Острозька академія: православний навчальний заклад, що адаптувався до «латинського» Заходу (частина 1)

1. Як виникла Острозька академія

Становлення й розвиток Острозької академії та Острозького культурного центру кінця XVI – початку XVII ст. значною мірою були пов’язані з діяльністю князів Острозьких. Цей рід, що належав до найпотужніших магнатських родів Східної Європи в XVI ст., з одного боку, вважав себе продовжувачем давньоруських традицій, з іншого – намагався прилучитися до культури Заходу.

Острозькі приділяли чимало уваги меценатській релігійно-культурній діяльності. Вони фундували церкви, монастирі, школи при них. Особливо своєю меценатською діяльністю відзначився Василь-Костянтин Острозький, завдяки якому й була заснована Острозька академія та друкарня. Він також сприяв появі полемічної літератури. Завдяки йому Острог перетворився в один із значних культурних осередків України.

Відсутність документів не дає змоги встановити точну дату заснування Острозької академії й чітко прослідкувати етапи її становлення та розвитку. До нас дійшли лише фрагментарні документальні свідчення, які стосуються її діяльності, а також свідчення опосередкованого характеру. Ймовірно, ці документи були знищені. До цього могли прикластися єзуїти, до яких перейшла фундація князя Василя-Костянтина Острозького для академії. Могло це статися й пізніше, в середині ХІХ ст., коли на Волині під тиском російської імперської влади відбувався перехід від унії до православ’я й масово знищувалися старі документи та книги, які вважалися уніатськими – хоча, насправді, значна частина таких були православними за своїм походженням. Зрештою, документи Острозької академії, яка припинила своє існування вкінці 30-их чи на початку 40-их рр. XVII ст., фактично, виявилися «непотрібними» після її закриття. Тому люди, від яких залежало їхнє збереження, могли не бачити сенсу в їхньому збереженні.

Перша згадка про Острозьку академію з’являється в «Азбуці» (Букварі), яка, вважається, була надрукована Іваном Федоровичем в Острозькій друкарні 15 червня 1578 р. Правда, щодо місця друкування існують певні сумніви. Вказуються такі місця можливого друку, як Львів чи Дермань [1]. На титульному аркуші цього видання читаємо, що за повелінням князя Василя-Костянтина Острозького був облаштований «домъ на діло книг печатныхъ. К тому же еще домъ и дітемъ къ наученію въ своемъ отчизномъ и славномъ граді Острозі... и изъбравши мужей въ б[о]жественъномъ писаніи искусныхъ, въ греческомъ язиці, и въ латынъскомъ, паче же и в русскомъ. И приставі ихъ дітищному училищу. И сея ради вины напечатана сія книжка по греческіи, альфавита, а по рускіи, азъбуки. Перваго ради наученія дітъскаго многогрішнымъ Іоанномъ Федоровичемъ» [2].

Інформація, подана в «Азбуці» 1578 р., має неоднозначне трактування. Деякі дослідники, звертаючи увагу, що це видання начебто було призначене для початкової школи і в ньому йдеться про «дитяче училище», вважають, що в той час в Острозі школи вищого типу ще не існувало, а вона з’явилася пізніше в результаті підбору князем Василем-Костянтином Острозьким відповідних викладачів [3]. Натомість інші дослідники дотримуються думки, що надана в «Азбуці» 1578 р. інформація дає підстави вести мову про існування в Острозі вищої школи [4]. Ця школа могла мати багатоступеневу структуру, починаючи від школи початкової й закінчуючи вищою.

Вказана в «Азбуці» інформація дає право говорити про існування в тогочасному Острозі школи підвищеного типу, чи принаймні про намагання Василя-Костянтина Острозького створити таку школу. Ця школа, імовірно, була зорієнтована на те, щоб забезпечувати освіченими кадрами княжий двір, адміністрацію, церковні структури. Коштом Василя-Костянтина Острозького навчалися ті, хто мав приносити користь князю, допомагав йому здійснювати управління його значними маєтностями [5].

Із наведеного повідомлення в «Азбуці» випливає, що зазначена школа існувала в комплексі з друкарнею. Понад те – друкарня ставилася на перше місце. При цьому під нею, власне домом «на діло книг печатныхъ», варто розуміти не просто друкарню, а видавництво, при якому працювали освічені редактори, що знали грецьку, латинську й руську мови. Це був вчений гурток, який забезпечував випуск друкованої продукції. А представники цього гуртка здійснювали викладання в школі.

