Завершення. Початок тут
І православні, і навіть їхні конфесійні противники, католики та прихильники унії, у 80-90-их рр. ХVI ст. називали школу в Острозі академією, вказуючи на її особливий статус. Так, у згадуваній книзі Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» зазначено, що твір написаний у «академії Острозькій». Відомий ініціатор Берестейської унії Іпатій Потій у «Відписі на лист якогось Клірика Острозького» (1599) характеризує свого суперника, з яким полемізує, як учня академії Острозької [35]. Відтак, із цих слів випливало, що в Острозі готували освічених людей, які могли вести полеміку на достатньо високому рівні. Також про Острозьку академію веде мову ще один унійний діяч, Йосип Вельямин Рутський, у своєму листі від 15 лютого 1603 р. до князя Миколая Радзивілла «Сирітки». У той час він, перебуваючи на студіях у Римі, писав, що князь Василь-Костянтин Острозький «якусь академію на Волині хоче фундувати, послав до Греції за професорами, але там зараз зі свічкою їх не знайдеш» [36]. Зрозуміло, у цьому випадку варто враховувати як тенденційність Йосипа Вельямина Рутського, так і його погану поінформованість. Адже, знаходячись у Римі, він міг і не мати належної інформації про те, що тоді реально відбувалося в Острозі. Імовірно, Йосип Вельямин Рутський користувався чутками, котрі доходили до нього. Однак показово, що він все ж характеризує школу в Острозі, котру ніби власник цього міста збирався заснувати, як академію, тобто школу вищого типу.
Деякі православні автори для характеристики Острозької академії використовували поняття школа, водночас вказуючи на її високий статус. Взагалі термін «школа» чи «школи» часто фігурує в офіційних і неофіційних документах. Тут варто мати на увазі, що в ті часи цим словом позначалася як початкова школа, так і відділи, класи середнього та вищого навчального закладу.
У полемічному творі «Пересторога» (початок XVII ст.) є згадка, що грек Никифор їздив у Острог для викладання «вільних наук» [37]. У цьому ж творі високо оцінюється культурно-освітня діяльність князя Василя-Костянтина Острозького на користь православної Церкви. Мовляв, він: «Найпервій старався у святійшого патріархи, аби ся здє дидаскалов ку розмноженню наук вірі православной зослав, а он на то маєтностями своїми ратовати надоложення на то не жалуєт, як юж збудував школу, шпиталі, маєтностями їх надарив. І так науки словенськії і грецькії у Острогу заложив, друкарню собрав, со благословенієм і зослання патріархи вселенського тоє все зложив» [38]. Отже, автор «Перестороги» описує, як відбувалося становлення Острозької академії (хоча й не вживає в цьому випадку такого терміну). Говорить про заснування в Острозі школи, шпиталю й друкарні, котрі існували в комплексі й були наділені фундацією від князя. Акцентується увага також на тому, що Василь-Костянтин Острозький намагався запрошувати в Острог учених богословів із Греції і що тут розвивалися «словенські та грецькі науки». Водночас, як бачимо, автор спеціально акцентує увагу на тому, що школа в Острозі мала православний конфесійний характер.
Така ж висока оцінка Острозькому релігійно-культурному осередку дається ще в одному полемічному творі «Палінодія» Захарії Копистенського, написаного в 1621-1622 роках. Там, зокрема, сказано, що в Острозі знаходилися «мовці, оному Демосфеносові ровнії, і Сафанове і інії розличнії любомудрці. Найдовалися і докторове славнії, в гречеськом, славенськом і латинськом язиках вицвічонії. Найдовалися і математикове і астрологове превиборнії, межи которими он презацний математик, філософ і астролог, Ян Лятос, которий календар новий славне зганив і пером доводне през друк показав, же єст омильний» [39]. Як бачимо, в «Палінодії», на відміну від «Перестороги», не акцентується увага на конфесійному характері осередка в Острозі. Для його характеристики використовуються античні («язичницькі») паралелі. Цікаво відзначити, що Захарій Копистенський спеціально акцентує увагу на особі Яна Лятоса. Останній не був православним. Про нього відомо, що він викладав у Краківському університеті медицину, а також математику. Займався й астрологією, друкуючи прогностики. Цей учений виступив проти запровадженого в католицькій церкві нового Григоріанського календаря, через що зазнав переслідувань. Він встановив зв’язки з князями Острозькими, особливо Янушем, і орієнтовно в кінці 90-их рр. ХVІ ст. перебрався до Острога [40]. Акт поділу володінь між синами Василя-Костянтина Острозького засвідчує, що Ян Лятос жив у Острозі в перші роки XVII століття [41].
