Зображення Царства Небесного, а також храму, престолу, потира як символів заснованої Церкви – це далеко не всі особливості самобутнього тлумачення традиційної іконографії «Зіслання Святого Духа на апостолів» у вірменській художній традиції.
Вірменська назва свята «Пентекосте» походить від грецького слова «п’ятдесят». РІСУ вже розповідала про особливості вшанування празника П’ятидесятниці Вірменською Апостольською Церквою на прикладі парафії Сурб Геворг у Миколаєві. Аби осягнути самобутність вірменського християнства, пропонуємо також розглянути характерні риси іконографії Пентекосте у середньовічній мініатюрі.
Нагадаємо, сюжет «Зіслання Святого Духа» у релігійному живописі сходить до новозаповітної оповіді у книзі Дії святих апостолів (Дії 2: 1-13). Послідовники Христові збираються на спільні молитви у синайській горниці, де раніше відбулася «Таємна вечеря», та очікують здійснення «обітниці Отчої» – охрещення Святим Духом (Дії 1: 4-5).
У празник Шавуот, свято єврейської П’ятидесятниці, під час такого молитовного зібрання раптово зчинився шум з неба та явилися поділені язики «немов би огненні», які осіли по одному на кожному учневі Спасителя. Апостоли сповнилися Святим Духом і почали говорити різними мовами (Дії 2: 1-4). Свідками чудесного дарування Святого Духа стали представники різних народів, що у той час перебували у Єрусалимі. Кожен з них розумів виголошені апостолами слова (Дії 2: 5-11).
Таким чином, для християн П'ятидесятниця стала знаменувати заснування Церкви, утвердження таїнства Священства та початок апостольської місії учнів Спасителя, а також засвідчила рівність всіх людей перед Богом та єдність вірних у Бозі.
З’ясуємо, на чому наголошують вірменські мініатюри свята, розглянувши кілька робіт стародавніх митців.
Як відомо, загальна схема іконографії свята склалася близько VI століття, вона стала основою для візантійського та західного варіантів композиції та збагатилася оригінальними рисами різних художніх традицій.
Прийнято вважати, що найкращі взірці вірменської мініатюри подарувала світу Килікійська школа живопису. Так, мистецьким шедевром, що втілює національний колорит, є мініатюра «Зішестя Святого Духа» Тороса Росліна, уславленого художника та писця, неперевершеного майстра Килікійського вірменського царства. Як повносторінкова ілюстрація вона прикрашає Четвероєвангеліє, яке датується 1262 роком та зберігається у колекції Художнього музею Волтерса у Бостоні, штат Меріленд, США.
Цей манускрипт був виготовлений у патріаршому скрипторії монастиря-фортеці у Ромклі, де понад півтора століття знаходився престол вірменського католікоса та відповідно центр Вірменської Апостольської Церкви. Патріарший скрипторій тривалий час очолював Торос Рослін.
Самобутній творчий стиль майстра, в основі якого здобутки вірменської культури, складався у знайомстві зі східною та західною художніми традиціями. Його твори в тлумаченні християнських образів відрізняються від усталеного візантійського мистецтва реалістичністю, психологізмом та динамічністю. Тому Тороса Росліна нерідко називають предтечею італійського Ренесансу. Британський вчений Девід Ленґ вважав, що мистецтво Т.Росліна можна порівняти з шедеврами італійських митців Джотто і Чімабуе.
Мініатюра «Зішестя Святого Духа» представляє собою трирівневу композицію. У її центрі традиційно півколом розташовані постаті 12 апостолів. Проте у порівнянні з візантійською іконографією, де учні Христові зображуються статичними, вірменський художник змальовує апостолів у стані емоційного піднесення, представляє їх у русі, з виразними жестами.
Сяють золотом не тільки німби апостолів, золотий колір заповнює весь простір сіонської горниці, утворюючи єдність з верхнім ярусом, що символізує горній світ – Царство Небесне. Це золоте тло вказує на Божественну присутність та благодать, яка зійшла на учнів Христа.
Як бачимо, на відміну від візантійського та західного живопису Торос Рослін значну увагу приділяє зображенню Царства Небесного. Так, у верхній частині композиції знаходиться небесний престол, на якому сидить голуб у синій мандорлі, що є символом Святого Духа. Від престолу сходять сині промені з вкрапленнями білого і червоного кольорів, останній нагадує про вогняні язики, що спустилися на учнів Спасителя.
Небесне склепіння окреслене аркою, над якою змальовані два райських птаха – павича, які живляться небесними рослинами. Зазвичай в релігійному живописі куштування птахами плодів символізує належність до Царства Небесного або вічності.
На думку російського мистецтвознавця Ірини Язикової, вірменський художник показав чудо П'ятидесятниці як одкровення про Царство Небесне. «Ця святкова пишність покликана показати, наскільки є дорогоцінним духовний скарб, яким обдарував Господь Церкву через Святого Духа», –зазначає дослідниця. Додамо, що таке бачення прослідковується в роботах й інших митців.
