії, в яких постійними стали посилання на європейський досвід як на зразок для України. Найважливіша тематика в цих дискусіях, як зазначив Віктор Єленський, задається поняттям традиційних церков. За спостереженням Віктора Єленського, більшість українських аналітиків відзначають, що традиційні Церкви в Європі мають відносини з державами, відмінні від тих, які мають всі інші релігійні організації. Книга «Держави і релігії в Європейському Союзі (досвід державно-церковних відносин» дозволяє більш ясно представляти всім зацікавленим в подібній дискусії, якими конкретно є привілеї, що надаються в різних країнах Європи. Однак, звертаючись за прикладами особливих відносин з традиційними Церквами в цій книзі, читач повинен пам’ятати про принципові відмінності європейської ситуації. Незважаючи на нерівність релігійних організацій перед законом, поділ на традиційні та інші, в країнах Євросоюзу надійно захищені права усіх релігійних організацій. Положення про традиційні Церкви в законодавстві європейських країн – це більше данина історії культури країни. Такі положення не ведуть до обмеження релігійної свободи.
Віктор Єленський відзначив важливі тенденції у зміні законодавства європейських країн. У країнах, де секуляризація (яка сьогодні в Європі є скоріше відмовою від церковності, але не від релігійності) відбувається значними темпами, світська влада прагне обмежити публічні прояви релігійності, а традиційні Церкви не проти обмежити права інших релігійних організацій. Але всім спробам обмежити релігійну свободу в Європі ефективно протистоїть Європейський суд з прав людини. Тому книгу «Держави і релігії в Європейському Союзі (досвід державно-церковних відносин)» марно вивчати для того, щоб знайти шляхи до обмеження релігійної свободи. Європейські моделі взаємодії держав і Церков формувалися в складних історичних умовах, і в кожній державі своя історія цих відносин. Але сьогодні релігійна свобода – це святиня для Європейського союзу, надійно захищена 9 статтею Європейської конвенції з прав людини.
Роман Лункін на початку свого виступу зазначив, що в Росії ніхто не знає, які конкретно будуть державно-церковні відносини завтра. Але сьогодні очевидно найважливіші відмінності ситуації в Росії від ситуації в Україні. По-перше, це більш активне релігійне життя в Україні, ніж у Росії. У РФ населення значно перевищує населення України. Але релігійних організацій в Україні більше, ніж у Росії. По-друге, в Україні існує більший інтерес до вивчення релігійного життя країни. По-третє, – і цю особливість Роман Лункін виділив особливо, в Україні влада і церкви визнали релігійне розмаїття.
У РФ релігійне розмаїття фактично заперечується. Федеральний центр насаджує «православність» як деяку загальнодержавну ідеологему. Під час участі в проекті «Енциклопедії релігійного життя Росії» Роман Лункін об’їздив всі основні регіони країни. Насадження «православного» по різному проявляється в різних регіонах. Особливо помітний вплив цієї ідеологеми в тих регіонах, які вважаються традиційно православними. Але реальне життя суперечить цій офіційній ідеології і характеризується різноманітністю. Ця різноманітність вже встановлюється реально. Протестантизм вже сьогодні стає другою релігійною силою після православ’я в Росії, якщо дивитися з реального впливу і за кількістю активних віруючих. Потрібно враховувати, що багато протестантських громад в РФ не реєструються, прагнучи уникнути дискримінації. Важко і зареєструватися. Але більш важливим є те, що місцева влада перешкоджає свободі зборів: часто неможливо отримати землю для будівництва, побудувати молитовний будинок, орендувати приміщення для проведення служіння). Є перешкоди для діяльності у соціальних установах. Але перейти до повної уніфікації по сталінському рецепту влада РФ не має можливості. І тому в майбутньому реальність восторжествує. Неминуче Росії доведеться відмовитися від ідеї «Третього Риму», як Україні відмовитися від мрії про єдину православну Церкву. Сьогоднішній шлях до визнання реальності і відмову від ідеологем можна полегшити вивченням досвіду Європи. І книга «Держави і релігії в Європейському Союзі (досвід державно-церковних відносин» допомагає зрозуміти, який шлях пройшли інші країни, щоб восторжествувала релігійна свобода.
