Послухати Бога серед тиші природи. Як і де відпочивають українські священнослужителі

Коли спека відбиває бажання працювати, коли життя ніби завмирає — найперше, що приходить на думку: відпустка або просто відпочинок, краще десь, де вода, або не так спекотно. І в цей час навіть релігійне життя дещо затихає.

З нашого редакційного досвіду знаємо, саме у період від дня св. Володимира і аж до свята Преображення у релігійній сфері України популярний час відпусток священнослужителів різних конфесій. Коли ми зараз вирішили запитати у знайомих душ пастирів, чи мають вони відпустки, де і коли вони люблять відпочивають, то до багатьох не вдалося просто достукатися — бо вони у відпустці...

Але не всі мають відпустки, а хтось навіть на відпочинку є он-лайн чи бере слухавку. А дехто просто не бере відпусток, бо ... шкода часу на відпочинок.

«Не розумію для чого єпископу, монаху відпочинок? Інша справа – для священика, який має сім’ю, дітей. А так єпископу, чи монаху для чого відпочивати? Від кого відпочивати? У винограднику Божому вже стомились працювати, чи як? Молитви обтяжили, богослужіння? Церковна праця стала втомлювати?, — запитує митрополит Львівський УПЦ КП Димитрій (Рудюк). — Якщо через це звучить критика в адресу священнослужителів, то вона є цілком справедливою.

Усі люди грішні, усі хворіємо. Якщо людям потрібна відпустка, щоб підлікуватись, то, звичайно, така відпустка необхідна і духовенству. Дбати про здоров’я потрібно, тим паче, що в нас культура здоров’я на дуже низькому рівні. Тож, якщо розглядати відпустку, як час для фізичної віднови, то проти такої відпустки нічого не маю.

Сам я також влітку маю відпустку, але використовую її не для відпочинку, а зазвичай їду до батьків на три тижні, з перервами на богослужіння. Час відпустки використовую для можливості поспілкуватись із батьками. Адже ми діти доти, доки живі наші батьки. Іноді для профілактики здоров'я відвідую Моршин, але в цей час завжди приїжджаю на богослужіння. Бо для єпископа, священика – це святе!

Насправді ж відпочинок мені подобається тільки з книгами. Книги – то найкращі співрозмовники і порадники. Шкода, що зараз книги поволі відходять з ужитку. Це сумно. Я маючи електронні носії, ніколи не читаю електронних книг. Вони для мене мертві. Вповні відчути книгу можна лише, листаючи паперові сторінки, відчуваючи запах поліграфії. Якщо ж якась книга, яка потрібна для праці, є в електронній бібліотеці, то завантажую її, видруковую і переплітаю у палітурнику.

Жодних інших видів відпочинку (море, океан, озеро тощо), окрім того, що сказав, не визнаю, не розумію суті того всього. Подорожувати не подобається. Їду закордон лише з благословення Святішого Патріарха і Синоду у якихось церковних справах. Завдяки таким поїздкам бачив і моря, і океани, був у Європі, Австралії, США. Споглядав на океан, коли він теплий і спокійний, і коли холодний і бурхливий, але нічого із цього мене не приваблювало. Але, як каже Когелет, усе це марнота марнот і даремна трата часу... "Лише у Бозі душа моя має спочинок, у Ньому моє спасіння" (Пс. 62, 2).», — так доволі прохолодно до активного відпочинку ставиться владика Димитрій.

Його колега — архиєпископ Чернігівський УПЦ КП Євстратій (Зоря) — також не особливий фанат відпусток. Він подорожує багато у робочих відрядженнях, а ось саме відпустку має деколи влітку, деколи восени, і любить її проводити на українській природі. «Цього року менше двох тижнів матиму відпустку у серпні, буду з мамою на березі Дніпра. Минулого - півмісяця у листопад був у Моршині». Владика також намагається не пропускати на відпочинку Літургії, «якщо місцеві архиєреї запрошують». Наприклад, минулого року він співслужив у Львові.

