“Патерикон” 1635 р. в уніатській літературі XVIII ст.: до проблеми міжконфесійних інтелектуальних зв’язків

“Habent sua fata libelli” (“У книг своя доля” (лат.) – значення цього вислову для сучасного історика важко переоцінити. Зростання уваги до інтелектуальної історії неминуче ставить проблему встановлення кола читання окремих соціальних і конфесійних груп, питання використання ними певних, вже сформованих, ідей у власній літературній творчості. Доля польськомовної редакції Києво-Печерського патерика, здійсненого Сильвестром Косовим і опублікованої в 1635 р., залишається практично недослідженою. Негативний підхід до барокової стилістики та запозичення прийомів католицької агіографії спричинили висновок радянських літературознавців про розмитість і блідість редакції Патерика 1635 р. порівняно із протографом [1]. До сьогодні в історіографії панує думка, що традиція польськомовного Патерика не була тривалою. Так, твердять дослідники, на перший руськомовний друкований Патерик 1661 р. більшою мірою вплинула редакція Тризни [2]. Кількість повних перекладів “Патерикону” визначається як “жалюгідна” [3]. Відмічається також мала кількість друкованих примірників пам’ятки, що пояснюється цілеспрямованим нищенням її тиражу католиками [4]. У нашій розвідці ми спробуємо розглянути проблему рецепції “Патерикону” в уніатському середовищі, для якого польськомовний варіант житій києво-печерських святих мав би бути ближчим і доступнішим саме з огляду на мовну специфіку.

Після Замойського синоду 1720 р. традиційний православний календар в уніатських святцях був суттєво скорочений, однак служби на честь Антонія і Феодосія Печерських залишалися обов’язковими відправами літургійного циклу [5]. Джерелами інформації про печерських преподобних для уніатських авторів могли бути і залишалися тільки пам’ятки руського походження, адже католицька агіографія до XVII ст. подавала дуже скупі відомості про православних святих, плутаючи Феодосія Печерського із Феодосієм Острозьким і приписуючи йому полемічний лист супроти латинян, що виник у XII ст. [6] У зв’язку з цим на початку XVIII ст. перед уніатськими авторами постала нагальна проблема ознайомити західного читача із житіями руських святих, в тому числі печерських отців. Найвідомішою такою спробою стала книга “Specimen Ecclesiae Ruthenicae”, опублікована в Римі в 1733 р. Генеральним прокуратором василіанського ордену Ігнатієм Кульчинським. Кульчинський згадує значну кількість руських святих. Переважну їх більшість становлять власне печерські отці. Загалом він відзначає 17 днів святкування пам’яті печерських святих і подає відповідно 17 житій [7]. При передачі житій печерських старців автор згадує “Патерикон” як джерело для верифікації та розширення поданої ним інформації, однак як основне джерело послуговується Мінеєю львівського друку 1643 р. [8] Такий підхід можемо пояснити тільки особливим ставленням саме до богослужбової літератури як основного джерела руської агіографії, що було задекларовано у передмові до видання [9]. На богослужбову літературу – “спільну” руську традицію, а також на ту інформацію, яку подає “найвідоміший, він же найдавніший історик русинів і сучасник постатей як Антонія, так і Феодосія, письменник монах Нестор”, опирається у своїй розвідці про Печерських чудотворців і невідомий автор історичної розвідки “Щодо істинного василіанського уставу усіх руських монахів”, віднайденої у Ватиканському Таємному архіві [10]. Автор згадує і про існуючі житія преподобним (“acta”), однак текстологічних запозичень з “Патерикону” у цій розвідці ми не простежуємо. Таким чином, Ігнатій Кульчинський та невідомий автор розвідки “Щодо істинного василіанського уставу усіх руських монахів”, безумовно, знали інформацію “Патерикону”, однак при передачі житій києво-печерських старців надавали перевагу оригінальній руській богослужбовій та агіографічній літературі, а не її редакцією, здійсненою Косовим. Такий підхід обумовлений як підходом римських василіан-інтелектуалів “ad fonts”, так і добрим знанням ними руської традиції, яку вони прагнули перекласти латиною і зробити доступною західному читачу.

