“Побачити священне у буденному”: у Львові експонують унікальну фотовиставку про обличчя і молитву Єрусалиму

Культурною дипломатією назвав на відкритті цю виставку директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць. Він звернув увагу, що на гербі Єрусалима, як і на гербі Львова, — лев. “Львів, як і Єрусалим, теж місто багатьох релігій”, — зазначив він та наголосив, що у музеї з радістю відгукнулися на пропозицію представити цю виставку в музеї, тому що співзвучність тематики виставки і діяльності музею є дуже високою.

“Професіоналізм майстра, фотографа Дмитра Брікмана і його відкритість, те, як він показує місто багатьох релігій і насамперед його людей, — зачаровує, зближує і посилає нам сигнал добра, миру і солідарності”, — ділиться враженнями Орест Малиць.

“Дмитро Брікман — чудовий митець і мій хороший друг, він має унікальне вміння побачити священне у буденному і прекрасне у повсякденному. Він — талановитий художник і уважний спостерігач, — сказав на презентації виставки Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні Міхаель Бродський. — Коли ми із ним відкривали цю виставку в Києві до війни, я говорив, здебільшого, про Єрусалим. Про місто — серце нашої держави, місто — колиску нашої цивілізації, яке на середньовічних картах зображали у самому центрі населеного світу. Про місто, святе для трьох релігій, куди йдуть паломницькі шляхи, яке є точкою відліку, місцем душевного прагнення, уособленням надії. Місто, про яке сказано у книзі Псалмів: Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя! Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!...

Але сьогодні, коли ми відкриваємо цю виставку тут у Львові, коли вже рік триває війна в Ізраїлі і третій рік — в Україні, я дивлюсь на фотопортрети людей, що моляться, я думаю ще й про інше: колись, під час Другої світової, британський капелан Вільям Каммінс сказав, що під час війни не буває атеїстів. І дивлячись на ці фотопортрети, я думаю про те, що і тут в Україні, і у нас в Ізраїлі, люди, промовляючи слова молитви, просять, зрештою, одне й те саме: щоб наші воїни вистояли і вижили, щоб полонені і заручники, захоплені нашими ворогами, повернулися додому, щоб наші близькі, наші сім'ї і діти були у безпеці, щоб коли чуєш у слухавці "абонент тимчасово недоступний", бути певним, що у того, кому ти дзвониш, просто розрядився телефон, щоб забути, як виє сирена. Щоб наші онуки питали нас: ви правда спали в укритті? І не вірили— Не може бути! Сплять завжди тільки вдома. Щоб бачити у небі білі розчерки літаків— і не звертати на них увагу, буденна річ — хтось летить у відпустку. Щоб створюючи культурну подію, не думати: чи це на часі, чи це доречно? Щоб радість, щастя, краса знов стали завжди доречними, завжди на часі. Бажаю нам всім, щоб наші молитви були почуті. Бажаю миру і злагоди нашим народам!”, — звернувся пан Посол.

Начальник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький також закцентував увагу на спільне історичне минуле українського та єврейського народів, про що свідчить велика кількість синагог та цвинтарів-кіркутів на українській землі, а також пам’ять про людей — Станіслава Лема, Бруно Шульца та багатьох інших.

“І нам потрібно, тримаючись своєї історії, будувати нові відносини у сучасному світі. На жаль, й Ізраїль, і Україна зараз у війні. І агресор той самий — в когось Росія, в когось Іран — але це той самий агресор. І наше завдання вистояти”.

За його словами, він йшов на виставку, сподіваючись побачити Єрусалим. “Але я побачив людей, їхні очі, душі. Треба навчитися навіть під час війни бачити людину, цінності, людську гідність, свободу, допомагати один одному, відчувати людську душу. Напевно це і є основою людяності, основою нашої перемоги. І так би хотілося, щоби вона настала чим швидше”, — сказав М.Козицький.

Як розповідають організатори виставки, Дмитро Брікман – ізраїльський фотохудожник, журналіст, автор і ведучий телепрограм. Він автор фотоальбому «Єрусалим — не просто місто» і книги «Фотографія. Побачити побачене». До фотографії пан Брікман прийшов у достатньо зрілому віці: потрапив до Єрусалиму і зрозумів, що побачене треба якимось чином сформулювати й усвідомити. Інструментом усвідомлення став фотоапарат. Презентована виставка — це саме Єрусалим очима фотожурналіста.

Сам автор не зміг бути на презентації виставки, а тому звернувся до присутніх, записавши відео, в якому і представив своє творіння.