До речі, львівські священики УПЦ КП, здається, дуже стримані щодо відпусток. Так о. Назарій Лозинський, викладач Львівської православної богословської академії, цитує з цього приводу афоризм першого ректора ЛПБА о. Віталія Політила (пізніше – митрополита Євсевія): "Священик відпочиває в гробі". «На лекціях з практичного керівництва для пастирів о. Віталій часто його повторював. Тоді він для мене був незрозумілим. Тепер же починаю його осмислювати. Справді, відпочинок – це дуже широке поняття. Ми відпочиваємо від праці, від трудів. Але ж священик не працює, він служить: Богові і людям. Мав би… А як можна відпочити від служіння Богові? І чи є потреба від цього служіння відпочивати? Якщо ти втомлюєшся від богослужінь, від молитви, то це викликає неоднозначні питання.

Інша справа, що часто священик, окрім свого безпосереднього служіння, виконує ще якість обов'язки. От я, наприклад, працюю у Львівській православній богословській академії і на посаді викладача, і на посаді завідувача канцелярії. Зрозуміло, що бодай раз в році, під час літніх вакацій, виникає бажання побути на самоті, викроїти трохи часу для себе найріднішого. Тому для мене вже стало традицією на кілька днів втікати в гори. Цю традицію я розпочав не так давно. У 2015 році після важкої операції мені запропонували знайомі приїхати на реабілітацію до них в гори. І з цього часу я щороку переконуюсь у правдивості відомої фрази, "що краще гір можуть бути лиш гори". До цього лише раз відпочивав на морі, але тоді писав своє дисертаційне дослідження і весь був у книгах. Можливо через це море на мене враження не справило.

Взагалі для мене відпочинок – це час із цікавою книжкою. І якщо під час навчального року доводить багато читати професійної літератури, то на відпочинку віддаю перевагу сучасним художнім творам. Пам'ятаю, як тоді, у 2015 вперше вийшов із будинку лише на п'ятий день перебування в Карпатах. Я мав кімнату із балконом. Тож цілими днями сидів там в кріслі, дивився на гори і поглинав книги. Кращого для мене немає.

Коли потрібно відпочити від читання, то експериментую з продуктами (це давнє моє хобі). Звичайно, що в цей час богослужінь не звершую, але для молитви часу стає більше. Зазвичай, коли усамітнююсь для молитви, то поєдную її із ще одним захопленням – плету чотки на подарунки друзям. Ось такий відпочинок. Можливо, дещо пасивний, але для мене відпочинок – це час послухати Бога серед тиші самотності».

Їх колеги з інших єпархій про відпустки знають, але не дуже їх використовують.

Отець Віталій Ейсмонт з Житомирської єпархії УПЦ КП вважає, що його досвід у тій справі не дуже цікавий. «Мій досвід насправді є не таким цікавим, оскільки у час відпустки я допомагаю батькові та своїй сім'ї з домашніми справами».

Натомість о. Віталій Собко з Волинської єпархія останнім часом мріє про відпочинок у Карпатах чи на морі, але вирватися йому не виходить. «Обмежуюся відвідинами батьків, родичів і друзів, упорядковую житло, йду на цікаві переважно мистецькі заходи. Під час відпустки, зазвичай, обмежуюся приватною молитвою, богослужінь переважно не звершую».

А от рабин Сіва Файнерман, помічник Головного рабина України та м. Києва прогресивного юдаїзму, офіційної відпустки як такої немає, оскільки у своїй громаді працює як волонтер. Але і вільного часу де-факто він не має. «Святе Письмо настільки велике, що т.зв. вільний час проводжу за тим, що Його вивчаю. А колись я дуже любив подорожувати — у Крим, на Кавказ, навіть у Сибір, куди возив будівельну вахту, бо за фахом я будівельник. А зараз для здоров’я важко подорожувати — мені скоро буде 80-ть років».

Натомість керівник Департаменту інформації УГКЦ о. Ігор Яців у відпустку мусить іти — так велить закон України і Кодекс канонів Церкви. «Я офіційно працюю у Патріаршій курії і тому, згідно із законодавством, у мене передбачена відпустка тривалістю 24 дні. Хочу я цього, чи ні. Я, як законослухняний громадянин, і Патріарша курія, як законослухняний роботодавець, виконуємо норми закону. Це так, трішки жартуючи. Насправді, згідно із Кодексом канонів Східних Церков, кожний священнослужитель має мати відпустку. Це є правильно, бо дає нагоду відпочити, відновити свої життєві сили. Крім того, це для одружених священиків нагода побути зі своєю сім’єю. Це десь подібно до того, як кожного тижня маємо неділю для того, щоб славити Бога і уникати важкої непотрібної праці.