Принципово іншим був підхід до києво-печерських житій з боку уніатських авторів річпосполитських земель. Зазнаючи зростаючих впливів католицького богослов’я, уніатська інтелектуальна традиція зазнала суттєвої полонізації, яка неминуче позначилася на формуванні кола читання і виборі літературних взірців для наслідування. На сьогодні залишається відкритим питання комплексного дослідження репертуару василіанських бібліотек XVII–XVIII ст. Відомо однак, що у XVIII ст. в монастирських книгозбірнях польськомовні друки значно переважали над кириличними [11]. У зв’язку з цим можемо сміливо припустити факт наявності “Патерикону” серед агіографічних творів у василіанських бібліотеках.

Про добру обізнаність василіан з редакцією Патерика 1635 р. свідчать літературні твори, що продукувалися в орденському середовищі. Докладну оцінку Косову і його “Патерикону” надав, зокрема василіанин Ігнатій Стебельський, який у своїй книзі, присвяченій святим Єфросинії та Параскеві Полоцькій, проаналізував використані джерела інформації. Стебельський на загал ставиться до Косова негативно, вважаючи його активним ворогом Унії і прихильником православного “відступництва”. Говорячи про “Патерикон”, він фактично заперечує авторський внесок Косова, залишаючи за ним тільки переклад і скорочення давньоруських києво-печерських житій, написаних “літописцями” Феодосієм, Симоном, Полікарпом і Нестором. Стосовно тих частин “Патерикону”, авторство яких належить Косову беззаперечно, Стебельський ставиться до їх інформації скептично. Зокрема він критикує вміщену в передмові до “Патерикону” “Повість про п’ятиразове хрещення Русі” як таку, яка тенденційно зображує князя Володимира, оскільки приписує йому антиримські настрої [12]. Заперечуючи редакторське втручання Косова в написанні основної частини “Патерикону” Стебельський автоматично переводить твій у ранг оригінальної пам’ятки давньоруської літератури, а отже – оригінального джерела інформації.

Про добру обізнаність пересічного монаха-василіанина з твором Сильвестра Косова свідчить також вже неодноразово згадуваний нами опис Києво-Печерської лаври, здійснений березвецьким сповідником Мартіном Благановським, який у середині XVIII ст. відвідав Лавру і залишив нам критичний опис побаченого. Інформацію “Патерикону” Благановський вважає авторитетним джерелом, яке цілком заслуговує на довіру. Принаймні що дані, які не узгоджуються або не знаходять підтвердження у творі, є для автора недостовірними [13]. Автор знає і відрізняє польськомовну редакцію Патерика від існуючої руськомовної друкованої версії, однак у більшості випадків посилається саме на варіант Косова. Разом з тим Благановський критикує деякі твердження “Патерикону”, зокрема його прагнення показати печерських отців противниками єдності з Римом. Проблема конфесійних переконань давньоруських святих була особливо болючою для уніатських авторів XVII–XVIII ст. – не перебування печерських отців у єдності з Католицькою Церквою неминуче викликало б заперечення їхньої приналежності до спільноти святих. Окрім того, Благановський піддає сумніву святість усіх старців, чиї тіла зберігаються в печерах, а житія зафіксовані в “Патериконі” [14]. Очевидно, при визначенні пантеону печерських святих Благановський, як і більшість василіанських авторів, керується вже згадуваною роботою Генерального прокуратора ордену І. Кульчинського, який помістив тільки 17 житій печерських старців.

