На одній із центральних площ Одеси діти катаються на гойдалках і машинках, художники малюють портрери і карикатури, пейзажі та натюрморти, як на Монмартрі, на лавочках відпочивають одесити і гості міста, під зеленими кронами дерев ведуть тихі баталії шахісти, а над усім цим щастям височіє величезний Одеський Спасо-Преображенський катедральний собор, один із найбільших православних храмів Одеси.
Щороку 19 серпня, у храмове свято Преображення Господнього, сюди приходять тисячі віруючих, щоб за традицією освятити плоди — яблука, виноград, мед... Хрести на соборі виблискують на сонці і, здається, всім посміхаються. Але так було не завжди...
— Храм з'явився разом із народженням міста, — розповідає протоєрей Олександр Маличенко. — У 1794 році, під час урочистого освячення Одеси, на Соборній площі освятили місце під будівництво церкви на честь Миколая Чудотворця, трохи згодом, через рік, був закладений перший камінь.
Ця церква і стала прародителькою майбутнього катедрального собору. Спорудження церкви за проектом інженера В. Вонрезанта планувалося закінчити в 1797 р, але урочисте освячення церкви відбулося лише 25 травня 1809 р. Головний престол соборної церкви був освячений на честь Преображення Господнього, правий носив ім’я святого Миколая і лівий – ім’я святого Спиридона. Після освячення церква отримала свою остаточну назву — Спасо-Преображенська. Будівництво дзвіниці за проектом Д. Фраполлі завершили в 1837 р. І оскільки Одеса в той час була єпархіальним центром, Спасо-Преображенський собор став катедральним. Так, з часом, церква почала розростатися з кожним роком. На замовлення архиєпископа Гавриїла в 1841 р. архітектор Д. Гейденрейх розробив проект трапезної частини, що об'єднала дзвіницю і стару церкву. Часткові реконструкції собору проводилися у 70-80-х рр. XIX століття.
Яким був собор того часу, можна лише уявити. Ось що написано на сайті храму: «Внутрішній вигляд собору був чудовий. Перше, що вражало при вході до храму — багато світла і простір. Колони в коринфському ордері були облицьовані штучним білим мармуром. Підлога викладена плитами білого мармуру. Новий іконостас — із сірувато-білого полірованого мармуру. Над престолом височів куполоподібний покров на окремих колонах. Після реконструкції 1903 р. катедральний Спасо-Преображенський собор став одним із найбільших храмів Російської імперії і міг вмістити до 9000 людей. Його розміри в плані складали 90х45 метрів, а висота дзвіниці — 72 метри. Головною святинею собору була чудотворна ікона Касперівської Божої Матері, яку щороку 25 вересня доправляли до Одеси з села Касперівки і залишали в соборі до Святої Пасхи».
Після ґрунтовного капітального ремонту в 1900-х катедральний собор в Одесі був одним із найбільших в Україні, в ньому вільно поміщалося 12 тисяч людей. У центрі Соборної площі знаходився малий фонтан з цистерною, яка належала соборові. Його побудував одесит Г. Завадський на прохання архиєпископа Інокентія. Біля фонтану відбувалося водосвяття, а пізніше цистерна слугувала джерелом холодної води для перехожих, особливо для прочан.
1936 рік. Після трьох днів нещадних вибухів, яким собор усе ж не піддався, комуністичні варвари підірвали дзвін собору. Величезний важенний дзвін полетів униз прямо на вівтар, руйнуючи все довкола... Не витримали і стіни собору...
— Все, що було в храмі — все розікрали: ікони, картини, ризницю, євангеліє, церковний посуд... У цілому лише ювелірних виробів винесли 81 тисячу одиниць, — ділиться отець Олександр. — Ось така була боротьба з релігією в той час. Тодішні чиновники хотіли навіть на місці головного вівтаря поставити туалет! Тільки для того, щоб святиня не зневажалася й надалі, відомий лікар-офтальмолог Володимир Філатов за власні кошти встановив великий фонтан із чашею у вигляді квітки. З того часу цей фонтан носить назву «Вази Філатова».
Протягом багатьох років на місці собору був просто пустельний сквер і мав назву площі Радянської Армії. А вже в 90-ті роки, під час перебудови, цьому місцю повернули колишню назву — Соборна площа. А разом з цим було вирішено й відновити собор у його первісному вигляді. Багато одеситів вирішили внести свою лепту: було оголошено про збір народних коштів. Задля справедливості потрібно сказати, що збір проводили і державні фіскальні служби — по своїй лінії «заохочували» підприємців робити пожертви.
