Потусити з Богом на Різдво — Падре Серж про те, як правильно святкувати

Падре Серж - о. Сергій Гончаров - фото 1
05 січня, 09:00
Інтерв'ю
Він до ночі розмовляє зі студентами, а потім до ранку монтує свій відеоблог. Білоруський монах Сергій Гончаров, знаний в мережі як Падре Серж, приїхав в Україну понад 10 років тому. Тут більшість часу провів в монастирях отців-редемптористів УГКЦ, вивчив українську краще від багатьох українців та почав записувати відео для ютубу, де говорить на незручні для духовної особи теми. І хоч багато критикує та категорично забороняє те, що в сучасному світі для багатьох норма, як от дошлюбний секс, молодь буквально стає в чергу, щоб у нього висповідатися.

Святкування Різдва: проблема розриву поміж формою і змістом

— У своєму блозі Ви гостро критикуєте спосіб, у який ми сьогодні відзначаємо Різдво, називаєте його бутафорським. Що ж не так зі сучасним святкуванням Різдва?

— Зараз українці святкують Різдво так, як в “Савєцкам Саюзє” святкували “Новий год”: З п’яними горлаючими людьми на вулиці. Щоправда, форма трохи інша — на Різдво є ще вертеп. Я родом з Білорусі і я мав досвід “Нового года”. Якщо це розвага для дітей, в цьому немає нічого поганого — забавка, то й забавка. Але ми ж Різдво святкуємо не заради забавки, а заради проголошення Спасіння, бо Воплочення Христа є актом спасіння людини.

Ми в Радянському Союзі переживали замінники свят. Замінником Різдва став Новий рік, Миколая замінив Дід Мороз, був замінник Пасхи — “майскіє празднікі”. Людина потребує певної обрядовості, ритуалу, щоб виражати свої емоції, почуття. Комуністи це дуже добре зрозуміли. Хоча на перших порах вони навіть змагалися з ялинкою, забороняли її ставити, але потім одягнули на неї червону зірку і ялинка стала радянською.

о. Сергій  - фото 84976
о. Сергій
Джерело фото: РІСУ

Я народився в традиції святкування “Дєда Мороза” і “Нового Года” з вдивлянням в телевізор і очікуванням того, як який-небудь вождь почне розповідати прогноз на наступний рік. Коли 10 років тому я приїхав в Україну, початково мене захопив український розмах святкувань, який пов’язаний з Церквою. Багато людей приходять в ці дні до церкви, співають колядки (в Білорусі ця традиція співання дуже сильно підзабута, не зовсім втрачена, але вже майже не практикується) і це мене захопило в Україні. Але проблема сталася тоді, коли я почав більше спілкуватися з людьми і питатися, що вони святкують. Часто для людей є важливою сама традиція, мовляв, це свято зустрічі сім’ї. Зустріч з сім’єю — це добре, але вона мала би відбутися навколо події народження Ісуса Христа, а не просто з нагоди народження Ісуса Христа.

Проблема в тому, що змістилися акценти, Різдво стається нагодою, щоб нам робити свої справи — тусовочки, зустрічі. Зі слова святкування втрачається слово святість. Дивлячись на святкування Різдва, бачу, що воно перестає сильно відрізнятися від святкування Нового Року, яке я досвідчував у себе вдома.

Це не проблема сьогоднішнього дня, вона плекалася роками. Це проблема розриву поміж формою і змістом. Форма без християнського змісту святкування Різдва Ісуса Христа стає чимось абсолютно незрозумілим, якимось балом фантазії, але це зовсім не подібне на те, що було закладене в свято першопочатково. Святкування Різдва без особи Ісуса Христа немає жодного змісту. Так само, як і співати колядки, збирати цукерки і гроші, але не прославляти Христа народженого, говорити “Христос Рождається” і не вкладати змісту в ці слова.

