«Поцілунок Іуди»: побачити й усвідомити

В Україні прецедент: вкрадену й понівечену картину, яка оцінюється в 100 мільйонів доларів, не лише розшукали й повернули, а ще й відреставрували на найвищому рівні. І після 18 років поневірянь та очікувань вона нарешті у січні цього року отримала дозвіл на показ.

Сьогодні у музеї «Будинок митрополита», що входить у Національний заповідник «Софія Київська», триває виставка цієї однієї картини. Це полотно відомого італійського живописця Мікеланджело Мерізі да Караваджо «Поцілунок Іуди», що відома також як «Взяття Христа під варту». Талантом митця створений «кінофільм в одному кадрі», який можна розглядати й осмислювати годинами – в час передвеликоднього посту, коли готуємося до найбільшої події християнського світу, яку щороку проживаємо як свою особисту. Пропонуємо читачам історію картини та її порятунку.

У світлі ліхтаря

На полотні Караваджо – відомий і часто змальовуваний художниками євангельський сюжет – арешт Христа римськими «жандармами» після Юдиного цілунку. Одним з перших цю сцену зобразив Джотто на фресці в капелі Скровеньї у Падуї. Далі багато художників бралися за цю тему, в часи, коли живопис був «Біблією для неписьменних». Проте Караваджо вдалося передати те, що раніше нікому не вдавалося. «Караваджо зображує одночасно декілька послідовних подій, ніби стискаючи їх в одну блискавичну мить, — пояснюють теоретики мистецтва. – Низка прийомів, застосованих Караваджо, схожа на ті, що використовує сучасне кіно. Вони змушують вірити в реальність подій, створюють ілюзію присутності та посилюють трагічну неминучість того, що відбувається». Так, спалах світла вихоплює з темряви лик Христа, на якому прочитується і жаль, і сум, і відстороненість. Ліворуч юнак тікає в паніці. У центрі до Христа тягнеться губами й пальцями Юда. Справа сунуть «жандарми». Серед них – чоловік з ліхтарем, вважається, що художник зобразив тут сам себе. Блискучий гравець зі світлом, Караваджо показує, як митець «висвітлює» події, роблячи акценти на тому чи іншому.

«Усі персонажі зображені в русі ліворуч: вони штовхають і тягнуть, тримають або тікають. Тільки Христос стоїть нерухомо. Його пряма постава відображає духовну непохитність як одну з чотирьох основних християнських чеснот, — йдеться в описі картини на стенді виставки. – Голову юнака, що кричить від жаху, зображено впритул до Ісуса, ніби протилежний лик Януса. Так Караваджо створює візуальну антитезу Стійкості та унаочнює крихту людської слабкості, яку сам Спаситель вже подолав молитвою в Гетсиманському саду».

Між «дном» і «вершками»

Мікеланджело Мерізі да Караваджо в житті був таким же рухливим і драматичним, як і його картини. Запальний митець прожив усього 37 років, частину з яких провів у бійках, скандалах і суперечках, у тюрмах, буцегарнях, переховуваннях від переслідувань. Він знав і «дно» суспільства, і його «вершки». І звісно ж, відчував перманентний дисбаланс і динаміку змін на краще чи на гірше. Малював з юних літ, працюючи підмайстром у художників. А потім його покровителем став кардинал Франческо Марія дель Монте, який запросив молодого митця до Риму. Караваджо взявся писати картини на релігійні сюжети, не покидаючи й попередніх тем – фруктів, портретів, сюжетів міфології. І всюди він передає рух та змушує замислитись над акцентами, поставленими світлом. Видно, що художник глибоко вивчав біблійну історію, а ще й відчував її як свою власну. Ранні твори: «Свята Марфа розмовляє з Марією Магдалиною», «Свята Катерина Олександрійська», «Екстаз святого Франциска», «Жертвоприношення Авраама» та інші. Далі – картини для церков у Неаполі: «Сім справ милосердя», «Мадонна Розарію», «Бичування Христа», на Мальті для храму Сан Доменіко Маджоре створив картини «Усікновення глави Іоанна Хрестителя» та «Святий Єронім», на Сицилії – «Поховання святої Луції» та «Поклоніння пастухів».

Цікаво, що малював картини без попередніх ескізів. І з багатьох своїх полотен сам робив копії, іноді й по кілька.

«Мода на Караваджо»

Картини з сюжетом Іудиної зради згадують перші біографи Караваджо – Джованні Бальйоне та Джанп’єтро Беллорі. Утім доведено, що, власне, полотно «Взяття Христа під варту» створене на замовлення римського аристократа Чіріако Матеї у 1602 році. Воно значилося в інвентарних описах колекції цього багатія. Утім через 200 років «кудись поділося». Річ у тім, що в XVII столітті твори Караваджо були дуже популярні. Тому художник і робив та продавав копії з власних картин. У каталогах його творів бачимо авторські копії «Лютніста», «Хлопчика, якого вкусила ящірка», «Каяття Марії Магдалини» тощо.