Зрозуміло, комплекс друкарні, вченого гуртка і школи передбачав не лише функціонування початкової освіти, а й середньої і навіть вищої. Викладачі школи готували до друку певні видання. Водночас друкарня видавала необхідні для навчання книги, в т. ч. й букварі. В «Азбуці» 1578 р., як бачимо, вказано, що Василь-Костянтин Острозький вибрав мужів, які знаються в божественному писанні, володіють сакральними грецькою й латинською мовами. Також знають руську мову (тогочасну книжну українську, базовану на церковнослов’янській основі). І вони можуть здійснювати переклади на неї. «Мужі, що знаються в божественному писанні» – це богослови. І ці люди, приставлені до «дитячого училища», в тогочасних умовах могли забезпечувати освіту вищого типу, читаючи богослов’я. Аналіз текстів Острозької Біблії дає певні підстави твердити, що учні згадуваної школи в Острозі залучалися до перекладу біблійних тестів. Так, окремі фрагменти цього видання не відзначаються належною якістю. Вони створюють враження, що ці уривки могли перекладатися учнями.

Можемо говорити, що вкінці 70-их рр. XVI ст., коли здійснювалася підготовка до видання Острозької Біблії, в школі Острога якщо й не існувала повністю сформована системи вищого навчання, то принаймні були в ній певні елементи. Там, зокрема, могли здійснюватися богословські студії. На користь цього свідчить те, що вкінці XVI ст. в Острозі сформувалася плеяда письменників-полемістів, які писали твори богословського характеру. Ці автори були або викладачами школи, або її учнями.

Про те, що в кінці 70-их рр. ХVІ ст. школу в Острозі вважали не просто початковим, а вищим навчальним закладом, свідчить заповіт княгині Гальшки Острозької від 16 березня 1579 р., де щодо цього навчального закладу був ужитий термін академія [6]. Правда, з приводу терміну «академія» можуть виникнути певні запитання. Адже в ренесансові і постренесансові часи академіями іменували не лише навчальні заклади, а й вчені гуртки. Що такий гурток існував у Острозі в часи написання Гальшкою заповіту, сумнівів немає, оскільки, як уже говорилося, саме тоді коло острозьких інтелектуалів під опікою Василя-Костянтина Острозького готували до друку Біблію. Однак подальше вживання терміну «академія Острозька» в пізніших документах дає підстави говорити, що в цьому випадку мався на увазі передусім навчальний заклад підвищеного типу. Видання «Азбуки» 1578 р., а також заповіт Гальшки Острозької свідчить, що академія вже проіснувала певний період часу. Принаймні відбулося її становлення.

Дослідники, здебільшого, відносили заснування цього навчального закладу до другої половини 70-их чи початку 80-их рр. ХVІ ст. У літературі набула поширення думка Ігоря Мицька, що академія була заснована в кінці 1576 р. До такого висновку він прийшов на основі опосередкованих свідчень. Так, лише в листопаді того року Василь-Костянтин Острозький отримав від короля Стефана Баторія привілей, за яким Острог ставав його спадковим володінням. Саме з того часу князь міг зайнятися організацією школи в Острозі. Далі цей автор посилається на згадуваний заповіт Василя Загоровського, в якому той пропонує своїх дітей віддати навчатися в єзуїтську колегію у Вільно. Як відомо, Василь Загоровський потрапив у татарський полон навесні 1576 р. Будучи ревнителем православ’я, за логікою Ігоря Мицька, він мав би віддати своїх дітей навчатися до православної вищої школи. Але такої, очевидно, не існувало в той час. Отже, весною 1576 р. Острозька академія ще не почала функціонувати. І, нарешті, Ігор Мицько посилається на трактат єзуїтського ідеолога Петра Скарги «Про єдність церкви Божої під єдиним пастирем...» (1577). У ньому автор говорить про те, що греки обманули Русь, давши їй лише релігію і лишивши словенську мову. Цього, мовляв, було недостатньо – оскільки лише грецька та латинська мова можуть бути істинними мовами науки й духовної освіти. Розвиваючи цю думку, Петро Скарга твердив: «І не було ще в світі, і не буде ні одної академії , чи колегії , де би теологія, філософія та інші вільні науки викладалися на іншій мові і були би зрозумілі» [7]. Створюється враження, вважав Ігор Мицько, ніби Петро Скарга відраджував когось від заснування православного навчального закладу, де би богослов’я й філософія (а в той час студіювання цих дисциплін розглядалися як вища освіта) викладалися церковнослов’янською мовою. Такі твердження поряд з присвятою книги Василю-Костянтину Острозького вказували якраз на Острозьку академію, де велика увага приділялася вивченню церковнослов’янської мови і православним культурним традиціям [8]. Звісно, можна дискутувати щодо точності чи неточності дати, запропонованої Ігорем Мицьком, однак немає сумніву, що десь у середині чи другій половині 70-их рр. ХVІ ст. відбулося становлення Острозької академії.

