Семінар «10 ликів сучасної Церкви», що відбувся 18 травня у передмісті Києва Ірпені, недвозначно свідчить про бажання протестантів розуміти спільні точки Церкви та українського суспільства.
Вітражна крапля, що нагадує церковні склепіння і складається з 10 частин — цей символ на рекламних матеріалах семінару, певно, мав нагадати про надзвичайне різноманіття та «простоту у складності», які притаманні сучасній Церкві, навіть поза деномінаційною ознакою.
Організований Асоціацією «Духовне відродження» (АДВ) та інтернет-журналом Ideas4God.com семінар став місцем зустрічі українських богословів та вільнодумців. По-інакшому сказати складно, адже міжконфесійний склад та іноді нетривіальні теми (приміром, стосовно месіанських церков або конфесійного лобізму інтересів) натякали на бажання учасників не тільки розуміти особливі моменти церковного життя, але й спілкуватись простою мовою та не замовляти для цього стадіон або конференц-залу.
Ідея використовувати сучасні формати коротких доповідей, властиві конференціям на кшталт TedEx або PechaKucha, виявилась вдалою. Цікаво й те, що організатори відмовились від розділення спікерів на «хедлайнерів» і тих, кого ще потрібно «розкручувати». Тож для багатьох людей такі імена, як Костянтин Тетерятніков, Юрій Ліфансе, Євген Шаталов або Деніс Кондюк, – поза межами України майже невідомі. Але складно не помітити, що це, говорячи мовою спорту, «олімпійський резерв», який завжди готовий замінити тих, хто втрачає інтерес до богослов’я або церковно-суспільних взаємин.
Починаючи першим, Юрій Ліфансе, голова спільноти святого Егідія, розповів про важливий для сьогоднішній України вимір Церкви – її благодійність. «В нас немає програми вести людей у церкву. Ми йдемо та допомагаємо, а не купуємо людей», – сказав він не розуміючи, що, на відміну від його, заснованої у 1968 році організації, для багатьох протестантів благодійність – це інструмент євангелізації. Або прозелітизму, як кажуть їхні «конкуренти».
Кожному спікеру відводилось 20 хвилин на доповідь. Обговорення – 10 хвилин, і цей формат виявився легким для сприйняття і дозволив семінару не перетворитись на щорічні звітні конференції, які надовго відбивають бажання відвідувати конференції як такі.
Ще більше суперечок викликала доповідь Ігоря Рогового, єпископа церков «Дім милосердя» та магістра соціології і політології, стосовно месіанського характеру Церкви. Як поєднати юдейський характер новозаповітніх текстів, незважаючи на цілком не-юдейську сучасну культуру? Роговий запропонував свій варіант, після чого віддав дообідню естафетну паличку Костянтину Тетерятнікову (доповідь «Церква як спільнота учнів»), Анатолієві Денисенку («Теологія звільнення та церква свободи») й Сергієві Климовича («Конфесіональний лобізм як майбутнє стосунків держави та Церкви»).
Після доволі стислого огляду політичних, благодійних та освітніх аспектів українських церковних інституцій учасники вирішили обговорити й інші виміри. Микола Малуха, головний редактор інтернет-журналу Ideas4God, сперечався з присутніми стосовно невдачі сучасної протестантської місіології і підкреслив, що вже пройшли часи, коли «собівартість каяття» (його власний термін) дорівнювала пачці продуктів харчування або гуманітарній допомозі. Доповіді ж колишніх колег по Київському християнському університету Дениса Кондюка і Євгена Шаталова (зараз працюють в Українській євангельській теологічній семінарії та Співдружності студентів-християн відповідно) були присвячені Церкві у контексті субкультур і пост модернової філософії.
Наприкінці зустрічі організатори підкреслили, що мають намір робити низку аналогічних заходів, для яких «10 ликів…» є тільки початком. Доволі симптоматично, що українські протестанти починають створювати невеликі (і, за історією, нетрадиційні за формою ) інтелектуальні середовища для обговорення проблем, які з легкістю можна протиставити моді на великі та шумні зібрання.