Тепер усі святкують це свято — віруючі і невіруючі, слово “свято” втрачає святість. Бог є святий, якщо ти святкуєш Бога, святкуєш його діяння в своєму житті, ти береш участь в святості. А якщо ти прославляєш Бога, ти береш участь в Його славі. Але якщо ти не зв’язуєшся через святкування, через цей знак вшанування Бога, з самим Богом, це свято стає пустопорожнім, насмішкою над тим, що вкладається в розуміння християнського святкування.

Коли християни прийшли на слов’янські землі і вони зустрілися з поганськими, язичницькими традиціями, вони робили те, що називається освячення культури. Зокрема, вони наповнювали своїми сенсами язичницьку коляду. І це нормальний спосіб, коли християни освячують культуру — беруть щось добре і скеровують в правильному напрямку чи додають свої сенси. Але зараз є проблема — люди не знають, що колись так відбувалося, і плутають християнське з язичницьким, тому Різдво наповнилося магізмом, різними ворожіннями, які були в культурі народу паралельно з тим, що відбувалося в Церкві. Це проблема двоєвір’я, коли християнство є загальною офіційною традицією. Але традиція без змісту зникає.

Мені подобається сьогоднішній час, тому що люди щораз частіше задають питання:

'навіщо воно мені потрібно?' - фото 84981
"навіщо воно мені потрібно?"

 

І якщо вони не знаходять відповіді на це питання, вони залишають те, що їм непотрібно. Раніше такого не могло бути, бо людина була замкнена в певній традиції, в якій перебували її діди, батьки, а потім і вона сама. Коли тебе питають: навіщо ти співаєш колядки, — добре, якщо ти знайдеш сенс речам, які ти робив 20-30 років. А якщо ти не знаходиш, значить по-справжньому ти ніколи цих колядок не співав.

Є гарна єврейська традиція на Песах, коли молодший член сім’ї розпитує старшого про події Спасіння: чому так відбувається. Різдво для багатьох могло би бути нагодою для того, щоб через таку традицію розповісти в колі сім’ї про те, що ми насправді святкуємо. В цьому питанні є ключ до Божої Любові. Також тут є про свободу волі і рішення Бога бути з людиною, рятувати людину.

— Як потрібно святкувати Різдво, щоб це було гідно, а не просто потусити?

— Треба потусити з Богом. Часто християнський спосіб святкування вважається нудним способом і асоціюється зі стоянням в церкві. А ви поїдьте до гуцулів і побачите, як вони святкують! Насправді в цьому святі закладена радість, просто треба на цю радість, на те, чому вона з’являється, відкрити очі.

'Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі' (1 Сол 5:16-18) - фото 84979
"Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі" (1 Сол 5:16-18)
Джерело фото: Фейсбук-сторінка
В цьому святі закладена радість, просто треба на цю радість, на те, чому вона з’являється, відкрити очі

Дуже важливим є приготування до Різдва, спершу треба намітити шлях — свій шлях до Вифлеємської зірки. Також треба проговорити в сім’ї те, що ми робимо. Я часто зустрічаю таку ситуацію, коли людина дуже гарно свідчить на спільноті, розповідає про молитву, про те, що вона переживає, але вдома про це боїться говорити. В житті буває по-різному, ти не завжди можеш всіх навколо себе зібрати, але мовчати не можна. Якщо є можливість, треба з сім’єю приготуватися до Різдва. Оцей передріздвяний піст для мене є шляхом до милосердя. Разом з сім’єю можна поставити собі завдання, які діла милосердя чинити.

Друга річ — це приготування до Різдва Словом. Я не раз засвідчував, як в сім’ях разом читають Слово Боже, це дуже сильно об’єднує. Неподалік Калуша живе пара, де чоловік і жінка вдома читають Писання. Я був з ними на реколекціях, вечорами після наук ми сідали і читали Біблію. Я помітив, що вони вміють дуже гарно співпрацювати в роздумуванні над Словом — він починає думку, вона її підтримує, розвиває. Вони ніби щось будують і роблять разом висновки.