Зрозуміло, цей процес не був «одномоментним», а план створення такого навчального закладу, очевидно, виношувався ще раніше. На жаль, ми мало знаємо про освіту самого Василя-Костянтина Острозького. Є відомості про те, що він здобував домашню освіту. Зокрема згадується, що при ньому у віці 16 років знаходився бакалавр, який навчав його латинської мови [9].

Судячи з деяких документів, Василь-Костянтин Острозький ще до заснування академії виявляв помітний інтерес до релігійного просвітництва. У середині 60-их рр. ХVІ ст. він спілкувався з князем Єжи ІІ П’ястом, який у своїй резиденції в місті Бжегу заснував у 1564 р. гімназію, що стала значною освітньою інституцією на теренах Польщі. Зберігся лист Василя-Костянтина Острозького до Єжи ІІ П’яста від 1567 р. Судячи з цього листа, він просив, аби Єжи передав йому книги релігійного змісту, які могли використовуватися для богословських студій [10].

Підготовка й проведення Люблінської державної унії 1569 р. могла бути стимулом для активізації релігійно-культурної діяльності Василя-Костянтина Острозького [11]. Як відомо, князь не виявляв бажання підписати унійний акт і зробив це під тиском [12]. Він, як й інші православні землевласники, остерігався, що Люблінська унія може започаткувати процес обмеження прав руських магнатів, зокрема, в сфері релігійно-культурній. Звідси намагання протистояти західній, передусім католицькій, культурі й намагання конкурувати з нею. Показово, що саме на православному Підляшші, яке під час унійного процесу в Любліні одне з перших було інкорпороване Польщею, магнат Григорій Ходкевич у 1568-1569 р. організував у Заблудові культурний осередок, де Іван Федорович почав друкувати книги для Православної Церкви. Там він надруковав «Євангеліє учительне» (1569) – досить популярне в Україні та Білорусі зібрання поучень на євангельські теми, які читалися під час недільних і святкових богослужінь, а також Псалтир із Часословом (1570) [13]. Ці книги могли використовуватися і в богослужбових цілях, і для навчання. Також у Заблудові ще до постання друкарні в 1567 р. при церкві святого Миколи був організований шпиталь і, можливо, школа. Адже у фундаційній грамоті Григорія Ходкевича на церкву чимало уваги приділяється дякові, котрий, як правило, в ті часи виконував функцію вчителя [14]. Приблизно така сама освітньо-благодійна структура витворилася і в Острозі (друкарня-школа-шпиталь). Варто відзначити, що заблудівські книжники мали план видання повного тексту Біблії [15]. Пізніше це й було реалізовано в Острозі.

Все це – і контакти з Єжи ІІ П’ястом, і релігійно-культурна діяльність Григорія Ходкевича як своєрідний взірець православного опору – могли інспірувати інтерес Василя-Костянтина Острозького до релігійно-культурної діяльності. Князь ніби перейняв естафету від Григорія Ходкевича, запросивши до себе Івана Федоровича для відкриття друкарні й друкування Острозької Біблії.

