Ми повинні так бажати миру, щоб про нього співала наша душа. Бажання миру досягає максимуму не в політичних промовах, але в молитовних піснях. Біблійні псалми - саме такі. Серед війн, лиха, зрад псалмоспівці шукають миру, моляться і співають про нього.

«Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні, хто любить тебе! Нехай буде мир у твоїх передмур’ях, безпека в палатах твоїх! Заради братів моїх і друзів моїх я буду казати: «Мир тобі!». Заради дому Господа, Бога нашого, я буду шукати для тебе добра!» (Пс. 121).

Київ називають “другим Єрусалимом”. Мені подобається це порівняння, мені подобається жити в Єрусалимі, якщо не в першому, то хоча б у другому. Але при цьому я не думаю, що Київ - єдине місто, що заслуговує на подібність з Єрусалимом. Кожне місто може бути Єрусалимом, якщо буде шукати Божого Шалому. І кожне місто може виявитися Содомом, якщо про Бога забуде. Кожне українське місто може повторити долю Содома і Гоморри, Донецька і Луганська.

Але якщо ми будемо жити по-Божому, то знайдемо мир і процвітання. Тоді Київ може стати Єрусалимом, бо в ньому буде той же Бог і той же мир. Тоді Єрусалимом може стати навіть Донецьк.

Але поки ми не там - в мирному майбутньому Божого Царства, а тут - серед войовничих, спраглих крові сусідів; серед безсовісних зрадників і підступних інтриганів. І ми стогнемо разом з псалмоспівцем:

«Горе мені, що я перебуваю у Мешеха, живу із шатрами Кедару. Довго душа моя перебувала собі разом з тими, хто ненавидить мир. Я за мир, та коли говорю, то вони - до війни »(Пс. 119: 5-7). Якщо ви не знаєте, за однією з версій (як би не виглядала вона екзотичною, у свій час її серйозно розглядали Татіщєв та Ломоносов) сини Мешеха – пращури московитів. Але я про інше.

У чому тут справжня біда? У тому, що ми, будучи самі мирними, але живучи серед людей агресивних, заражаємося війною, її риторикою, духом, цінностями.

Нам важливо залишатися іншими, «блаженними». «Сини віку цього» домагаються своїх цілей війною, насильством, обманом. Але ми хочемо бути іншими, хочемо бути «синами Божими». Адже ми пам'ятаємо слова Христа: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матв. 5: 9). А потім Христос додає: «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне». І це теж важливо - ми повинні бути готовими відправитися у вигнання, мандрувати Христа ради. Тисячі мирних прочан можуть зробити більше, ніж армії безпринципних найманців.

П'ятдесят років тому сотні тисяч таких паломників збиралися з усієї Америки, щоб слухати пастора Мартіна Лютера Кінга. Вони могли взяти в руки зброю і помститися своїм кривдникам, взяти владу і суд в свої руки. Але пастор Кінг говорив про інше. У своїй знаменитій промові «Маю мрію» він звертався не до влади, але до народу; не до ворогів, але до друзів: «Давайте не будемо прагнути втамувати нашу спрагу волі, напиваючись з чаші гіркоти і ненависті. Ми повинні завжди вести нашу боротьбу з благородних позицій гідності і дисципліни. Ми не повинні дозволити, щоб наш творчий протест виродився у фізичне насильство. Ми повинні прагнути досягти величних висот, відповідаючи на фізичну силу силою духу".

Ми хочемо жити в Єрусалимі, місті миру. Ми не вони. Якщо ми будемо жити війною, ми зможемо захопити навіть Вавилон, але тоді ми самі станемо Вавилоном. Ми можемо зруйнувати Кремль, але тоді його пекельні зірки будуть тріумфувати в наших серцях і умах.

Ні, нехай Київ буде Єрусалимом. Нехай Бог Єрусалиму буде Богом Києва. Так будемо миротворцями, так будемо синами Божими. Ми не загарбники, не судді і не кати, ми всього лише паломники. Ми шукаємо Бога і Його миру. І цей мир ми несемо іншим домівкам і містам, слідуючи велінню Христа: "Входячи в дім, вітайте його, кажучи:" Мир дому цьому! "(Матв. 10:12).

Де ми зараз? Ми йдемо в Єрусалим, ми хочемо стати Єрусалимом, але поки ми не там, поки ми швидше в Римі - в світі язичницьких імперій. І навіть тут нас знаходить благодатне апостольське слово: "Всім хто знаходиться в Римі, улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа" (Рим. 1: 7).

Де б ми не були, мир Божий хай буде з нами, супроводжуючи в наших мандрах, боріннях і працях; допомагаючи вижити в екзилі і звільняючи з полону; рятуючи з нестерпних ситуацій і відкриваючи нову перспективу, перспективу Шалому.