Свідчення «Палінодії» можна сприйняти як вираз тенденції певної «секуляризації», власне, звільнення від конфесійної залежності якщо не Острозької академії, то принаймні місцевого культурного осередку і проникнення в це середовище ренесансних ідей. Варто мати на увазі, що Василь-Костянтин Острозький, як, до речі, і його батько, зазнали ренесансних впливів через польську культуру. Наприклад, двір Яна Тарновського, тестя Василя-Костянтина Острозького, де часто бував князь, уважався одним із ренесансних осередків Польщі в середині ХVІ ст.
Виразно ренесансні тенденції простежуються в латиномовній поемі Симона Пекаліда «Про Острозьку війну...», яка була надрукована в Кракові в 1600 р. Тут варто сказати кілька слів про цього автора, який міг викладати в Острозькій академії. Принаймні він належав до Острозького культурного центру. Симон Пекалід (автентичне прізвище – Пенкаля) народився в сім’ї міського радника міста Олькуш на теренах Польщі. У 1585-1589 роках навчався в Краківському університеті, де здобув ступінь бакалавра мистецтв. При цьому Симон Пекалід, як засвідчує книга реєстрації присудження вчених ступенів цього університету, «став русином». Тобто почав себе ідентифікувати таким чином. Можливо, таке сталося в результаті налагодження контактів із князями Янушем і Василем-Костянтином Острозьким, у яких він опинився на службі. У 90-их роках XVI ст. Симон Пекалід мешкав у Острозі. Принаймні міг бути свідком воєнного конфлікту між князями Острозькими, з одного боку, та козацьким військом Криштофа Косинського, з другого, що стався в 1593 р. Про цей конфлікт і йдеться в поемі «Про Острозьку війну…» [42]. Хоча не лише про це. У поемі багато говориться про Острог.
У згаданому творі Симон Пекалід називав Острозьку школу «тримовною гімназією». У цьому творі автор, зокрема, зазначає, що «славу античних часів» Острогу принесли «вільні науки». Це можна зрозуміти так, що в цій «тримовній гімназії » відбувалося вивчення т. зв. семи вільних наук – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії, музики. Про вивчення цих дисциплін в Острозі, як уже говорилося, свідчила «Пересторога».
Хоча Симон Пекалід не розшифровує, які три мови вивчалися в Острозькій гімназії, однак не важко здогадатися, що це були латинська, грецька й церковнослов’янська або т. зв. руська, власне українська книжна мова, базована на церковнослов’янській основі. Саме про вивчення цих трьох мов говорять інші джерела, наприклад, згадувана «Азбука» 1578 р. Поет розглядає Острог як осередок, де процвітає культура й наука:
«Славиться бібліотека – достойний плід спільної праці,
Біблія світ тут побачила, швидко зростає видання
Інших книжок в Острозі, Аполлон-Феб Гринейський радіє:
Він же Тенед залишив, став байдужим йому острів Делос,
Ось він і лук, і кіфару, і теж сагайдак стрілоносний –
Все забирає в Острог, побажали ж так музи священні» [43].
Ще в одному місці Симон Пекалід прославляє Острог як осередок культури і називає місцеву школу «ліцеєм», де відбувається викладання вільних мистецтв:
«Радуйся, наша Волинь войовнича, ти, Марсова дочко,
Саме тобі дім острозьких дарує ліцей той тримовний.
Отже, приймай ці основи, а більші плоди, може, будуть.
Не зневажай ти учених богинь, оцих муз не цурайся,
Кращого в світі від вільних мистецтв ти нічого не знайдеш» [44].
Говорячи про «тримовну гімназію», автор акцентував увагу на бурхливому розвитку культури в Острозі. Із контексту поеми випливало, що Острог випереджав інші культурні осередки (принаймні в східноєвропейському регіоні).