Говорячи про заснування Острозької академії, дослідники, як правило, «не помічають» важливий родинний факт у біографії Василя-Костянтина Острозького. У 1570 р. при пологах померла його дружина Софія Тарнавська, народивши йому сина Олександра. Сталося це в розпал боротьби князя за землі батька Софії, т. з. Тарновщину. Князь відразу забрав Олександра до себе в Дубно, де знаходилася його резиденція і там опікувався ним. Схоже, в його особі він бачив наступника «по православній лінії», оскільки старші сини, Януш та Костянтин, культурно почали дистанціюватися від нього, що, зрештою, привело до їхнього переходу з православ’я на католицизм. Якраз у середині 70-их рр. ХVІ ст. (у 1576 чи 1577 рр.) Олександра варто було віддати навчатися «руської науки». Можливо, Василь-Костянтин Острозький, бажаючи залишити при собі сина, спеціально збирав кваліфікованих учителів, які б могли його нащадку дати належну «православну освіту». Судячи із полемічного твору «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, вчителем Олександра Острозького був саме автор цього твору [16], який у багатьох релігійних питаннях дотримувався консервативної орієнтації. Його також називали ректором Острозької академії [17]. Учителі, приставлені до Олександра, могли скласти ядро цього навчального закладу.

Додатковим аргументом на користь того, що заснування Острозької академії відноситься орієнтовно до 1576 р., є й те, що в березні 1575 р. управителем Дерманського монастиря Василь-Костянтин Острозький призначив Івана Федоровича. Перед цим у 1573-1575 рр. друкар мешкав у Львові, видавши тут у 1574 р. «Апостола» й «Букваря». Очевидно, вже тоді князь почав планувати створення культурного комплексу, де би поєднувалися друкарня, гурток учених-богословів, котрі б готували до друку відповідні книги, а також школа, де вони викладали. З метою організації друкарні і був запрошений Іван Федорович, якому надавався в управління Дерманський монастир, що мав чималі доходи. Про це, власне, йдеться в скарзі Михайла Джуси – попереднього управителя монастиря [18]. Вже тоді, ймовірно, почалася здійснюватися робота над виданням Острозької Біблії, підготовка якої потребувала чималих зусиль і часу. Це видання підготували в 1580 р., а побачило воно світ частково в цьому році, а частково у 1581 р.

Тому можемо припустити, що вже в 1575 чи 1576 рр. виник гурток учених-богословів, які працювали над підготовкою до друку Острозької Біблії. Паралельно з цим вони навчали у школі, готуючи для себе заміну, залучаючи учнів для перекладу й редагування біблійних текстів. Зрозуміло, така школа виходила за межі середньої і може вважатися підвищеною чи вищою. Можливо, спочатку робота по організації такого центру здійснювалася за межами Острога – у Дерманському монастирі або Дубно, де до середини 70-их рр. ХVІ ст. в основному перебував Василь-Костянтин Острозький. Коли ж Острог став його володінням, робота по організації друкарні, гуртка вчених-богословів і школи була завершена в цьому місті.

На потреби академії зробила благодійний внесок Гальшка Острозька, а князь Василь-Костянтин Острозький надав Суразьку фундацію. Про цей фундуш, очевидно, добре знали представники освіченої верхівки українського суспільства. Тому в «Острозькому літописці», де є згадка про смерть князя, спеціально сказано, що він «на шпиталь і на школи місто надав Сурож із селами» [19].

2. Становлення Острозької академії: «гра» князя Василя-Костянтина Острозького з римською курією

Починаючи з 80-их рр. ХVI ст., згадки про Острозьку школу як навчальний заклад вищого типу зустрічаються в різних документах. Єзуїт Антоніо Поссевіно, який був посланий римською курією на схід Європи для вивчення релігійних проблем, у 1581 р. писав, що «деякі князі, як, наприклад, у Острозі і Слуцьку, мають друкарні і школи, в яких підтримується схизма» [20]. Отже, в Острозі існувала школа, яка готувала ревних і достатньо кваліфікованих прихильників православ’я.

Згадуючи навчальний заклад в Острозі, православні схильні були іменувати його школою та академією, а католики (можливо, і протестанти) – також колегіумом, ліцеєм і гімназією. Термін «грецький колегіум» фігурує в переписці Альберто Болоньєтті, який був папським нунцієм у Польщі в 1581-1584 [21]. Останній, судячи з цієї переписки, в 1583 р. здійснив чималі зусилля, щоб зробити Василя-Костянтина Острозького прихильником унії, а засновану ним школу в Острозі перетворити в навчальний заклад католицького типу, при цьому намагаючись використати сина князя, Януша Острозького, який прийняв католицизм, а також Діонісія Раллі (Палеолога), який у той час був наближений до Василя-Костянтина Острозького, ставши його радником у релігійних питаннях.