Дата відпустки обирається відповідно до особистих потреб, чи ідей, але обов’язково отримавши для цього благословення безпосереднього керівника (у Патріаршій курії), чи архиєрея, або декана, або пароха (у парафії). Для отримання благословення потрібно у заяві вказати хто і як на час твоєї відпустки буде виконувати твої обов’язки.

Я, зазвичай, для відпустки обираю літні місяці, коли у дітей канікули і є нагода відпочивати разом».

Отець Ігор, як і більшість опитаного нами клиру, любить активний відпочинок, який поєднується з духовним оновленням. «Я особисто люблю активний відпочинок: збирати гриби, ловити рибу. Добре, коли є нагода пограти у командні ігри: футбол, волейбол. Але, так як у мене є ще один вдома «керівник» (дружина) і троє радників «керівника» (діти), то свої уподобання потрібно узгоджувати з їхніми. А вони люблять море.

Цього року ми уже використали два тижні відпустки. Декілька днів були у Джублику, на Закарпатті. Тут відвідували нашого доброго приятеля о. Атанасія Чийпеша. Жили в монастирі, молилися, приступали до Святих Таїнств, пили свячену воду… відпочивали духовно. А ще п’ять днів були у Яремче. Ходили в гори, їздили на озеро, робили «інгаляції» свіжим сосновим повітрям. Ще два тижні відпустки залишили для того, щоб потрапити на море. Правда, якщо вдасться.

Упродовж цьогорічної відпустки була нагода практично щодня служити Літургію. Це добре, адже не потребую відпочивати від священнослужіння. Навпаки, ранкова Літургія тільки допомагає добре відпочити. Твориться нагода для комплексного відпочинку для душі і тіла. Звісно, що коли є на морі, де немає нагоди бути на Літургії, то її не служу. Тоді рятівними є приватні молитви».

Згідно зі статутом відпустку має і митрополит УПЦ Олександр (Драбинко). «Щодо мене: я вікарний єпископ, після смерті Митрополита Володимира є лише настоятелем Спасо-Преображенського собору у Києві, без будь-яких інших послухів. Тому вільний час розподіляю довільно». Він пригадує: «при покійному я не був у відпустці жодного разу. Щоправда, лише в 2013 мене заставили написати таке прохання про відпустку, щоб ізолювати від Блаженнішого».

«А відпочинок для мене - це і паломництво, і спілкування з природою та людьми поза межами Києва. Подорожі або з друзям, або до друзів. А друзів у мене багато і в різних місцях — є в Закарпатті, Греції, Румунії, Іспанії, Німеччині. От до них і їжджу, зазвичай, у гості на декілька днів. На довго я не від’їжджаю. Коли планую від'їзди з Києва, то так, щоб служити в соборі, а потім в дорогу.

Загалом такого поняття як відпустка-відпочинок, я не використовую. Зміна обстановки для мене і є відпочинком, але я не називаю його відпусткою. У відпустку відпускають, а мене, окрім моїх священицьких обов'язків, ніхто не тримає», — жартує владика Олександр.

Його співслужитель о. Андрій Дудченко полюбляє подорожувати із своєю сім’єю. «Зазвичай беру короткі відпустки впродовж року, часто так, щоб не полишати недільних та святкових богослужінь, — розповідає він. — Останні два роки їздив з родиною до спільноти Тезе у Франції — автівкою через Польщу та Німеччину, по дорозі зупиняючись у друзів. Це був економний спосіб відпочинку, до того ж корисний. Люблю дізнаватися нове і розширювати обрії. Тезе — місце, де відпочиваєш душею, переживаючи простоту, любов та радість.

Цього року поїздив трохи Україною до друзів на Південь та у Закарпаття.

Коли є така можливість, то люблю служити під час подорожі. У Тезе був радий звершувати Літургію у старій романській церкві ХІІ століття разом із румунським священиком. Які тільки мови не лунали під час цієї служби: і західні, і слов'янські, і навіть арамейська!», — із захопленням розповідає о. Андрій, відомий фахівець з літургіки.

