Ще з античності відомий вислів, що історія є вчителькою життя. Нині більш популярною є думка, що військову справу маємо вивчати, щоби давати відсіч ворогу, а історію — щоби знати, хто є наш ворог.
Сьогодні історія і її трактування стає ще одним полем бою. Пригадаймо, хоча би, виступи кремлівських пропагандистів на чолі з путіним, їх недолугі спекуляції на історичну тематику, очевидні для нас фейки та відверті маніпуляції. І ми впевнені, що жодна тверезо мисляча людина не може в це повірити. Але ж автори цієї очевидної брехні мають досвід — і не лише свій власний — як переконати інших і ... їм це вдається. І не лише світ та своїх затуманених громадян, але й багатьох в Україні. Навіть тих, хто зі зброєю в руках воюють з московським агресором.
Інформаційний фронт став набагато успішнішим для кремля, ніж воєнний. Росія століттями вкладала значні ресурси щоби переписати історію під свої потреби, щоби створити певні інформаційні ілюзії, щоби переконати світ у своїй брехні. Ми можемо дивуватися як у цивілізованому світі замилувані у т.зв. "російську духовність", "російську душу", "російський гуманізм" і згадують про Достоєвського. Але це не справа нинішнього дня — це замилування активно просувалося і в ХІХ ст., і у ХХ, особливо після напливу на захід російської інтелігенції після Жовтневого перевороту. Вибірковий підхід до розуміння російської культури, впровадження російської історіографії як "єдиноправильної" у розумінні всього, що відбувалося на східноєвропейському просторі за тисячу років, — це те, що міцно укріпилося у свідомості західної цивілізації і не так просто це зламати.
Чи не найціннішою і стратегічно продуманою інвестицією у цю справу стало офіційне перейменування Московського царства у Російську імперію царем Петром І, а заодно і привласнення Московією руської історії і культури. Не даремно також і генералісимус Сталін відновив Московську патріархію та перейменував "российскую" Церкву у "русскую", яку в нас не випадково почали перекладати як руську, хоча "русскій язик" ми перекладаємо як "російська мова".
Коли рік тому розпочалася повномасштабна війна, для багатьох стало відкриттям поняття "русскій мір". Оминемо той факт, що агресія "русского міра" почалася навіть не у 2014 році, а раніше, коли в Україні зачастив головний пропагандист цього "міра" патріарх Кіріл, що вже в серпні 2009 року в Києво-Печерській лаврі, постукуючи кулаками, проголошував типове для кремля "прінуждєніє к міру". Це було після агресії в Грузію, після зірваної спроби Патріархом Варфоломієм вирішити питання канонічного статусу українського православ'я під час візиту до Києва влітку 2008 року. Кіріл чудово розумів ситуацію і потребу нової імперської ідеології, побудованої на історичних міфах і фейках (як от святая Русь). А знаючи амбіції Путіна, він працював на випередження. І в його геополітичній діяльності історія та культура відігравали фундаментальну роль. На той час у світі тривали виставки та інші просвітні заходи під гаслами "русского міра", які припідносили давньоруське мистецтво, історію як насамперед російську або спільну спадщину "трьох братніх народів". І ця "нероздільність" подавалася як щось історично справедливе, а їх нова інтеграція як цілком виправдана. Власне без Києва та України ця "триєдиність" ставала навіть не "колосом" на глиняних ногах, а чимсь ще більш крихким. Тому пропаганда "русского міра" і заперечення існування окремої української нації стала ідеєю фікс МП.
Проте, коли рік тому практично всі у нас заговорила про "русскій мір", навіть про його єретичність, у вжиток увійшов дуже небезпечний варіант терміну "руський мир". Його використовували (та, на превеликий жаль і продовжують використовувати) і народні депутати, урядовці, політики, і науковці, і журналісти, й — що особливо шокує — історики. Здається, а в чому проблема? Або як у нас від певного часу кажуть: "а какая разніца"? А різниця, тобто відмінність є і вона фундаментальна! Бо якщо цей світ є "руським", то вся ця кремлівсько-кіріловська пропаганда не просто є правдою, а й сама агресія є оправданою. Бо якщо вони прийшли сюди, щоби встановити тут "руський мир", то вони праві, бо тут і була Русь. Бо якщо ми цураємося "руськості" і утотожнюємо її з "русскостю" чи "російськостю", віддаємо давньоруську спадщину Московії, то виходить, що кремлівські пропагандисти, які твердять, що українців вигадали чи то у ХІХ, чи то у ХХ ст., у чомусь і праві... Тобто ми через своє незнання історії чи байдужість до термінологічної чіткості стаємо не просто жертвами російської пропаганди, а й її посібниками, співучасниками!... То що нам і далі "акакаяразніца", чи все таки "ой не однаково"?!...
За цей рік активного виправляння тих, хто плутає "руське" і "русскіх", і публікування текстів, в яких спростовуються певні історичні стереотипи, міфи та спеціально створені фейки, стало зрозуміло, що без стратегічно виваженої і спільної з іншими колегами роботи не вдасться "вбити у нас самих неука-малороса", якому байдуже до історичної правди, історичної пам'яті, якому без різниці наша культурна спадщина, її пізнання, якому комфортно жити у світі фейків та московської пропаганди і твердити "акакаяразніца" та не бажати усвідомити свою сутність. Власне щоби подолати пута "русского міра" і на весь світ заявити хто ми є — хочу започаткувати історико-просвітницький проект для формування історичної пам'яті з акцентом саме на церковно-релігійну тематику, яка є однієї з фундаментальних в українській історії.
Йдеться про комплекс науково-публіцистичних матеріалів, які стосуються історії Церкви і релігій в Україні, релігійно-суспільної думки, сакрально-культурної та філософсько-богословської тематики та інших дотичних тем, як от міжрелігійний діалог та історія співіснування різних релігій, релігійні традиції та звичаї, свята літургійного року і чому вшанування деяких з "святих" є не просто абсурдним, але і антихристиянським тощо. При чому, крім авторських ексклюзивних матеріалів, ми також публікуватимемо у нас матеріали з інших видань (із зазначенням першоджерела), які стосуються цієї тематики.
Читач РІСУ міг зауважити, що останнім часом текстів під тегом історична пам'ять на порталі стало більше, що активізувалися деякі наші старі автори, як і появилися нові.
Тож цим текстом хочу заявити про цей проект і запросити істориків, культурологів, богословів та інших авторів, які замилувані у цю тематику, до співпраці.
А також тих, хто розуміє значення історичної пам'яті та цікавиться цією цариною, запрошуємо до його меценатської підтримки та інвестиції у перемогу над ворожою пропагандою, для популяризації своєї історико-культурної спадщини. Бо розуміємо, що без історичної пам'яті не існуватиме нації і держави.
Підтримати проект можна просто тут
##DONATE_TEXT_BLOCK##