Покрова. Вічні традиції українців. З давнини до сьогодення

Марко Назаренко

Звідки і коли з’явилося це свято

Традиція святкування Покрови виникла в X столітті. Зазвичай будь-яке християнське свято бере початок з Євангелія, але Покрова у Святому Письмі не згадується. Натомість існує давня легенда, в якій ідеться про те, що якось стародавній Царгород (Константинополь) був оточений ворогами, і Богородиця начебто покрила своїм омофором містян, які молилися у Влахернському храмі. Свідками чудесного видіння були святий юродивий Андрій і його учень Епифаній. Це видіння було провістям перемоги – невдовзі ворог відступив, і всі були врятовані. Відтоді Покрова асоціюється з заступництвом і захистом.

Найвідоміші українські храми, присвячені Покрові

Покрова була серед улюблених свят, тому в Україні існувала величезна кількість храмів, названих на честь Богородиці Покрови. Нині їх в Україні понад 200; найбільше – на Тернопільщині.

Найдавнішою і найзнаменитішою є церква Покрови ХV століття в селі Сутківці на Хмельниччині. Це унікальна споруда – одночасно і храм, і фортеця; до того ж, вона є ще й музеєм.

У Харкові – Покровський собор – найстаріша будівля міста (1689), яка збереглася донині. Збудований ще козаками; дивовижно витончена і елегантна споруда. «Немає в українській кам’яній архітектурі іншої такої будівлі, де би прийом висотного розкриття внутрішнього простору було здійснено з таким блиском», - зауважив відомий дослідник українського зодчества Григорій Лонгвин.

Свято-Покровський кафедральний собор (1768) в Охтирці. Історико-архітектурна пам’ятка національного значення. Еталонний зразок українського бароко для Слобідської України. Проєкт собору розробляли в майстерні Бартоломео Растреллі.

Свято-Покровська церква (1906) в селі Плішивець Гадяцького району Полтавської області. Абсолютно унікальна споруда – дев’ятибанний мурований храм у стилі наслідування українського бароко, збудований за проєктом московського архітектора Івана Кузнєцова. До появи цього храму доклав руку і знаний дослідник запорозького козацтва Дмитро Яворницький. Під час німецько-радянської війни в споруду влучило сім снарядів, але храм вистояв.

13-купольний Покровський собор у Рівному (2001) – окраса міста і один із найвищих храмів України. Його висота – 55 м.

Покрова в літературі

Свято Покрова згадується в творах багатьох українських письменників:

«Після Покрови Кайдашиха витягла з скрині два сувої полотна: один сувій давніший, товстого та недобре вибіленого полотна, а другий – тонкого, гарного, напряденого вдвох з Мотрею. Кайдашиха покраяла товсте полотно на сорочки для старого Кайдаша, для Карпа, Лавріна й Мотрі, а собі одрізала тонкого полотна на три сорочки й зараз сховала сувій в скриню…» (Іван Нечуй-Левицький, «Кайдашева сім’я»)

«Оддали Остапа в москалі перед Покровою…» (Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

«За тиждень до Покрови ми обробилися. Далі уже і робота хатня, легше було б, та мене лихо спіткало. Після Покрови пішли дощі, густі-прегусті та холодні, осінні дощі…» (Панас Мирний, «Лихий попутав»)

Покрова в українській іконографії й образотворчому мистецтві

Найдавніша ікона Покрови в Україні знаходиться в Національному художньому музеї України. Це образ із Східної Галичини й датується він ХІV століттям.

За часів Гетьманщини, в добу «козацького бароко» з’явився новий тип ікони – "Козацька Покрова", на якій зазвичай зображали Богородицю, яка брала під свій омофор відомих українських державців, гетьманів, козацьких старшин, церковних діячів тощо. Цих образів збереглося не так вже й багато – трохи більше десятка. На них можна побачити зокрема Богдана Хмельницького, Івана Сулиму, Івана Мазепу, Петра Калнишевського та інших достойників.

Надзвичайно цікавою є фреска «Козацька Покрова» в церкві отців Василіян у Жовкві на Львівщині. Її створив у середині 30-х років ХХ ст. Юліян Буцманюк. На фресці під омофором Богородиці зображено фактично «Акт злуки» – краєвиди Львова і Києва; політичних діячів Лівобережної та Правобережної України, зокрема Симона Петлюру, Михайла Грушевського, Костя Левицького, Євгена Петрушевича (є там навіть Павло Скоропадський) тощо. В центрі – митрополит Андрей Шептицький в оточенні єпископів і братів-василіян. Біля ніг митрополита – жінка в подертій вишиванці, що побивається над померлим сином – символ Голодомору.

Російсько-українська війна внесла свої корективи в українську іконографію. Приклад – ікона "Покрова воїнська" (2017). На ній зображені українські захисники різних часів, від рівноапостольного князя Володимира Великого та гетьмана Костянтина Острозького до українських військовослужбовців нашого часу, котрі боронять Україну від російського агресора. Автором є художник та іконописець Юрій Нікітін.