Звісно, варто враховувати, що і анонімна «Пересторога», значна частина якої присвячена князеві Василю-Костянтину Острозькому, і «Палінодія» Захарії Копистенського, й особливо поема «Про Острозьку війну…» Симона Пекаліда – це твори, де в панегіричному ключі представлений князь Василь-Костянтин Острозький та його діяння. І в них могли бути певні перебільшення, в т. ч. і в оцінці Острозької академії, її значення. Однак, попри те, ці твори відображали певні реалії. Принаймні вказані твори дають підстави стверджувати, що в очах людей кінця XVI – початку XVII ст. навчальний заклад в Острозі поставав як щось особливе – принаймні для руських земель Речі Посполитої.
Творці Острозької академії запозичили гуманістичну концепцію тримовного навчального закладу, яка набула в той час поширення в Західній Європі. Прихильники цієї концепції виходили з того, що знання трьох класичних мов – староєврейської, грецької та латинської, є необхідною умовою для кваліфікованих богословських студій над Святим Письмом. А такі студії, власне, й здійснювалися в Острозі при підготовці Біблії.
Тримовні навчальні заклади в Західній Європі стали альтернативою традиційних університетських структур. Запозичуючи вищевказану концепцію тримовного навчального закладу, творці Острозької академії трансформували її у відповідності до існуючих культурних традицій Східної Європи. Тобто тут «західноєвропейська концепція гебрейсько-грецько-латинської освіти в Україні трансформувалася в засаду греко-латинсько-слов’янської тримовності» [45].
Виходячи з вищезгаданих документальних свідчень, можна прийти до висновку, що Острозька академія, з одного боку, виступала як гурток учених (переважно богословів і філологів), а з іншого – як навчальний заклад, де реалізовувалася концепція гуманістичного навчання. Схоже, вона була багатоступеневою школою, яка включала початковий, середній і вищий рівні. Пізніше приблизно така сама схема багатоступеневого навчання існувала в Києво-Могилянській академії.
На першому етапі учні оволодівали руською грамотою, що мала церковнослов’янську основу. В острозьких книжників навіть сформувався своєрідний культ церковнослов’янської мови як мови божественної. Чи не найкраще це знайшло вияв у творах Івана Вишенського, який був пов’язаний із Василем-Костянтином Острозьким та Острозьким осередком. Він писав, що «словенська мова» є найплодоносніша з усіх мов і наймиліша Богові [46]. Для навчальних потреб учнів-початківців у Острозі було здійснено кілька видань букварів цієї мови – у 1578 р., 80-их роках, 1598 р. Можливо, були й інші видання навчальних посібників для початкового навчання, але вони не дійшли до нас, оскільки букварі завдяки інтенсивному використанню швидко зношувалися та знищувалися.
Відомо, що саме з Острозькою академією пов’язане перше друковане видання філологічного трактату «Об осміх частєх слова» («Про вісім частин слова», Вільно, 1586) [47]. Як свідчить стародрук, «ця граматика словенської мови [походить] зі скарбниці (газофілакії) славного міста Острога... вітчизни ясновельможного пана Костянтина Костянтиновича Острозького». Тривалий час грецький оригінал цього тексту приписували Іоанну Дамаскіну, але, схоже, він ґрунтувався на граматичній теорії олександрійського вченого Апологія Діскола (ІІ ст. н. е.), яка, не знайшовши належного відгуку серед греків, була пізніше популяризована в слов’янській граматиці. Слов’янські переклади «Об осміх частєх слова» з’явилися на Балканах, вірогідно, в Македонії. Зацікавлення цим текстом в Острозькій академії може бути ще одним доказом того, що вже в другій половині XVI ст. острозькі книжники намагалися уніфікувати граматику слов’янської мови. Саме ці спроби заклали підґрунтя для появи «Граматики» (1619) Мелетія Смотрицького, який, схоже, займався філологічними студіями ще під час навчання в Острозі. Принагідно варто відзначити, що цей автор при створення згаданої «Граматика» використовував Острозьку Біблію.
На наступному, середньому етапі відбувалося вивчення грецької та латинської мов. Рівень їхнього викладання був достатньо високим. Також відбувалося вивчення семи «вільних наук». Принаймні в нас є прямі й непрямі свідчення того, що тут вивчалися граматика, риторика, арифметика, музика, астрономія. Не викликає особливих сумнівів студіювання й інших предметів із комплексу семи «вільних наук».
