Пам’ятки сакральної спадщини не мають бути заручниками корупції у владі, — вважають експерти

Правомірність передачі сакральних об’єктів у власність Церкви та питання їх охорони і порятунку, чи можна уникнути у цій сфері конфлікт Церкви і культури – ці питання обговорювали експерти з охорони пам’яток Сергій Кролевець, голова Всеукраїнської асоціації музеїв, директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника в 1995-2010 роках, та Олександр Бригинець, депутат Київміськради, голова постійної комісії з питань культури і туризму, під час прес-конференції 2 лютого у прес-центрі інформаційно-аналітичного агентства «Главком».

«Релігія – це невід’ємна складова культури та повинна дбати про інтереси держави у культурі», – впевнений Сергій Кролевець.

«Питання передачі та охорони історичних пам’яток має регулювати чітка правова угода між Церквою і державою», – наголосив Олександр Бригинець.

Олександр Бригинець звернув увагу на статус певних історичних, церковних споруд, які повинні охоронятись, а не перебудовуватись. Адже зазвичай новий церковний власник цілком природно потребуватиме розв’язання комунальних питань – опалення, забезпечення житлових умов для ченців, що у таких давніх спорудах призводить до їхньої руйнації. В Європі прийнято в історичному центрі влаштовувати художні майстерні, а не переобладнувати чи перебудовувати для багатіїв. Він наголосив, що монастир – це місце відлюднення і тиші, й влаштовувати його у галасливому центрі абсолютно не відповідає його призначенню. Лавра свого часу лежала поза містом і прихід до неї пішки означав паломництво.

За словами депутата, сьогодні актуальними є два питання: перше — передача релігійним громадам власності та друге — визначення об’єктів, які водночас крім церковного значення є пам’ятками історично-культурної спадщини. Ці два питання має регулювати чітка угода між Церквою і державою щодо догляду та відповідальності. На сьогодні існують такі закони – «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» (стаття 25. – «Вилучення пам'яток історії та культури у підприємств, організацій, установ») та Закон України «Про охорону археологічної спадщини» (стаття 298. – «Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток – об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці»).

О.Бригинець зауважив, що тим часом не було прецедентів притягнення до відповідальності за порушення згідно з цим законом. Наприклад, Національний історично-культурний заповідник Києво-Печерська лавра зараз знаходить у власності міста Києва. Зараз стоїть питання передачі у державну власність або приватизувати. Однак передача об’єкту в державну власність пов’язана з труднощами, а саме — укладенням акту передачі майна із міської у державну власність. Проте зараз вже не існує декотрих пам’яток на території Лаври, зокрема брами входу до нижньої частини та два ківорії й частини Успенського собору. Вони зникли і були замінені новобудовами, які вже не мають статусу пам’ятки і не зареєстровані. Таких об’єктів зараз понад 10 у заповіднику. Списати ці об’єкти з балансу КМДА як таких, що не існують, буде непопулярним рішенням. Окрім того, при розгляді питання передачі пам’яток слід враховувати, що вони становлять частину не лише церковної історії, але й всієї України. Сергій Кролевець додав, що перелік таких об’єктів є надто довгий та був оприлюднений у номері «Пам’ятки України» від 1 січня 2007 року.

На думку Бригинця, не варто порівнювати св. Софію з такими об’єктами, як кафедральний собор у Кельні або Собор Нотр-Дам у Парижі, де регулярно відбуваються богослужіння, оскільки, по-перше, вони значно пізніші та, по-друге, не мають фресок та мозаїк, виконаних складною технікою, а, по-третє, там значно м’якші кліматичні умови. Софія Київська зараз також перебуває у тривожному стані – відбувається відшаровування фресок і мозаїк. Відправа богослужінь у храмі тільки сприятиме процесу руйнації. У Кирилівській церкві, зокрема, навіть паління свічок шкодить розписам. Окрім того варто не забувати, що реставрація та утримання давніх сакральних об’єктів вимагає величезних коштів, яких Церква не має, а також великого кола експертів.

Сергій Кролевець зазначив, що у боротьбі за владу, особливо в передвиборчий період, часто забувають про культурне надбання. Музеї – це духовність країни, а не склади цінних предметів. Щороку перед виборами повстають одні й ті самі питання. Перше – мови, а друге – передачі у власність Церкви майна. Однак це тягне друге питання – церкві якої конфесії? Чи бракує місць культу? Тим часом, за роки незалежності України було передано близько 4 тисяч об’єктів конфесіям. Однак нагальними стали також питання: в якому вони зараз стані, де моніторинг їхнього стану, які покарання передбачені за порушення?

На думку Кролевця, не існує конфлікту між Церквою і культурою. Це хибне протиставлення. Можливо так стоїть питання для підігрівання міжконфесійного конфлікту в справі передачі сакральних об’єктів. Тим часом, Міністерство юстиції не визнало жодну конфесію правонаступницею Церкви, у володіння якої раніше знаходилась Лавра. Відтак як ця конфесія може висловлювати претензію на повернення лаврської святині? В цьому виявляється невігластво в історії релігії, яку депутати не знають. УПЦ (МП) не є жодним чином правонаступницею давнього Київського екзархату Константинопольської Православної Церкви.

Він нагадав, що в часи Незалежності було видано два накази президентів – від 4 березня 1992 року № 125/9, «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» та від 21 березня 2002 року № 279/2002 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання наслідків тоталітарної політики колишнього союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій». Відтак зараз УПЦ (МП) претендує на право власності на Києво-Печерську лавру, що не відповідає ані юридичним, ані історичним чи моральним підставам.

С. Кролевець впевнений, що з метою уникнення міжрелігійного і міжконфесійного конфлікту слід винести питання передачі у церковну власність та їхнього стану на суспільне обговорення із залученням експертів та науковців. Адже слід пам’ятати, що більшість об’єктів зараз є заповідниками і музеями. Він впевнений, що нести відповідальність за ці пам’ятки, навіть якщо вони перебувають у власності Церкви, має держава. Тим часом не було випадків притягнення до відповідальності за чисельні порушення. Хоч існують два органи, які мають регулювати ці питання – Державна служба з питань національної культурної спадщини та Головне управління охорони культурної спадщини КМДА. На його думку, голова останньої Руслан Кухаренко за численні порушення у справі погоджень щодо забудов, які відбувались в обхід чинного законодавства, перебуває у СІЗО. А Микола Кучерук, як начальник Управління охорони та реставрації пам'яток містобудування і Архітектури, також видавав дозволи на скандальні забудови, а зараз він є заступником генерального директора Національного заповідника Києво-Печерська лавра.

Сергій Кролевець наголосив на відсутності інструментів контролю та механізмів виконання чинних законів. Відтак слід змінювати не закони, а їх порушників. На його думку, в сфері охорони пам’яток головною проблемою є корупція, найкращим доказом якої є приклад сучасного вигляду Києва.

Світлини зі сайту Всеукраїнської асоціації музеїв

Катерина НОВІКОВА