Для нас, щоб святкувати Різдво, треба заглибитися в історію. Це можна зробити у вертепі. Але іноді ми помилково робимо головним героєм вертепу Смерть чи ще когось, а не Бога.

І ось такий шлях нас має привести до Різдва, до проголошення Спасіння. Якщо ми це Спасіння приймаємо, якщо ми приймаємо те, що Христос воплотився і нас спас, ми починаємо змінювати своє життя.

— В передріздвяний час ми частіше чуємо на вулиці “Джінгл беллз“, ніж “Нову радість“. А колядники, котрі женуться за заробітком і кількістю помешкань, в яких заколядують, скорочують коляди, їхній репертуар зводиться до “Небо і земля” чи “Добрий вечір тобі”. Як рятувати українську коляду?

— В моєму християнському уявленні колядники — то апостоли, котрі розносять вістку про народження царя. Коли християни розпочали свою місію, коли народилася Церква, в тих часах в Римській імперії була традиція: якщо помирав цезар і сходив на престол новий цезар, по всій імперії роз’їжджалися посланці, котрі оголошували, що є новий правитель. Християни перших віків, коли досвідчили діяння Святого Духа, так само почали ходити з міста в місто, з країни в країну і розповідали про те, що є новий цар і цей цар — Господь. Вони діяли в силі Святого Духа. Тож в Різдвяний час треба просити про силу Святого Духа для проголошення Христа.

Мені здається, що приготування до коляди, до співанки-віншуванки, має бути промоленим і тоді та коляда матиме духовний зміст, духовну силу. Ми будемо ходити до родичів, з домівки в домівку не тільки заради того, щоб зібрати гроші і цукерки, я сподіваюся, а заради того, щоб поділитися звісткою про Різдво.

Нещодавно я подивився фільм про Різдво, не пам’ятаю назви. Гарна зйомка, все красиво, фільм різдвяний, але про Різдво кого — не зрозуміло. Там лише якийсь дух Різдва і все, тобто Різдво без Народженого.

Наша проблема є глибокою і вона пов’язана з євангелізацією. Свого часу народ був християнізований, але не євангелізований. В давніх часах було так: якщо господар цих земель християнин, — усі місцеві стають християнами, автоматично, хочеш — не хочеш — усіх в християнство. Якщо пан протестант, усі мають бути протестантами, якщо католик — католиками. А людям потрібне знання. “Через брак знання мій народ гине” — каже Господь. Для нас, як для душпастирів, дуже важливі ці моменти, коли збирається велика кількість людей — на Різдво, Йордан, Вербну Неділю, Пасху. Тоді в людях треба зародити питання: “Для чого я це роблю? Для чого я колядую?”

А ще треба читати тексти, бо колядки бувають абсолютно беззмістовні. Але є й такі, які мають глибокий богословський зміст, як от ”Бог Предвічний”. Я дуже полюбляю колядку Григорія Сковороди “Ангели, знижайтеся”, її не часто співають в Україні, але її варто знати, тому що вона вміщує в собі багато глибоких сенсів. І віншування треба будувати на цих змістах, не просто “аби все було добре”. Бо християнська звістка не про те, щоб все було добре.

Кухня як місце служіння студентського капелана

— Ви працюєте зі студентами УКУ. Який метод роботи з молоддю найефективніший, якщо йдеться про виховання совісної особистості?

— Я один з тих, хто прописує і реалізує формаційну програму УКУ — події, акції, спосіб життя і спілкування в колегіумі, ця програма включає мешкання в гуртожитку, молитви, участь в розмовах зі священниками, сестрами. Це свого роду виховання, яке має назву — ”Християнство в постмодерній добі”. Ми маємо виховати студентів, які, якщо не будуть християнами, то принаймні будуть розуміти цінності християнства, які є актуальними в наш час.