Утім, картину «Взяття Христа під варту» охоче копіювали й інші художники – вона добре продавалася. І сама картина цінна, й художник відомий своїм неординарним життєписом. Минув час, і про митця трохи забули, в живописі виникали інші цікаві стилі, які набували популярності. Утім у XIX столітті «мода на Караваджо» повернулася і враз картини «Взяття Христа під варту» стали з’являтися на різних європейських аукціонах. У XX столітті налічувалося близько 12 копій цієї картини, зроблених іншими художниками. На сьогодні, за словами зберігачки фондів київського музею Богдана та Варвари Ханенків Олени Живкової, відомо 14 реплік цієї картини. Вони відрізняються художньою якістю і ступенем збереженості.

«Найбільше уваги дослідники приділяють трьом полотнам – з музею в Дубліні, з Одеського музею західного і східного мистецтва та з приватної колекції в Римі, – наголошує пані Олена. – Ці три версії є ключовими для розуміння творчої спадщини Караваджо, адже саме вони демонструють характерні риси його стилю».

Оригінальна картина Караваджо «Взяття Христа під варту», яку художник намалював близько 1602 року на замовлення римської родини Маттеї, зберігається у Національній галереї Ірландії в Дубліні. Картину з Одеси у 2005-му звозили до Іспанії, де її дослідили та підтвердили, що вона створена в XVII столітті, в час, коли працював Караваджо. До того ж, характерні авторські прийоми, особливості ґрунтування і пігментів свідчать про стиль Караваджо.

Вікно не розбивали…

Картина в Україні з 1901 року. У 1868-му її придбав на аукціоні в Парижі дипломат Антон Базилевський. Він подарував її князю Володимиру Романову, а той передав до петербурзької Академії мистецтв. Потім звідти її разом з кількома іншими творами передали до Одеського музею. З 1924 року картина експонувалася одеській в Галереї старовинного живопису (нині Одеський музей західного і східного мистецтва).

У 2005-му підтвердилась цінність картини, про що розповідалося у ЗМІ. Вірогідно, це зацікавило охочих поживитися за рахунок мистецтва. У 2008-му для злочинців настав слушний час. У музеї розпочався ремонт, безпека послабилася. Індивідуальну сигналізацію до вартісної картини не підключили. Можливо, покладалися на датчики на вікнах, що реагують на розбиття скла. А бандити скло не били, а обережно витягли. Потім вирізали картину, залишивши на підрамку окрайки, і покинули приміщення.

Злочин не дав швидких грошей. Процес продавання тягся два роки. Викрадену картину розшукував Європол – розслідувачі з Німеччини, Італії, Великої Британії, Угорщини. Врешті, в злочинну групу проник співробітник Управління спеціальних операцій МВС України, продумали сценарій захоплення. Злочинців арештували у Берліні, картину повернули в Україну. Утім це вже був 2010-й, «епоха» Януковича. Управління спецоперацій «прибрали», доводити справу до суду стало нікому. Картину зі статусом «речового доказу» із забороною реставраційних втручань передали до Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ).

Лляна вата і осетровий клей

Реставрацію розпочали аж у 2018-му, на вимогу Одеського музею східного і західного мистецтва. Стан картини змушував зважувати: чи вдасться її взагалі відновити? Річ у тім, що, вирізавши картину з рами, злодії згорнули її в рулон, а потім ще й у кілька разів склали. Відповідно, на згинах полотно протерлося і фарба осипалася. А згини прийшлися якраз по обличчях персонажів. Втрати сягали 10 відсотків. Німецькі реставратори зафіксували частину ділянок профілактичними заклейками. Потім полотно прикріпили магнітами до пластикової дошки.

Окремо до Національного науково-дослідного реставраційного центру України передали фрагменти живопису на крайках полотна, що залишалися на підрамку після того, як злочинці вирізали середину картини. Ці фрагменти були в жалюгідному стані: змотані в клубок і складені в пакет для сміття. Живопис і ґрунт частково осипалися, перетворившись на порох на дні пакета.

Наукову реставрацію здійснювала команда Національного науково-дослідного реставраційного центру України під керівництвом генеральної директорки Світлани Стрельникової. Головним виконавцем реставрації став завідувач науково-дослідного відділу реставрації творів олійного живопису, художник-реставратор вищої кваліфікації Володимир Папушенко.

Реставрація тривала три роки. Спершу був етап наукових експериментів. Їх результати обговорювали на засіданнях науково-реставраційної ради. Врешті, була розроблена і затверджена спеціальна програма технічної реставрації полотна за участю реставраторів і науковців з Литви, Латвії, Естонії, Грузії та України. Кожен етап реставрації, за планом, мала контролювати розширена науково-реставраційна рада ННДРЦУ. До неї увійшли кращі художники-реставратори, хіміки-технологи, спеціалісти з різних музеїв України. Це забезпечило максимальну обережність втручань.