Можна також згадати масштабне історичне полотно "Державотворення" (2001) на другому поверсі Верховної Ради України художника Олексія Кулакова; де над українськими державними, культурними, літературними і навіть міфічними мужами (жінок там мало) теж зображена Мати Божа Покрова з сонмом святих. Вгорі омофор Богородиці, а внизу – інша святиня – український прапор. І рушник. Теж сакральний для українців предмет…

Скромна акварель Тараса Шевченка «Церква Покрови в Переяславі», виконана в 1845 році, є відомим художнім твором Кобзаря.

Опанас Заливаха, відомий український живописець, шістдесятник, перед еміграцією письменниці та науковиці Віри Вовк на Захід подарував їй невеличку власноруч написану іконку Покрови Божої Матері. Вона на довгі роки стала її оберегом на чужині.

Традиції

На Покрову потрібно було обов’язково:

• сходити до церкви.
• Побувати на ярмарку. Покровські ярмарки в Україні в давнину були багаті, пахущі, яскраві та веселі. «Привезли нас у Полтаву, а там народу, як ото в Покрову на ярмарку: шилом нікуди тикнути…» (Григорій Тютюнник, «Вир»)
• На Покрову входили до нової оселі – справляли новосілля.
• Накрити щедрий стіл; почастувати нужденних. Напиватися і лаятися цього дня було гріхом.
• На Покрову годилося обов’язково справити жінці нову гарну хустку. Подарувати міг і чоловік, а могла й сама жінка собі купити – українки були досить незалежними у фінансовому плані. Хустка була річчю знаковою, естетичною, магічною, а також і оберегом. Вона підкреслювала станову приналежність жінки, а також увінчувала образ, робила його цілісним, завершеним. Особливо цінувалися хустки з шовку і вовни.
• Великою хусткою покривали молодих: «Я ж тебе, сестронько (братику) покриваю, щастям-здоров’ям наділяю». Покривати голову молодій серпанком називалося «завивати в серпанок».
• головний убір Богородиці називається омофором.

Хто шанував Покрову

Шанувало Богородицю-Покрову українське військо – запорозькі козаки. Перед походом служили молебен до Пречистої, а повернувшись з походу, складали Їй подяку. Ставали навколішки й молилися: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитов наших в час журби не відкинь, але з біди визволяй нас, єдина Чиста і Благословенна. Пресвятая Богородице, спаси нас». Головна січова церква завжди була на честь Покрови.

«Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли с собою Матер Божу,
А більш нічого не взяли…»
(Тарас Шевченко, "Іржавець")

На Покрову, на козацькій раді, запорізькі козаки обирали гетьмана, а після цього вирушали на зимівлю по своїх хуторах та зимівниках. На Січі залишалася тільки стала залога з січовиків.

Чумаки після Покрови нікуди вже не їздили. На свято мали вже сидіти вдома: «Після Покрови сиди, чумаче, вдома».

Селяни і міщани чекали на це свято з особливим нетерпінням, адже з 14 жовтня починали справляти весілля. Це був період, коли масово шлюбували дітей.

Жіноцтво. Дівчата сподівалися вийти заміж. Про те й молилися: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку – хоч кленовиньким листочком, хоч біленьким платочком». Жінки молилися за чоловіків і дітей; за лад у родині. Навіть сьогодні, прийшовши в Києві до Покровського монастиря, можна побачити сотні дівчат і молодиць, які йдуть і йдуть до Пречистої, несучи їй якісь найзаповітніші свої бажання.

Молодь. Від Покрови починалися весільні гуляння, а також вечорниці (в деяких регіонах – з Миколая, 19 грудня). Церковники вважали вечорниці розсадником розпусти, і були навіть спроби вечорниці заборонити. Але не вийшло.

Ченці і чорниці. Вони вважали Богородицю Матір’ю, яка бере їх під свій покров, на службу своєму Сину.

А ще…

Покрова була межовим святом, незримою лінією, яка поділяла літо від зими, тепло від холоду. На Покрову в південних районах України закінчувався термін найманих робітників, у Карпатах поверталися з полонин пастуші отари.

На Покрову, так само як і нині, українці починали топити в оселях – «заганяти в хату тепло».

Нова традиція: на Покрову відбувається (зазвичай наступного дня, 15 жовтня) славнозвісна акція спудеїв Києво-Могилянської академії «Чистий Сковорода» – студенти миють бронзовий пам’ятник Сковороді на Контрактовій площі.

З 1999 року на Покрову відзначається День українського козацтва.

З 2015 року Покрова є державним святом – Днем захисника і захисниць України і офіційним вихідним. Тож це теж нова традиція.

І, нарешті, замовляння: «Укрий, Покрово, од духа злого і чоловіка такого!»

А ще помічайте: яка погода на Покрову, такою буде і зима.