Місце для розмови і сповіді - фото 84975
Місце для розмови і сповіді
Джерело фото: РІСУ

Коли я потрапив в колегіум, — це був гарний період часу, особливо в перші місяці, коли до мене зверталися на “ти”, студенти іноді хотіли посперечатися (дехто з них мав аргументи, а дехто ні, але всерівно кожного треба вислухати). І це чудовий момент, коли ти стаєш звичайною людиною. Коли ми говоримо про Різдво, важливо пам’ятати, що Бог стається звичайною людиною. Доступною. Це те, що я пережив тут: для того, щоб стати доступним, треба було стати звичайним, бо в попередній моїй праці на парафії люди до мене ставилися, як до когось, хто знає краще, вони зверталися “прошу отця”, вставали, коли я заходив в приміщення.

В праці зі студентами немає однакових днів. Бувають дні, коли більше адміністративної роботи, бувають дні, коли більше особистих зустрічей. Я особисто більше сенсу бачу в особистих зустрічах зі студентами.

Але справжнім місцем моєї праці є моя кухня, де я роблю налиснички і куди народ приходить поговорити і посповідатися. Буває, що і за налисничками хочуть посповідатися, що теж можливо в екстрених випадках.

Кухня - місця зустрічі змінювати не варто - фото 84974
Кухня - місце зустрічі змінювати не варто

 

В приміщенні, де я мешкаю в колегіумі, є невеличка кухня і туди я запрошую студентів на поговорити. Це місце розкриття, коли люди почувають себе безпечно, коли щось їх наболіло і вони хочуть говорити.

Нещодавно була трагічна історія — один наш студент помер від інсульту. Тоді в мене була дуже інтенсивна праця, люди йшли один за одним на розмову і ми закінчували говорити по півночі. З мого боку потрібно було просто слухати, створювати атмосферу присутності і розуміння. Такі зустрічі для мене найбільш цінні і я намагаюся приділяти їм достатньо часу.

Також у нас бувають різні акції. В період перед Паскою ми зі студентами зробили Тайну вечерю. Ми зачитали євангельську історію про Тайну вечерю, потім я їм почистив взуття (не омивав їм ноги, бо це було би занадто сильно — доторкання до шкіри ніг), що для них однозначно було незручно — в такий спосіб ми святкували Тайну вечерю. Також ми робили Миколая — розіслали наших священнослужителів, одягнених в костюми Миколая, щоб вони з правильної позиції представили Святого, який в першу чергу приходить до потребуючих, а не тільки до чемних. Ми показали різницю між Санта Клаусом чи Миколайчиком і Миколаєм. Миколайчик, в якого зараз дітям кажуть вірити, приходить до чемних, а справжній Миколай — до потребуючих. І ми розуміємо, що Миколай, який приходить до потребуючих, — це християнин, який йде шляхом Христа, котрий також приходить до потребуючих. Отож, ми розіслали справжніх Миколаїв, які були священнослужителями, вони дарували подарунки і спілкувалися з молоддю.

— В колегіумі живе молодь з різних регіонів. Чи різниться в них ставлення до Вас? А також, чи є різниця в тому, як розмовляєте на тему Різдва з галицькою молоддю і не галицькою?

— Мені легко розмовляти зі східняками, бо я сам з пострадянського контексту (з Білорусі). Якщо треба, можу поговорити з ними суржиком. Так би мовити намагаюся стати своїм. Галицька молодь більше підкована літургійно. Вони знають, яке сьогодні свято, що треба робити, як бабця це робила, чим Різдво Богородиці відрізняється від Різдва Ісуса Христа. Народ зі Сходу часто не знає цих речей, але вони дуже відкриті. І це мені дуже подобається.