Найперше, потрібно було відновити цілісність картини. Фахівцям довелося одночасно працювати не лише з серединою та окрайками, а й з двома полотнами – художнім та дублювальним, яке попередники-реставратори міцно приклеїли до авторського. Середину картини з окрайками з’єднували і склеювали паралельно у двох цих «вимірах», нитка до нитки. Втрачені або безповоротно поруйновані ділянки заміняли лляною ватою. Коли цілісність полотна було відновлено, його натягнули на підрамок і закріпили заклейкою з осетрового клею.

Аби максимально наблизити колорит до авторського, ділянки втрат, доповнені лляною ватою, тонували в червоно-охристий колір – таким був ґрунт Караваджо. Потім їх поступово насичували фарбами до потрібного відтінку.

Перед цим здійснили фізико-хімічні дослідження волокон полотна, складу ґрунту, пігментів фарбованих шарів та стратиграфії живопису.

Структура живопису була продіагностована в поляризованому білому світлі та у променях видимої люмінесценції, збудженої УФ-променями. Склад ґрунту визначений методом ІЧ-спектроскопії, склад пігментів фарбового шару – методами емісійного спектрального, мікрохімічного та термохімічного аналізів.

Окремо відновлювали раму (датовану приблизно другою половиною ХІХ століття), на якій втрата декоративних елементів становила дві третини поверхні. Завдяки підтримці ЮНЕСКО вдалося отримати рідкісні матеріали, яких не було в Україні.

Порятунок триває

Реставрацію завершили в серпні 2021 року. Але експонувати картину не можна було ще чотири роки, доки тривало судове розслідування. 28 серпня 2025 року Подільський райсуд закрив кримінальне провадження у зв’язку з закінченням термінів давності. З картини було знято статус речового доказу. Проте прокурор подав апеляцію, і лише 7 січня цього року вийшло остаточне рішення Апеляційного суду Києва, що залишив у силі постанову Подільського районного суду.

Тепер картину Караваджо «Взяття Христа під варту» або «Поцілунок Іуди» можна побачити в столиці України. Організували виставку однієї картини та підготували до неї супровідний матеріал Національний науково-дослідний реставраційний центр України, Одеський музей західного і східного мистецтва та Національний заповідник «Софія Київська» за підтримки Представництва UNESCO в Україні.

Виставка «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація» працює щодня з 10:00 до 18:00 за адресою: вул. Володимирська, 24, музей «Будинок митрополита». Завершення показу в Києві – 12 квітня цього року, на Великдень.

Після завершення виставки картина вирушить до Литовського національного музею, який прийняв частину українських колекцій на збереження в час повномасштабного вторгнення.

Добро, навіть якщо воно зраджене, завжди перемагає

Коментар священника Православної церкви України отця Георгія (Коваленка)

Зараз триває великий піст і в Софії Київській є місце, куди можна зробити релігійну, мистецьку, художню, інтелектуальну прощу, щоб побачити сюжет, про який ми будемо згадувати наступного тижня. Це сюжет «Взяття Христа під варту» або «Поцілунок Іуди».

Це євангельська історія про те, як після Таємної вечері і молитви в Гетсиманському саду про чашу, коли Господь молився «нехай мене омине чаша ця», а потім сказав «нехай буде воля Твоя» прийшли на чолі з Іудою стражники, щоб взяти Христа під варту.

І було домовлено, що знаком, кого треба заарештувати буде поцілунок. І цей поцілунок зображений на картині Караваджо.

Ми бачимо, як зрадник підходить напружений, щоб цілуванням зрадити свого Вчителя. Ми бачимо наскільки спокійних Христос, який наперед знав навіщо він народився і яка доля його чекає. Хоча він так само намагався врятувати Іуду, бо він його запитує: «Чи цілуванням зраджуєш?».

Далі події ми знаємо. Апостол Петро виймає меч, щоб захистити Христа. Але Христос каже: «Залиш мене. Хіба я не міг покликати тисячі ангелів, щоб вони мене захистили. Вклади свій меч у піхви. Бо той, хто взяв в руки меч, від меча загине».

До війни ми думали, що це про пацифізм, що не можна захищатися взагалі. Але напевне Христос мав на увазі інше – не треба зброєю захищати Бога.

А от той, хто візьме в руки меч, має загинути від якогось меча. І в апостола була з собою зброя і використовував її як майстерний охоронець. Але Христос іде на свідому жертву. І ця картина про те, що добро навіть зраджене, завжди перемагає.

Тому мені здається, що в цей період до Великодня, а картина буде в Софії Київській у Будинку митрополита саме до Великодня, варто зробити прощу. Прийти, подивитися, помолитися, подумати, і таким чином вшанувати Христову жертву, пам’ятаючи, що за Голгофою і сходження до пекла буде світле Христове Воскресіння.