Народження і смерть заради життя: як на Закарпатті меморалізують пам’ять про новітніх героїв
Це також і спроба розповісти про тих, хто не вміє, або вже не може розповісти про себе.
Одним із таких прикладів є і картина відомої ужгородської художниці Оксани Брензович «Народження і смерть заради життя». Вона її створила, слухаючи історії про загиблих героїв, які розповідали їхні рідні. Авторкою самої ідеї є Марія Афіян, громадська діячка, сертифікована психологиня, котра вже кілька років працює з родинами загиблих героїв, зокрема і в межах проєктів ГО «Ми турбуємося», що є частиною партнерської мережі WeCare Centers в Україні.
Не самі в болю
«Біль мами від втрати дитини настільки важкий, що за інтенсивністю його порівнюють із болем від масштабних опіків тіла», — розповідає Марія Афіян.
Її робота, чи радше, служіння, як сама вона каже – підтримка і допомога мамам захисників, які загинули в нинішній війні Росії проти України. Раніше Марія працювала в державній структурі, згодом перейшла до громадської організації, де щовівторка зустрічається із колом жінок, а також разом з командою «Ми турбуємося» організовує для них екскурсії та ретрити. За цей час їхні стосунки стали ближчими, і Марія Афіян з мамами героїв відвідує Пагорб Слави, де поховані їхні сини. Молиться разом із ними під час Богослужінь у роковини за їхніми дітьми, святкує з ними дні народження дітей. Похід в кав’ярню з котроюсь із них теж допомагає жінкам бути вислуханими, відчути, що вони не самі. Адже багато з них втратили єдину дитину, тож важливо, щоб із ними був хтось поруч.
Одним із форматів роботи, які застосовує Марія Афіян, є споглядання творів образотворчого мистецтва під супровід класичної музики.
«Мистецтво це теж терапія. Бо іноді в картині людина побачить більше, ніж те, що ти їй скажеш», — ділиться психологиня. Вона каже, що це помітно впливає на свідомість жінок, і на багато речей вони стали дивитися по-іншому. Наприклад, з останнього, що розбирали, була картина Рембрандта «Христос під час шторму на Галилейському морі», де кожен міг побачити серед учнів і самого себе – іноді із сумнівами, з розчаруванням чи зневірою. Але серед цього всього, за словами Марії, є і світло надії. Так мистецтво підсилює психологічну та духовну підтримку.
Як мистецтво стало простором зцілення
Духовно-мистецький проєкт «Народження і смерть заради життя» народився із зустрічі впритул із материнським горем. Марія розказує: «Мами приходять і плачуть, вони говорять: герої вмирають, ми їх поховали». І я це постійно чую, коли стою поряд із ними на кладовищі».
Біль втрати неможливо загасити, але можна спробувати відчути сенс покладеного життя. Громадська діячка розповідає, що два роки тому глибоко пережила значення слів з Євангелія від Йоанна (15:13): «Ніхто більшої любові немає над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». Вона каже, що, напевно, це чи не єдині слова, які спроможні принести якесь потішення людям, які втратили рідних.
А також дуже важливо зберегти пам’ять. І одним з найкращих способів меморіалізації, на думку Марії Афіян, є створення мистецького твору. Отож вона запропонувала художниці Оксані Брензович намалювати картину в пам’ять про наших сучасних захисників.
Унікальністю її є в тому, що мисткиня створювала картину під час вечора пам’яті, на який зібралися рідні полеглих воїнів, ветерани та представники духовенства і громадськості.
Мами по черзі розповідали про своїх загиблих дітей: хто чим цікавився, який мав характер, про що мріяв та про обставини смерті. В цей час художниця творила картину. Згодом вона розповіла, що всі мазки на полотні – це пам’ять про наших героїв і данина їхнім рідним, які несуть свій біль утрати. Але не тільки це. Оксана Брензович каже, що картина також є символом духовного відновлення, незламності та вічної пам’яті про подвиг тих, хто віддав життя за Україну.
Після заходу люди ділилися, що вже два роки нічого не відчували, були ніби закам’янілі, а того вечора — з душі ніби спадало каміння. Хтось уперше за довгий час відчув полегшення і віру, що їхні діти з Богом.
Ветеран, який втратив кінцівку, сказав: «Я постійно питав себе, чому я живий. Сьогодні я зрозумів — бо мав почути тут щось дуже важливе для себе». Інший ветеран, який два роки перебував у полоні, поділився: «Тут зібралися люди не за ідею — тут було єднання на рівні серця і душі».
Солідарність понадчасового досвіду
Відчуття подібності досвідів допомагає людям хоч у якісь мірі мати полегшення болю. Марія Афіян розповідає, що плануючи подію створення картини, вона розуміла про важливість усіх деталей.
«Я хотіла, щоб захід відбувся в особливому місці. І ним стала резиденція греко-католицького єпископа. Адже відомо, що багато священників цієї єпархії були знищені радянською владою. Ці люди теж постраждали – вони загинули за свою віру і за церкву», — розповідає Марія.
Музичним супроводом була музика Йоганна Себастьяна Баха – батька, який поховав 10 із своїх 20 дітей.
Особливо глибоким моментом заходу стала пісня «Чи знала ти, Маріє?» у виконанні Ліліани Попової — жінки, яка минулого року втратила свого 7-річного сина. Її голос став молитвою й пам’яттю водночас.
Сама Марія Афіян поділилася особистою історією, як малою жила у Вірменії, де також була війна. Тоді вона втратила дядька, який вважається зниклим безвісти, так як не повернувся із завдання. Вона розказала про біль без прощання і відсутність підтримки в той час, і про те, як дитяча Біблія стала для неї шляхом зцілення. Тоді ж прийшло усвідомлення, що в Бога нема безвісти зниклих і нема мертвих душ.
Так картина, написана ужгородською художницею, ввібрала в себе тяжкі досвіди втрат і боротьби.
Оксана Решетнік, мама полеглого захисника Владислава, який у перший день повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем, говорить: «Ця картина втілила всі емоції, всі наші почуття. Тут бачимо життя наших дітей і їхній подвиг».
Зараз картина «Народження і смерть заради життя» знаходиться в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая. Це картина-абстракція, розміром 120х130 см. Вона виконана в авторській техніці на полотні олією та акрилом. В її основі вже згадані слова з Євангелія: «Бо немає більшої любові, ніж та, коли хтось віддає життя за друзів своїх».
Також частиною проєкту стало виготовлення шовкових хусток із нанесенням зображення цієї картини. Мета – створити лоти для збору коштів для наших воїнів. А ще хустка стала елементом дипломатичного характеру. Зокрема її подарували чеському консульству, як символ вдячності за підтримку.
Зворушливо було бачити ці хустки на плечах жінок. Так як на картині присутній червоний колір, пригадуються думки про кров мучеників і сенс покладеного життя за можливість іншим жити.