На вищому етапі відбувалися богословські студії. У перші роки існування школи вони були пов’язані з підготовкою тексту Біблії, до чого залучалися й окремі учні академії. Пізніше, у 80-90-их рр., актуальною для Острозької академії стає богословська полеміка з католиками й прихильниками унії. Тут з’являється низка богословських творів полемічного спрямування. До них належали згадувана книга «Ключ царства небесного» (1587) Герасима Смотрицького, «Книжиця» (1588) Василя Суразького, «Ектезис…» (1597), «Апокрисис» (1598, 1599) Христофора Філалета, «Книжиця» в десяти розділах (1598), відповіді Клірика Острозького єпископу Іпатію Потію (1598, 1599). До написання цих творів були залучені як викладачі, так і студенти Острозької академії. Принаймні саме студентом був Клірик Острозький. Водночас в Острозі було підготовлено низку перекладів богословських праць із грецької мови, деякі з яких були видрукувані. Це, зокрема, «Книга про пісництво» (1594), «Маргарит» (1595) Йоана Златоуста, «Бесіди» (1598) Макарія Єгипетського тощо. В останні роки XVI й перші роки XVII ст. низка перекладів з грецької мови була зроблена в Дерманському монастирі, який був пов’язаний із Острозьким культурним центром. Також на початку XVII ст. в Острозі було підготовлено, а почасти й надруковано чимало текстів богослужбового й повчального характеру. Це й дає підстави говорити про відносно високий рівень викладання богослов’я в Острозькій академії. Свідченням високого рівня богословствування в ній є також твір Мелетія Смотрицького «Тренос» (1610), де основна увага приділялася теологічним питанням щодо відмінностей між Римо-Католицькою й Православними Церквами [48]. При написанні «Треноса» автор уже відбув студії у «латинських» навчальних закладах і мав змогу добре ознайомитися із католицькою теологією. Однак те, що він вміло дискутував з католиками, захищаючи православну доктрину, свідчить, що Мелетій Смотрицький достатньо добре знав теологію православну. А з останньою цей автор, радше за все, познайомився саме в Острозі.
Деякі дослідники звертають увагу на те, що Острозька академія не мала офіційного статусу ні вищого навчального закладу, ні навіть середнього [49]. Проте варто враховувати, що, по-перше, цей навчальний заклад існував у приватному місті і тому в його власника, Василя-Костянтина Острозького, не було потреби (та й бажання) добиватися для школи офіційного статусу. Академія могла функціонувати і без нього – тим паче, що була ця школа зорієнтована переважно на підготовку кадрів для внутрішніх потреб князівського домену. По-друге, в умовах Речі Посполитої офіційний статус для шкіл надавався переважно школам католицьким. Православним чи протестантським освітнім закладам у тогочасних умовах конфесійного протистояння зробити це було складно. І, зрозуміло, що створення православної школи вищого типу викликало опір з боку католицьких кіл.
Характеризуючи Острозьку академію, потрібно виходити з того соціокультурного контексту, в якому вона перебувала. Академія стала навчальним закладом нового типу на теренах Східної Європи, де домінувало православ’я. Вона, враховуючи давньоруські освітні традиції, намагалася синтезувати їх з надбаннями тогочасного західноєвропейського ренесансного гуманізму. Це, зокрема, знайшло вияв у специфічній реалізації згадуваної концепції «тримовного» навчального закладу.
Острозька академія, котра проіснувала близько 60-ти років, пройшла кілька стадій у своєму розвитку. Перша була часом становлення навчального закладу й припала на кінець 70-их – початок 80-их років XVI ст. Вона супроводжувалася «інтелектуальним спалахом», пов’язаним з підготовкою та виданням Острозької Біблії. Напевно, головну роль у тодішній академії відігравав Герасим Смотрицький, який готував до друку цю книгу. Він же, як уже говорилося, за словами уніатського єпископа Якова Суші був ректором цього навчального закладу. З тодішньою Острозькою академією могли бути пов’язані протестант Мотовило, який у 1577 р. написав відповідь на книгу Петра Скарги «Про єдність церкви Божої під єдиним пастирем», про що довідуємося з листів Андрія Ярославського до князя Василя-Костянтина Острозького [50]; Тимофій Михайлович, що уклав алфавітно-предметний покажчик до Нового Завіту під назвою «Книжка, зібрання речей найпотрібніших…», яка побачила світ в Острозі в 1580 р. [51]; протестант Андрій Римша, котрий у Острозі в 1581 р. опублікував невеликий поетичний твір «Якого місяця що за старих часів діялося…» [52]; а також грецисти Еммануїл Мосхопуло, Діонісій Раллі та Євстахій Нафанаїл [53]. Називаються також інші імена культурних діячів, які могли бути пов’язані з Острогом. Правда, це не означає, що всі ці особи були викладачами Острозької академії. Хоча хтось із них міг все таки в ній працювати.
