Підносячи релігієзнавчу науку до нових обріїв
Методологія, тематичний спектр, форми популяризації релігієзнавчої науки в сучасній Україні дуже потребують новаторських підходів, інтенсифікації дослідження мало розроблених тем, комплексного впровадження у фаховий обіг кращих надбань світової релігієзнавчої думки, заохочення творчого пошуку молодих науковців, формування широкої мережі наукових зв’язків та систематичного інформування наукової спільноти й усіх зацікавлених про провідні напрацювання в галузі теоретичних і прикладних знань про релігію. Саме в руслі цих актуальних запитів перебуває редакція щорічника «Релігієзнавчі нариси», який виходить друком завдяки зусиллям згуртованого колективу активістів МГО «Молодіжна асоціація релігієзнавців». Наприкінці 2015 р. побачив світ уже 5-й номер цього справді корисного наукового вісника, потреба в якому визначена самою логікою оптимізації релігієзнавчих студій.
Найперше, що впадає в око одразу при розгляді «ЗМІСТУ» цього номера журналу, – послідовна настанова редколегії на висвітлення справді проблемних, мало розроблених ліній й аспектів релігієзнавчої науки, зорієнтованість на науковий діалог та заохочення полемічного духу в осмисленні порушуваних питань.
Номер журналу структуровано 11 підрозділами, в яких логічно узгоджуються і взаємно доповнюються теоретико-методологічні, емпірично-прикладні та інформативні блоки, до підготовки яких долучилися автори з доволі розгалуженою «географією» представництва (крім українських дослідників, авторами чи перекладачами матеріалів є також представники наукових інституцій Чехії, Норвегії, Росії, Фінляндії, Великої Британії).
Передусім варто віддати належне редколегії журналу з огляду на виявлену нею данину пам'яті й визнання наукового доробку, а передусім –особистості одного з найталановитіших українських молодих релігієзнавців Наталії Гаврілової (1981-2013), яка трагічно загинула 21 січня 2013 р. Вражає масштаб зробленого дослідницею впродовж короткого часу наукової біографії, широчінь тематичної палітри її фахових зацікавлень, а водночас – її людяність і щирість, про яку теплим словом з глибоким сумом згадує її друг та колега, головний редактор часопису Олег Кисельов. Безперечно, сприятиме популяризації наукового доробку Н. Гаврілової наведена повна бібліографія її праць, а також одна з її статей про новітні методологічні засади вивчення релігійності. Ця стаття, до речі, вперше була опублікована 2008 р. в «Науковому віснику Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича» (серія Філософія). У Чернівецькому університеті, як, переконаний, і в усіх інших колективах, з якими співпрацювала Наталія Гаврілова, завжди згадуємо її людську щирість та захоплюємося науковою сумлінністю й відданістю справі піднесення українського релігієзнавства на нові щаблі розвитку.
Наталія Гаврілова була одним із тих українських науковців, що чітко розуміли важливість перебування вітчизняних досліджень у передових тенденціях світової науки (про це свідчать факти її активної участі в міжнародних наукових заходах у цілому ряді країн). Тож закономірно, що й однодумці Наталії з редколегії журналу чітко усвідомлюють: для відносно молодої української релігієзнавчої науки та її творців вельми цінним є актуальний досвід розвитку відповідних студій в інших країнах, зокрема, й таких, історичні реалії та соціальна структура яких має аналогічні з Україною риси.