Звісно, це все дуже індивідуально, але галицька молодь часто вже знає відповідь “я все знаю, мені нічого не треба”, а ще люди з заходу задають менше незручних запитань. Молодь зі сходу готова сперечатися і може задавати більше незручних запитань. Вони тут по-іншому відкривають Церкву, бувають захоплені, а бувають не захоплені. Дехто з них раніше мав дуже дивний досвід Церкви раз або двічі на рік, коли заходили і хтось на них насварив, бо були невідповідно одягнені. А тут молоді люди зі сходу розкриваються, вони як білий папір, на якому можна писати.

Коли ми зараховуємо студентів на формаційну програму, у нас є відбір. Ми обираємо тих, котрі придатні до формування, принаймні відкриті до спілкування. Для нас не аж так важливо, чи людина є практикуючим християнином, бо у нас є і не християни, і не практикуючі. Але людина має бути відкрита до формування, бути свідомою, що таке спільнота, що таке спілкуватися, свідчити і служити — це рівні формаційної програми. Відкрию таємницю, що при відборі я “топлю” за людей зі сходу. Буває, на зборах членів адміністрації хтось читає, що кандидати пишуть у питаннях про їхній релігійний досвід, чи готові вони спілкуватися зі священниками, сестрами — і відповіді бувають не “галицькі”, тож галичанам важко їх зрозуміти. А я — людина, яка в молодості не була в церкві, я не мав церковного досвіду, тому я розумію цих кандидатів зі сходу, розумію, чому вони в поясненнях роблять помилки і можу перекласти те, що вони пишуть в своїх заявах, на “церковно-галицьку мову”.

Потусити з Богом на Різдво — Падре Серж про те, як правильно святкувати - фото 84982

— Як корелює Ваша робота з молоддю і влог, який ведете? Чи це ще одна платформа для спілкування зі студентами?

— Моя авдиторія — це люди в основному віком 25-35 років, які вже працюють, це молоді сім’ї. Це ті, хто вже почав відчувати рутинність життя.

Спершу я хотів розповідати про монаше життя, редемптористів, обіти, про те, як функціонує наша структура. Але потім я почав відповідати на актуальні, подекуди хайпові, запитання, які цікавили молодь. Несподівано я зустрівся з медійним світом, почав спілкуватися з журналістами і побачив, як легко можна зловити хайп, як легко вийти в медійний простір. І я не розумію, чому в Церкві цим не користуються. Я відповідав на запитання про татуювання, секс, алкоголь — про ті речі, які цікаві людям.

Буває, просять розповісти про те чи інше питання. Не обов’язково просять саме зробити відео, часом в особистій розмові про щось питають або пишуть мені в інстаграм чи фейсбук і я, якщо маю відповіді на ці запитання, пробую давати їх у відео.

Я готую собі такий план розповіді, я не можу ввімкнути камеру і просто балакати. Щонайменше треба розуміти, чим я почну, яку історію розповім і чим закінчу. Все залежить від теми. Що складніша тема, яка потребує опрацювати багато церковних документів, то триваліші приготування. Тоді у відео я посилаюся на якісь документи, наприклад, Конгрегації Доктрини Віри чи Енцикліку Папи.

Було кілька тем, до яких я дуже добре готувався. Це питання кремації — тут треба було висловити чітку позицію Католицької Церкви, яка є в документах Конгрегації Доктрини Віри. Також багато роботи було з блогом про молитви за померлих, це вже більш догматичне питання, яке треба було представити найбільш просто, як це було можливо, але все-одно ця тема залишила багато запитань. Загалом історії про те, як ми віримо, вимагають великих приготувань. Якщо це історія про те, як переживати Різдво, це набагато простіше.

Відео, в яких я розповідаю історію чи притчу, можна записати за 20 хвилин. Є відео складніші, які потребують годину часу для запису, бо я змінюю локації і ракурси. В Білорусі, в Мінську, я записував відео про те, як комуністи вкрали Різдво, і на це мені пішов цілий день. Я їздив по різних локаціях — мені треба було знятися біля Фелікса Едмундовича Дзержинського і вічного вогню — таких радянських символів.