“Патерикон” в уніатському середовищі перекладався з польської на літургійну церковнослов’янську мову. Факт багаторазових перекладів пам’ятки народними мовами яскраво проілюстрував відомий філолог В. Перетц. Він відзначає широке поширення перекладів в рукописах українського і білоруського походження другої половини XVII – початку XVIII ст. [15] На жаль, дослідник не зупинився на проблемі конфесійної атрибуції цих перекладів. На сьогодні ми можемо з впевненістю говорити про уніатське походження двох збірників із зібрання Софійської бібліотеки, які датуються другою половиною XVIII ст. [16] Збірники подають житіє св. Феодосія, яке є фактично дослівним перекладом відповідного уривку з “Патерикону”. В. Перетц провів текстологічне зіставлення обох перекладів з польськомовним оригіналом [17], в результаті якого встановив спорідненість обох списків, притаманну їм “національну окраску”. Скорочення у порівнянні з протографом дослідник пояснює побутовими і політичними факторами, “раціоналізмом” редактора, який прагнув опустити особливо неймовірні чудеса і ті моменти, які могли б вселити у читача негативне уявлення про монахів [18]. Однак пояснення принципів редакторської роботи перекладача є неповними без урахування конфесійного середовища, в якому виникли збірники. Так, саме уніатським походженням перекладу ми можемо пояснити відбір чудес, які увійшли до нової редакції пам’ятки: деякі чудеса були опущені не з огляду на “раціоналізм” редактора, а внаслідок їх незрозумілості для читача західної інтелектуальної орієнтації. Незрозумілими і чужими новому читачеві Речі Посполитої були і пасажі про суперечки святого Феодосія зі світською владою (у Косова ці пасажі були актуальними у зв’язку із політичною ситуацією і становищем Православної Церкви у першій половині XVII ст.). В усьому ж іншому “Патерикон” ідеально підходив для формування агіографічного читання в середовищі Уніатської Церкви, внаслідок чого він і перекладався українською мовою.

Таким чином, редакція Києво-Печерського патерика, здійснена в 1635 р. православним ієрархом Сильвестром Косовим, знайшла живий відгук і апробацію в уніатській літературі XVIII ст. Написаний під впливом барокової стилістики і західних інтелектуальних віянь випускником єзуїтської колегії, “Патерикон” дуже добре відповідав інтелектуальним потребам уніатів, їхнім прагненням поєднати вірність східнохристиянським літургійним традиціям і католицькому богослов’ю.

Примітки

1. Перетц В.Н. Киево-Печерский патерик в польском и украинском переводе // Славянская филология. Сборник статей. – М., 1958. – Т. 3. – С. 175-182.
2. Ольшеская Л.А. Киево-Печерский патерик. Автореферат дисертации… кандидата филолог. наук. – М., 1979. – С. 12.
3. Перетц В.Н. Киево-Печерский патерик… – С. 189.
4. Rogov A. Maciej Stryjkowski i historiografia ukrai?ska 17 wieku // Slavia Orientalis – № 3. – 1965. – S. 315.
5. Хойнацкий А.Ф. Западнорусская церковная Уния в ее богослужении и обрядах. – К., 1871. – С. 35, 416, 432.
6. Thesaurus ecclesiasticae antiquitatis et sacrae ac profanae eruditionis... quae Ioanne Bollando in omnibus voluminibus Acta Sanctorum occurunt. – Venetiis, 1749. – P. 307.
7. Kulczynski I. Specimen Ecclesiae Ruthenicae. – Parisiis, 1859. – P. 1-66.
8. Анфологион, си речь цветослов или трифолог. – Львов, 1643.
9. Kulczynski I. Op. cit. – P. XXVIII-XXIX.
10. Biblioteka Narodowa w Warszawie. Dzia? r?kopisów. – BOZ 827. – Р. 147-173.
11. Pid?ypczak-Majerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie: szko?y i ksi??ki w dzia?alno?ci zakonu. – Warszawa, 1986. – S. 157.
12. Stebelski I. Dwa wielkie ?wiat?a... czyli ?ywoty ss. panienek i matek Ewfrozyny i Parascewii. – Wilno, 1781. – Sine paginatio.
13. Archiwum Pa?stwowe w Lublinie. – Zespó? 95. – Sygn. 1225. – Fol. 35, 40.
14. Archiwum Pa?stwowe w Lublinie. – Zespó? 95. – Sygn. 1225. – Fol. 43-45.
15. Перетц В.Н. Києво-Печерський патерик… – С. 188.
16. ІР НБУВ. – № 278/129 С. – Арк. 162 зв-172; № 583/353 С. – Арк. 533-545.
17. Перетц В.Н. Києво-Печерський патерик… – С. 191-195.
18. Там само. – С. 195-210.

Сінкевич Н.О.

кандидат історичних наук, завідувач сектору Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник