“Посиденьки зі святими” — життя святих для дітей у новому форматі
“Серед святих, яких шанують в Україні, найбільшу «конкуренцію» мені складає святий Миколай”, — так починає розповідь про себе св.Пантелеймон у виданні “Посиденьки зі святими. 60 неймовірних історій”. Книжка нещодавно вийшла друком у видавництві “Свічадо”. Власне, її унікальністю є те, що історії святих написані від першої особи, щоб читач сприймав це як особисте знайомство. Автори опрацювали життєписи святих з різних джерел, і на їх основі створили тексти, доступні для юного читача. А талановита львівська художниця Богдана Давидюк намалювала дивовижні ілюстрації.
Напевно, св. Пантелеймон правий, “рейтинг” популярності святого Миколая є досить високим і серед малих, і серед дорослих. Проте, компанія святих є дуже багаточисельна. В “Посиденьках” про себе розповідають найвідоміші святі і блаженні: від апостолів Петра і Павла до блаженних Климентія Шептицького, Миколая Чарнецького та святих Матері Терези й Івана Павла ІІ. Отже, історії святих, які увійшли до книжки, дуже різні. Серед них: історії лицарів й лікарів, священників й учених, матерів й дітей, монахів й монахинь. Тобто, святим може стати кожен! Що і є головною ідеєю книжки — заохотити читачів дерзати до святості. І це важливо не тільки для дітей, а й для дорослих. Бо починати ніколи не пізно, особливо, коли мова про святість.
Малюнки, якими проілюстрована кожна історія, за словами директора “Свічадо” Богдана Трояновського, є своєрідним експериментом. Бо це з одного боку, сучасні зображення, а з іншого — їхній стиль є певним впровадженням у мистецтво ікони. В будь-якому разі, цікаво розглядати, як художниці вдалося доповнити тексти ілюстраціями: Івана Павла ІІ, який з’їжджає з гори на лижах, Матір Терезу, яка везе у тачці хворого чоловіка, блаженного Омеляна Ковча в смугастій робі в’язня концтабору...
“Посиденьки зі святими” ідеально підходять для сімейного читання. Бо історії святих, особливо перших мучеників, можуть викликати чимало запитань у дітей. Тому читання може стати доброю нагодою поговори про християнську віру взагалі.
Свята Едіт Штайн
Чи були в тебе коли-небудь сумніви щодо існування Бога? Бо в мене були. Щобільше, у 15 років я була переконана, що Він таки не існує. І я вирішила, що наука – це щось конкретніше і цікавіше, ніж віра в Бога. Тому стала видатним науковцем. Хоч у той час, коли я була молодою, жінкам рідко вдавалося зробити наукову кар’єру. Уяви собі, я була єдиною дівчиною серед студентів-філософів. Але окрім філософії я блискуче опанувала психологію та історію. Треба було бачити моїх одногрупників – от уже я втерла їм носа! Бо я була затятою шукачкою істини.
Моє життя перевернулося, коли я відвідала знайому-християнку. Її чоловік був моїм колегою. Він загинув на війні. Мені було лячно йти до їхнього дому, бо я уявляла, який там розпач і горе. Але та жінка переживала трагедію у спокої. І я зрозуміла, що цією силою її наділив Бог.
Але остаточно я навернулася до християнства саме через книжку – мабуть, тому що була страшенним буквожером. Одного разу я гостювала у друзів і натрапила на «Життя святої Терези Авільської». Читала і почувалася дослідницею у лісах Амазонки, яка нарешті відшукала заховане у джунглях золоте місто. Я, шукачка правди, нарешті її знайшла!
Згодом я вступила до кармелітського монастиря і прийняла ім’я Тереза Венедикта від Хреста. Це був прекрасний час для мене – час молитви, праці, а також наукової роботи. Та невдовзі розпочалася Друга світова війна, під час якої було винищено багато євреїв. Не минула ця доля і мене, адже я була єврейкою. Мене забрали до жахливого концтабору, де стратили разом з іншими невинними людьми. Але й там я могла допомагати стражденним, випромінювати світло і спокій посеред біди, як колись та моя знайома, що втратила чоловіка.
Св. Василій Великий
Сім’я, в якій я народився, – справді виняткова! Лише уяви – мою бабусю, батьків, братів і сестру Церква визнала святими. Ми були дуже заможні, я отримав чудову освіту і на мене чекала блискуча кар’єра адвоката. Та я продав маєток, роздав гроші бідним і вирушив у далеку подорож. Дуже хотів придивитися до життя пустельників і монахів.
Повернувшись, оселився в пустельному місці. Там молився, постив та читав Святе Письмо. Згодом до мене приєднався мій друг Григорій та багато інших чоловіків. Аби ми не лише жили разом, але й спільно служили Богові, я уклав особливі правила. За ними й донині живуть монаші спільноти по всьому світу. Відповідно до цих правил, монахи повинні жити в убогості, молитися, постити і неодмінно працювати. А в потребі – боронити віру і вчити народ правди.
А неправдивих учень про Ісуса за мого життя було ой як багато! Зокрема на моїй батьківщині, в Кесарії Кападокійській, чимало людей захопилося хибною наукою одного священника – Арія. Тож я негайно вирушив туди і в полум’яних проповідях захищав правдиву віру та навертав багатьох.
Якось у місті Нікея послідовники Арія захопили одну церкву і не пускали туди християн. Я ж тоді вже був єпископом, тож наказав замкнути храм і поставити коло нього сторожу. А народу велів молитися, і на чиї молитви двері відчиняться, ті й увійдуть до церкви. Та скільки не молилися аріяни, двері лишалися зачиненими. Тоді помолився я з усіма вірними, і щойно проказав «Амінь», двері церкви самі відчинилися перед нами.
Ось так і минуло моє життя: у боротьбі за віру, в проповідях і написанні численних праць для повчання християн. За усі мої труди мені надали почесний титул Отця Церкви.