Відповідаючи на запитання Юрія Чорноморця про структуру книги, Юрій Лунін відзначив, що презентоване видання – це не збірка статей, а енциклопедичне видання і готовий підручник для студентів, релігієзнавців, юристів. Двадцять п’ять статей збірника розглядають відносини держави і Церков в країнах Євросоюзу за єдиною схемою. Спочатку наводяться статистичні дані, потім викладається коротка історія відносин держави і Церков, історія законодавства з проблематики державно-церковних відносин. У наступних параграфах кожного розділу дається конкретна інформація про конституційні гарантії релігійної свободи, про правовий статус релігійних громад, про правові норми, що стосуються діяльності релігійних громад в політичній системі, культурній та освітній сферах. Далі в кожній статті дається вичерпний систематичний огляд норм податкового, шлюбного та іншого законодавства, що стосуються державно-церковних відносин. Завершує книгу стаття упорядника Герхарда Робберса «Держава і Церква в Європейському Союзі». За словами Робберса, релігійне право спирається на фундаментальну і невід’ємну ідею релігійної свободи, як вона виражена в національних конституціях і міжнародних угодах. Релігійна свобода в кінцевому рахунку є основною релігійною ідеєю, яка підкріплена правом: тільки вільна віра може бути істинною.
Насаджувана віра не є справжньою вірою, це тільки покора; примус у питаннях віри – це святотатство. Роман Лункін підкреслив, що видання книги "Держави і релігії в Європейському Союзі (досвід державно-церковних відносин» є актуальним з точки зору не тільки потреб релігієзнавців. Роль релігійного фактора в світі зростає. Навіть невеликі релігійні організації грають сьогодні важливу роль у побудові громадянського суспільства. Останнє дуже важливо для Росії та України.
Книга «Держави і релігії в Європейському Союзі (досвід державно-церковних відносин)» надає конкретну інформацію і служить переконливим доказом того, що європейські країни забезпечують право релігійних організацій на самовизначення, захищають релігійну свободу особистості. При цьому в кожній країні є свої преференції традиційним Церквам. А це означає, що можлива співпраця держави та традиційних церков без порушення прав інших релігійних організацій, без обмеження релігійної свободи, без ідеологічного диктату.
Відповідаючи на запитання доктора філософських наук Михайла Черенкова про ступінь зацікавленості релігійних організацій Росії у відстоюванні власних прав, Роман Лункін відзначив, що віруючі РФ мають різний настрій. За його спостереженнями найбільш активно налаштовані захищати свої права протестантські церкви РФ. Але і їх участь у цивільному житті відрізняється в регіонах країни. У центрі особливо відчувається ідеологічний тиск ідеї «православного» Росії. На Північному Заході сильні традиції толерантності. У протестантів Сибіру і Далекого Сходу є власне свідомість необхідності активної громадянської позиції, схоже з звичайним для протестантів Європи. У церков цих регіонів є власне бачення і власна політика, великий досвід співпраці з місцевою владою. Але це явище не відомо багатьом навіть у Росії, тому що федеральні ЗМІ закриті для такої інформації. Такого роду явища необхідно спеціально аналізувати, зокрема в рамках можливого порівняльного дослідження з порівняльним аналізом державно-церковних відносин в Росії та Україні.
Виконавчий директор громадської організації «Інститут релігійної свободи» Максим Васін розповів про те, як в Україні вже сьогодні враховується європейський досвід державно-церковних відносин. Цей досвід особливо актуальний при переході в Україні до партнерської моделі відносин держави і Церков.
Відповідаючи на численні запитання релігієзнавців і журналістів, Роман Лункін відзначив, що обмеження релігійної свободи в Євросоюзі очікувати не слід. За останні роки помітний прогрес в утвердженні релігійної свободи в Греції, в нових країнах ЄС. При цій законодавство ЄС враховує особливості національних традицій, але виходить із верховенства прав людини. А от у Росії готуються Міністерством юстиції пропозиції щодо обмеження релігійної свободи. Євросоюз намагається уніфікувати багато сфер життя, але релігійне життя є таким, що його уніфікувати фактично неможливо.
Віктор Єленський зазначив, що в ЄС спостерігається тенденція до більш чуйного ставлення до релігійних традицій різних країн. У Раді Європи відбудуться слухання про культурні і релігійні традиції Європи. Ці слухання є результатом звернення католицьких і православних єпископів з закликом враховувати культурно-релігійні особливості і традиції різних країн, а також враховувати при формуванні законодавства вимоги канонічного права Церков. При всій відкритості назустріч традиційній різноманітності, Євросоюз ніколи не відмовиться від базових принципів, серед яких фундаментальне значення має право людини мати переконання, право міняти їх, а також право поширювати свої переконання.
У цілому дискусія яскраво засвідчила актуальність для України і Росії європейського досвіду законодавчого регулювання державно-церковних відносин.
