Коли бракує не інформації, а її освоєння, коли повага вимагається тільки до власних поглядів... Коли у хейт заходять швидше, ніж зауважуть, від чого, хто і навіщо ним відволікають, розпалюючи пристрасті... Тоді виходитьчерговий ср... дискусія навколо колегіуму Українського Католицького Університету.
Коли бракує не інформації, а її освоєння, і повага вимагається тільки до власних поглядів. Коли ситуація війни сприймається як індульгенція на психологічні гойдалки і звільнення від праці над власною психологічною врівноваженістю. Коли у хейт заходять швидше, ніж зауважуть, від чого, хто і навіщо ним відволікають, розпалюючи пристрасті. Коли судять про те, про що нема професійних знань, як і елементарного бажання розібратись. Тоді виходить черговий ср... дискусія навколо колегіуму Українського Католицького Університету.
Нема потреби переповідати, кого і чому туди не поселили і які хвилі дискусії це збурило — всі, кого тема зацікавила, вже в курсі. Не вичерпали ситуацію і реакції з боку УКУ. Як на мене, справа не у недостатній комунікації і тим більше — не у браку інформації.
Для початку, якщо уважно прочитати саму назву даного закладу — заснований Українською Греко-Католицькою Церквою Український католицький університет, приватний ВНЗ без державного фінансування, то які можуть бути очікування щодо цінностей, програм і порядків, як не такі, котрі обумовлюються непідважуваним авторитетом для такого ВНЗ? А це — Святе Письмо, та офіційні чинні документи, якими керується католицька Церква — насамперед, її Катехизм. І які б поточні теологічні розмисли чи дискусії не проходили у католицькій Церкві, включно з висловлюваннями “не з кафедри” того чи іншого Папи Римського, - правди віри, викладені у тих авторитетних джерелах, і є тим кодексом, яким керуються християни-католики. Гаразд, якщо для означення тієї чи іншої програми УКУ вживається прикметник не “католицька”, а “християнська”, то достатньо і Біблії, а її зміст начебто знайомий більшій кількості дюдей, ніж католицький Катехизм. Можна, звісно, сперечатись про відчитання тих чи інших фрагментів Святого письма, однак віруючі, принаймні з традиційних християнських конфесій, виносять звідти переконання про певні боговгодні види стосунків статей і відповідні цінності.
Так от, ті люди, які спричинились до заснування і розвитку УКУ, які забезпечують його функціонування, зокрема — фінансово, хочуть збільшення однодумців (хай, можливо, і не стовідсоткових, але, принаймні, таких, що поділяють основні погляди, засади і практики життя). Зрозуміло, що суспільство не складається наразі з таких у більшості своїй, але є родини, де діти отримують християнське виховання, є діти й молодь, які самі зацікавились і прагнуть спробувати християнський спосіб життя. І саме для таких, учасників конкретної програми “Християнська духовність у постмодерній добі”, і є колегіум — родинний дім, де плекається сприятлива атмосфера для ведення такого життя, для приглядання до нього, для “ініціації оглашенних“. Там заохочуть молитись, спільно брати участь у службах Божих, трапезувати, та відпочивати по-християнськи, й певні речі не вітаються. Кого у таку спільноту поселяти — має повне право вирішувати УКУ. А батьки та самі вступники — мають і право, і можливість познайомитись заздалегідь з УКУ, з даною програмою, з колегіумом, з його досвідченими мешканцями. І не варто смішити про брак інформації — її достатньо для тих, хто хоче дізнатись та врахувати (на сайті УКУ та інших ресурсах).
Якщо щось з цього не влаштовує, якщо якісь погляди суперечать — то для чого йти до такого “чужого монастиря”, а при відмові — нарікати на неї? Марно просувати своє розуміння того, як має у “чужому монастирі” бути. Зрештою, в УКУ багато інших освітніх пропозицій, є й інші варіанти поселення студентів. Можливо, варто чіткіше окреслювати умови перебування в колегіумі УКУ на співбесідах з абітурієнтами, але навряд чи — виправдовуватись. Бо в нас це часто сприймається як слабкість та поступки, що лише стимулює претензії та хейт. УКУ має певну освітньо-формаційну нішу, і розширювати її послабленням принципів та розмиванням цінностей — не вийде, розширювати можна радше успішним прикладом особистого і громадянського життя тих, хто ці цінності поділяє.
Слава Богу, ВНЗ в Україні чимало, вже не кажучи про ВНЗ поза нею (ага, спробували б нав’язувати свої правила у закордонних університетах, особливо приватних). Ну і можна ж проконсультуватись про УКУ (чи інший конфесійний ВНЗ) у фахівців-релігієзнавців, які, до слова, теж мають певні спеціалізації, і найбільше обізнані саме у їх предметній сфері.
І насамкінець, варто задатись питанням, чому досить часто ті чи інші запеклі дискусії про ті чи інші гарячі, емоційно наповнені приводи виникають і роздмухуються, коли стається щось, від чого (комусь?) вигідно відволікти активну громадськість? Деякі колеги, досвідчені у сфері публічної комунікації, вже звернули на це увагу в даному разі. Що ж, співпадіння теж бувають, але — чи завжди?
В будь-якому разі, як науковець, щиро зичу нам усім насамперед знайомитись з джерелами, інформацію-бо зараз не знайде тільки лінивий, і не покладатись тільки на голоси своєї “бульбашки” в соцмережах та чати на ШІ-платформах. І мати на увазі, що успішна побудова власного дому на власних правилах, як і плідна співпраця з однодумцями — куди переконливіші, ніж критика інших.
З побажанням процвітання УКУ.