На авто і в сімейному колі любить подорожувати й о. Георгій Коваленко, священик УПЦ, ректор Вільного Православного Університету. Хоча поняття відпочинку у нього не завжди асоціюється з відпусткою. «Так сталося, що я не ділю своє життя на робочі і вихідні дні, на роботу і відпустку. Протягом тижня я працюю над різними проектами, а в неділю звершую Богослужіння разом з громадою, серед якої більшість парафіян є моїми друзями і добрими знайомими. Протягом року, так само, є періоди, коли робочі і богослужбові навантаження більші, а є періоди - коли більше часу для спілкування з родиною. І літо - саме такий період, коли можна знайти час побути з родиною і поподорожувати. Саме подорожі з родиною і можна було б назвати відпусткою, хоча паралельно ти все одно продовжуєш займатися справами за допомогою телефону чи ноутбука.

Ми родиною любимо подорожувати машиною по Україні, а іноді і за її межі, хоча останній раз це було більше 5 років тому. Іноді ми подорожуємо разом з друзями декількома машинами. Зупиняємося, наприклад, десь в Карпатах або в Кам'янець-Подільському, або в Луцьку. А потім щодня виїжджаємо в радіусі 100-150 км дивитися місцеві музеї, природні або архітектурні пам'ятки тощо. Така подорож триває десь тиждень-півтора. Але протягом останніх буремних 5 років така тривала подорож в нас була всього одна. І ми хочемо перервати цю невиїзну смугу цього року.

Хоча, маю сказати, що іноді протягом року мені щастить подорожувати протягом 2-3 днів чи то для участі в конференціях, чи то у якості прочанина, чи то до когось в гості, а цього року ще й під час зйомок "Таємного коду віри".

Заповідь "шість днів працюй, а сьомий - Богові" не передбачає відпочинку від богослужінь, особливо, для священнослужителя. Більш того, заповідь передбачає, що "день Господній" і є днем відпочинку. Але, якщо я в подорожі і на ранок неділі не запланований переліт, то намагаюся відвідати найближчий православний храм. Якщо тебе впізнають, то зазвичай пропонують і співслужити, а, якщо вдається залишитися непоміченим, то молюся разом з людьми, бо у подорожуванні спеціально підрясника не вдягаю».

Має відпустки і Шейх Саїд Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман «Умма». «Частіше за все два тижні влітку, після завершення священного місяця Рамадан і до початку хаджа. Виїжджаю з родиною та батьками на море, щоб оздоровити дітей. З першого року свого життя мене мати возила на море, щоб дихати морським повітрям. Справа в тому, що я народився з астматичним бронхітом. Хвороби дихальних шляхів дуже розповсюджені у Донецьку. І так все життя влітку їду на море.

До окупації Криму їздив на південне узбережжя Криму, Сімереїз та в інші невеликі населених пункти, відпочивав у друзів - кримських татар. Зараз їду на море на Одещину, а також на Азовське узбережжя.

Під час відпустки постійно відвідую мечеті і провожу п’ятничний джума-намаз в тому населеному пункті, де відпочиваю. Іноді навіть запрошують до найближчих міст, щоб на джума-намаз я приїхав до них».

Відомий католицький проповідник-домініканець і блогер отець Петро Балог навіть у спеку дуже зайнятий, тому коротко розповів про свій відпочинок. «Ми в Ордені маємо місячну відпустку, зазвичай влітку. Кожний відпочиває, де собі вибере, дехто трохи призначає часу на паломництво, дехто тиждень-півтора - на табір з молоддю. Я їду додому на Закарпаття на 2 тижні, десь на тиждень — в гори, ще тиждень — десь з молоддю на річку, або на озеро, або ще десь. Зазвичай під час відпустки щоденно відправляється Служба Божа, хіба що якийсь винятковий день (переїзд, не має можливості і т. д.). Якщо є поруч храм, тоді в ньому, якщо ні — священик має з собою так званий "малий набір до Служби"».

Священика УГКЦ зі Стрийщини о. Олега Кобеля знають за його активну пастирську і громадську діяльність. Він є активним пропагандистом здорового способу життя, очолює комісію спорту в єпархії. Але каже, що не бере відпусток. «Я знаю, що це неправильно, але ніколи не беру відпусток, ні в єпархіальному управлінні, ні на парафії. Я відлучаюсь з парафії для проведення таборів. Це і є мій відпочинок, поєднаний з працею.