Також треба ще час на монтаж. Якщо окремо пишу звук, то це ще триваліше пак. Цей час я зазвичай забираю в себе і в свого сну. Одне відео монтував до 7 ранку. Вже кілька місяців я записую щоденні відео і тому вже відчуваю втому.

Об'єктив, який служить на славу Божу

— Ви записуєте відео в різних місцях. Які локації зйомки викликали осуд?

— Не було в мене такого. Я в будинок розпусти ще не ходив. Але це ідея. :) Я хочу розповісти про одного нашого святого — редемпториста, який рятував дівчат, котрі потрапили в це коло їх сексуального використання. Це був Януарій Сарнеллі, один з перших редемптористів. Він був багатим чоловіком і завдяки цьому міг визволяти дівчат з таких історій. Я хочу про це розповісти, але не як “говоряща голова”, тут потрібні герої, план, серйозна підготовка. Це дуже гарна тема, це проблема, про яку ми мало говоримо, а про неї треба говорити.

Дивіться також: Падре Серж - про віру без кадила

— Як глядачі сприймають Ваші відео, чи бувають в’їдливі коментарі?

— О, так. Я полюбляю, коли є якась суперечка. Мене дивляться протестанти. Коли є теми Христоцентричні, то все окей. А коли з’являється щось, що відходить від протестантського сприйняття духовної реальності, то починаються суперечки, але вони аргументовані.

А нерідко з’являються якісь такі “заїжджі”, яким неважливо, що говорити, аби лиш принизити тебе чи українців, чи греко-католиків. Спершу я хотів їм усім відповідати, але потім я подумав, що це марна справа. Якщо це просто безпідставний хейт, немає теми для суперечки, я ігнорую такі коментарі.

Відео про українську мову, про те, як я почав говорити українською, де я порівняв цей процес з тим, як ми починаємо говорити з Богом, вивчаємо божественну мову, за кілька днів набрало понад сто тисяч переглядів, воно зайшло в тренди в ютубі і почало поширюватися. Тоді понаходило всіх підряд, почали наїжджати на українську мову. Це вже було кумедно спостерігати.

Перші кілька місяців я переймався через хейтерів, намагався розібратися “ну чому ти так негативно до мене ставишся”, а потім звик, почав то все пропускати.

— Чи готові Ви ставити на своєму каналі рекламу?

— Іноді я співпрацюю з людьми, які для мене важливі. Є блогери з Білорусі, які були біженцями, вони через Україну виїжджали в Польщу і тут у нас жили. Деколи я маю з ними якісь колаборації — я пишу про них, а вони про мене, знімаємо один для одного відео. У нас ця співпраця поєднана серцем.

Було дуже багато пропозицій щодо реклами і я відмовляюся від усіх. Я відмовляюся від реклами піци, від реклами заправки, я ж не знаю, чи це найкраща заправка у світі. А от нещодавно вийшли кліпи християнських гуртів — Славіка Геника, Якмабенду — і про них я розповів, тому що це гарна річ, яка має зміст, це про Христа. Думаю, я би розповів також про якусь благодійну річ.

Я би погодився на рекламу того, що не буде знецінювати мене як священнослужителя, після якої ніхто не скаже, що Падре Сержа купили, тому що мене не можна купити, я вже куплений дорогоцінню кров’ю Ісуса Христа.

— Знімати якісне відео — справа коштовна. Звідки у монаха добра техніка?