У листі від 21 березня 1583 р. Альберто Болоньєтті до Януша Острозького говориться, що «для цього великого колегіуму, який тепер з великою побожністю і майже з королівським розмахом споруджується в Острозі, потрібні будуть грецькі священики, а можливо, й латинські, які б взяли на себе турботу про навчання молоді. І в цій справі я міг би найбільше допомогти, якщо прислав їх або з грецького колегіуму, що знаходиться в Римі, або з іншого міста Італії (оскільки в цьому королівстві нелегко можна їх відшукати). Я ж за цю справу візьмуся з найбільшою охотою, якщо б тільки найславетніший пан, князь Костянтин, батько вашої світлості, повідомив мене письмово про своє бажання щодо цієї справи. Якщо він це зробить, то я докладу зусиль і мене не треба просити про старання і завзятість у цій справі» [22].

Як бачимо з цього листа, в Польщі добре знали про існування православної школи в Острозі. Показово, що Альберто Болоньєтті іменує її «великим колегіумом», говорить, що вона споруджується з «королівським розмахом». Тобто в його очах це був великий і вартий уваги проект. Тому він пропонує свої послуги, висловлює намір прислати до Острога «грецьких священиків» з Італії, які, зрозуміло, мали прокатолицьку орієнтацію. У той час у Римі майже паралельно з заснуванням Острозької академії, в 1576 р., створюється Грецька колегія святого Афанасія. Вона мала на меті підготовку священнослужителів східного обряду для православних земель, які б несли на ці землі католицизм. Очевидно, Альберто Болоньєтті сподівався, що йому вдасться з допомогою її вихованців насадити в Острозі дух католицизму.

Папський нунцій хотів провести переговори щодо цих питань влітку 1583 р. У доповідній записці Альберто Болоньєтті кардиналові Комо від 11 червня 1583 р. той повідомляє, що Василь-Костянтин Острозький прибув разом зі своїми синами, Янушем і Костянтином, до Кракова на сейм. Далі папський нунцій пише, що в нього «буде нагода досягнути позитивної домовленості щодо відправлення добрих католицьких священиків» до «грецького колегіуму» в Острозі [23].

У листі Альберто Болоньєтті до того ж кардинала Комо від 25 червня 1583 р. розповідається, що 16 червня він мав довгу розмову із Яном Острозьким «щодо відрядження священиків і викладачів у новий колегіум, який створюється в Острозі». Правда, за словами Януша, на його батька погано впливає «людина по імені Мосхопуло». Цей чоловік видає себе за спадкоємця візантійських імператорів, хоча, насправді, є московитом. Мосхопуло прибув із Риму і багато хто сподівався, що він буде схиляти князя в бік католицизму. Але відбулося протилежне. Він «постійно говорить різні погані речі про Католицьку Церкву, а особливо про отців єзуїтів». Василь-Костянтин Острозький, який ніби спочатку виявляв симпатії до католиків, тепер різко негативно ставиться до них. Ще Януш сказав, що в справі колегіуму в Острозі і запрошення до цього навчального закладу вчителів із Риму він говорив з батьком і зрозумів, що той був противний цьому. Це випливало зі слів батька, який сказав: «Якщо ми запросимо вчителів з Риму, то зробимося папістами». Натомість, секретар Януша Острозького, Христофор Казимирський, твердив протилежне. Мовляв, Василю-Костянтину Острозькому було б приємно запросити вчителів із Риму. Тому він буде добиватися, щоб глава князівської родини Острозьких звернувся із листом до Римського Папи, в якому б просив «отримати від його святості цих викладачів». Альберто Болоньєтті вважає, що це цілком реальна справа, оскільки Василь-Костянтин Острозький виявляв до нього й Папи прихильність. Нунцій спеціально звертає увагу на важливість цієї справи, вважає, що «якби отримати в свої руки за посередництвом надійних католиків цей колегіум, то це дало б можливість розсівати насіння найважливіших справ на цих землях» [24].