“Кожному Єрусалим відкривається по-своєму. Комусь не пощастить, і він просто побачить галасливі криві вулички, обшарпані стіни будинків та опалене сонцем каміння. Інший, оглянувши за пару днів всі туристичні принади, поставить подумки позначку «я тут був» — і вирушить далі. Хтось увійде у це місто, будучи цілком певним, що саме він знає істину. Зайде, гордовито задерши голову, не помічаючи нічого навкруги. Скоріше за все, йому також не пощастить. Не можна сюди так входити. Не можна рухатися від точки до точки, від куполу до куполу, найкоротшими шляхами. Тут взагалі немає прямих шляхів, — описує свою виставку Дмитро Брікман. – Виставка це спроба зупинитися й осмислити те, повз що проходиш, не звертаючи уваги. Зазирнути в очі людям, з якими доля звела на мить. Почути тишу східного базару. Усвідомити ту саму точку, де закінчується релігія і починається віра. Це — спроба доторкнутися до Міста, яке є значно більшим, ніж просто місто”.

Таким чином автор запрошує відвідувача виставки не просто розглядати фотографії, а саме читати їх. Адже за кожною з них стоїть людська доля. Навіть за тими, на яких немає людей.

Експозицію виставки склали портрети, жанрові знімки, міські пейзажі, репортажні фотографії. “Хоча такий розподіл на жанри є дуже умовним. Це загадкове місто не любить класифікацій. Воно їх все одно перемішає і розставить по-своєму”, — запевняють організатори виставки і пропонують побачити більше робіт Дмитра Брікмана на сайті www.dimabrickman.com.

На завершення офіційної програми ведуча презентації Світлана Тяпіна, помічник з питань культури Посольства Ізраїлю в Україні, розповіла, що за мотивами виставки Дмитро Брікман створив фотофільм, або, як він його називає – фотопереклад «Молитва Єрусалима».

“Тисячоліттями приходять до Єрусалима люди. Приходять для того, щоб прямо і без посередників звернутися до найвищої інстанції. Вони підводять очі до неба, або опускають їх до землі, або дивляться на вогонь чи на прадавні камені Стіни і промовляють слова. Слова молитви, — починає автор розповідь у фільмі і відразу запрошує глядачів уявити собі ситуацію. — Те, що ви зараз почуєте та побачите, швидше за все, ніколи не станеться. Я просто уявив собі, що одного дня ці люди: різних національностей, релігій та конфесій, після того, як пройдуть крізь браму старого міського муру, не розійдуться відразу кожен до своєї святині, а зберуться десь в одному місці. Зберуться для того, щоб творити спільну молитву, складену зі слів різних молитов трьох основних релігій цього міста: юдаїзму, християнства та ісламу. Звісно, кожен буде робити це відповідно до своїх звичаїв та традицій. Але разом. Поруч. І ніхто нікому при цьому не заважатиме”.

І далі починається саме молитва, молитва Єрусалима, яка складається з молитов юдеїв, християн та мусульман.

… Бог наш і Бог батьків наших, нехай дійде до тебе молитва наша, почуй благання наше. Не настільки ми зухвалі і уперті, щоб промовити перед Тобою, Господь, Бог наш і Бог батьків наших: «Ми праведні, ми не грішили». Ні, грішили і ми і батьки наші.

Господи, дай мені у душевному спокої зустріти все, що принесе із собою наступний день. Дай мені цілком і повністю віддатися волі Твоїй Святій.

У кожен час цього дня у всьому настанови і підтримай мене.

Яку б звістку не отримав я протягом дня, навчи мене прийняти її зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все воля Твоя Свята.

У всіх моїх словах і справах керуй моїми думками і почуттями.

У всіх непередбачуваних випадках не дай мені забути, що все послано Тобою.

Навчи мене прямо і розумно діяти із кожним членом сім’ї моєї, нікого не бентежачи і не засмучуючи.

Господи, дай мені силу перенести втому наступного дня і всі події протягом дня.

Керуй моєю волею і навчи мене молитися, вірити, сподіватися і терпіти, пробачати і любити.

Дай мені, Господи, бути знаряддям Твого миру, щоб я приносив любов тим, хто ненавидить, прощення тим, хто ображає, примирення тим, хто ворогує, віру тим, хто сумнівається, надію тим, хто зневірився, радість тим, хто засмучений, щоб я приносив світло у темряву. Дай мені, Господи, розраджувати, а не чекати на розраду, розуміти, а не чекати на розуміння, любити, а не чекати на любов, адже хто дає – той здобуває, хто пробачає – буде пробачений, хто вмирає — воскресає для життя вічного…

Запрошуємо до перегляду самого фільму і молитви в цілому.