— Я приїхав в монастир зі своїм фотоапаратом Sony Alpha — це одна з перших дзеркалок. Вона знімала в Full HD, але досить слабенько. І це була перша камера, якою я почав записувати відео. Коли я висвятився і став священником, я їздив по наших монастирях, по різних містах і мав перміційні — перші — Служби Божі. На них люди дарують гроші. Щоправда, ці гроші не належать нам особисто, а спільноті, до якої ми приписані. Я пішов до ігумена і сказав: “Ось стільки грошей мені подарували (це було 16 чи 18 тисяч гривень), я би хотів купити за них фотоапарат”. Це був Canon 200D — фотоапарат з гарною зйомкою, я на нього багато знімав. Але в нього було багато проблем, в нього не було стабілізації, не можна було знімати з рук, тому я постійно був прив’язаний до трипода. А потім я почав монетизувати канал, настоятелі дозволили, щоб я почав збирати пожертви. Зараз в мене Fujifilm X T4 завдяки людям, які мені допомагали.

Дохід від каналу насправді невеликий, але і ці гроші не належать мені. Я приходжу до ігумена і кажу: “Отець Андрій, зібрали стільки грошей, чи можна купити за них об’єктив?” — “Благословляю, хай служить на Божу Славу”. Так я купив sigma 1835.

Мені завжди буде чогось бракувати. Зараз я записую і опрацьовую відео в розрішенні 4К і мій комп’ютер дуже перевантажений. А для монтажу потрібна добра техніка. Тому зараз я думаю в напрямку такого обладнання.

— Ви маєте ютуб-канал, сторінку у фб та інстраграмі. Чи будуть у падре Сержа інші формати?

— Я пробував записати кілька відео для тік-току. Але не був там активним. Коли був у Штатах, побачив велике стадо гусей, я побіг за ними, щоб вони гарненько полетіли. Це відео я залив у тік-ток і воно за два дні набрало сто тисяч переглядів. Після цього я видалився з тік-току, тому що для мене це немає змісту.

Я вірю в те, що якщо ти освячуєшся, то навколо тебе освячуються й інші люди. Тому я буду робити свій контент на стільки людей, скільки його подивиться — на 5 чи на 100, але говоритиму про те, що для мене важливо. Сьогодні у мене на каналі 21 тисяча підписників. Тих, хто щодня дивиться те, що я знімаю, 3 тисячі. Якщо я роблю цікаву тему, подивитися її приходить кілька десятків тисяч. Хайп — це можливість зацікавити і охопити велике коло людей. Ним треба користуватися, щоб знайти серед цих глядачів своїх. У мене були відео, яке подивилося 100 і 200 тисяч людей, деякі з них залишилися на каналі і я з ними почав працювати.

Те, до чого я прямую, це писати документальні фільми, бо я вже втомився балакати на камеру. Я маю велику мрію — розповісти про єдність в різноманітності, про різні східні Церкви. Моє велике кохання — це східні Церкви. Мені хочеться розповісти про те, що нас об’єднує — нас, які живемо в Лівані, в Іраку і в Єгипті, і в Штатах, і в Україні — що нас всіх об’єднує чи хто нас, різних, об’єднує. Це моя мрія, яку я зараз плекаю. Її реалізацію я хочу зробити своєю працею, якщо мене пропустять на навчання в університет Святого Христа в Римі. Я хочу представити історію людини, у якої є запитання, відповіді на які вона шукає у храмі. І на ці ж питання у моєму фільмі люди шукатимуть відповіді в різних культурах, різних традиціях. Одне з питань, які я хочу висвітлити, це шлюб і проблема уневажнення шлюбу.

Серія "7 слів на Різдво" від співбратів і співсестер о. Сергія

Думаю, незабаром мої щоденні відео закінчаться, тому що або ти приділяєш їм багато часу, щоб вони були якісні, або ти приділяєш їм менше часу і записуєш щось на телефон одним дублем. Але мені це не подобається, я вже так не хочу. Зараз я дуже захоплений відеографією. Тож тепер моє відео буде рідко, але красиво. Бо хочеться робити красиво.

П.С. До речі, якщо вам подобається контент каналу о. Сергія, можете підтримати канал донатом: monobank 4441114421985969

Потусити з Богом на Різдво — Падре Серж про те, як правильно святкувати - фото 84980