Нове життя «фольгових» ікон

«Фольгові» ікони мають свою історію. На українських землях вони почали з’являтися ще в ХІХ ст. Тоді поширилося прикрашання друкованих ікон тонкою тисненою фольгою. Зрозуміло, такі ікони були дешевими. Й, відповідно, доступними для простих людей. Тиснена фольга в таких іконах виконувала роль окладу, які загалом належали до речей недешевих. Бо оклади, фактично, були ювелірними виробами. При виготовленні їх часом використовували «благородні» метали й дорогоцінне каміння. А тиснена фольга «підміняла» оклади, при цьому надаючи іконі вигляду «багатої речі».

Можна сказати, що «фольгові» ікони стали явищем демократизації релігійної культури в період Нового часу, знаком побожності простих селян і міщан. У них спостерігалося намагання поєднувати побожність, яка в українців часто поєднувалася з естетичними прагненнями («красою»), а також доступністю.

«Фольгові» ікони, зокрема, отримали поширення в тих регіонах України, де рівень життя люду був відносно низьким. До таких належало Полісся. Тому тут утвердилася «іконічна фольгова» традиція.

Можна говорити, що вона давала знати про себе в міжвоєнний період, коли Полісся входило до складу Польської держави, належачи, фактично, до найбідніших регіонів цієї держави.

У повоєнний період на українських землях (передусім західних, де був вищий рівень релігійності, традиція створення «фольгових ікон» отримала наче «друге дихання». З одного боку, це обумовлювалося релігійною політикою радянською влади. Остання, дозволяючи діяльність релігійних організацій, водночас намагалася регламентувати й обмежувати їхню діяльність. Принаймні виготовлення предметів релігійного культу Православної Церкви, зокрема ікон, було обмеженим і не задовольняло потреб віруючих. Тому, закономірно, з’явилися народні умільці, які задовольняли такий попит. Серед них були й творці «фольгових» ікон. Тому в поширенні останніх можна побачити своєрідний опір релігійній політиці радянської влади. З іншого боку, відносно масове продукування «фольгових» ікон було обумовлене технічними моментами. У той час у молочній промисловості для закриття пляшок широко використовувалася фольга. Тобто остання стала поширеним матеріалом – при бажанні її можна було дістати на молочних заводах, які були практично в кожному районі.

У нинішніх умовах «фольгова» ікона відходить у минуле. Адже зараз придбати ікони не становить якоїсь проблеми, а ціни на них є прийнятними для людей.

І все ж «фольгова ікона» як феномен релігійності українців заслуговує на увагу. Тому в 2022 р. Ярослав та Ірина Рачковських розпочали волонтерський проект «Домашній музей «фольгових» ікон сім’ї Рачковських». Знаходиться цей музей у селі Зірне Березнівської громади Рівненського району Рівненської області. Немало таких ікон потрапило із напівзруйнованих хат зникаючих сіл та хуторів із різних куточків України – Київщини, Полтавщини, Подніпров’я, Слобожанщини. Але найбільша кількість їх походить із Рівненського Полісся. Матеріали цього проекту послужили для видання в 2026 р. книги «“Фольгова” ікона – український феномен» (видавець – київська креативна агенція «Артіль»), яка була нещодавно презентована в Рівному й викликала помітне зацікавлення.

Принаймні можна твердити, що «фольгова» ікона таки не зникла. А продовжує життя – як цікавий феномен релігійної культури українців минулого.