Приміром, на ілюмінації художника Симеона Арчишеци з Євангелія 1305 року, що зберігається у Матенадарані, Інституті стародавніх рукописів у Вірменії, Царство Небесне позначено квітучими кущами троянд та зображенням Христа Пантократора у мандорлі. Нагадаємо, цей іконографічний тип зображення Спасителя виник і є притаманним лише східній християнській традиції.
Оригінально представлене Царство Боже на мініатюрі Євангелія писця Аристакеса, орієнтовно школа Ван, 1475, яке знаходиться у колекції музею Волтерса. Неосяжна краса горнього світу зображена у вигляді орнаменту, утвореного переплетінням різнокольорових арок. Таке бачення, вірогідно, виникло під впливом мусульманської культури.
Повернемося до ілюмінації Тороса Росліна. Її нижню частину займає зображення особливого простору – приміщення під аркою. Тут змальована група людей в історичному одязі, які представляють різні народи. Вище їх голів давньовірменською мовою написано: «парфяни, мидяни, еламіти». Згідно тексту книги Дії святих апостолів, саме ці народи чули проповідь апостолів (Дії 2: 9-10).
За висновками І.Язиковою, серед представників різних народів із золотим німбом над головою, одягнений у дорогі шати, зображений цар Трдат, який проголосив християнство державною релігією Вірменії у 301 році. Поряд з ним стоїть святий Григорій Просвітитель.
Серед зображених вирізняється міфічний собакоподібний персонаж. Як стверджує британський мистецтвознавець Вреж Нерсесян, ця істота, починаю чи з XIII століття, майже завжди присутня у композиції вірменської П'ятидесятниці. Вчений пов’язує його появу у манускриптах з монгольською навалою. Навіть освічені люди минулого уявляли собі монголів як людей з собачими головами. Вважали, що благодаттю Святого Духа апостоли змогли спілкуватися і з цим народом.
Ще одною особливістю вірменської іконографії на противагу візантійській традиції є зображення приміщення під аркою майже завжди освітленим. Наприклад, художник Закарія Гнунеци наповнює нижній простір такими самими різнокольоровими пелюстками, як і помешкання, де знаходяться апостоли. Ймовірно, у такий спосіб митець наголошує, що весь світ осяяний Божою присутністю. Ця мініатюра з Ванського Євангелія 1575 року, що зберігається у Матенадарані.
Богородиця серед апостолів. Традиційно коло апостолів символізує земну Церкву в релігійному живописі Заходу та Сходу. Проте поява образу Богородиці як символу Церкви у вірменській композиції П’ятидесятниці по часу співпадає з формуванням католицької іконографії свята, де Діва Марія також займає центральне місце. Це відбувається у добу італійського Ренесансу, у XIV столітті. Як зазначають дослідники, у давньовізантійських композиціях Богородицю не зображували. У православному іконописі, грецькому та російському, постать Божої Матері вводять в іконографію празника значно пізніше, тільки наприкінці XVI століття.
Нерідко вірменські художники змальовують Богородицю у повний зріст, збільшуючи Її зображення у порівнянні з апостолами. На німб Божої Матері спускається голуб – символ Святого Духа. Наприклад, це робота Симеона Арчишеци, яку ми вже розглянули, та малюнок майстра Церуна з Ахтамарського Євангелія, 1391, Васпураканська школа, що у колекції Матенадарана.
Престол та потир. У вірменській мініатюрі утворення Християнської Церкви може символізувати престол, або престол з потиром. Так побудована композиція на вже знайомій нам мініатюрі Закарія Гнунеци. У центрі художник розмістив церковний престол з чашею для Євхаристії. Найближчі до престолу апостоли з душевним трепетом стоять біля нього навколішки. Усі апостоли своїми жестами скеровують увагу глядача на святиню.
Оригінальну композицію П’ятидесятниці бачимо на верхньому малюнку дводільної мініатюри Саргіса Піцака. Престол, на якому зображений Святий Дух у вигляді голуба, є смисловим центром твору. Біля нього розташовані півколом постаті апостолів. Ця ілюстрація прикрашає Килікійське Євангеліє, виготовлене у Сісі, столиці вірменського царства, у 1336 році.
Храм. У вірменській мініатюрі ідею створення Церкви також може символізувати храм. Наприклад, композиція ілюмінації Аноніма із Сюника, Євангеліє XIV - XV ст., має вертикальний поділ на три частини. У її центрі представлена будівля церкви у вірменському архітектурному стилі. Обабіч розташовані фігури апостолів, які вказують на храм.
Наприкінці зазначимо, що у вірменському варіанті іконографії сюжету «Зішестя Святого Духа на апостолів», який звертається до культурних здобутків західної та східної художніх традицій, в першу чергу, наголошується на заснуванні Християнської Церкви, утвердження якої робить відкритим для людини Царство Небесне. На противагу східнохристиянській традиції вірменська іконографія свята Пентекосте має незмінний атрибут – образ голуба, який символізує Святого Духа.