Щоб не вигоріти, маю кілька захоплень. По-перше, це спорт. Завжди і всюди шукаю нагоди піти в спортзал, пограти теніс, волейбол, баскетбол, футбол. Можу з родиною поїхати чи на море, чи на річку, чи на Закарпаття на кілька днів. Маю ще одне захоплення — це підводне полювання. Поєдную це з таборами в Журавно. Коли ріки чисті, то 2-3 години витрачаю на це захоплення. Рибою частую свою управу на таборі і частину забираю додому. Літургію служу майже щодня, коли є на таборах». До речі, парафія о. Олега славна також тим, що тут люблять організовувати спільний відпочинок – літні табори, зимові катання на санчатах, а також спільні застілля як сільський фестиваль.

Пастор Української Лютеранської Церкви Тарас Коковський також вважає, що добрий служитель має піклуватися про своє здоров’я. «Служіння душпастиря вимагає належного стану фізичного здоров’я, а відтак і відпочинку задля відновлення фізичних та духовних сил. Отож добрий служитель повинен піклуватися про своє здоров’я, аби він міг якнайкраще виконувати свої обов’язки.

Щодо відпустки, то на мою думку, вона конче необхідна служителеві, хоч (і це слід визнати) не завше душпастиреві випадає нагода для цього, надто коли він є єдиним служителем в парафії.

Серед тижня намагаюся відпочивати, мандруючи з фотокамерою, насолоджуючись красою природи. Якщо є можливість, впродовж року намагаюся бодай 2 тижні відпочити в санаторії. Під час відпочинку читаю Святе Писання, художню літературу, перекладаю. Не забуваймо дякувати за все Господу, в тому числі за відпочинок.

Дуже люблю бувати на природі – в парку, в лісі, в полі, біля річки чи ставка. Інколи вирушаю туди сам або з родиною, онуками. Як я вже казав, все життя захоплююсь фотографуванням, отож використовую кожну нагоду для того, аби зафіксувати камерою красу Божого творива. Навіть службова поїздка нашою чудовою землею може добре прислужитися в цьому. Ми з дружиною та рідними любимо відвідувати замки і палаци Галичини.

Якщо є можливість, під час відпочинку прошу одного з душпастирів провести Службу Божу замість мене, попереднього готую необхідні матеріали для біблійних занять. Якщо такої можливості нема, то проводжу богослужіння сам».

Фанатом подорожей є і Сергій Шараєвський, пастор Луцької біблійної церкви і директор продакшн-студії "Правда PRO". «Ніколи не мав відпустки в класичному розумінні, — признається пастор і громадський діяч. — Це не значить, що завжди працюю, хоча я трудоголік. Просто мої короткі перерви проходили завжди активно. В основному по молодіжних християнських таборах, які в основному сам і організовував.

Я більше прихильник вихідних. Якщо самотній відпочинок, то це звісно рибалка або гриби. Якщо сімейний, то з дітьми ходимо в кіно, на шопінг, можемо їздити кудись. Вдома дивимося фільми або йдемо з дітьми в кіно. Закордоном або в інших регіонах України буваю лише у відрядженнях. Деколи туди беру й свою сім’ю. Наприклад, коли організовували табір для вдів АТО в Косино на Закарпатті, то зі мною була моя сім’я. Але ж то ж не відпустка. Життя і так коротке, для чого його витрачати на відпустку!» — вважає не без іронії Сергій.

Загалом ми опитали ще низку осіб, більшість з яких коротко сказали, що переважно відпустку мають і в літній період. Наприклад, Віталій Матвіїв, керуючий справами ВСЦ ЄХБ: «Відпустку проводжу лише в Україні, відпочинок люблю активний і лише з сім’єю. А у недільний день обов’язково на Богослужіннях».

Про свій досвід відпусток розповів також молодий священик УГКЦ з Рівненщини о. Роман Бобесюк. Коли парафія будується, то доводиться або забувати про відпочинок, або використовувати вільні моменти для виїзду сім’єю. «Найбільший відпочинок для нас — це коли діти здорові, а їх вже троє. Це коли мир і спокій у серці, сім'ї та родині. Як ж ми відпочиваємо? Вибираємо якийсь день і вирушаємо в паломництво до наших святинь». Детальніше цей свій досвід він описав у блозі.

Розпитав Тарас Антошевський