Наступну стадію розвитку академії можна розглядати як стадію розквіту. Припала вона на другу половину 80-их років XVI ст. – 10-і роки XVII ст. У цей час Василь-Костянтин Острозький, як уже говорилося, докладав чимало зусиль для пошуку талановитих вчених і викладачів. Тоді ж він піклується про матеріальне забезпечення академії й створює в 1585 р. для цього Суразьку фундацію.
У той час в Острозі та Дермані опиняється низка вчених-грецистів, які, ймовірно, викладали грецьку мову та інші дисципліни в Острозькій академії. Це – випускник Падуанського й Венеціанського університетів Кипріан, котрий став відомий своїми перекладами з грецької мови на руську (книжну українську) мову; Ісакій Борискович, який тривалий час перебував на грецьких землях Османської імперії й належав до високоосвічених людей; вихованець Римської колегії святого Афанасія Еммануїл Ахілеос; згадуваний уже протосинклер Константинопольського патріарха Никифор Парасхес Кантакузин; випускник Падуанського університету Кирило Лукаріс. Вважається, що останній у 90-их роках XVI ст. деякий час був ректором Острозької академії. До богословів та письменників «Острозького кола» в той час належали Василь Суразький, Іван Вишенський, Гаврило Дорофейович, Клірик Острозький, Христофор Філалет, Даміан Наливайко та інші [54]. З під їхнього пера виходили твори богословського, полемічного й повчального характеру. Деякі з цих людей цілком могли викладати в Острозькій академії.
Також необхідно згадати про латиномовного поета Симона Пекаліда й колишнього викладача Краківського університету Яна Лятоша, про яких вже йшла мова. Їхнє перебування в Острозі припало саме на цей період. І їх могли залучати до викладання в Острозькій академії.
Третя стадія в історії цього навчального закладу – це стадія деградації й занепаду. Власне, тенденції деградації академії почали давати знати про себе після смерті Василя-Костянтина Острозького в 1608 р. У 10-их роках XVII ст. вони стали доволі помітними. У академії не було заможних і впливових протекторів. Хоча вона мала матеріальне забезпечення, завдячуючи Суразькій фундації, й продовжувала функціонувати. Про це забезпечення зберігся документ «Постанова на академію Острозьку». Деякі згадки про академію припадають на часи після смерті її протектора-засновника. Так, у «Хроніці» Острозького фарного костелу зустрічаємо повідомлення, що в 1617 р. учні школи, яка існувала при цьому храмі, навчалися «при академії руській під керівництвом руського ректора». Це повідомлення дає підстави вважати, що рівень навчання в Острозькій академії залишався відносно високим і тут студіювалася латина. А в описі Острога за 1620 р. йдеться про те, що на Пригородку існують «академія, школи та інші приміщення колегіатські, польські та руські» [55]. Однак у 20-их роках XVII ст. для академії настали складні часи. Саме в 1621 р. відбувся поділ володінь покійного князя Олександра Острозького між його трьома доньками. За цим поділом частина Острога, де знаходилася академія, відійшла до Анни Алоїзи Острозької (Ходкевич), яка була ревною католичкою й намагалася обмежити вплив православних у місті [56]. У 1623 р. вона запросила до Острога єзуїтів, в 1624 р. фундувала тут єзуїтський колегіум, якому передала частину доходів Суразької фундації. А в 1633 р. взагалі пробувала передати її єзуїтам. Щоправда, це їй не вдалося зробити. Ще в 1623 р. вона написала «руським бакалярам», щоб вони не викладали латинською й польською мовами, а лише руською. Тобто намагалася знизити рівень Острозької академії, перетворити її в елементарну школу [57]. Сильним ударом для цього православного навчального закладу стали події 1636 року, котрі отримали назву «Острозької трагедії». У той час Анна Алоїза інспірувала погром православних у місті [58]. Дослідники, здебільшого, із цією подією пов’язують закриття Острозької академії. Та все ж навіть після цього погрому школа могла продовжувати діяти, адже для її потреб й далі надходили кошти від Суразької фундації. Лише в 1640 р. остання остаточно перейшла для потреб єзуїтів [59]. Це, ймовірно, поставило крапку в існуванні Острозької академії.