Тому розміщена в журналі стаття чеського професора Томаша Бубіка про сучасні тенденції розвитку релігієзнавства в Чехії робить вдалий внесок у розв’язання цих завдань. Автор осмислює проблеми, з якими стикалося і стикається чеське релігієзнавство в постсоціалістичний період, аналізує співвідношення в його методологічних стратегіях традиційних та інноваційних тенденцій, приділяє істотну увагу питанням демаркації в чеських фахових дискурсах теологічних і власне релігієзнавчих підходів. Саме цей досвід (з його як здобутками, так і суперечностями) може бути особливо корисним і показовим в теперішніх українських реаліях еволюції гуманітарних наук. Адже в Україні нині назріла істотна потреба переосмислення акцентів самоідентифікації релігієзнавства і теології в умовах, коли теологія набуває статусу гуманітарної спеціальності зі світським характером ліцензування, що, з одного боку, відкриває нові горизонти для міждисциплінарних досліджень та освітніх проектів, але з іншого, – ставить фахове наукове й освітнє середовище перед цілим рядом проблем та викликів, які потребують осмислення й віднайдення стратегій їх ефективного розв’язання. Чеський досвід (де теологія вже тривалий час функціонує в структурі університетської науки та освіти), з огляду на це, безперечно надасть орієнтири для уникнення гострих кутів спільного розвитку цих двох наукових галузей, дотичних до релігії, а його осмислення забезпечить один з імпульсів синергії дослідницьких зусиль релігієзнавства і теології. Принаймні у тих сферах пізнання й соціального застосування гуманітаристики, де ці зусилля реально можливі та здатні бути результативними. Прикметно, що автор статті актуалізує й ілюструє фактами залученість чеського релігієзнавства у світове фахове середовище, демонструє збалансованість в ньому різних дисциплінарних галузей та наявність інтересу дослідників до різних релігійних традицій. Додає функціональності та інформативності дослідженню Т.Бубіка згадка цілої низки персоналій, конкретних наукових форумів, інституційних організацій чеських релігієзнавців, що може, поза сумнівом, сприяти потенційним науковим зв’язкам українських дослідників із чеськими колегами. Цю ж функцію виконує й наведений автором доволі розлогий перелік чеських публікацій з актуальних проблем методологічного самовизначення сучасного релігієзнавства.
Культивування редколегією полемічного підходу в дії засвідчується розміщеною в журналі статтею Дениса Шестопальця «Постмодернізм і академічне вивчення релігії». Журнал надає майданчик апробації своїх ідей двом авторам, адже згадана стаття є викладом міркувань, котрі Д.Шестопалець розгортає як своєрідну реакцію на ключові тези статті Ольги Мухи, презентовані в одному з попередніх чисел «Релігієзнавчих нарисів» (№3, 2012 р.). Стаття Д.Шестопальця у свою чергу супроводжується коментарями О.Мухи. Обрана редколегією форма є досить продуктивною, адже висвітлює проблему рельєфно, поліфонічно, а також перекидає своєрідний місток між теперішнім і попередніми проблемно-тематичними лініями журналу, що зумовлює комплексність концентрації уваги читача, а отже, його більшу включеність у зміст аналізованих проблем. Дискусійний характер діалогу Д.Шестопльця й О.Мухи поєднується з науковою коректністю обговорення, орієнтацією на аргументованість кожного твердження, володінням широкою обізнаністю з масивом актуальних наукових розробок в межах предмета полеміки, посиланням кожного з учасників дискусії також і на власний, опублікований у фахових виданнях, досвід обмірковування актуальних проблем застосування постмодерністських дослідницьких процедур до релігієзнавчих студій. Коректність наукової дискусії та її перебування на теренах провідної для світового релігієзнавства проблематики свідчить про потенціал журналу як видання, яке може бути конкурентним не лише щодо українських, а й європейських та світових видань такого спрямування.
В руслі окреслених тенденцій професійної сумлінності перебувають і статті Ксенії Колтунової «Критики та опікуни: до дискусії про становище релігієзнавця в суспільстві» та Євгена Пілецького «Релігієзнавчий аспект концепції «природного формування когнітивного автоматизму» Роберта МакКолі». Зокрема, дослідження К.Колтунової може дати належний рефлексивний матеріал для переосмислення соціальної значущості результатів і форм професійної активності релігієзнавця на матеріалі американського досвіду участі релігієзнавців у публічних ініціативах. Узагальнення відповідних рекомендацій може надати як ідейні орієнтири, так і тактики практичної реалізації продуктивної експертної ролі релігієзнавців для роботи ЗМІ, які висвітлюють релігійну чи довколарелігійну проблематику, закладів освіти, органів влади та структур громадянського суспільства, що кооперують з релігійними спільнотами, тощо.
