Патріарх Димитрій був людиною, яка все робила на 100 відсотків. Усього себе він віддавав душпастирюванню, він буквально жив мистецтвом, він не «половинив» і не залишав нічого собі. Тому щороку багато людей збираються разом, щоб вшанувати пам'ять про цю світлу постать. А пам'ять – це найкращий показник якості.
Словами, винесеними у заголовок, можна підсумувати подію, яка відбулась в приміщенні львівського Музею історії релігії 26 лютого. Львівське Ставропігійне православне Братство святого апостола Андрія Первозванного разом із фондом ім. Патріарха Димитрія презентували нове видання «Спогади – Патріярх Димитрій: пастир, патріот, дослідник». За словами організаторів, вихід цієї книги був запланований ще торік, на 10 роковини з дня смерті Патріарха (див. матеріал РІСУ «У Львові вшанували пам'ять Патріарха УАПЦ Димитрія» ), однак упорядники вирішили не поспішати, а якісно завершити працю над збором і обробкою матеріалів. Мабуть, завдяки цьому видання має всі шанси стати бібліографічною родзинкою для всіх, хто цікавиться історією українського православ‘я, автокефальним рухом, а також для тих, хто бажає більше дізнатись про постать самого владики Димитрія. Корисною вона буде не тільки дослідникам і зацікавленим, а й усім хто знав особисто цю людину і вшановує пам'ять про неї.
Презентацію книги було поєднано з вечором спогадів, якими з присутніми ділились співслужителі та ті хто був поруч з владикою в різні часи та в різних обставинах. Як і в книзі, постать Патріарха було представлено з різноманітних боків – як провідника Церкви, як душпастиря, громадського діяча і як науковця. «Ora et labora – життєвий принцип Патріарха Димитрія» – розпочав, після спільної молитви і архієрейського благословення Архиєпископа Ігоря Ісіченка, свої спогади настоятель львівського храму Петра і Павла прот. Микола Кавчак. Розповідаючи про свій життєвий шлях поруч із майбутнім Патріархом ще з радянських часів, він відзначив неймовірну працьовитість о. Володимира Яреми. «Пригадую такий момент. Кажуть, настоятель захворів. Інфаркт. Забрали з Петропавлівської церкви. І пішов я, молодий диякон, відвідати настоятеля. І що я побачив. Сидить мій настоятель на ліжку. В руках ручка, ноти. І каже: «Отче Миколаю, то до 1000-ліття хрещення Русі я складаю кант про святого Володимира Великого». За словами о. Миколая Кавчака, о. Володимир Ярема ніколи не відпочивав, а знав тільки працю і молитву.
Отець Валерій Копійка, настоятель київського храму Різдва Богородиці, поділився особистими спогадами про своє рукоположення Патріархом Димитрієм. Він також відзначив пророчу рису владики. За його словами, те, про що писав Димитрій (Ярема) незадовго до своєї смерті в «Роздумах про страшне сьогодення», сьогодні ми бачимо реально. «Тоді здавалось, що, можливо, десь владика занадто різко говорить про якісь речі. Можливо, він необ’єктивний. Можливо, пише емоційно. Тоді так здавалося. Але сьогодні, коли минуло 11 років, ми бачимо з подивом і з повагою, що все справджується», – сказав о. Валерій. Настоятель київського храму Різдва Богородиці особливо підкреслив відкритість Патріарха до світу, щиру цікавість до всього, що відбувається, і особливо до людей. «Він міг спілкуватись з будь-ким… І тому так багато людей тягнулося до нього і отримували від нього слово настанови, заспокоєння. Все це залишилось, і все це, я сподіваюсь, буде нам на пожиток», – підсумував о. Валерій.
Отець Дмитро Лисик з Тернополя поділився своїми спогадами про перші зустрічі з майбутнім Патріархом за часів СРСР, а також про свою участь у відродженні УАПЦ в 1989-90 роках. Одна із найбільш пам’ятних зустрічей, за словами о. Дмитра, відбулась в Львівському оперному театрі під час святкувань 1000-ліття хрещення Русі у 1988 році. Під час урочистостей майбутній Патріарх керував хором, який виконував святкові канти його ж авторства. Він написав їх у момент недуги, про що раніше вже розповідав о. Микола Кавчак.