Говорячи про Острозьку академію, її значення, дослідники вдаються до різних оцінок – що й не дивно, адже, як уже говорилося, документів, які б стосувалися діяльності цього навчального закладу, майже не зберіглося. Є дослідники, котрі ладні говорити про академію як про видатне явище освіти й культури. Натомість, є скептично налаштовані вчені, котрі вважають, ніби цей навчальний заклад, який не мав офіційного статусу, сягав хіба що середнього рівня й поступався багатьом школам, що існували вкінці XVI – на початку XVII ст. в Речі Посполитій. Тому говорити про якесь особливе значення Острозької академії не варто. Ймовірно, істина лежить десь посередині.
Передусім варто враховувати, що Острозька академія функціонувала всього лиш близько шістдесяти років. Причому добра половина з них були роками, несприятливими для її існування цього. За такий час академія не встигала належним чином розвинутися й тут не сформувалися свої освітні традиції. До того ж більша частина цих років припала на час, коли в Речі Посполитій активно розвивалася католицька Контрреформація, а також розгорнулися утиски православних – особливо після Берестейської унії 1596 р. Сподіватися в таких умовах на сприяння чи хоча б на толерантне ставлення з боку державних органів влади для православного навчального закладу не доводилося.
Звісно, становлення й розвиток академії забезпечувався патронатом могутнього можновладця Василя-Костянтина Острозького. Але цей патронат тривав лише три десятиліття. Після смерті князя академія не мала таких покровителів. Більше того – зазнавала тиску з боку Анни Алоїзи Острозької (Ходкевич).
Тому, зрозуміло, що цей навчальний заклад, не маючи належної підтримки та забезпечення, поступалася й Краківському університету, якій існував уже тривалий час і мав авторитет; й Замойській академії, котра отримала офіційне визнання і могутнього покровителя Яна Замойського, що займав високі державні посади; й єзуїтським колегіям, які мали і державну підтримку, і багатих спонсорів. Конкурувати з такими навчальним закладами Острозькій академії було складно.
Однак не варто недооцінювати її значення – принаймні для «православного простору» Речі Посполитої та й загалом для земель, де домінувало православ’я, котре використовувало церковнослов’янську мову в богослужінні. Острозька академія стала одним із перших навчальних закладів на цьому «православному просторі», відійшовши від традиційної для цього «простору» освіти, зорієнтованої на студіювання церковнослов’янської та грецької мов. У Острозької академії почала викладатися мова західноєвропейської культури – латинська, а також почалося освоєння надбань «латинської» культури. З часом концепція слов’яно-греко-латинської школи, яка була реалізована в Острозькій академії, утверджується в інших школах «православного простору» Східної Європи, а також на Балканах. Це стосується братських шкіл, Києво-Могилянської академії та її філій, слов’яно-греко-латинської академії в Москві тощо. Образно кажучи, Острозька академія «прорубала вікно» для православних Східної Європи у культуру «латинського» Заходу.
Також цей навчальний заклад, її викладачі стали тим середовищем, яке «породило» чимало важливої «продукції» для культури української – і не тільки. Це стосується Острозької Біблії, яка мала значне поширення в Східній Європі й на Балканах. Це й низка перекладів руською (українською книжною) мовою з мови грецької як давніх авторів, представників патристики, так і «нових» грецьких богословів. Зрештою, це і створення корпусу творів полемічної літератури. Не варто забувати, що українська полемічна література кінця XVI – початку XVII століть або створювалася в «острозькому колі», або інспірувалася ним.