Спеціальним методологічним та евристичним аспектам когнітивного релігієзнавства присвячена стаття Євгена Пілецького. Це дослідження має міждисциплінарний характер і дає цікавий синтез релігієзнавства, епістемології, кібернетики, психології в руслі осмислення концепції американського релігієзнавція Р. МакКолі.
Важливо, що в даному номері «Релігієзнавчих нарисів» знайшли місце для відображення й проблеми атеїзму. В багатьох сучасних українських публікаціях атеїзм розглядається спрощено й вульгаризовано (з огляду, зокрема, на резонансно деструктивну соціально-культурну роль войовничої практики боротьби з релігією в часи СРСР). А втім, очевидно, що феномен атеїзму є набагато ширшим, рельєфнішим, не позбавленим у своїх гуманістичних формах людинотворчого потенціалу. Тож осмислення тих чи інших аспектів атеїстичного смислотворення є цілком виправданим тематичним тереном релігієзнавства. Відповідно автор статті Ілля Ягієв залучає в контекст розгляду актуальні психологічні параметри дослідження атеїзму. Автор слушно підкреслює, що розуміння психологічної нюансовості як релігійності, так і атеїстичної переконаності може мати конструктивний методолого-методичний потенціал при оптимізації розробки соціологічних опитувальників для надання результатам соцопитувань ще більшої достовірності.
Інформативною в палітрі досліджень, представлених на сторінках журналу, є й стаття Тетяни Крихтової, присвячена збалансуванню соціологічних і антропологічних параметрів дослідження неохаризматичних церков (на прикладі груп п’ятдесятницької церкви «Слово життя»). Цікавими є запропоновані авторкою не лише теоретичні висновки, а й застосовані практичні методики та прийоми об’єктивації інформації, отримуваної в процесі живого контакту з вірянами під час богослужінь або комунікативних практик в межах громади.
Дуже потрібними, як відомо, є переклади українською мовою актуальних наукових праць світових дослідників. В руслі цього традиція розміщення в кожному номері часопису кількох нових, зроблених спеціально на замовлення редакції, перекладів – надзвичайно схвальна. У теперішньому числі «Релігієзнавчих студій» читач має змогу ознайомитися українською мовою із працею британського науковця Маріо фон дер Рура «Трансцендування світу: Вітгенштайн, Бог та невимовне» (переклад Юрія Козіка, редагування перекладу Миколи Симчича). Також рубрика знайомить із російським перекладом статті Гарві Вайтгауса «Когнітивна еволюція і релігія; пізнання й релігійна еволюція» (перекладач Євген Пілецький, редактор перекладу Олександр Сарапін). До речі, показником респектабельності та етичної сумлінності редколегії журналу є вказівка на законне отримання прав на переклад та публікацію згаданих матеріалів західних авторів.
В руслі популяризації новітніх релігієзнавчих розробок та активізації фахової дискусії рубрика «Новинки літератури» надає майданчик для цілого ряду рецензентів новітніх наукових праць. Зокрема, Михайло Черенков знайомить із основними ідеями книги Ірини Хромець, присвяченої антропології К.Ранера; Олег Кисельов аналізує соціологічно-релігієзнавчу працю І.Забаєва про категорії господарської етики сучасного російського православ’я; Антон Лещинський здійснює проблемно-тематичний огляд білоруського часопису «Сектоведение»; також наводяться рецензії В’ячеслава Агєєва щодо збірки матеріалів Круглого столу з проблем традиційної ведичної культури (Донецьк, 2012) і Юлії Корнійчук стосовно книги Антуана Аржаковського, присвяченої перспективам очікуваного Всеправославного собору.
