Покликання бути дружиною священика
Молоденькі дружини священиків, або як їх ще називають — їмості — відчувають проблеми адаптації в суспільстві, старші – у вихованні дітей, яких сьогодні нелегко щодня переконувати жити за християнськими заповідями і бути взірцями для інших. Інші дружини священиків, навпаки, не відчувають себе відмінними від інших жінок і вважають, що головним у їхній поведінці має бути природність.
Молоденькі дружини священиків, або як їх ще називають — їмості — відчувають проблеми адаптації в суспільстві, старші – у вихованні дітей, яких сьогодні нелегко щодня переконувати жити за християнськими заповідями і бути взірцями для інших. Інші дружини священиків, навпаки, не відчувають себе відмінними від інших жінок і вважають, що головним у їхній поведінці має бути природність. Це далеко неповний перелік емоцій та роздумів, які хвилюють сучасних їмостей.
Дружини греко-католицьких священиків Львівської архиєпархії (всього – 45 осіб) пройшли духовну обнову у великопосних реколекціях, які для них провів єромонах студійського уставу о. Василій (Захарусь) 17 березня у львівській семінарії Святого Духа. Провела реколекції Патріарша комісія з питань євангелізації у співпраці з Львівською комісією з питань євангелізації.
Розповідає Віра Ценглевич, голова комісії з питань євангелізації.
«Раніше реколекції для дружин священиків організовувала Комісія з питань родини. Але оскільки у нас триває проект «Євангелізаційні зустрічі для священиків і членів їхніх сімей», то ми вирішили обєднати ці науки. Священик і його сім’я – публічні особи, на них всі звертають увагу. У нашому суспільстві побутує думка, що священик обов’язково має бути святим чоловіком. І через це є дуже багато критики священства. І люди, на превеликий жаль, не розуміють, що священик виріс і виховався в тому ж суспільстві, що й ми з вами. Уже у рамках проекту у вересні ми провели триденні реколекції для дітей священиків. Оця ідея - познайомити між собою священичих дітей - мала на меті показати їм, що вони не одні, а є й інші у тій же ситуації, на яких звертають увагу у школі і до яких мають надзвичайно високі вимоги. А вони ж – звичайні діти.
Сьогодні проводимо реколекції для їмостей, які теж відіграють велику роль у парафії, на них звертають увагу, просять поради. Ще у нас у планах реколекції для священичих сімей. Це планується на літній період».
Цікаво, що вперше на реколекції їмості прибули не самі, а з дітьми (всього діток віком від трьох до десяти років було біля 20-ти). Ними займались волонтери – проводили для них майстер-класи з виготовлення квіток і ляльок з паперу та аплікації писанки тощо.
Під час перерви я порозмовляла із учасницями реколекцій – мене цікавило, як вони відчувають покликання їмості.
Говорить одна із наймолодших, 21-літня Галина Гнатів, яка навчається у Катехитично-педагогічному інституті: «Коли люди дізнаються, що я їмость, одразу ж починають по-іншому ставитися. Для мене зараз проходить складний процес адаптації в суспільстві. Я маю маленьку дитину і коли ми гуляємо на дитячому майданчику, то мені легше не говорити, хто мій чоловік: багато людей просто припиняють розмову. Це досвід кількох років. Просто існує стереотип, що їмость - це щось таке високе, ледь не ангельське, і з нею говорити на буденні теми не можна».
Ганна Гаранджа, мама 6 дітей (наймолодший цього року поступив у семінарію), вважає, що це справжнє покликання – служіння їмості. «Це велика відповідальність перед громадою, бо іноді люди звертаються до їмості більше, ніж до отця, з різними делікатними питаннями. Тому треба піднімати і свій духовний рівень, і знання. А ще їмость повинна випромінювати промінчик Христа, бо оточуючі мають бачити, що то є християнка трошки вищого рівня. І наші діти мусять бути іншого рівня. Ось, наприклад, пішла моя дочка під час посту на день народження, хоч я її переконувала не йти. Але вона каже – всі ж йдуть. А повернувшись, розповіла, що разом із своїм хлопцем м’ясного не їли, не танцювали, і всі на них звертали увагу. І я подумала – можливо, і варто йти дітям у товариство, щоб люди бачили приклад? Ну і це вже обов’язки матері, бо ж ой як нелегко сьогодні боротися і переконувати дітей».
А для Світлани Городецької покликання їмості у тому, щоб бути щирою і жити відповідно до своїх поглядів. «Бо якщо людина поводиться природно, тоді і люди тягнуться. А якщо робиш вигляд, що ти побожніша за інших – це фальшиво, і люди це відчувають. Я не знала, що буду їмостю - йшла заміж за людину, яку полюбила і йшла за ним, як жінка декабриста. Я приймала усе, що приймав він, і це було природно. Коли він висвятився, Церква щойно вийшла з підпілля». У С. Городецької теж шестеро дітей, найстаршому – 28, а наймолодшому – 6 років. Зараз вона працює у Лярші із неповносправними.
Свої духовні науки о. Василій присвятив молитві старозавітнього Явиса: «Боже! Коли б Ти благословив мене своїм благословенням, розпросторив мої межі, й рука Твоя була надо мною, обороняючи мене від напасті, щоб я не бідував». Чому саме про це говорив він із дружинами священиків? «Я уже не вперше даю реколекції про цю молитву, так що вона не є спеціально підібрана для їмостей, – пояснив єромонах. – Просто, по-перше, люди її не знають, а по-друге, вона надзвичайно цінна. Бо це молитва, на яку Бог відповідає. І я розкриваю зміст цієї молитви людям. Важливо це і їмостям, бо вони матері і мають певну роль на парафії.
У Старому Завіті читаємо, що від народження у Явися все йшло погано. Але він звернувся до Бога, і Бог дав йому усе, про що він просив. Чому Бог відповів на цю молитву? Бо ці прохання є важливі, гідні. Він каже – поблагослови мене Твоїм благословенням. Це дуже важливо – просити у Бога благословення».
(Світлини п.Віри Ценглевич)
Катерина ЛАБІНСЬКА