При читанні цього листа мимоволі складається враження, що князі Острозькі з папським нунцієм вели якусь дипломатичну гру. З одного боку, Адьберто Болоньєтті виявляє великий інтерес до навчального закладу в Острозі, дуже зацікавлений у тому, щоб надати йому прокатолицьку орієнтацію завдяки присланим із Риму викладачам. Його підтримує секретар Януша Острозького, говорить, що Василь-Костянтин Острозький готовий написати листа Папі й просити прислати в Острог таких викладачів. Сам князь ніби виявляє прихильність до нунція, гарно відзивається про римського папу. Але, з іншого боку, його син Януш твердить, що насправді батько проти того, щоб запрошувати вчителів із Риму і що на нього сильний вплив має Мосхопуло, відвертий противник католиків.

Продовження цієї гри фіксує наступний лист Альберто Болоньєтті до кардинала Комо від 6-8 липня 1583 р. Судячи з нього, нунцій зустрівся з Василем-Костянтином Острозьким. Велася між ними мова про церковний календар і єдність Церков. Князь ніби виявився прихильником цієї єдності, а також був не проти, щоб до Острога прислали вчителів із Риму. Готовий був матеріально їх забезпечити (правда, не конкретизував, як виглядатиме це забезпечення) [25]. А ще поставив непросте завдання перед присланими з Риму вчителями для Острозького колегіуму: «Щодо Острозького колегіуму і справи передачі туди книжок, то князь дав мені листа, в якому смиренно просить його святість прислати придатних осіб. В одній із своїх записок я говорив про це взагалі, але князь підкреслив, що йому потрібні [духовні особи] грецької національності. І хоч перед тим він мені говорив, що необхідно, щоб вони були в стані перекладати з грецької мови на латинську, то тепер говорить, [що повинні вони перекладати] з грецької мови на слов’янську, посилаючись на слова шановного Поссевіно, який заявив, що сам міг би забезпечити його такими [особами]» [26].

Отже, Василь-Костянтин Острозький спеціально наполіг на тому, аби до нього прислали вчених людей, які б не просто могли перекладати з грецької мови на латинську (в принципі, таких було нескладно відшукати в Італії ), а й спеціалістів, які б могли робити переклади з грецької мови на старослов’янську (а таких знайти було непросто). При цьому князь спеціально послався на обіцянку Антоніо Поссевіно, яку той, можливо, зробив поспіхом.

Як бачимо, Василь-Костянтин Острозький, виявляючи готовність йти на певні релігійні компроміси, все ж хотів зберегти східнохристиянський характер академії. Тому наполягав, щоб прислані вчителі були «грецької національності». На пропозиції послати до Острога вчителів від єзуїтів та Краківського університету, представники Василя-Костянтина Острозького (його секретар і генеральний управитель) відповіли, що приїзд єзуїтів викличе підозру: «Що ж стосується умов для вчителів, яких пришлють або з Кракова або шановний отець Поссевіно, то мені відповіли, що вони житимуть у колегіумі й там будуть на утриманні, а пізніше князь зі свого скарбу дасть їм одяг і достатню кількість грошей на їхні потреби. Я делікатно кілька разів намагався дізнатися розмір цієї грошової допомоги, але кожного разу діставав відповідь, що вони будуть задоволені. Вони, очевидно, припускають, що цих греків буде не більше двох. Якщо до них пришлють ще людей із Краківського університету, то князь може погодитися [з їхнім перебуванням] під впливом своїх наближених осіб» [27].

Із наведеного листа Альберто Болоньєтті до кардинала Комо стає зрозуміло, що йдучи на «порозуміння» з католиками, Василь-Костянтин Острозький керувався зовсім не ідеалістичними мотивами. За цією грою стояли конкретні матеріальні інтереси. Альберто Болоньєтті пише: «...справа, про яку князь хотів зі мною порадитися, була тяжба його з імператором за певні землі Богемії ... Цей князь мене дуже гаряче просив, щоб я звернувся з проханням до його святості [папи], написати листа в цій справі до його імператорської величності й дати розпорядження шановному нунцію, який представляє папу при цьому дворі, зробити так, щоб довести цю справу до позитивного вирішення» [28].