Окрема рубрика аналізованого номера «Релігієзнавчих нарисів» віддає шану доробкові трьох провідних осередків української гуманітарної науки та освіти – з нагоди їхніх ювілеїв. Вшановуються кафедра релігієзнавства КНУ імені Тараса Шевченка (55-річний ювілей), кафедра культурології НПУ імені М.П. Драгоманова (50-річчя) та Молодіжна асоціація релігієзнавців (10-ліття). Зі змісту й духу відповідних дописів цілком очевидно: це не лише і не стільки данина гучним датам, а віддання належного цілій плеяді ентузіастів, які з року в рік, з десятиліття в десятиліття творять та вдосконалюють студії в галузі пізнання культури, світогляду, релігії, людини. Живої й людяної інтонації додають наведені віршовані рядки Олександра Пасічника, подаровані його рідній кафедрі релігієзнавства КНУ імені Тараса Шевченка: «Неначе фабрика ідей, / Які живуть в науки стінах. / Їх бережуть при всяких змінах / Працівники як паладини, /Що проникають в суті глибші…»
Особливої інформативно-прикладної цінності додають змістові журналу бібліографія українського релігієзнавства за період 2011-2013 рр., а також перелік усіх дисертацій, дотичних до релігієзнавчої проблематики, захищених упродовж 2012-2013 рр. Прикметно: упорядниця переліку дисертацій Ірина Фенно провела копітку роботу й зібрала інформацію про дисертації не тільки власне зі спеціальності «релігієзнавство» (і традиційних для неї філософського, історичного й соціологічного напрямів), але також із цілої низки інших спеціальностей (мистецтвознавчого, культурологічного, філологічного, юридичного, психологічного, педагогічного, архітектурного напрямів), що в тих чи інших аспектах мають вихід на проблеми, пов’язані з феноменом релігії. Слід підкреслити: аналогічні бібліографічні довідки та переліки дисертацій (за інші періоди часу) наявні і в усіх попередніх номерах «Релігієзнавчих нарисів».
Звичайно, було б дуже добре, якби надалі більша питома вага українських авторів журналу докладали зусиль для ще більшого піднесення престижу в науковій сфері української мови і публікували свої матеріали саме нею (в даному номері лише деякі статті українських авторів є україномовними, значна ж частина науковців, що представляють Україну, написали свої статті російською).
Узагальнюючи, наголосимо на доволі раціональній, компетентній редакційній політиці журналу, очолюваного кандидатом філософських наук, вченим секретарем Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України та одним з провідних активістів МАР Олегом Кисельовим. Згуртований у редколегії колектив однодумців (що представляють Україну, Польщу, Данію, США, Велику Британію, Росію) усвідомлює актуальні пріоритети світової науки про релігію, реалізує сумлінний і якісний підхід до наукового редагування публікованих матеріалів. Журналові вдається уникати доволі поширеного серед інших українських релігієзнавчих видань «християноцентричного» чи вузько історичного тематичного ухилу. Не ставлячи під сумнів світову значущість християнської релігії та її історії, фаховий дискурс все ж повинен об’єктивно та збалансовано висвітлювати й специфіку буття інших релігій світу, а також віддавати належне проблемам дисциплінарної структури релігієзнавства, філософії релігії, новітнім методологічним стратегіям пізнання релігії та їх евристичному потенціалові. Усі ці аспекти враховуються редакційною колегією «Релігієзнавчих нарисів», що дає підстави вбачати надійну базу для подальшого розвитку і вдосконалення цього справді потрібного наукового часопису. Можна побажати журналові переростання із формату щорічника у формат частішої регулярності виходу. Крім того, на наш погляд, якість і проблемна палітра досліджень видання робить його цілком вартим бути в перспективі внесеним у міжнародні наукометричні бази даних.
Отже, поза сумнівом, цей та всі інші номери «Релігієзнавчих нарисів», безперечно, заслуговують на те, аби поповнити бібліотеки всіх тих, хто фахово або на аматорському рівні цікавиться проблемами релігієзнавства, філософії, культурології, соціології, антропології тощо. І головне, що зміст журналу справді сприяє розширенню пізнавальних горизонтів і є реальним свідченням якісного вдосконалення молодої української гуманітарної науки.
Олександр Бродецький,
кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