Ми не знаємо, скільки випускників вийшло зі стін Острозької академії. Дослідники називають деякі цифри – десь у межах п’яти сотень. Звісно, це оціночні судження, які не підтверджені документально. Тому сказати з цього приводу щось однозначно певне не можемо. Серед випускників Острозької академії не бачимо дітей впливових достойників Речі Посполитої. Хоча це зрозуміло. Вони студіювали в більш престижних навчальних закладах чи то в самій Речі Посполитій, чи в країнах Західної Європи. В Острозькій академії навчалися діти, які походили із не дуже заможних шляхетських родин, сімей священнослужителів, міщан тощо. Однак можемо говорити, що випускники цього навчального закладу створити «критичну масу», яка дала поштовх для розвитку ранньомодерної української культури. Серед випускників академії маємо низку помітних постатей.
Зокрема, серед них виділяється видатний козацький полководець Петро Конашевич-Сагайдачний, про навчання якого в Острозі говориться у «Віршах…» на його поховання, укладених Касіяном Саковичем [60]. Цей діяч був відомий не лише воєнними звитягами й політичною діяльністю, котра відіграла важливу роль у оформленні козацтва як суспільного стану. Петро Конашевич-Сагайдачний також відіграв важливу роль у створенні Київського братства, яке він спонсорував. Виділяв кошти і для Львівського братства. При його сприянні була відновлена православна єрархія Київської митрополії в 1620-1621 роках.
До випускників Острозької академії варто зарахувати уже згадуваного Мелетія Смотрицького – одного із найяскравіших українських письменників-полемістів, філологів та теологів початку XVII ст. Принаймні безсумнівним є вплив «острозького середовища» на цього діяча.
Імовірно, до випускників цього закладу належав Даміан Наливайко, який був умілим проповідником. Він писав і готував до друку видання, що виходили в Дермані та Острозі. Так, у Дермані 1605 р. був опублікований лист Александрійського Патріарха Мелетія Пігаса до єпископа Іпатія Потія. Передмову до цього видання написав Даміан Наливайко і, судячи з усього, він готував його до друку. Його перу, ймовірно, належать «Лямент дому княжат Острозьких» (Дермань, 1604), передмова до «Требника» (Острог, 1606), передмова, переклад і упорядкування книги «Лікарство на оспалий умисел чоловічий» (Острог, 1607), також упорядкування «Лекцій словенських Златоуста від бесід євангельських від ієрея Наливайка вибрані» (Острог, перед 1612 р.) [61]. Даміану Наливайку також належить декілька панегіричних віршів, приписують йому й деякі інші твори. Принаймні цього діяча можна вважати помітною постаттю серед інтелектуалів-книжників України початку XVII ст.
Щодо його брата Семерія (більш знаного під іменем Северин), то він був не лише військовим діячом, козацьким повстанцем, а й політиком. У 1596 р. Семерій Наливайко виступив із цікавим проектом створення автономної козацької держави між Південним Бугом і Дністром, подавши його королю Речі Посполитої Сигізмунду ІІІ Вазі. При цьому він також написав листа, де виправдовував свою діяльність [62]. Ці документи дають підстави говорити, що Семерій Наливайко був достатньо освіченою людиною. І, схоже, освіту здобув саме в Острозькій академії.
Можна говорити також про інших випускників цього навчального закладу, які показали себе на культурному полі. Наприклад, до них відноситься уже згадуваний Клірик Острозький, невідомий перекладач «Книги… проти різних єретиків, юдеїв і сарацинів…» (1611) [63], автор цікавого поетичного твору «Лямент про нещасну пригоду, про лихо й мордування острозьких міщан…» (1636), підписаного абревіатурою М. Н. [64]
Вихованцями Острозької академії були організатори відомих монастирських обителей в Україні. У ній навчався Афанасій, завдяки діяльності якого постав Межигірський монастир під Києвом [65]. Також у Острозі вчився Йов Княгиницький [66], який був засновником відомого Скиту Манявського.
Також, наскільки можна судити, випускники Острозької академії мали стосунок до формуванню релігійно-культурного осередку в Києві на початку XVII ст. Уже зазначалося, що один із них, Петро Конашевич-Сагайдачний, став організатором Київського братства. Ймовірно, з Острогом був пов’язаний настоятель Києво-Печерської лаври, письменник-полеміст Захарія Копистенський, про якого вже йшла мова. Є деякі підстави твердити, що в Острозькій академії навчалися київські православні митрополити Йов Борецький та Ісайя Копинський [67]. Одним із ректорів Київського колегіуму, власне, Києво-Могилянської академії, в 1641 р. став острожанин Ігнатій Старушич, який освіту міг здобувати в Острозькій академії [68].