Після спогадів співслужителів Патріарха Димитрія до присутніх звернулись упорядники та видавці книги спогадів – Кость Маркович, Юрій Федів та керівник видавництва «Святогорець» о. Василь Саган. Пан Маркович розповів про працю над виданням, про поїздку в Польщу, де збереглись розписи храму, над якими, зокрема, працював і сам Володимир Ярема. «Цю книжку варто прочитати вже тільки за те, що там є спогади самого Патріарха. Властиво це перша частина книги, яка називається «Зустрічі на життєвій дорозі» … Окрім того, що ці спогади є документом, це свого роду лірична оповідь. Коли він описує своє дитинство, терени Надсяння – з якою ніжністю він описує природу! Не позбавлена його оповідь і гумору, коли він характерно описує людей, майстрів, та навіть деяких священнослужителів», – підсумував Кость Маркович.
Юрій Федів розповів про збір та опрацювання спогадів людей, які в той чи інший час були поруч із владикою Димитрієм. Керівник видавництва «Святогорець» о. Василь Саган назвав Патріарха взірцем християнського життя та подякував усім, хто долучився до виходу книги.
Від львівського Ставропігійного братства виступив багатолітній його голова пан Роман Максимович: «Я завжди дивувався цій людині. Він був людиною слова і всім вірив. Він вірив співбратам священикам, співслужителям єпископам, нам він вірив. На жаль, дуже часто, за час свого служіння, особливо на патріаршому престолі, він зазнав зрад і образ. Але він прощав. Він прощав усім», – зазначив пан Максимович.
Спогадами про Патріарха Димитрія як науковця-мистецтвознавця поділились головний архітектор міста Львова Юрій Криворучко, завідувач кафедри сакрального мистецтва, професор Роман Василик та завідувач відділу львівського Музею історії релігії Микола Хмільовський. Пан Роман Василик розповів про внесок Патріарха Димитрія в розвиток навчальної програми з сакрального мистецтва у Львівській академії мистецтв. За словами науковця, в основу цієї програми було покладено левову частку праць тоді ще отця Володимира. Головний архітектор Львова, а в минулому викладач «Львівської політехніки» розповів присутнім про роль світлої пам‘яті Патріарха Димитрія у вихованні молодих архітекторів сакральних будівель. Ці студенти згодом збудували сотні храмів по всій Україні. Представник музею Микола Хмільовський поділився своїми спогадами про перші відвідини Петропавлівського храму за атеїстичної доби та про те, як його відразу вразили проповіді о. Володимира. Він також згадав про неабиякі наукові знання майбутнього Патріарха в галузі іконографії та церковної архітектури.
Під кінець вечора до присутніх звернувся Архиєпископ Ігор (Ісіченко). «Історія має одну небезпеку. Чим більше ми віддаляємося від людини, тим більше втрачаються деталі. Вона постає перед нами красивішою, ідеалізованішою. Постає в пастельних напівтонах, і ми втрачаємо відчуття тієї неповторної різкості перепадів кольорів, які творять її індивідуальність», – розпочав своє слово пам‘яті Архиєпископ. «Я думаю, що кожен хто пам’ятає отця Володимира Ярему наприкінці 80-х, у 1991-92 роках, не забуде тієї рвучкості, з якою він будував Церкву, й категоричності, з якою він полемізував… Він був людиною надзвичайно покірливою перед Богом. Він був насамперед навіть не пастирем, а християнином. Бо без глибини віри немає і пастирів», – сказав владика Ігор. Архієпископ пригадав присутнім прикрі моменти з життя Патріарха, про які зазвичай забувають на вечорах пам‘яті, зокрема, про відлучення Патріарха єпископами УАПЦ. Водночас владика Ігор згадав про заповіт владики Димитрія, наголосивши, що він досі не виконаний, однак це необхідно довести до кінця.
Патріарх Димитрій був людиною, яка все робила на 100 відсотків. Усього себе він віддавав душпастирюванню, він буквально жив мистецтвом, він не «половинив» і не залишав нічого собі. Тому щороку багато людей збираються разом, щоб вшанувати пам'ять про цю світлу постать. А пам'ять – це найкращий показник якості.
Фото: Олег Панас
Анатолій БАБИНСЬКИЙ