— За клопотанням митрополита Агафангела, в 1999 році Кабінет Міністрів України своєю постановою включив Одеський Спасо-Преображенський катедральний собор у Програму відтворення видатних втрачених пам'яток історії та культури України. У вересні того ж року відбулося урочисте освячення початку будівництва, заклали у фундамент собору капсулу з посланням майбутнім поколінням Одеси та мощами Юрія Переможця. А в січні 2005 року освятили нижній храм, який був названий на честь святителя Інокентія, одеського чудотворця. До слова, своєю молитвою перед чудотворним Касперівським образом Божої Матері святий двічі запобігав руйнуванню Одеси ворожим флотом. Так, одного разу, коли вороги наступали на місто з моря, був ясний і сонячний день — однак, несподівано напустився туман, ворогам довелося відступити, — говорить отець Олександр.
Святитель Інокентій (Борисов) у 1997 році був зарахований до лику святих. Тут же, в нижньому храмі, зберігаються його мощі. Варто зазначити, що в нижньому храмі в 2005 році перепоховали також і подружжя Воронцових — друзів і соратників святителя Інокентія, відомих меценатів і просвітників.
— Коли собор зруйнували, прах князя Воронцова, якого називали ще російським Златоустом, і його дружини Єлизавети був перенесений на Слобідське кладовище. Перепоховали рештки вже у відновленому храмі в листопаді 2005 року, у новозбудованому нижньому храмі Одеси, саме під тим місцем верхнього храму, де рештки подружжя Воронцових спочивали протягом 80 років. Як стає зрозумілим, нижнього храму в соборі спочатку не було. Він з'явився вже при соборі відновленої версії, розташований на глибині шести метрів, його Андріївський зал вміщає близько 2 тисяч парафіян, — зазначив отець Олександр.
Саме відродження храму велося протягом 10 років і виключно на благодійні пожертви одеситів і різних фірм без залучення бюджетних коштів. За цей час на відродження Одеського катедрального Спасо-Преображенського собору було витрачено понад 30.425.000 гривень. Левова частка грошей була витрачена на відтворення верхнього храму, потім на підтримання в належному стані фасаду, оздоблювальні роботи у верхньому храмі, ліпнину, виготовлення головного мармурового іконостаса, частину робіт із золочення, обслуговування дзвонів і написання ікон для головного іконостасу.
Після варварського грабежу собору та його руйнування знайти вкрадені речі храму не вдалося. Єдине, що змогли повернути — це дві ікони: чудотворну ікону Матері Божої іменовану Іверською та Миколая Чудотворця.
— Зазначу, що ікону Миколая Чудотворця вдалося викупити одному з меценатів не так давно. І це дійсно диво. Ікона була написана ще в 1894 році і приурочена була до 100-річчя заснування нашого міста, і, відповідно, до 100-річчя собору, який протягом усіх цих років розвивався і добудовувався аж до моменту його руйнації, — підкреслює отець Олександр.
Храм Преображення – це храм зі складною долею. І кожного разу після занепаду він знову дивом перетворюється. Вже зараз він має верхній і нижній храми, успішно працює недільна школа «Преображення», є багато ікон і святинь, на даний момент відновлювальні роботи храму тривають, продовжується розпис куполів собору.
— Душа у людини — християнська, і вона завжди відчуває, що їй потрібен Храм Господній. І нехай у нас суспільство не воцерковлене, але люди йдуть до Бога, — ділиться отець Олександр. — Знаєте, як один із учнів, Петро, сказав: «Господи! Добре нам тут бути; якщо хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один і один для Мойсея, і один для Іллі », — бо Мойсей та Ілля з'явилися Ісусові та розмовляли з Ним про кінець Його, тобто про Його хресну смерть (Мт. 17: 1 9). Слова апостола Петра були природною реакцією людини на присутність Божу, на Його несподівану появу, на неочікувані, світлоносні відвідини згори. «Добре нам тут бути», — добре б, щоб все це потривало, щоб цей момент слави, світла ніколи не закінчувався. Але після сходження Ісуса на гору було зішестя з неї, були Його зустрічі з біснуватим юнаком і багатьма іншими людьми, що потребували зцілення. Зійшовши з гори, Господь знов поринув у нашу людську темряву, щоб розділити її з нами. А потім був Гетсиманський сад і Голгофа.
Саме тому Церква святкує Преображення Господнє, що воно може стати і нашим Преображенням.