Всі ці наведені вище факти дають підстави вважати, що Острозька академія, попри непрості умови існування, все ж встигла залишити після себе помітний слід. І хоча вона поступалася католицьким школам вищого типу в Речі Посполитій, однак цей навчальний заклад став новим словом для «православного простору» Східної Європи, послуживши взірцем для шкіл ранньомодерного типу, де поєднувалися візантійські, давньоруські традиції із традиціями західноєвропейськими. Острозька академія, створене нею середовище дало імпульс для культурних змін в Україні, а також у сусідніх із нею «православних землях».
Виноски:
35. Українські гуманісти епохи Відродження. Київ, 1995. Ч. С. 150.
36. Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Киев, 1883. Т. 1. Приложение № 23. С. 180-181.
37. Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Київ, 1987. С. 41.
38. Там само. С. 28.
39. Там само. С. 103.
40. Див. : Кралюк П., Якубович М. Ян Лятос: ренесансна філософія та наука на українських землях. Острог, 2011.
41. Описи Острожчини другої половини XVI – першої половини XVII століття. Київ-Острог-Нью-Йорк, 2004. С. 78, 92.
42. Литвинов В. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XV – початку XVII століття. Київ, 2000. С. 20, 187-235; Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. Київ, 2002. С. 157-18
43. Українська поезія XVI ст. Київ, 1987. С. 203.
44. Там само. С. 214.
45. Ісаєвич Я. «Lyceum trilingue»: концепція тримовної школи в Європі в XVI ст. Острозька давнина. Львів, 1995. Ч. І. С.
46. Вишенський І. Твори. Київ, 1986. С. 35.
47. Пам’ятки братських шкіл на Україні. Київ, 1988. С. 67-71.
48. Кралюк П., Щепанський В., Якубовим М. «Тренос» Мелетія Смотрицького в дискурсі західної філософської думки. Острог, 2012.
49. Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII века, отношение их к инославным, религиозное обучение в них и заслуги их в деле защиты православной веры и церкви. Казань, 1898. С. 245; Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків і нащадків. С. 808-809.
50. Письма князя А. М. Курбского к разным лицам. Санкт-Петербург, 1913. С. 103, 105, 107, 108, 109.
51. Матеріали до історії Острозької академії (1576-1636): бібліографічний довідник. Київ, 1990. С. 92.
52. Атаманенко Б., Пасічник І. Андрій Римша (близько 1550 – після 1595). Острозькі просвітники XVI-XX ст. Острог, 2000. С. 67-83.
53. Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків і нащадків. С. 812.
54. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). С. 84-86, 88-89, 95, 100, 103.
55. Острозька академія. Енциклопедія. Острог, 2011. С. 305-307, 383-384.
56. Левицкий О. Анна-Алоиза, княжна Острожская. Киевская старина. Киев, 1883. Т. 7. С. 329-373.
57. Острозька академія. Енциклопедія. С. 306.
58. Житецький П. Острозька трагедія. Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Львів, 1903. Т. 51. С. 1-
59. Острозька академія. Енциклопедія. С. 307.
60. Українська поезія XVII століття (перша половина). Київ, 1988. С. 172.
61. Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI-XVIII вв. Ленинград, 1926. Вып. !. С. 50-72.
62. Україна. Антологія пам’яток державотворення Х-ХХ ст. Київ, 2008. Т. ІІІ. С. 33-39.
63. Ясіновський А. Внесок Острозького культурного осередку в розвиток української богословської думки (кінець XVI – початок XVII століть). Ковчег. Львів, 2001. Ч. 3. С. 225-226.
64. Українська поезія XVII cтоліття. С. 261-275.
65. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). С. 82.
66. Великий Скит у Карпатах: У 3-х томах. Івано-Франківськ, 2013. Т. І. С. 128.
67. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). С. 83, 96.
68. Тесленко І. Шата «презацного уроженя» отця Ігнатія Старушича (нові матеріали про походження та волинську рідню ректора Київського колегіуму). Київська академія. Київ, 2007. Вип. 4. С. 180-185.
##DONATE_TEXT_BLOCK##