Уже кілька років поспіль у період різдвяних свят Українська Греко-Католицька Церква збирає своїх вірних на Подячну просфору. Цьогоріч – на Богоявлення – у Міжнародному виставковому центрі в Києві, куди з’їхалися церковнослужителі та миряни зі всієї України.
Й не тільки вони. Відколи УГКЦ перебралася до столиці, вона гуртує довкола себе людей різних конфесій. Очевидно, тих притягує її авторитет в минулому і сьогодні, аполітичність, зрештою, репутація обох Блаженніших – Любомира і Святослава.
— Збирати довкола себе різних людей і є роботою Церкви, — говорить дисидент, громадський діяч Євген Сверстюк. – От мене автокефального православного котрий рік сюди запрошують. Таке гуртування дає відчуття приналежності до християнської спільноти, до українського народу... УГКЦ разом із православними Церквами є сильним притягальним центром. Як відомо, українці Церкві довіряють найбільше. Часто вона навіть виконує ту роль, яку би мала виконувати держава. Наприклад, єднає людей, а не розхитує суспільство, як це часом робить держава, ухвалюючи сумнівні закони.
Захід розпочав Глава Української Греко-Католицької Церкви Патріарх Святослав (Шевчук):
— У кожному місці святкування Різдва переживаємо маленький Вифлеєм, де народжується Ісус. Вифлеєм – означає місто хліба. І коли хочемо ділитися нашою різдвяною радістю, ми ділимося благословенним різдвяним хлібом. Бо хліб – символ Христа. Цей Небесний Хліб у час Різдва прийшов до кожного з нас. Тож дякую за можливість саме з вами поділитися тією різдвяною просфорою.
До слова, під час імпрези владика Святослав підходив до кожного – вітався, розпитував про справи, бажав щасливого 2013 року…
Як стає зрозуміло, просфора символізує поширення тієї радості, що, як співається в відомій українській колядці, «Бог Предвічний народився, /Прийшов днесь із небес,/Щоб спасти люд свій весь…» Крім того, для УГКЦ це привід зібрати тих, хто в будь-який спосіб підтримав будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового (звідси й назва – подячна). Власне, будівництво цього духовного центру для греко-католиків України й усього світу триває десятиліття. Уже два роки, як в ньому ведуться богослужіння.
— Залишилося в самому храмі завершити інтер’єр: розпис, мозаїка, іконостас, престол; інсталяцію підлоги, її опалення, зробити освітлення для трансляції літургій on-line, — говорить єпископ-помічник Київської архиєпархії Йосиф (Мілян). – Щодо екстер’єру, то ми розпочали класти бруківку, споруджувати огорожу і садити дерева, квіти… Цьогоріч проголошено всесвітню прощу до Патріаршого собору. Певною мірою, вона організовується для того, щоби наголосити, мовляв, він потребує уваги мирян. Адже Блаженніший Святослав має таку ж позицію, що й мав Блаженніший Любомир – цей храм не може будуватися коштом політиків чи державних структур. Тільки коштом людей.
Під час Подячної просфори також збирали пожертви.
До речі, Блаженніший Любомир (Гузар) не зміг бути на прийнятті, тому звернувся до присутніх з відеозверненням. Зокрема, він зазначив, що Патріарший собор – символ єднання українських греко-католиків в Україні і по цілому світі. І скоро цей духовний центр запрацює, що називається, на повну силу.
Гостей пригощали по-галицьки. Як там співає Тарас Чубай: «Шинки, ковбаси і оселедці/пампушки і вушка, кутя…» Тобто, це було традиційне різдвяне пригощання. Музичним супроводом стали коляди – від гуртів і колективів зі Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини… Виступав також хор Патріаршого собору. Бек-вокал (якщо можна так сказати) звучав в залі – присутні підспівували. Прибули з Галичини і вертепи. Хоч вони і аматорські, проте в аматорстві тих дітей було багато справжності: нестримна радість, жарти і різні викрутаси.... Написано ж: будьте, як діти… Одним словом, прийняття вийшло пишне або як ми любимо казати – панське.
— Я як українець з Швейцарії відчуваю, що епіцентр моє рідної Української Греко-Католицької Церкви – тут, на Лівому березі в Києві, — підсумовує відомий економіст, член Римського клубу Богдан Гаврилишин. – Це дуже добре, що ми зібралися таким ширшим колом. Гарно бавимося і колядуємо. Таким чином переживаємо єдність як церковна спільнота.
Тим часом гості слухали вертеп із Львівщини, де пастушок говорив:
Ми нині охоче від серця співаєм,
Різдвом Христовим ваш дім звеселяєм,
Бажаєм вам всього, чого лише треба,
Щоб вам Господь Бог дав з високого неба.
Очевидно, Різдво Христове переживатимемо в серці ще довший час. На Галичині до Стрітення, що припадає на 15 лютого, вітаються «Христос рождається!». Аж поки не вступимо в інший Господній задум спасіння – Великий піст.