Ще більше суть цієї дипломатичної гри прояснює лист Василя-Костянтина Острозького до Римського Папи Григорія ХІІІ від 8 липня 1583 р. Тут він заявляв, що бажає досягнення єдності Церков. Князь також звертався до римського первосвященика та нунція з проханням, аби до Острога прислали із Риму вчених богословів: «...людей грецьких тієї ж [грецької] віри для колегіуму в Острозі, порядних і освічених, які б перекладали грецькі книжки на слов’янську, а якщо це можливо, то й на латинську мову». Тобто Василь-Костянтин Острозький давав Папі зрозуміти, що він ладний йти з ним на співпрацю в релігійних питаннях. Натомість, просив римського понтифіка посприяти йому в деяких чисто світських справах. «А про мою справу, – читаємо в цьому листі, – в якій йдеться про приналежність моїх маєтків Рауданіце в королівстві Богемському, а про неї ви краще дізнаєтесь з листів шановних своїх нунціїв, єпископа Мессалінського і Поссевіно, я смиренно прошу вашу святість підтримати» [29]. Тобто йшлося про те, що Папа мав би поклопотатися перед імператором Священної Римської імперії Рудольфом ІІ за маєтки, які дісталися Василю-Костянтину Острозькому в спадок після смерті магната Яна Тарновського. Це були землі на території Чехії, котрі опинилися в руках Вільгельма з Роземберка [30].

Судячи з усього, написання такого листа Василя-Костянтина Острозького до Папи не було простою справою. Альберто Болоньєтті довелося довго вмовляти князя. Про це нунцій говорить у низці своїх листів, коментуючи цю ситуацію. Так, у листі до свого брата від 8 липня 1593 р. він пише: «Прибувши до Кракова, князь повідомив мене, що не зробив мені візит відразу, тому що приїхав несподівано, а хоче прийти в цей день після обіду, що й було зроблено. У ході двогодинної бесіди за сприянням Господа Бога вдалося схилити його до того, що він просив у нашого пана Папи прислати священиків для його колегії, а також щоби він послав своїх людей до Константинопольського Патріарха, щоб переконати прийняти новий календар для спільної справи об’єднання християн, і крім того послати в Рим довірених людей, аби дістати від Папи декларацію про ті пункти, які викликають незгоду між латинською та грецькими Церквами» [31].

Схоже, всю цю гру князя спробував поламати папський посланець, єзуїт Антоніо Поссевіно. Він заявив, що сам би міг відправити вчених людей до колегіуму в Острог, не питаючи на це згоди Папи. Однак князь наполіг на потребі написати листа до римського понтифіка, де просив не лише за викладачів, а й щодо своїх маєтків у Богемському королівстві [32].

Переговори Василя-Костянтина Острозького з Римським Папою та його представниками, що велися в 1583 р., закінчилися нічим. Як і слід було сподіватися, в Римі не знайшли вчених людей, котрі б могли перекладати з грецької на старослов’янську й латинську мови та забажали поїхати до Острога. Щодо питання володіння Василем-Костянтином Острозьким приналежних йому маєтків у Чехії, то це питання теж не було вирішене.

Існує думка, ніби князь у той час мав серйозні кадрові проблеми для облаштування школи [33]. Однак об’єктивний аналіз цієї переписки із залученням документів Альберто Болоньєтті дає нам іншу картину. Із них випливає, що не князь, а саме папський нунцій й, очевидно, Антоніо Поссевіно виступили з ініціативою послати своїх учителів в Острог. Вони, як уже вказувалося, мали за мету надати католицької спрямованості навчальному закладові, що вже існував у цьому місті і, схоже, активно розвивався. Альберто Болоньєті та Антоніо Поссевіно розуміли, що Острог перетворюється в потужний оплот православ’я і тому хотіли запобігти цьому. Зі свого боку, Василь-Костянтин Острозький прекрасно знав плани своїх католицьких «друзів». Не даремно він говорив синові Янушу, що з допомогою присланих із Риму вчителів католики хочуть зробити православних «папістами». І все ж князь йшов з ними на переговори, бажаючи вирішити деякі майнові питання.

Про те, що Василь-Костянтин Острозький не мав у той час великих проблем із кадрами вчителів у своїй академії, свідчить видання Острозької Біблії, яке було здійснене незадовго перед тим. Воно показує, що князеві вдалося зібрати вчених людей, які добре знали не лише церковнослов’янську, грецьку та латинську, а й староєврейську і навіть, можливо, інші близькосхідні мови. Варто відзначити їхню високу кваліфікацію. Редактори Острозької Біблії зробили велетенську роботу, здійснивши порівняльний аналіз різноманітних біблійних текстів. Навіть за мірками Західної Європи, де філологічна наука була достатньо розвинутою, це був високий рівень. Принагідно також варто відзначити, що протягом не лише десятиліть, а століть Острозька Біблія та і не зазнала суттєвих виправлень і лишалася канонічним текстом для православних, котрі використовували церковнослов’янську мову [34]. Також відомо, що в Острозі жили освічені греки, які знали латинську мову. Ці люди й могли бути вчителями. Тому якоїсь особливої потреби запрошувати вчителів із Риму не було. До того ж у згадуваній «Азбуці» 1578 р. говориться, що в Острозькій школі навчали дітей учителі, які знали руську, грецьку та латинську мови.

На нашу думку, активна діяльність Василя-Костянтина Острозького з організації релігійно-культурного й освітнього осередку в Острозі стала стимулом для перетворення єзуїтського колегії у Вільно в академію, що відбулося в другій половині 70-их рр. ХVI ст. Ректором Віленської академії з 1579 р. став Петро Скарга, який уважно слідкував за тим, що робить Василь-Костянтин Острозький. Організація Віленської академії стала своєрідною альтернативною для вищих православних шкіл у Східній Європі. Адже Вільно, столиця Великого князівства Литовського, у той час було руським (фактично – білоруським) православним містом.

Виноски:

1. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). Київ, 1990. С. 116.
2. Азбука. Острог? 18.VI. 1578. Титул.
3. Kempa Т. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608). Wojewoda kijowski і marszałek Ziemi Wołyńskiej. Toruń, 1997. S. 101.
4. Дзюба Н. Просвещение на Украине и его роль в укреплении связей украинского народа с русским и белорусским (вторая половина XVI – первая половина XVII в.). Киев, 1987. С. 59; Чижевський Д. Філософські твори: У чотирьох томах. Київ, 2005. Т. 1. С. 23.
5. Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків і нащадків. Київ, 2012. С. 808.
6. Заповіт княжни Гальшки Острозької 1579 р., березня 1 Острозька давнина. Львів, 1995. Ч. 1. С. 110-111.
7. Русская историческая библиотека. Санкт-Петербург, 1878. Т. IV, кн. 1. С. 485-486.
8. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). С. 28-29.
9. Там само. С. 13.
10. Там само. С. 24.
11. Горбаченко Т. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігійно-філософський аспект. Київ, 2001. С. 126-127.
12. Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1995. Т. VI. С. 482.
13. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002. С. 107-108.
14. Мицько І. Іван Федоров: життя в еміграції. Острог, 2008. С. 28-33.
15. Hawryluk J. Z dziejów Cerkwi prawosławnej na Podlasiu w X-XVII wieku. Bielsk Podlaski, 1993. S. 122.
16. Смотрицкий Г. Ключ царства небесного. Острог? 1587. Арк. 1-3.
17. Susza J. J. Saulus et Paulus Ruthenae Ecclesiae. Romae, 1666. P. 15-16.
18. Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI – перша половина XVII ст.). Збірник документів. Київ, 1975. С. 24-26.
19. Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець. Київ, 1971. С. 131.
20. Поссевино А. Исторические сочинения о Россиии («Московия», «Ливония» и др.). Москва, 1983. С. 39.
21. Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – початок XVIII ст.). Збірник документів і матеріалів. Київ, 1988. С. 79-94.
22. Там само. С. 78.
23. Там само. С. 79-80.
24. Там само. С. 80-85.
25. Там само. С. 88, 90.
26. Там само. С. 89.
27. Там само. С. 90.
28. Там само. С. 88.
29. Там само. С. 94.
30. Kempa Т. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608). Wojewoda kijowski і marszałek Ziemi Wołyńskiej. S. 174.
31. Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – початок XVIII ст.). Збірник документів і матеріалів. С. 92.
32. Там само. С. 92-93.
33. Kempa Т. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608). Wojewoda kijowski і marszałek Ziemi Wołyńskiej. S. 102.
34. Див. : Кралюк П., Турконяк Р., Пасічник І. Острозька Біблія в контексті української та європейської культур. Острог, 2006.

Завершення